Тему цієї наукової розвідки підказало наше тривожне сьогодення. А поштовхом стала моя стаття про Державний Гімн України, надрукована у ювілейному (до 100-річчя від дня заснування) випуску журналу «Музика» (див.: Кузик В. «України слава стане поміж народами» – сакральна сутність Державного Гімну України // Музика. 2023. № 1–4. С. 27, 28).
Після знайомства з нею кілька українських волонтерів із Філадельфії звернулися до мене з пропозицією «заарканити» відповідно до наспівів графічні рисунки державних і національних гімнів країн, що найбільш потужно допомагають Україні в її борні з північним ворогом. Визначилися з географією – США, Канада, країни Євросоюзу.
Згадали й Велику Британію, але з’ясувалося, що вже майже два століття в британському уряді точаться дебати відносно того, яку з двох патріотичних пісень визначити Державним Гімном – «Good, Save the King» чи «Rule, Britannia!» (хоча при проведенні міжнародних заходів частіше надають перевагу першій).
Планувалося продемонструвати дослідження цих гімнів окремою експозицією під девізом «Concordia» (гармонія, суголосність у спільній справі). При нагоді цьому став розроблений мною новий напрямок музичної семіотики «Аркани сакральних і ментальних символів» – «Arcanі sacra et mentis symbola» (АSMS; arcanа дослівно з лат. – «уловлювання» таємного / прихованого).
Зазначу, що співвідношенням геометрії та музики займається також дослідник з Оксфорда Дмитро Тимочко. Але у центрі його розвідки – суто музичні аспекти (див.: Tymoczko Dmitri. A Geometry of Music: Harmony and Counterpoint in the Extended Common Practice [Oxford Studies in Music Theory], Oxford University Press, 2011, 108 p.).
Методика мого аналізу ґрунтується на основі систем геометричних координат двох типів: 1) Декартова прямолінійна система координат (зі взаємо перпендикулярними координатними вісями на площині); 2) Полярна система координат, де кожен пункт на площині визначається двома величинами – полярним кутом і полярним радіусом.
Саме «геометрія і число» дозволяють здійснювати перетворення audioline → graphicline обраного для експерименту музичного матеріалу. Спираючись на практичні результати, зазначила чотири типи перетворень: 1. Меандр. 2. Мандала. 3. Фрагментація (мінімізація елементів). 4. Синтез (нагромадження елементів). Останні – два похідних від перших. (Детальніше див.: Кузик В. Нові обрії музичної семіотики у сьогоденні України // Сучасні соціокультурні процеси: Компетентісно-аксіологічний аспект. Зб. матеріалів IV Всеукраїнської науково-практичної конференції. 10–11 листопада 2022 року. Полтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка. Полтава, 2022. С. 84–93.)
Меандр (із грецької – звивиста лінія, що формує декоративний мотив). Це – лінія (за Декартовою прямолінійною системою координат) переважно горизонтальна, хоча може бути вертикальною або дугою. Найкраще підходить для перших початкових занять з ASМS.
Основою для фіксації музичної лінії (здебільшого одноголосної мелодії, хоча можливі й дует, тріо) є традиційний нотоносець, тобто паралельні лінії. Ноти-цяточки розташовуємо на лініях і між ними (1). Кому це видасться складним, може накреслити паралельні лінії під кожну ноту (2). Кількість ліній повинна відповідати діапазону обраного зразка.
Метрична пульсація позначається у довжину по міліметровій шкалі, відповідно до величини нот. Якщо два чи три голоси – обов’язкове їхнє метричне співвідношення (особливо у зоні акцентів; принцип горизонтального меандру викликає деякі аналогії з графіками електромагнітних гармонік, які досліджує фізика).
Наступний тип викладу – Мандала, або Диск (за полярною системою координат). Мандала – у перекладі з санскриту «коло», або «диск», що втілює символічне зображення явища (музичний твір мислиться як явище / прояв творчої духовної сили), форми життя, зрештою – Всесвіту.
Основою для фіксації музичної лінії слугують концентричні кола. Це – своєрідний нотоносець, а проведені від центру радіуси стають тактовими рисками.
Процес перетворень audioline → graphicline тут відбувається значно складніше, бо потребує розміщення тактів не в довжину (сантиметри, міліметри), а на площі кутів (за градусною шкалою). У зв’язку з тим доцільно виділити умовну чисту / вільну частину дискового простору навколо центру, щоб було місце графічно розгорнути звукову хвилю, відповідно до тактових рисок / радіусів. Значно полегшиться робота, коли позначимо жирнішим штрихом опорні кола тоніки й домінанти, адже здебільшого ці звуки починають і закінчують твір.
Саме за такою методикою я вирішила накреслити рисунки audioline → graphicline державних гімнів України, США, Канади та країн Євросоюзу. Майже всі зображення вклалися у фігуру Мандали, де, як у краплі води, втілюється Всесвіт (тільки Гімн Євросоюзу має два варіанти).
