4 липня відомому композиторові, народному артисту України, лауреату Національної премії імені Тараса Шевченка Богдану-Юрію Янівському (1941–2005) виповнилося б 80 років 

Його творча спадщина охоплює твори як академічного, так і естрадного напряму, не втрачає популярності й сьогодні. Як активний діяч культури, він щільно співпрацював із національними спілками – композиторів, журналістів, театральних діячів, був редактором на Львівському радіо та багаторічним керівником музичної частини Львівського театру юного глядача, професором і проректором із міжнародних відносин Львівської державної консерваторії імені Миколи Лисенка, заснував Товариство імені Фридерика Шопена у Львові, ініціював організацію й проведення Міжнародного пісенного конкурсу «Золоті трембіти» та інше. Його творчі здобутки – вагомий внесок в українську музичну культуру, шо залишаються актуальними й досі.

Етапи долі

Богдан-Юрій Янівський народився у Львові у музичній родині. Прекрасна професійна освіта, отримана у Львівській консерваторії імені Миколи Лисенка, розкрила його здібності спершу як піаніста (клас професора Олега Криштальського, 1967), пізніше як композитора (клас Романа Сімовича і Дезидерія Задора, 1978).

Творча атмосфера за театральними лаштунками (його батько Ярослав очолював хор оперного театру) також, без сумніву, сприяла формуванню ґрунту, на якому і вибудовувалося професійне чуття молодого композитора. Практика роботи музичним редактором на Львівському радіо (1963–1967), а згодом, упродовж 30 років музичним керівником Львівського театру для дітей і юнацтва (1967–1997) була для Богдана Янівського своєрідними «університетами» у розумінні як усталених класичних традицій, так і «вимушеного офіціозу», проте й, звичайно, нових віянь часу, пошуків власного стилю, тонкого відчуття можливостей виконавців і відкритість до емоційних бажань слухачів.

Його композиторський почерк формувався, з одного боку, на добрій фаховій базі знання традицій української музики попередніх епох, уже сформованої лірично-сентиментальної пісенної культури 1950-х років (творчість Олександра Білаша, Ігоря Поклада, Анатолія Кос-Анатольського), що вже завоювала свою нішу в музичному просторі, а з іншого – на «всотуванні» п’янкої атмосфери 1960-х, що синтезувала, здавалося б, непоєднуване – автентичність української народної пісні та нові музичні тенденції – рок-н-рол, джаз тощо. Як слушно зауважує доктор мистецтвознавства, професор Любов Кияновська, «глибинні традиції нації у світогляді “шістдесятників” трансформуються надзвичайно багатогранно, можливо, вперше включаючи в свій обіг поняття парадоксу, несподіваності синтезу інтелектуального і емоційного, оригінального і банального, національного і вселюдського, досягаючи при тім максимальної концентрації розмаїтих, а навіть радикально протиставлених понять у єдності».

У 1983–1995 роках Богдан-Юрій Янівський був головою правління Львівської організації Спілки композиторів України, з 1995 – головою Івано-Франківського осередку НСКУ. Знання митець передавав і молодому поколінню – студентам Донецької (з 1991) та Львівської консерваторій (з 2000).

Композитор був нагороджений Кавалерським Хрестом Ордена Заслуги Республіки Польщі (2004). Його творчі здобутки також були належно оцінені: звання заслуженого діяча мистецтв України, народного артиста України (1991), лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка (1997). Проте найважливішими для нього завжди залишалися любов, прихильність і пошана з боку виконавців і слухачів.

