Берегиня історії української музичної культури (до ювілею Кіри Шамаєвої)

350

17 грудня 2021 року колектив Національної музичної академії України імені Петра Чайковського відзначив солідний ювілей піаністки й музикознавиці, докторки мистецтвознавства, професорки кафедри загального та спеціалізованого фортепіано Кіри Іванівни Шамаєвої

Кіра Шамаєва – широко відома в Україні та за її межами дослідниця історії української музики, глибока знавчиня архівної справи, просвітниця-першовідкривачка багатьох забутих сторінок із життя й творчості видатних діячів вітчизняної культури. Протягом майже тридцяти років я маю честь бути колегою Кіри Іванівни по кафедрі загального та спеціалізованого фортепіано академії і не перестаю захоплюватися нею як яскравою творчою особистістю у найрізноманітніших проявах її великої і різноманітної діяльності.

Народилася Кіра Іванівна 17 грудня 1931 року в селі Ялтушкові Барського району Вінницької області в сім’ї лікарів. Професію батьків надалі успадкують її старший брат Михайло Іванович Шамаєв (1926–2013) – видатний український вчений-нейропатоморфолог, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки та його син, кандидат медичних наук, нейрохірург Олексій Михайлович Шамаєв.

За спогадами Кіри Іванівни, в 1930-х роках умов для надання дітям музичної освіти й придбання музичного інструмента у батьків не було. Іван Іванович і Марія Олексіївна до війни працювали в глухих селах України, часто переїжджаючи з одного населеного пункту до іншого.

Тільки у 1941 році, коли сім’я опинилася в Житомирі, в квартирі, де вони оселилися, виявилося фортепіано, залишене попередніми власниками. Саме тут, у Житомирі, під час лихоліття окупації і в перші повоєнні роки відбулося музичне «хрещення» юної Кіри Шамаєвої.

Фортепіано викликало у дівчинки живу зацікавленість. Помітивши потяг доньки до музикування, батьки запросили викладачку гри на фортепіано. То була літнього віку жінка, полька за походженням Єфимия Антонівна Яхневич. Про роки спілкування з нею Кіра Іванівна говорить з незмінною теплотою і сердечністю: «Я боржниця доброї, світлої Єфимиї Антонівни за її багаторічну любов і увагу».

Деякий час Кіра також приватно навчалася у Надії Василівни Мариш – чудової піаністки, випускниці Московської консерваторії, дружини викладача класу віолончелі Житомирського музичного училища, чеха за походженням Віктора Францовича Мариша. Уроки Надії Василівни тривали недовго через її еміграцію у 1943 році до Чехії.

З роками, ставши зрілим й допитливим музичним істориком-краєзнавцем, берегинею пам’яті про видатних діячів вітчизняної культури, Кіра Іванівна знайде цінні біографічні відомості про Віктора Мариша, його активну концертну й педагогічну діяльність, які увійдуть до Енциклопедії сучасної України. У цьому ж ряду перебувають інші її роботи: «Чеські музиканти на Волині», «Чеські музиканти в Україні».

Після звільнення Житомира від німецько-фашистських загарбників, восени 1944 року Кіра пішла до Житомирської музичної школи, де навчалася в класі провідної викладачки Зінаїди Миколаївни Стахурської. Це була уважна, чуйна людина, досвідчена вчителька, яка захоплено відкривала красу музики, її секрети кожному вихованцю. Після успішного закінчення у 1947 році музичної школи Кіру прийняли до Житомирського музичного училища імені Віктора Косенка.

Із Всеволодом Задерацьким

Під час навчання в училищі у житті Кіри Іванівни сталася доленосна подія. 1948 року до Житомира приїхав унікальний музикант – талановитий композитор, піаніст, музикознавець, людина трагічної долі, колишній в’язень концтаборів Всеволод Петрович Задерацький. Кірі Шамаєвій пощастило стати студенткою його фортепіанного класу.

