
Симфонія паралелей
До Баку ми прилетіли пізно ввечері, подолавши сніжно-дощовий Стамбул. І відразу в ароматному, з морськими нотами повітрі відчули свіжий подих весни. А ще нас огорнуло тепло радісної зустрічі колег-композиторів, а також земляків із Посольства України: на нас із нетерпінням чекали, і це створило від перших кроків на іншій землі відчуття захищеності та комфорту.
Казкове місто Баку – майже чотирьохмільйонний мегаполіс, у якому паралельно існують і прекрасно уживаються древній шар східної культури і найновіші її вияви: таємничий Палац ширваншахів і вибагливі «паруси» хмарочосів у стилі Дубаї; візерунки вузеньких вулочок старого міста і розкішний простір грандіозної модерної Набережної; зубчатий контур старовинної фортеці, Дівоча вежа сивої давнини – і лазурний кристал Концертного залу для Євробачення, що наче вбирає в себе каспійські далі. Усе це різні світи, що об’єднуються у людській свідомості в розмаїту симфонію – «симфонію паралелей»…
Паралель перша: вчора і сьогодні
Колись в ошатному, з респектабельними просторими кабінетами, приміщенні Спілки композиторів СРСР у Москві ледь можна було відшукати невеличку кімнатку під сходами з табличкою на дверях: «Комиссия музыки народов СССР». Молоді композитори з республік, яким поталанило потрапити на московські заходи, отримували певний психологічний шок: чотирнадцять самобутніх великих національних культур із багатовіковою історією, від Балтики до Каспія, від українських степів до Кавказьких гір, було втиснуто в цей закуточок і об’єднано трьома словами «музыка народов СССР». Усе решта, з необмеженими потужними можливостями радянського пропагандистського масиву, була музика одного народу – «старшого» у сім’ї.
Пройшло двадцять років – історично зовсім короткий термін, але ж яка красномовна утворилася паралель: тепер дві самостійні, самодостатні держави, що спілкуються на рівних і зацікавлені у культурному діалозі, вирішили провести вперше в історії двох країн офіційну мистецьку акцію – «Дні української нової музики в Азербайджані», присвячені 20-річчю встановлення дипломатичних відносин між Україною та Азербайджанською Республікою. Міністерство культури України та аналогічне відомство в Азербайджані, спілки композиторів Азербайджану та України, Посольство України в Азербайджані зробили все можливе і неможливе, щоб втілити в життя цей ексклюзивний задум, ініційований головами спілок – Ігорем Щербаковим і Франгіз Алі-заде.
Безперечно, обидві сторони йшли до цього поступово. Спочатку стежку до Баку проклав Володимир Рунчак, який ще з 2005 року співпрацював з азербайджанськими музичними колективами, в тому числі на музичних фестивалях у Німеччині. А з 2007-го два концертних сезони був запрошеним диригентом в Азербайджанській філармонії імені Мусліма Магомаєва і в різних концертних програмах виконував українську нову музику поряд з азербайджанською.
Контакти на рівні національних творчих спілок встановили у 2007 році Ігор Щербаков, на той час голова Київської організації НСКУ, та Франгіз Алі-заде, обрана тоді головою Спілки композиторів Азербайджану. Багато українських композиторів знали Франгіз іще в період існування молодіжної комісії СК СРСР, коли молода мисткиня – ні на кого не подібна, енергійна і амбіційна – змусила заговорити про себе і в Москві, і, згодом, за кордоном. Пригадую, що в дуже теплих стосунках із нею був Іван Карабиць (1945–2002), який уважно стежив за її творчим становленням. «Фіра – дуже талановита, вона – особлива», – не раз говорив Іван Федорович.
Тепер народна артистка республіки Франгіз-ханум вправно веде корабель азербайджанської композиторської спілки. Це – композитор, добре відомий у різних країнах, володар найпрестижніших нагород, у тому числі почесного звання «Артист світу». В Україні, особливо тепер, вона буває часто. На різних міжнародних фестивалях («Київ Музик Фест», «Музичні прем’єри сезону», «Контрасти») звучать її симфонічні та камерні твори, а з головою Національної спілки композиторів України Франгіз Алі-заде пов’язує творча дружба і взаєморозуміння в усіх спілчанських питаннях.