Композиторська творчість

Загалом перелік творчого доробку композитора прийнято формувати за принципом жанрової ієрархії – від найскладніших до найменших за формою і значимістю. І дійсно, якщо робити жанровий список творчої спадщини Богдана-Юрія Янівського, то на перші місця, без сумніву, стануть великі твори для театральної сцени – опери, мюзикли, музика до драматичних вистав. Цей каталог досить значний: опера «Олеська балада» за романом Р. Іваничука «Черлене вино», опера-казка «Царівна-жаба» на текст Романа Кудлика, опера-ораторія «Золотий гомін» за текстами Павла Тичини; мюзикли «Лис Микита», «Перстень спокуси», «Том Соєр», «Хоробрий півник»; музика до понад двохсот вистав класичних українських і зарубіжних п’єс (Вільяма Шекспіра, Фрідріха Шіллера, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Куліша, Антона Чехова, Івана Тобілевича та інших), творів сучасних Богданові Янівському драматургів (Олексія Коломійця, Євгена Шварца, Миколи Шатрова).

Досвід роботи в театрі був продовжений у музиці до телефільмів і мультиплікації. До цього слід додати масштабні твори для симфонічного оркестру – сюїти, увертюри, фортепіанний концерт, композиції для фортепіано, хору. А завершуватимуть список вокальні твори значно менші за форматом – солоспіви й дуети у супроводі фортепіано.

Утім пісенно-романсовий жанр, хоча й стоїть переважно на останньому місці у жанровій мистецькій класифікації, за іронією долі, для дуже багатьох авторів став ознакою їхньої популярності, «впізнаваності» у загальному музичному просторі (радіо- і телеефіру, концертної естради, репертуару відомих співаків). Не становить виняток і творчість Богдана-Юрія Янівського, пісні якого були не лише музичними символами свого покоління, а продовжують звучати, завойовують нових прихильників, дістають подальше життя у найрізноманітніших аранжуваннях, органічно вписуючись у виконавську панораму сучасної української естради.

Пісенно-романсова спадщина

Богдан Янівський підкреслював, що «пісня – це, мабуть, найбільш лаконічний засіб висловлення композитора, це засіб вислову його душевного стану, а, яка вона – пісня, це вже залежить від його смаку, його інтелігентності, від його душі, його почуттів» (з інтерв’ю). Ця галузь творчості стала органічним продовженням театрального доробку митця. Саме в музиці до вистав уперше прозвучали окремими вставними номерами його солоспіви й дуети, які одразу отримували популярність і концертне життя вже поза театральними сюжетами.

Янівський – чудовий мелодист. Для його творів найголовнішою рисою залишалася природа народної пісенності, адже її коріння, як вважав сам композитор, – найглибше. Ґрунт мелодики солоспівів Богдана Янівського також у західноукраїнському солоспіві-романсі, починаючи від старогалицької елегії, пісні-думки, найяскравіше представленої у творчості Дениса Січинського, Остапа Нижанківського, Станіслава Людкевича. Поза сумнівом, певний вплив на творчість композитора мали й збережені традиції так званої міської пісенної культури Львова 1930–1940-х років. У своїх опусах Богдан Янівський продовжив і творчу манеру Анатолія Кос-Анатольського, що відобразилася в емоційній чуттєвості творів, опорі на типові танцювальні ритмоформули вальсу («Не забудь», «Скажи, скажи», «Журавлиний крик»), танго («Зорепадні ночі», «П’янила музика серця»), інших танцювальних ритмів.

Можна припустити, що Богдан Янівський створив власну теоретичну модель пісні-шлягеру, яку й реалізував на практиці. Майже в усіх його найвідоміших піснях можна виявити ряд упізнаваних моментів стилю – виразна мелодія з повторюваними мотивами, що легко запам’ятовуються, обов’язковий вступ-програш, що підкреслює характерні риси пісні, двоголосий дуетний виклад. Переважаючою формою пісень-романсів була куплетна з елементами наскрізності, а за жанровими характеристиками – балада («Балада про двох лебедів», «Журавочка», «Чумацький шлях», «Як упав же він», «Балада для мами»), скерцо («Залицяльники», «Забобон»), новела («Голубівна»), елегія («Червона калино, чого в лузі гнешся», «Не забудь», «Пісня Назарія»), колискова («Колискова для матері», «Верховинська колисанка»), монолог («Ой жалю мій, жалю», «До милої»).