Усього рік навчалася Кіра в класі Задерацького (в серпні 1949-го педагог перебрався до Львова), але він став вирішальним у визначенні нею професійного вибору. Зокрема, включенням до програми великої кількості ансамблевої літератури, що розвивало музичну ерудицію, смак, навички читання з листа, Всеволод Петрович прищепив Кірі Іванівні любов до камерно-ансамблевого музикування на все життя.

По закінченні у 1951 році Житомирського музичного училища Кіра стала студенткою Київської консерваторії імені Петра Чайковського, клас відомого піаніста й педагога, професора Євгена Михайловича Сливака. Так закінчився «житомирський період» дитинства і юності Кіри Іванівни. Але Житомир – визначний історичний та культурний центр Волині – на все життя залишився в її серці як місто, що дало путівку у професійне мистецтво. А в майбутній науковій діяльності воно виявилося невичерпним джерелом пізнання музичної культури цього краю із багатою історією.

Кіра з подругою Іриною Івановою та Святославом Ріхтером. Початок 1950-х років

Якось (початок 1950-х років) до рідного Житомира на відпочинок приїхав Святослав Ріхтер. Подруга Кіри Ірина Іванова познайомила її з піаністом. На фото ми бачимо їх утрьох – молодих і щасливих, у невимушеній обстановці на прогулянці. За спогадами Кіри Іванівни, вони тоді дійшли до парку, що на берегу річки Тетерів, де почули різноголосий жаб’ячий хор. Ріхтер одразу придумав казку про жабку та її сім’ю.

Навчання у Київській консерваторії в класі Євгена Сливака та його асистентки Оксани Холодної стало для Кіри Шамаєвої великою школою професійного становлення.

Оксана Холодна, яка щойно закінчила аспірантуру Московської консерваторії по класу Генріха Нейгауза, у повному сенсі цього слова взяла юну Кіру під опіку, відігравши визначальну роль у її музичному, піаністичному та загальнокультурному вихованні. Як пише Кіра Іванівна у книзі «Зі спадщини майстрів» (Вип. 1, К., 2003, с. 282), «Нейгауз став для неї [О. Холодної] ідеалом людини, митця, музиканта, піаніста, педагога… Своїми спогадами, враженнями, всім, що було почуто, пережито, сприйнято в нейгаузівському класі, Оксана Григорівна щедро наділяла колег і учнів. З невтомною вимогливістю, терпляче, захоплено залучаючи до пошуків музичної суті твору, вела Оксана Григорівна своїх вихованців до досягнення виконавського ідеалу».

Кіра Шамаєва стала вірною послідовницею музично-естетичних поглядів Оксани Холодної, сприяла публікації її блискучих праць – спогадів про Нейгауза, досліджень фортепіанної творчості Людвіга ван Бетховена. Особистість Оксани Григорівни не тільки справила суттєвий вплив на формування професійних піаністичних навичок, художнього світогляду талановитої і вдумливої студентки Кіри Шамаєвої, а й надала поштовх і спрямування її подальшим науковим розвідкам.

Генріх Нейгауз і Оксана Холодна. 1963 рік

Зокрема, саме від Оксани Холодної Кіра Іванівна вперше дізналася про педагогічну діяльність молодого Генріха Нейгауза в Києві у перші роки після заснування Київської консерваторії і зацікавилася цим періодом історії закладу. Так, у Науково-методичних записках Київської державної консерваторії (т. ІІ, вип. 2) у 1964 році народився її перший нарис «Концертна діяльність піаністів у Києві в двадцяті роки XX сторіччя».

Надалі історія Київської консерваторії та діяльність її провідних педагогів, які закладали підвалини професійної музичної освіти в Україні, була одним із головних напрямків джерелознавчих пошуків Кіри Шамаєвої. Це обумовило появу цілої низки блискучих робіт-відкриттів.