Ігор Щербаков – також частий гість у Баку, де його творчість уже має прихильників. 2009 року тут звучав Фортепіанний концерт композитора у виконанні львівського піаніста Йожефа Ерміня, а в 2011-му квартет київського ансамблю «Рикошет» виконав українсько-азербайджанську програму з композицій Франгіз Алі-заде, Рауфа Алієва, Мирослава Скорика, Ігоря Щербакова, Ганни Гаврилець.
Нинішній «український десант» мав ознаки фундаментальності: до делегації з дванадцяти осіб увійшли композитори, виконавці та музикознавці. Творче наповнення «Днів» – дві розгорнуті музичні програми (симфонічний і камерний концерти) та наукова конференція, присвячена сучасним процесам в українській музиці. А також ціла низка зустрічей – у Спілці композиторів, Посольстві України, Державній філармонії, на яких із наростаючою динамікою обговорювалися перспективи культурних контактів.
Паралель друга: творчість і втілення
Українська музична культура була представлена в Баку справжнім сузір’ям композиторських імен, які багато в чому визначають її сучасне обличчя. Це – твори Євгена Станковича, Мирослава Скорика, Валентина Сильвестрова, Івана Карабиця, Лесі Дичко, Геннадія Ляшенка, Ганни Гаврилець, Ігоря Щербакова, а також композиторів більш молодої генерації – Богдани Фроляк і Михайла Шведа.
Найвагомішою подією як для азербайджанської, так і для української сторони став великий симфонічний концерт у Державній філармонії – акустично бездоганному, світло-урочистому заокругленому залі, прикрашеному білим мереживом ліпнини. Таку філармонію, прекрасну і ззовні (поряд – ансамбль фонтанів), і всередині, беззастережно волієш назвати храмом мистецтва. У вступних промовах Франгіз Алі-заде та Надзвичайного і Повноважного Посла України в Азербайджанській Республіці Олександра Міщенка також було взято відповідно піднесений тон.
А далі все підкорилося владній магії музики, яку впевнено і майстерно відтворив маестро Фахреддін Керімов. Диригент із блискучою петербурзькою школою, учень Іллі Мусіна, тонкий музикант із великим досвідом різностильових класичних і сучасних інтерпретацій, він примусив мене згадати концептуальний вислів Володимира Софроницького: «Музика сама не говорить, музику – говорять». Так геніальний піаніст афористично охарактеризував виключну роль виконавця, без якого музика – німа.
Фахреддін Керімов разом із Симфонічним оркестром імені Узеїра Гаджибейлі так заглиблено «проговорили» музику українських композиторів, що в ній відкрилися нові, в чомусь незвичні й навіть несподівані грані. Мабуть, у житті твору, з його безкінечним оновленням у плині часу, що виникає з волі того чи іншого тлумача, є певна космічність. І тому паралель «композитор – виконавець» – це завжди цікава інтрига, котра незмінно притягує слухача.
Віолончельний концерт Мирослава Скорика ми знаємо у кількох інтерпретаціях, і одна з найпереконливіших – Марії Чайковської, яка першою виконала твір. Музика композитора – справжня симфонічна драма, і кожний звук віолончелі – як оголений нерв, що в діалозі з емоційними сплесками оркестру створює максимальну напруженість розвитку подій. Це один із найвиразніших опусів митця, що сягає трагічних висот. Натомість у трактовці віолончеліста Олександра Пірієва інтонаційна драматургія отримала лірико-романтичне спрямування з відповідною розлого-наспівною манерою звуковидобування та зміщенням темпів у партії соло. Для диригента в даному разі на перший план вийшло завдання бути адекватним інтерпретації соліста, і це певною мірою позначилося на суті композиторського задуму. Однак оркестр вправно подолав неабиякі складності партитури, і представлену версію слухачі прийняли з великим піднесенням. А коли далі прозвучала легендарна «Мелодія», що вже стала світовою класикою (виконувався спеціально написаний варіант для віолончелі з оркестром), вражена публіка нагородила виконавців і присутнього автора вдячними оплесками.
