«Діалоги з класиками»: чи відбувся діалог із Бахом?

У суботу, 9 листопада, в антикафе «Циферблат» (вул. Володимирська, 49а), відбулася досить цікава подія: студентка історико-теоретичного факультету НМАУ імені Петра Чайковського Єлизавета Сіренко та диригент Олександр Азізов презентували першу лекцію-концерт з авторського циклу «Діалоги з класиками»

Темою цього вечора стало питання: «Чи певен ти, що знаєш Баха?» Німецький композитор, перлина епохи Бароко, класик усіх класиків упродовж століть зберігає авторитет беззаперечної основи для професійного розвитку кожного музиканта, тому важливість вибору його персоналії для початку «діалогів» не викликає жодних суперечок. Окрім, певно, тих, що все ж виникли під час події.

№ 1. Лекція. Формат. Посил

Наведу приклад. Людина, умовний Антон, віддалено знайомий із класичною музикою, приходить в антикафе «Циферблат» випити чаю, дізнатись щось нове про міфічного Баха, послухати живий оркестр на відстані простягненої руки та заїсти це діло печивом. Антон сідає на зручний диван і чекає на забаву. Виходить лектор і починається ціла конференція.

На порядку денному: «Стильові тенденції в творчості Баха». «Характерні ознаки доби Ренесансу та Бароко». «Риторика та риторичні фігури в музичному мистецтві». «Теорія Афектів». «Бах-хітмейкер: сучасні інтерпретації творчості композитора». «Композиційний метод Баха». «Застосування дисонансів композитором». «Специфіка сімейного життя Баха та його працелюбність».

Для нашого умовного Антона за одну годину було відкрито цілий світ контекстів творчості видатного композитора. Тепер він знає, що: «Бах жорстоко ставився до своїх дітей» і «Дисонанси розв’язуються в ананаси». Але на його запитання «хто ж такий Бах і чому його ім’я часто спливає в інтернеті?» відповіді так і не надійшло.

А все тому, що лекцію було розраховано винятково на людину, яка знайома з «текстом» – біографією композитора, творчим шляхом, можливо навіть із певним досвідом у виконанні його музики. Вже поверх цих знань слід будувати піраміду з маловідомих фактів і специфічних моментів. Тепер звичайний програміст Антон вважає Баха чимось високим, недосяжним і відірваним від реального світу.

Відчувається однозначна потреба у зміні формату подібного заходу. Замість серйозного, аргументованого дослідження із перечитуванням величезних цитат атмосфера кафе передбачала дружнього чату із зацікавленою публікою, підігрівання їхнього інтересу як до такої визначної особистості, так і до майбутнього концерту.

№ 2. Концерт. Виконавці. Виконання

Музична частина втрутилась у перебіг подій досить несподівано. Рівно через годину від початку лектора вирішили зупинити музиканти, і, прогортавши ще з десяток слайдів, вона оголосила перший номер – арію Шлендріана з «Кавової кантати» і коротко описала історію створення опусу.

У виконанні брав участь популярний нині соліст «NOVA OPERA» Андрій Кошман із супроводом клавесиністки Варвари Турти й так званого «Квартету імені Йоганна Себастьяна Баха». Імовірно це новостворений ансамбль спеціально до події, оскільки в інтернеті історію його виступів знайти не вдалось. Але, тим не менше, чудовий початок концерту! Аристократичний тон було задано і разом із тим встановлено досить високу планку виконавської майстерності, головним чином завдяки зірковому баритону. Після цього знову вмикається проектор і у розпочатий плин концерту тепер намагалась втрутитись Єлизавета Сіренко з питанням: «Может еще немножечко почитать?»

Одноголосним «Ні!» публіка вимагала продовження музичної частини. І напросилась.
Сюїту для віолончелі соло соль мажор у виконанні Віталія Тичини було зіграно на контрастах. Твір явно не довчили, і дивно, як у такому вигляді його вирішили додати до програми. Вже б дозволили для впевненості поставити виконавцю перед собою ноти, – гадаю, можна було уникнути постійних насміхань і закатування очей з боку публіки. Словом, до високої планки цей виступ навіть не наблизився, і передбачити подальший перебіг подій було неможливо.