У 1960–1980-х роках Кіра Іванівна суміщала педагогічну, наукову працю з виконавством. 11 квітня 1968-го у звіті за перші сім літ перебування на кафедрі вона відзначала: «Виконавська робота присвячувалася музиці ХХ століття. Були зіграні в концертах 8 етюдів ор. 39 К. Шимановського (1961), Концерт Г. Галиніна (1963), 2 фортепіанні п’єси Ф. Блюменфельда (1963), 24 прелюдії Д. Шостаковича, “П’єси для п’яти пальців” і Серенада І. Стравінського. У листопаді 1964 року у Житомирському музичному училищі був зіграний Перший концерт С. Прокоф’єва, Концерт Г. Галиніна, 24 прелюдії Д. Шостаковича. На семінарах студентів фортепіанного факультету демонструвала твори М. Мясковського і І. Стравінського. Концерт Г. Галиніна також виконувався з Державним симфонічним оркестром в Київській філармонії, з оркестром Оперної студії Київської консерваторії імені П.І. Чайковського».

У дуеті з колегами Людмилою Головко й Тетяною Шаняєвою Кіра Шамаєва виконувала багато ансамблевих творів вітчизняної та зарубіжної класики, композиторів ХХ століття. Це музика Франца Шуберта, Вольфганга Амадея Моцарта, Олександра Гречанінова, Антона Аренського і сучасних авторів Бориса Лятошинського, Пауля Хіндеміта, Франсіса Пуленка, Богуслава Мартіну, Тадеуша Шеліговського, Паулса Дамбіса, Еугена Каппа, Георгія Мушеля та інших.

15 червня 1974 року на засіданні кафедри загального та спеціалізованого фортепіано Кіру Іванівну висунули на посаду доцента.

Колишні студенти класу Оксани Холодної різних років випуску (зліва направо): Оксана Мельник (Приймак), Наталя Горчинська, Інна Порошина, Ольга Аніщенко, Галина Найденко, Тетяна Корольова, Олена Холодна, Кіра Шамаєва, Тамара Мацьоцько (Семченко), Наталія Гудько, Євген Семченко

6 лютого 1975 року в московському Інституті історії мистецтв Міністерства культури СРСР відбувся захист кандидатської дисертації Кіри Шамаєвої «Концертная жизнь Киева в 20-е годы (1917–1932)». Офіційними опонентами були відомий український і російський радянський музикознавець, композитор, історик культури, педагог, доктор мистецтвознавства Ігор Белза та кандидат мистецтвознавства Людмила Корабельникова. 13 березня 1975 року здобувачці було присуджено наукове звання кандидата мистецтвознавства.

За матеріалами дисертації Кіра Іванівна підготувала статті: «Симфонічні концерти у Києві 20-х років» (1971), «З київської скрябініани» (1972), «Muzyka polska w Kijowie» (1972), «Концертне життя в Києві в перші пореволюційні роки» (1973), «Kiyevske obclobi cinnosti Otakara Sevcika» // Hudebni rozhledy (1973).

Аргументуючи актуальність свого дисертаційного дослідження, авторка зазначала: «Концертне життя Києва, міста з великим музичним минулим, великого центру країни, майже не досліджене. Надзвичайно обмеженим є коло робіт, присвячених концертній діяльності київських музичних колективів і окремих виконавців. Метою даної розвідки стало комплексне висвітлення концертно-виконавського життя Києва 1917–1932 років і визначення його ролі в становленні української музичної культури».

Дисертація постала завдяки копіткій та цілеспрямованій праці Кіри Шамаєвої з величезним масивом документів багатьох архівів, радянською газетною і журнальною періодикою, спогадами учасників концертного життя Києва 1920-х років. Спілкування з такими визначними музикознавцями, як доктори мистецтвознавства, професори Київської консерваторії Надія Горюхіна, Леніна Єфремова, доктори мистецтвознавства, професори Московської консерваторії Тамара Ліванова, яка схвалила і рекомендувала дисертацію Шамаєвої до захисту, Ігор Белза, який порадив зайнятися дослідженням міжслов’янських зв’язків в українській музичній культурі, дало новий напрямок її подальшим науково-історичним розвідкам.

