«Concordacii Animos» українського музичного бароко

340

У вересні у глобальний музичний простір вийшов новий аудіоальбом українських партесних творів. За підтримки Українського культурного фонду його записала Open Opera Ukraine, незалежна творча платформа, котра спеціалізується на виконанні музики бароко. Зміст релізу, що отримав назву «Українське бароко: Concordacii Animos», 17 вересня публічно репрезентував вокальний ансамбль «Partes» в одній із найдавніших архітектурних пам’яток Києва – Кирилівській церкві. Одночасно записи стали доступними на Apple Music, Spotify та YouTube Music.

Історія презентації і поширення вокальної музики українського бароко командою Open Opera Ukraine веде свій початок від 2019 року. Тоді музиканти на чолі з Анною Гадецькою (програмна директорка) та Наталією Хмілевською (художня керівниця) започаткували лабораторію із дослідження та виконання партесної музики під назвою Musica Sacra Ukraina. Наразі вона має в своєму активі низку концертних імпрез та просвітницьких заходів, аудіодиск із партесними концертами ХVII-XVIII століть. Нинішній реліз – черговий етап діяльності лабораторії, зокрема цьогорічного її проєкту «Дилецький: Must hear».

До альбому увійшли партесні твори анонімних авторів із зібрання Інституту Рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. Вони були опубліковані 2006 року у виданні «Партесні концерти XVII-XVIII ст. з Київської колекції», яке підготували видатна українська науковиця Ніна Герасимова-Персидська та її учениця і послідовниця, кандидатка мистецтвознавства Євгенія Ігнатенко. Окрасою релізу став відомий шедевр Миколи Дилецького, одного із найяскравіших представників українського музичного бароко, – «Воскресенський канон».

Загалом, альбом репрезентує шість (одна композиція представлена двічі, про що – згодом) творів української партесної музики, яка в своїй більшості все ще залишається малодослідженою, малоопублікованою і малоозвученою. Тим вагомішою є послідовність програми дій Open Opera Ukraine у популяризації саме цієї частки української музичної культури.

Якими є засади цього поширення? Вже побіжне знайомство із «Concordacii Animos», його порівняння із альбомом 2020-го року «Musica Sacra Ukraina» дозволяє говорити про наявність сталих для Open Opera Ukraine, навіть, трендових рис.

Найперша і визначальна з них – зорієнтованість на історично достовірне виконання старовинної музики. Вона знаходить своє втілення як у зовнішніх, так і внутрішніх чинниках реалізації проєкту. Так, зокрема, відтворення партесів мислилося винятково в автентичному акустично-просторовому середовищі. Відтак, ним вдруге стала Кирилівська церква Києва (музей «Кирилівська церква» Національного заповідника «Софія Київська» є партнером проєкту).

Наталія Ключинська

Інша показова особливість релізу стосується методології проєкту: так само, як і «Musica Sacra Ukraina», «Concordacii Animos» було створено внаслідок безпосередньої взаємодії музикантів і науковців. Співаки вокального ансамблю «Partes» записали твори у співпраці з Ольгою Шуміліною, докторкою мистецтвознавства, професоркою кафедри теорії Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка, та Наталією Ключинською, докторкою філософії, учасницею ансамблю A cappella Leopolis, викладачкою кафедри музикознавства та хорового виконавства у Львівському національному університеті ім. І. Франка. Додамо, що у проєкті «Дилецький: must hear» Наталія Ключинська стала також науковою консультанткою.

Показовим для «звувокої продукції» Open Opera Ukraine є й підхід щодо відбору музичного матеріалу. Позірно тут простежується прагнення до демонстрації картини світу музичного бароко в Україні у її найширших і найяскравіших виявах. Зокрема, у «Concordacii Animos» подано партеси, що презентують різні виконавські склади. Тут і звичний двохорний варіант на вісім голосів (два баси, два тенори, два альти і два дисканти) як у «Воскресенському каноні» Дилецького, і нетипові з погляду класичної традиції, але цілком звичні для бароко вільні поєднанні тембрів, як, наприклад, два баси, два тенори і два альти у покаянному концерті «Приближається душе конец», або чотири (!) баси, чотири тенори і чотири дисканти у Богородичному піснеспіві «Оле, оле, окаяная душе».

Так само багатогранно і насичено представлено у релізі й образно-чуттєвій світ українського бароко. Композиційна цілісність цього альбому зумовлена ідеєю осмислення людиною / вірянином свого духовного шляху. Чи не найдоречнішим етапом у річному літургійному циклі для її втілення завжди був Великий піст. Відтак серцевину «Concordacii Animos» становлять чотири так званих покаянних концерти анонімних авторів («Помишляю день страшний», «Сіде Адам прямо рая», «Приближається душе конец», і «Оле, оле, окаяная душе»), тексти яких традиційно (за винятком останнього твору) звучали до і у час Великого посту.