Враховуючи типову для сьогодення мілітаризацію усіх життєвих понять і термінів, пропоную назвати ці графічні начерки гімном-емблемою, чи шевроном (їхні зображення можна носити на рукавах, плечах, грудях, кишенях, подібно до нашивок із зображенням суцвіття зеленого кропу тощо). При образно-художньому вирішенні малюнків Мандал враховувала символи й кольори прапорів цих країн і змістовне значення кольорової гами за християнськими канонами.
У статті в згаданому ювілейному номері друкованого журналу «Музика» йшлося про те, що Центр світової спадщини ЮНЕСКО визнав Державний Гімн України найкращим у світі з-поміж гімнів 193-х країн – the Best National Anthem in the World. При оцінці враховувалося чотири показники – загальна милозвучність, гармонічний синтез музичної та вербальної складових, оригінальність і цілісність форми твору.
Вірш, створений 1862 року в Наддніпрянській Україні поетом, істориком і народознавцем Павлом Чубинським (тоді російська імперія), було надруковано в Галичині у львівському віснику «Мета» (1863, № 4, без зазначення автора). А музику написав священник, хоровий диригент і композитор-аматор із Перемишля Михайло Вербицький (Австро-Угорщина). Твір як патріотичну пісню співали в Перемишлі у 1863–1864 роках.
З утворенням Української Народної Республіки уряд країни 1918 року затвердив його Державним Гімном. Після 1920 року з мандрами Українського Національного Хору під орудою Олександра Кошиця цей гімн став знаним у багатьох країнах Європи й Америки, але на теренах держави за його виконання було позбавляли волі. Повернення пісні високого державного титулу відбулося 1991 року з відновленням незалежності України.
Що ж до аналізу за арканом audioline → graphicline Гімн України розкривається Мандалою з трьома колами графічної лінії, відповідної звуковисотності та вербальної основи: 1) «Ще не вмерла України ні слава, ні воля. / Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля» (центр ядра диску – зелений колір); 2) «Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці, / Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці» – середина диску (золото); 3-й елемент, по суті – рефрен / приспів, повторений двічі: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу, / І покажем, що ми, браття, козацького роду» (синій колір по периметру).
Не вдавалася до дублювання мелодії, що є традиційним стандартом. Адже утворена трійця найбільш логічна за креативними задумами як поета, так і композитора.
Наступним до розробки взяла Національний Гімн Сполучених Штатів Америки. Його було створено 1814 року поетом-аматором Френсісом Скоттом Кі (35-річним американським адвокатом) під враженням від обстрілу балтиморського форту Мак-Генрі британським флотом у 1812 році. Мелодією для поетичних рядків стала популярна застольна пісня «To Anancreon in Heaven».
Спочатку вона поширилася серед військових моряків (1889), потім зазвучала в стінах Білого дому (1916), а 3 березня 1931 року була проголошена Конгресом США як національним гімном. Нині він має кілька версій із деякою розбіжністю в словах і музиці. Мені до вподоби версія Вітні Х’юстон, яку й взяла до аналізу.
Неочікувано з’ясувалося, що й Гімн США розкривається Мандалою з трьома колами графічної лінії: 1) «Oh say, can you see / By the dawn’s early light! / What so proudly we hailed / At the light’s last gleaming» (центр диску, синій колір); 2) «And the rockets red glare / To the bombs brines tinging air, / Gave proof trench the night / That our flag was still there» (середина диску, білий колір із червоними рисками); 3) «Oh say, does that star-spangled / Banner yet wave, / O`et the land – of the tree / And home brave» (червоний колір по периметру). Тобто, історичний відбір витримала формотворча трійця, логічна і для англо-американського мислення.
Дуже зацікавила історія канадського національного гімну «O Canada». Він має дві офіційні мовні версії – французьку та англійську. І для того є вагомі підстави. Його 1880 року створили франкомовні мешканці Квебеку поет Адольф-Базиль Рутьє і композитор Калікс Лавальє. Через чверть століття (1906) було зроблено переклад тексту англійською, а 1908 року з’явився цілком оригінальний поетичний текст, написаний поетом Роберторм Стенліа Вейра.
Уряд країни офіційно затвердив гімн «O Canada» 1980 року, через століття після після його народження у Квебеку (французький текст не змінювався, деякої редакції зазнали англомовні рядки: останні корекції відбулися 2018-го, коли, відповідно до гендерної політики, рядок «у серцях твоїх синів» було замінено на «у всіх наших серцях»).
Серед української діаспори в Канаді набув поширення й україномовний варіант тексту, дещо пафосний, пронизаний християнською ідеєю (початок: «О, Канадо! Земля наших предків / На тобі яскравий пояс прекрасних квітів…»). Але в усіх мовних версіях – незмінний закличний початок «O Canada!»