Кафедра загального та спеціалізованого фортепіано Київської консерваторії. Сидять (зліва направо): Ісаак Беркович, Сергій Павлюченко, Костянтин Михайлов, Н. Огієвська, Юхим Толпін, Н. Козиненко, С. Легур. Стоять (зліва направо): Людмила Головко, Ія Царевич, (ім’я невідомо), Кіра Шамаєва, Ніна Шевченко, Марина Білецька (Мажуга), Галина Паторжинська, Микола Сільванський, Павло Батюшков, Р. Шляхова. 1960 рік

Тоді Кіра Іванівна глибоко занурилась у вивчення історії музичної культури Волині, багато працювала в архівах Житомира. Житомир посів центральне місце в колі її наукових інтересів, подарував невідкриті ще біографічні деталі з життя видатних музикантів, пов’язаних із Житомиром. Це Борис Лятошинський, Віктор Косенко, Левко Ревуцький, Юліуш Зарембський, Михайло Скорульський, Святослав Ріхтер і багато інших.

15 травня 1979 року Кірі Шамаєвій присвоєно вчене звання доцента.

Збираючи матеріали і консультуючись із фахівцями по темі «Міжслов’янські зв’язки в музичній культурі України ХІХ–ХХ століть», мисткиня протягом 1980-х років стажувалася в Московському науково-дослідному інституті мистецтвознавства (1981), Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського під керівництвом докторки мистецтвознавства Марії Загайкевич та Інституті слов’янознавства та балканістики в Москві (1989). Працювала в архівах Києва, Ленінграда, Житомира, Вінниці, Чернігова, Полтави, Ніжина, Рівного, Харкова. Виступала на спільних радянсько-польських конференціях інститутів мистецтв Польської АН і Слов’янознавства та балканістики АН СРСР (Варшава, 1978; Москва, 1987), спільній українсько-польській конференції Інституту мистецтв ПНР та ІМФЕ АН УРСР (Варшава, 1988), міжнародних (Київ, 1989, 1990), міжреспубліканських (Київ, 1988), вишівських (1989, 1990) конференціях. У процесі роботи над темою було опубліковано 24 статті, з них 6 – у зарубіжних виданнях.

У 1992 році Кіра Іванівна захистила докторську дисертацію за темою «Музична освіта на Україні та міжслов’янські культурні зв’язки у ХІХ сторіччі» у Київській державній консерваторії імені Петра Чайковського. Офіційними опонентами були доктор мистецтвознавства, професор Анатолій Лащенко, докторка філологічних наук Людмила Софронова, докторка мистецтвознавства, професорка Ніна Герасимова-Персидська.

У передмові до монографії Кіри Шамаєвої «Музична освіта в Україні в першій половині ХІХ ст.» академіка Української академії наук, доктора мистецтвознавства, професора, заслуженого діяча мистецтв Івана Ляшенка, зокрема, зазначається: «Пропонована книжка присвячена найменш дослідженій галузі української музичної культури – історії музичної освіти в Україні у першій половині ХІХ ст. Звернення до цієї теми спонукало автора до багаторічних архівних пошуків у багатьох центральних і обласних державних сховищах. Майже тисяча використаних документів свідчать про ґрунтовність і обсяг цієї праці, результатом якої стало відкриття нових імен, нових сторінок культури.

Музично-освітні процеси розглянуто автором на всіх рівнях українського соціуму. Ретельне вивчення усіх без винятку тодішніх форм музичної освіти – у кріпосницьких умовах дворянських маєтків і привілейованих навчальних закладів, у школах духовного та світського відомств, в університетах і приватних пансіонах, у педагогів – лірників і кобзарів і відомих музикантів іноземного походження – дало змогу визначити концепцію системи музичної освіти, яка діяла не лише в Україні, а й в інших регіонах. Водночас історичний досвід української культури зумовив свою специфіку освіти, що розглядається в усіх розділах праці…

Дослідження послідовно підводить до думки про доцільність використання досвіду старої школи для сучасного відродження української національної культури».