Третім номером була оголошена «Канонічна» тріо-соната фа мажор для скрипки, віолончелі та гобоя. Віолончеліста замінили, все прозвучало доволі чітко й злагоджено.
Партита для скрипки соло № 2 ре мінор теж пролунала непогано, але, як і в попередньому сольному творі, акустика грала не на руку виконавиці. Кожен дотик смичка Віталії Грицак до струн створював кілька зайвих призвуків і час від часу в залі було чутно неприємні дисонанси.

Від наступного номера, Фуги a-moll для клавесина у виконанні Варвари Турти, можна було очікувати дещо більшої зібраності. Для декого Бах відомий як майстер не тільки створення, а й виконання клавесинної і органної музики, а в цьому номері артистка частенько підганяла сама себе та не встигала потім наздогнати запущений ротор.

А от Арія Петра «Erbarme dich» з ораторії «Страсті за Матфеєм» започаткувала стрімкий рух концерту вгору. Досить популярний зразок у виконанні Валерії Мудрої прозвучав чарівно! Невеличкий струнний квінтет із клавесином слугував чудовою опорою для співу й водночас гармонійно розчинявся у просторі приміщення, фокусуючи акцент на захопливій арії.

Менует і Скерцо оркестрової сюїти № 2 з солістом Ігорем Єрмаком (флейта) більше запам’яталися як прелюдія до останньої, оркестрової частини концерту, але, тим не менш, усе прозвучало гарно.

У фіналі на невеличку сцену вийшов диригент Олександр Азізов із повним складом оркестру. Вони виконали всього два твори: три частини Концерту для двох скрипок d-moll і І частину «Бранденбурзького» концерту № 5. І яка зміна одразу відбулась! Музиканти одразу почали звучати як повноцінний оркестр, усі солісти були немов закохані у цю музику майстрами своєї справи. В результаті «Бранденбурзький» концерт мав повне право залишити у публіки враження ідеально виконаного барокового твору. Влучним було все: баланс інструментальних партій, атмосфера – солодкі звуки наповнювали вуха справжнім Бахом. Браво! На особливі овації заслужила Варвара Турта, яка, не без згадуваних прискорень, але все ж майстерно та граціозно викарбувала складне соло на клавесині.

Загалом склалося враження, що виконавці – дуже залежні від диригента. Під його орудою якість трактування зростала в рази, тоді як без керівника музиканти, особливо солісти, грали досить розгублено. Мабуть справа в недосвідченості молоді, а можливо виною усьому є відсутність дистанціювання від публіки та акустика, яка не доносить слухачеві прочищений вібраціями залу продукт. Але в результаті ми отримали гідне знайомство з не дуже популярним серед широкого загалу Бахом.

№ 3. Часова бомба

Олександр Азізов

Важливим нюансом у реалізації даного заходу була його вартість. Замість сталої ціни за перебування на лекції-концерті, специфіка закладу «Циферблат» передбачала отримання на вході годинника, який реєструвався адміністраторами й починав відлік часу. За кожні 30 хвилин на рахунку учасника збільшувалася заборгованість. У результаті ті, хто прийшли завчасно, платили більше через затримку початку й технічні проблеми. Ця часова бомба працювала і після концерту, коли відвідувачі вибудувались у чергу для оплати своїх годинників перед виходом.

Звичайно, додаток із безлімітної кави або чаю з печивом до вартості концерту – це дуже приємно. Але для тих, хто все ж прийшов на знайомство з Бахом, можна було придумати й альтернативний варіант оплати.

Віталія Грицак

У результаті на лекції-концерті «Чи певен ти, що знаєш Баха?» ми спостерігали досить цікавий експеримент. Повчально, корисно, в основному якісно, але доволі академічно. Попри перенесення класичної музики з концертної зали в кафе, «Діалог із класиком» був, скоріше, монологом в усім знайомій формі концерту-лекції, на які часто можна натрапити в філармоніях.

Чому б не скористатися перевагою – відсутності межі між публікою і лектором, виконавцями і створити новий, унікальний продукт? Сподіваюсь організатори зможуть підібрати більш вдалий формат для подібних заходів, у якому точно буде відомо: чи це серйозна лекція з ілюстрованим музичним матеріалом, чи все ж приємний «світський» вечір із улюбленою музикою та її обговоренням.

Однозначно чекаємо нових експериментів із «Діалогами».

Дмитро ГАВРИШ