Попри загальну покаянно-есхатологічну тематику цих творів їх образний стрій надзвичайно розмаїтий. Тут, традиційно для бароко, усе зіткано з контрастів. Так, у шестиголосому мотеті «Приближається душе конец» на текст із канону Андрія Критського щемно-благальним мотивам запитання («время сокращается»), особистісна інтонаційність яких загострена ансамблевими (два або три голоси) перегуками, протистоять ревно-урочисті акордові тутійні епізоди («близ при дверег судія єсть»), що відтворюють образ Вищого Судді – всемогутнього, суворого і справедливого. У прощеному дванадцятиголосому концерті «Сіде Адам прямо рая» поєдналися межеві у смисловому розумінні образи втраченого Царства Небесного (світла консонантна звучність тутійних епізодів) та доступного, зовні принадливого, але гріховного світу земного (віртуозні перегуки між тембрами, поліфонічна фактура).

Цікавим, а вірніше типовим для історично-інформованого виконавства, на засадах якого створено аудіоальбом, є звукове відтворення цих контрастів. І тут, як парадоксально це не звучить, визначальним є принцип виконавського непідсилення / незагострення / неперебільшення власне тих «знаків» і «формул», з яких сплетено музичні тексти партесів. Натомість принципово важливим є вдумливо-обережне інтонування, покликане відтворити щонайтонші смисли барокового риторичного співу.

Яскравою ілюстрацією висловленої тези може бути дванадцятиголосий концерт «Помишляю день страшний». Театральна пишність, екзальтованість у звучанні твору, є наслідком уже закладених у ньому чергувань контрастних інтонацій, виконавських складів, метрів, типів фактури. Як прочитують його співаки ансамблю «Partes»? Жодної надмірності і штучної афектації! Натомість очевидні однорідність динамічного плану, легкість у виконанні віртуозних пасажів, м’якість рагістрових і тембрових протиставлень. Простота, усвідомлене донесення смислів тексту, емоційна стриманість у відтворенні – ось рецепт до озвучення барокової музики в рамках напряму історично-орієнтованого виконавства. І покаянні партеси з «Concordacii Animos» відповідають цій тенденції у повній мірі.

А проте, наголосимо, до релізу увійшли не тільки скорботно-есхатологічні твори. Шлях духовного очищення, який проходили віряни у період Великого посту, мав увінчатися ствердженням ідеї про можливість повернути втрачений рай кожному, хто цього щиро прагне. Тому уведення до альбому недільного причасного віршу «Тіло Христове…» та «Воскресенського канону» Миколи Дилецького є логічним кроком як із погляду відтворення літургійного річного кола, так і композиції аудіоальбому як цілісного мистецького продукту.

Однак, у зверненні до «Воскресенського канону» Дилецького була ще одна, суто просвітницька мета. Загальновідомо, що з 1970-х років, часу віднайдення канону академіком Ніною Герасимовою-Персидською, твір побутував у широкому обігу у частково реконструйованому варіанті. Авторський текст шедевру не мав партії другого дисканта; її реконструював музиколог, професор Львівської консерваторії Ярема Якубяк. Лише у 2008 році стало відомо, про наявність автентичної партії твору, яка зберігалася у фондах Придворної півчої капели у Санкт-Петербурзі. На цей факт звернула увагу інша відома дослідниця української барокової музики Ольга Шуміліна. Саме вона здійснила реконструкцію партитури «Воскресенського канону» з оригінальною партією. Тож намір озвучити і поширити твір Дилецького у повній авторській версії і став ще одним чинником його уведення до релізу.

У «Concordacii Animos» «Воскресенький канон» Миколи Дилецького звучить двічі: на початку і наприкінці аудіоальбому. Відкриває реліз версія твору із реконструйованою партією другого дисканта, завершує – партитура з усіма оригінальними авторськими партіями.

Озвучення в альбомі версій канону, обидві з яких, на думку Ольги Шуміліної, мають право на виконавське життя, відбулася у підкреслено виконавський спосіб. Реконструйований і загальновідомий варіант твору звучить у виконанні повного складу ансамблю «Partes». Натомість друга повна авторська версія представлена камерним звучанням восьми голосів. Такий хід, позірно резонуючи засадам історично-інформованого виконавства, водночас дає можливість слухачу відчути смак оригінального задуму Дилецького: прозоре звучання увиразнює голосоведення й унаочнює нетрівіальність авторських рішень, а заразом й унікальність постаті митця у контексті української музики епох бароко.

Отож, ще один проєкт відбувся. Частина української партесної музики стала ближчою до слухача: вітчизняного і зарубіжного. У сучасних реаліях цей факт набуває виняткової не лише мистецької, а й політичної ваги. Він засвідчує історичну тяглість української музичної культури у зразках високої непересічної художньої вартості.

Для внутрішньої аудиторії новий реліз музичних перлин українського бароко є ще й своєрідним резонатором моральних сенсів та смислів, зі звучанням яких кожен нині звіряє власні дії і вчинки. Вислів «Concordacii Animos» – витвір Миколи Дилецького з його україномовної «Граматики мусікійської», яким Наталія Ключинська, наукова консультантка проєку, запропонувала назвати реліз, – прямо звучить як «гармонійні музичні співзвуччя». Проте у ньому присутній й інший філософський смисл. Автор першого українського музичного трактату говорить своєму читачу про злагоду в душі, про неможливість осягнути вищі сенси без духовного очищення. Цю ж ідею покликаний втілити й альбом «Українське бароко: Concordacii Animos».

Валентина Кулик

Фото: Руслан Сингаєвський та надані Наталією Ключинською

Зміст публікації не є офіційною позицією Українського культурного фонду