Сидять (зліва направо): Кіра Шамаєва, Ніна Протопопова, Єлизавета Вознесенська, Всеволод Воробйов, Борис Деменко. Стоять (зліва направо): Елеонора Ткач, Тетяна Рощина, Борис Архімович, Михайло Степаненко, Ія Павлова, Ігор Рябов. 1980-ті роки

За словами доктора мистецтвознавства, професора, заслуженого діяча мистецтв Олександра Козаренка, «захист докторської дисертації “Музична освіта в Україні першої половини XIX століття” у 1992 році став не тільки важливою віхою особистої біографії Кіри Шамаєвої, а й черговим актом утвердження джерелознавства як окремої та напрочуд актуальної галузі української музичної науки».

25 листопада 1992 року Кірі Іванівні присвоєно вчене звання доктора мистецтвознавства, а 25 лютого 1993 року – звання професора кафедри загального та спеціалізованого фортепіано НМАУ імені Петра Чайковського.

У 2000-х роках Кіра Шамаєва – досвідчений, маститий науковець – веде активну просвітницьку діяльність. Це виступи на конференціях, з публічними лекціями, упорядкування двох випусків збірника статей «Зі спадщини майстрів» (2003, 2013), публікація у 2005 році збірника статей «Митці. Освіта. Час. (З архівних джерел)» і блискуча низка робіт, присвячених 100-річчю Київської консерваторії, яке святкувалося у 2013 році.

Водночас вона є членом Спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій ІМФЕ імені Максима Рильського, членом Спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук НМАУ імені Петра Чайковського. Опонує на захистах кандидатських дисертацій, керує дисертаційними, магістерськими роботами, рецензує докторські, кандидатські дисертації, автореферати, науково-методичні роботи, статті тощо. У 2013 році була обрана членом робочої групи з підготовки ювілейного видання до 100-річчя Київської консерваторії.

Збірка «Митці. Освіта. Час. (З архівних джерел)», яка побачила світ 2005 року у Житомирі, акумулювала наукові напрацювання автора 1980–2000-х років. Вони присвячені дослідженню історії музичної освіти на Волині, життя й діяльності видатних композиторів і музикантів (Юліуша Зарембського, Бориса Лятошинського, Михайла Скорульського, Віктора Косенка, Левка Ревуцького, Стефана Вільконського, Люції Руцинської, Йосипа Витвицького та інших). Збірка, приурочена до 100-річчя Житомирського музичного училища імені Віктора Косенка, стала «виявом вдячності колишньої вихованки рідному навчальному закладу».

Із передмови авторки: «Немає числа уславленим представникам волинського земляцтва. Одні з них волею Бога побачили світ на Волині. І вже сам факт народження цих особистостей привертає до їх «малої» батьківщини увагу світової громадськості. Інші на цій землі росли, мужніли, вчилися, набиралися сил і розуму й виходили на свій зоряний шлях. Більша частина – це прошарок інтелігенції, що жила на Волині довгі роки і своїм талантом, хистом, самовіддачею, напруженою працею збагачувала духовну скарбницю народу, творила його історію».

Предметом особливої гордості Кіри Шамаєвої є започаткована нею серія видань з історії Київської консерваторії «Зі спадщини майстрів». Задумати таке видання і так самовіддано працювати над його створенням, плекати цю збірку з такою любов’ю могла тільки людина широкого культурного світогляду, глибокої відданості історії свого славнозвісного навчального закладу.

«Історичний характер збірника, – зазначається в анонсі до Книги першої «Зі спадщини майстрів», – визначається принципом його укладання. Всі вміщені статті в різні часи були написані педагогами консерваторії, яких вже немає серед нас. Ці матеріали зберігаються на полицях, в шафах консерваторії і власних архівів. Їхня публікація передає сучасному поколінню наукову естафету наших старших наставників»

Робота над Книгою другою збірника «Зі спадщини майстрів» (2013) тривала кілька років. Кіра Іванівна вклала величезну працю, весь пошуковий талант і натхнення в її створення. До збірки увійшли наукові етюди Катерини Берденникової, Василя Гараня, Дометія Євтушенка, Наталії Захарченко, Григорія Курковського, Анатолія Лащенка, Юхима Лішанського, Андрія Омельченка, Бориса Палшкова, Левка Ревуцького, Степана Ригіна, Валентини Стешенко-Куфтіної, Оксани Холодної. Тут є і спогади Зої Ліхтман, Бориса Милича, Іллі Тамарова, Всеволода Павковича, Абрама Луфера, Костянтина Михайлова, статті про Абрама Луфера, Іллю Тамарова. Презентація видання у Малому залі НМАУ імені Петра Чайковського мала великий суспільний резонанс.