Кожне з п’яти десятиліть активної творчості Богдана Янівського (починаючи від 1960-х років і до початку 2000-х) позначене певними яскравими спалахами, коли впродовж одного-двох років з’являлося кілька пісень, що ставали надзвичайно популярними. У 1960-х – це «Сум Афродіти», «Гуси-лебеді», у 1970-х – «В пустелі сизих вечорів», «Не забудь», «Калини цвіт», відповідно у 1980-х – «Зорепадні ночі», «Карусель» та інші.

Окрема сторінка у дослідженні пісенно-романсової творчості Богдана Янівського – вибір поезії. Композитор співпрацював із багатьма поетами України, його сучасниками, а часто й близькими друзями (Богданом Стельмахом – автором більшої кількості романсів, Романом Кудликом, Ільком Колодієм, Петром Шкраб’юком, Романом Лубківським, Дмитром Павличком, Іваном Драчем, Ліною Костенко).

Він дуже уважно ставився до текстів для пісень, вважаючи їх не лише складовою жанру, а й стимулом, поштовхом до творчості. Якось Богдан Янівський зазначив: «Нові імена поетів у творчості не повинні бути самоціллю. Поруч безліч імен прекрасних авторів, поетів-класиків. Інша справа, чи зможеш ти своєю музикою доповнити поета, вірніше, зробити його поезію ще ближчою до людей. Це дуже відповідально, і я з великою обережністю йду на цей крок. Якщо пісні “Червона калино, чого в лузі гнешся” на слова Івана Франка або “Як упав же він” на слова Бориса Олійника дістали своє маленьке визнання, то я просто щасливий, що своєю музикою не зіпсував поезію великих поетів» (з інтерв’ю на Львівському радіо).

Характер поетичних текстів вокальних творів Богдана Янівського можна порівняти з рядками авторської, бардівської пісні – щирість інтонації, близькість до проблем слухача, переважання інтелектуальної, вишуканої поезії, що приваблює інтимно-довірливим тоном висловлювання. Вони відображають широку градацію людських почуттів – від душевно-інтимних настроїв, пейзажної споглядальності, високої любові до психологічної напруги, драматичних колізій, переживань, притаманних внутрішньому світу людини, роздумів над сенсом життя.

Особливою теплотою і щемом сповнені його пісні, присвячені материнській любові («Журавлиний крик», «Колискова для матері», «Матері», «Мати Анастасія», «Як упав же він», «Балада для мами»). Проте не цурався композитор звертання до патріотичної тематики («Україно-мати», «Земле святая», «Козацька китайка», «Чужино», «Різдвяна»), жартівливих настроїв («Залицяльники», «Забобон», «Чорнява чічка», «Бойківчаночка»), професійної спрямованості («Рибальська зоря», «Художник», «Подай нам, лікарю, надію»).

Досвід у пісенно-романсовому жанрі обумовив появу авторських пісень Богдана Янівського в повному розумінні – як автора музики і тексту. Він пише «Україно-мати», «Левове місто», «Земле святая», а також «Мої літа». Остання, написана напередодні 60-ліття, виявилася своєрідною піснею-підсумком, піснею-резюме. Вона стала відображенням і усвідомленням пережитого, освідченням у любові рідному місту Львову. Не випадково композитор нікому не довірив її виконання, а заспівав сам. Показово, що пісня «Мої літа» жодного разу не звучала за життя композитора, а була вперше виконана як своєрідний реквієм на похороні Богдана Янівського…

Популярність творів Богдана Янівського завжди була незаперечною. Його пісенний репертуар із задоволенням виконували відомі співаки, як, зокрема, Ніна Матвієнко, Віктор Шпортько, Степан Степан, Василь Бокоч, тріо «Либідь» (Н. Ятченко, Л. Михайленко, В. Михайлова) та багато інших.