Коли почала виводити графічну лінію, то й не знала – чи дивуватися, чи сприймати це вже як логічну закономірність. Знову зустрілася з Мандалою на три прошарки (подаю англомовний текст, найбільш поширений у країні): 1) «O Canada! Our home and native land! True patriot love in all of us command» (три «пелюстки» ядра диску білого кольору); 2) «With glowing hearts we see thee rise, / The True North strong and free!» (середній прошарок утворили шість елементів – один білий, інші червоні); 3) «God keep our land glorious and free! / O Canada, we stand on guard for thee. / O Canada, we stand on guard for thee» (зовнішній шар зеленого кольору, обумовлений поетичними рядками). Всі три прошарки диску позначені червоним кленовим листям – символом країни.
Graphicline Гімну Євросоюзу я вперше розглядала два роки тому й тоді визначила, що вона належить до третього типу – Фрагментації, – де за логікою Меандру групуються кілька фрагментів у єдину емблему-символ. За основу гімну взято хорал Оди «До радості» з фіналу Симфонії № 9 Людвіга ван Бетховена на слова Фрідріха Шиллера, створену німецьким композитором 1824 року (детальніше див.: Кузик В. До європейської сім’ї [Ода «До радості» Л. Бетховена – Ф. Шиллера] // Наука і суспільство. 2023. № 6. С. 46–48).
Спочатку 1972 року цей хорал було утверджено як Гімн Ради Європи, а від 1993-го – країн Європейського союзу. У зв’язку з набуттям нового соціального титулу відбулися зміни й вербального тексту. Окремо зазначу, симфонічне мислення композитора позначилося на формотворенні (квадрат), цілком відмінному від попередніх зразків гімнів, які ґрунтувалися на європейських пісенно-хорових традиціях і показували трійцю складових елементів.
У тій першій графічній версії рисунок складався з чотирьох фрагментів – ніби стежки / шляхи вимощеної камінцями бруківки, скеровані до одного майдану, де всі об’єднуються. Вісім мелодичних фраз за логікою «запитання → відповідь» злилися у пари: «Freude, schöner Götterfunken, Freude, Tochter aus Elisium, Wir betreten feuertrunken Himmlische, dein Heiligthum…» та українською мовою (переспів Миколи Лукаша) «Радість, гарна іскро Божа! Несказанно любо нам…» Так виглядав перший графічний варіант Гімну Євросоюзу.
Нещодавно зробила інший рисунок за типом Мандали, де фрази перетворилися на дев’ять багатобарвних стягів-вимпелів (відповідно фрагментів наспіву), що оточили простору площу з символами прапора Євросоюзу.
А на завершення виступу, відповідно до аркової форми, пропоную повернутися знову до України. Чому? Тому що у нас є, окрім Державного Гімну ще й славень потужної сакральної сили «Боже Великий, Єдиний» Миколи Лисенка на слова Олександра Кониського, що під час знакових для країни й суспільства подій часто звучать у парі.
За арканом audioline → graphicline цей гімн також розкривається Мандалою з трьома колами графічної лінії (хорову партитуру взято за розкладкою О. Кошиця): 1) «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни, / Волі і світу промінням Ти її осіни» (ядро диску, вишневий колір); 2) «Світлом науки і знання нас, дітей, просвіти, / В чистій любові до краю Ти нас, Боже, зрости» (середина, золото). Наступні дві фрази повністю відповідають першим (як повтор / реприза у тричастинній репризній формі: «Молимось, Боже Єдиний, нам Україну храни, / Всі свої ласки, щедроти Ти на люд наш зверни»); 3) урочиста кода: «Дай йому волю, дай йому долю, дай доброго світа, щастя дай, Боже, народу і многая, многая літа!» (по периметру зелений колір).
Не можу не зазначити дещо «містичний штрих»: уперше патріотичну пісню «Ще не вмерла Україна» за редакцією Анатоля Вахнянина та Порфирія Бажанського було опубліковано у Львові в збірці «Кобзар» 1885 року. І того ж року так само у Львові вперше надрукували «Молитву. Гімн на жіночі голоси» Миколи Лисенка – Олександра Кониського, яка на початку ХХ сторіччя у роки Української Народної Республіки набула високого значення сакрального / духовного гімну (детальніше див.: Кузик В. Молитва «Боже Великий, Єдиний» // Українська музична енциклопедія. 2011. Т. 3. С. 460).
Так за велемудрим розмислом усіма шанованої пані Історії українству й світові було хронологічно одночасно представлено в публікаціях два дорогоцінних символа української нації – 1885 рік, Львів. Тож уважала за доцільне представити нашу країну у повному об’ємі її славильного жанру.
Валентина КУЗИК