Хочеться навести фрагменти огляду-рецензії на книгу доцентки кафедри світової музики, кандидатки мистецтвознавства Тетяни Волошиної під назвою «Пам’ять нашої історії»: «Перегорнувши обкладинку цієї книги, вдивляючись у натхненні обличчя її героїв, мимоволі відчуваєш подих часу, живу ауру минулого. Фотографії у своєрідному пожовтілому, “застарілому” кольорі, поряд із фрагментами концертних афіш і нотних рукописів, ніби розсипаних на столі, мов опале листя часу, створюють особливий настрій, задають емоційну тональність цього унікального видання».

І далі: «Не випадково знаменна й довгоочікувана подія – видання збірки “Зі спадщини майстрів”, через 10 років після публікації першої частини – відбулася саме до сторіччя Академії. Ця книга суттєво доповнює головне, фундаментальне ювілейне видання з історії вищого навчального закладу. Історико-культурний простір Київської консерваторії значно розширено завдяки публікаціям рукописів педагогів-майстрів різних поколінь: від початку ХХ століття майже до сьогодення».

Високо оцінюючи працю редакторів-укладачів збірника, Тетяна Волошина підкреслює: «Навіть важко уявити обсяг пошукової роботи, яку довелося здійснити укладачам цієї книги. Дослідники добре знають, що це копітка робота в архівах, газетних відділах бібліотек, з численними рукописами, давніми фоліантами. Саме таку ґрунтовну роботу виконала творча група, зокрема О.Ю. Волосатих і К.І. Шамаєва. Безсумнівно, що без наполегливої і самовідданої діяльності Кіри Іванівни ці два збірники не були б опубліковані. Провідний учений-джерелознавець, дослідник творчої діяльності в Україні С. Ріхтера, братів Блюменфельдів, Б. Лятошинського, першовідкривач багатьох забутих імен і культурних подій, професор Кіра Іванівна Шамаєва спілкувалася з більшістю героїв виданих нею книг. Не випадково її життєвою потребою є прагнення відтворити пам’ять про них шляхом видання наукових праць, спогадів, біографічних матеріалів. Після публікації першої частини меморіального проекту до 90-річчя Академії природною була її робота над підготовкою матеріалів до другої частини. Тепер Кіра Іванівна зі своїми однодумцями вже розпочинає роботу над новою, третьою книгою» (К., 2013, c. 118).

Зі студентами на виїзному концерті, присвяченому 130-річчю Павла Сениці. Переяслав-Хмельницький, село Дем’янці. 1999 рік

Протягом шістдесяти років органічною складовою багатовекторної діяльності Кіри Шамаєвої є її педагогічна діяльність на кафедрі загального та спеціалізованого фортепіано НМАУ імені Петра Чайковського. Методичні, виховні принципи мисткині близькі до основних засад педагогіки Генріха Нейгауза. Це спрямованість навчання на духовний розвиток особистості засобами підвищення загальнокультурного рівня, спонукання до глибоких універсальних знань не лише з музичного, а й інших видів мистецтва.

Кіра Іванівна Шамаєва завжди відстоює основні особливості свого предмету. Його методичний постулат – зближення курсу фортепіано з урахуванням фахової спеціалізації студентів, сприяння розширенню їхньої загальномузичної культури, доступне (залежно від рівня підготовки) виховання піаністичних навичок.