Популяризація української пісні

Богдан Янівський, як президент асоціації «Світ культури», був ініціатором, а пізніше впродовж 15 років (1989–2004) організатором і натхненником щорічного міжнародного фестивалю-конкурсу сучасної української пісні «Золоті трембіти», що проводився у різних містах. Метою цього заходу для Богдана Янівського, не лише композитора, а й митця-патріота, громадянина, стала необхідність поширення, популяризації саме українських пісень, у тому числі сучасних композиторів на концертній естраді, в ефірі радіо і телебачення.

Він зауважував: «Хочу, щоб ми, українці, пам’ятали, що культура – це є наш хліб, це наша духовність, без якої українець перестає бути українцем. Мусимо дбати про мову, пісню. Усюди наголос роблю на цьому». Саме тому в репертуарних програмних вимогах для конкурсантів були задекларовані розділи народної пісні, творів сучасних українських композиторів, репресованих і незаслужено забутих авторів. Богдан Янівський сприяв збереженню на професійній сцені й у медіапросторі української пісні як протиставлення великому напливу універсальної популярної музики, позбавленої національного обличчя.

Загалом слід відзначити, що саме конкурс «Золоті трембіти» дав старт сходженню багатьох українських виконавців – Інесси Братущик, Лідії Михайленко, Мар’яна Шуневича, Павла Мрежука, Таїсії Повалій, Марини Одольської, Михайла Кривеня, Остапа Стахіва, Степана Гіги, тріо «Либідь», дуету «Писанка», тріо «Мальви», а також молодої співачки Тіни Кароль. Широке розгалуження номінацій конкурсу – солісти й ансамблі, аматори і професіонали, дитячі виступи, а також відсутність вікових обмежень були надзвичайно привабливими для учасників, сприяли активному залученню до конкурсу співаків з України, Польщі, Чехії, Грузії, української діаспори Америки.

Вшанування пам’яті композитора

Усі активні проєкти Богдана-Юрія Янівського перекреслила його передчасна смерть у 2005 році. Похований композитор на Личаківському кладовищі у Львові. Проте твори Богдана Янівського продовжують звучати і після його смерті. Вони залишаються привабливими для виконавців і класичного, і естрадного напрямів, звучать у програмах пісенних конкурсів, у концертному репертуарі.

2009 року вийшов друком збірник вокальних творів Богдана Янівського «Червона калино, чого в лузі гнешся?» Готова до друку і повна антологія його вокальної і хорової спадщини.

4 липня 2016 року на сцені Львівської обласної філармонії з ініціативи співака Ореста Цимбали відбувся концерт «Не забудь. In memoriam» до 75-річного ювілею Богдана-Юрія Янівського, в якому взяли участь провідні митці Львівщини, виступили зі спогадами друзі композитора. У виконанні досвідчених і молодих співаків України й діаспори – Степана Степана, Мар’яна Шуневича, Лесі Боровець, Ольги Щербакової, Ростислава Демчишина, Богдана Косопуда, Аннички Гнатишак, Ореста Цимбали, Олесі Киричук та інших прозвучали його найпопулярніші композиції.

Львівська музична школа № 6 (директор Богдан Ховзун), де навчався свого часу митець і яка 2017 року отримала ім’я Богдана-Юрія Янівського, сприяє популяризації творчості композитора: започаткувала створення віртуального музею митця, зініціювала повне видання його творчого доробку, проводить тематичні концерти і програми на радіо й телебаченні.

Восени цього року заплановано й ушанування пам’яті Богдана-Юрія Янівського до його 80-річного ювілею великим концертом у Львівській філармонії. Віриться, що й надалі творчість композитора знаходитиме нових виконавців і вдячних слухачів!

Віолетта ДУТЧАК

Фото з відкритих джерел і родинного архіву Янівських