«Практика доводить, – пише Кіра Іванівна в одній з методичних робіт, присвячених викладанню курсу загального та спеціалізованого фортепіано, – що кожна спеціальність, будь то музикознавці, оркестранти чи співаки, вимагає своєї методики навчання гри на фортепіано. …головна мета курсу обов’язкового фортепіано – не виховання піаніста-виконавця, а формування музиканта, його музично-слухової сфери (“Розвиток слуху – найважливіше”, Р. Шуман), культури інтонування, музичного мислення, смаку, художнього інтелекту, загальної й музичної культури, його ставлення до фортепіано як інструмента універсальних можливостей і надійного партнера в усіх сферах майбутньої діяльності – будь то виконавство, педагогіка, лекторська практика» (К., 2012, с. 17).

Так, протягом 1984–1989 років за узгодженням із кафедрами історії та теорії музики Кіра Іванівна зі студентами-теоретиками набору 1986 року провела спільні семінари «Старовинна музика», «Героїчний Бетховен», зустріч-бесіду «Фортепіано в музикознавчій спеціальності». Вона – авторка багатьох тематичних концертних програм, які студенти її класу з великим успіхом виконують у дитячих музичних школах, училищах, музеях як Києва, так і інших міст України. Викладачка зазначає: «Мета концертів – пізнавально-виховна, ознайомлення студентів з невідомою їм досі музикою, наближення курсу фортепіано до курсів історії української музики та історії світової музики».

З учасниками творчого проєкту «Музичний світ Тараса Шевченка». 2001 рік

За стіни консерваторії вийшли організовані Кірою Шамаєвою ювілейні концерти до 130-річчя Павла Сениці (1999, виступи в Товаристві «Освіта» у Переяславі-Хмельницькому, селі Дем’янцях, Музеї Миколи Лисенка в Києві), творчий проєкт «Музичний світ Тараса Шевченка» (2001, виступи в Товаристві «Освіта», Педагогічному інституті Переяслава-Хмельницького, Музеї Миколи Лисенка, Українському домі в Києві) та багато інших.

В особовій справі Кіри Іванівни зберігаються листи-подяки, надіслані на ім’я ректора НМАУ, від керівництва Музею театрального, музичного та кіномистецтва (від 20 липня 1998 року), Кам’янського літературно-художнього музею Олександра Пушкіна й Петра Чайковського (від 27 квітня 1999 року) та інших: «Низький уклін вам за підтримку, за те, що сієте розумне, прекрасне, вічне».

25-26 січня 2022 року у НМАУ імені Петра Чайковського пройшла Всеукраїнська науково-практична конференція (онлайн) «Шамаєвські читання: митці, освіта, час», присвячена знаменному ювілею Кіри Іванівни. Вона відбулася з ініціативи кафедри загального та спеціалізованого фортепіано. Автори проєкту – кандидатка мистецтвознавства, заслужена діячка мистецтв України, професорка, завідувачка кафедри Наталія Лукашенко та кандидатка мистецтвознавства, доцентка, в.о. професора Тетяна Омельченко.

Після Міжнародної конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження Ігоря Белзи. Перший ряд: невідомий, Святослав Белза, Кіра Шамаєва, Маріанна Копиця, Мирослав Скорик. Другий ряд: В. Давиденко (студент), Леся Олійник, Михайло Степаненко. 2004 рік

25 січня конференцію відкрив з привітальним словом голова оргкомітету, доктор філософії, професор, член-кореспондент НАМ України, заслужений діяч мистецтв України, ректор НМАУ Максим Тимошенко. До нього приєдналися члени оргкомітету: докторка мистецтвознавства, професорка, проректорка з наукової роботи Адріана Скорик, доктор мистецтвознавства, професор, проректор з навчальної роботи Віктор Бондарчук, завідувачка кафедри загального та спеціалізованого фортепіано Наталія Лукашенко.

На пленарному засіданні виступили, доктор мистецтвознавства, професор Львівського національного університету імені Івана Франка Олександр Козаренко з доповіддю «Кіра Шамаєва як хранителька традицій київського піанізму» та докторка мистецтвознавства, професорка, завідувачка кафедри історії української музики та музичної фольклористики НМАУ імені Петра Чайковського Маріанна Копиця на тему «Актуалізація епістологічної спадщини України в наукових дискурсах Кіри Іванівни Шамаєвої».

Прозвучали музично-наукові присвяти науковців Кірі Шамаєвій від митців Житомира, Харкова, Львова, Києва, Кропивницького, Луцька, Чернівців, Кам’янця-Подільського. Виголошено доповіді, присвячені виконавській і науково-педагогічній діяльності ювілярки (Олександр Козаренко, Маріанна Копиця, Ірина Копоть, Валентина Чудовська, Ірина Сікорська, Тетяна Омельченко, Надія Селезньова, Сергій Гданський, Олена Таранченко). Зроблено повідомлення про джерелознавчі дослідження життя і творчості видатних діячів слов’янських культур і творчих колективів: Ференца Ліста (Людмила Вольська, Ніна Сіваченко), Миколи Тутковського (Валентина Редя), Віктора Косенка (Володимир Мудрик, Ольга Волосатих) Генріха Нейгауза (Марина Долгіх), Дмитра Шостаковича (Наїда Магомедбекова), Всеволода Задерацького (Наталія Лукашенко), Леоніда Мєстєчкіна (Маргарита Моісєєва), Ірини Очеретяної (Елеонора Дишнієва-Набедрик), О. Синиці (К. Бакальчук), Валентини Стешенко-Куфтіної (Олена Степанюк), Олександра Слободяника (Надія Кашкадамова), родини Маречеків (В. Щепакін), камерного ансамблю імені Ігнація Добжинського (Г. Омельченко-Агай Кухі).

Принесені музичні дарунки: «Многая літа» у виконанні хору «Чернівці» Чернівецької обласної філармонії імені Дмитра Гнатюка; твори Ференца Ліста для скрипки і фортепіано (Ніна Сіваченко – Дмитро Яворський); І та ІІ частини Квінтету Юліуша Зарембського (Ніна Сіваченко, Ігор Андрієвський, Олександр Павлов, Наталя Яропуд, Тетяна Омельченко), соната Віталія Кирейка № 13 для фортепіано (Ірина Шестеренко) та інші.

Протягом обох днів ювілейних читань на конференції панувала справжня науково-мистецька аура. Учасники дякували шановній ювілярці за творче горіння, жагу нових наукових пошуків і відкриттів, якими вона заряджає колег та учнів.

Із виконавцями Квінтету Юліуша Зарембського (зліва направо): Олександр Павлов (альт), Кіра Шамаєва, Ніна Сіваченко (перша скрипка), Тетяна Омельченко (фортепіано), Тетяна Андрієвська (друга скрипка), Наталя Яропуд (віолончель). 10 лютого 2022 року

10 лютого 2022 року в рамках проведення Конкурсу юних скрипалів імені Олексія Горохова в Малому залі НМАУ імені Петра Чайковського відбувся концерт «Ліст і Україна». В другому відділі концерту виконувався Фортепіанний квінтет Юліуша Зарембського. Натхненницею стала дослідниця життя і творчості композитора Кіра Шамаєва. Виконавці: Ніна Сіваченко (перша скрипка), Тетяна Андрієвська (друга скрипка), Олександр Павлов (альт), Наталя Яропуд (віолончель), Тетяна Омельченко (фортепіано).

Кіра Шамаєва – яскрава, непересічна особистість, кредо якої – ідеї просвітництва, прагнення збереження й примноження історичної пам’яті історії української музики, широкого залучення молоді до культурно-просвітницької діяльності. Її масштабний науковий доробок (понад 100 робіт) містить глибокі джерелознавчі дослідження й безцінні для історії українського мистецтва відкриття з життя видатних особистостей, виявлення глибоких зв’язків між слов’янськими культурами. Праці музикознавиці утвердили джерелознавство як фундаментальний напрямок науки, який сприяє більш глибокому вивченню та осмисленню історії вітчизняного музичного мистецтва.

Бажаємо нашій дорогій, вельмишановній Кірі Іванівні й надалі зберігати молодість душі та невичерпну жагу до пізнання і творчості!

Тетяна ОМЕЛЬЧЕНКО