Філігранною диригентською роботою вирізнялося прочитання Диптиха на теми фолк-опери «Золотослов» Лесі Дичко. Дослідники вважають цю оперу «талановитою спробою реанімації первісного народного синкретизму… засобами цілком модерної авторської мови без прямолінійних цитацій фольклору і натяків на його наслідування» (С. Грица). Фахреддін Керімов не загубив жодної лінії у барвистому звуковому плетиві партитури – як у прозоро-ліричних наспівах першої, так і в апофеозно-могутніх, богатирських мазках другої частини циклу. У його виконанні давньослов’янський світ музики Лесі Дичко засяяв новими яскравими барвами з усіма дбайливо підкресленими відтінками.
Про твір Ігоря Щербакова, який відкрив друге відділення програми, – Концерт для флейти, струнних та ударних «Пам’яті Олега Ківи» бакинська критика писала, що він «в буквальном смысле заворожил слушательское внимание» (С. Кафаров. Бакинская весна новой украинской музыки). Це відбулося і завдяки віртуозній, натхненній грі солістки Богдани Стельмашенко, і, знов-таки, через особливу інтерпретацію Фахреддіна Керімова, який увиразнив тривожно-містичну образну ауру композиції. Потім, у кулуарах, нам казали, що в Азербайджані флейту звикли сприймати як оркестровий, а не солюючий інструмент, і музика для неї такої складності, одухотвореності й самодостатності стала відкриттям для слухачів. А Богдану Стельмашенко, з її умінням злитися, розчинитися в звуці, з повним правом можна назвати співтворцем автора.
Драматургічно диригент побудував програму на явно вираженому емоційному крещендо: у точці «золотого перетину» – «Симфонія паралелей» Ганни Гаврилець і у фіналі – неповторне «Купало» Євгена Станковича. Відчувалося, що ці твори найбільше резонують із мистецькою сутністю Фахреддіна Керімова, і, може, найглибше, найпотаємніше – «Симфонія паралелей», що наштовхнула на ідею цього нарису і, з дозволу композитора, винесена у заголовок.
У задумі твору Ганни Гаврилець узагальнено постає вічна дилема, яка в усі часи хвилювала філософів і художників, – співвідношення двох паралельних світів: реального та уявного, складного, буремного, часто ворожого, агресивного і гармонійного, ідеального, сповненого краси й довершеності. До останнього поринає людина у мріях, завжди плекаючи надію… Про це дві частини симфонії – дві паралельні лінії в житті й свідомості.
Композиторка згадує, як у Будинку творчості «Ворзель» на велике свято Спаса, оточена соковитою лісовою зеленню, крізь яку пробивалися золотаві сонячні промені, писала другу частину твору. Авторці хотілося, щоб за стилем це була дуже сучасна, вибаглива звукова тканина, і раптом вона відчула явний спротив матеріалу, що сам по собі, наче надиктований кимось, вилився у романтично-елегійні, сповнені краси і глибокого почуття, співучі сторінки, в яких постав той самий ідеальний світ, до котрого так прагне людина. У співзвучній, витонченій інтерпретації Фахреддіна Керімова ця музика отримала найдосконаліше втілення і, ми впевнені, дістала нове життя. Наприкінці симфонії далеким тривожним відгуком пролунала ремінісценція з першої частини. Що це – тільки марево, що зникне як поганий сон, чи авторське запитання: без надії сподіваюсь?..
Своєрідною відповіддю стала життєствердність «Купала» Євгена Станковича. Цей могутній гімн вічній здоровій силі народного світосприйняття прозвучав вагомим драматургічним акцентом-висновком усієї концертної програми. Прадавні фольклорні інтонації твору, що завжди будуть символом нездоланності, невмирущості народного єства (згадаймо, як в одній з основних, кодових тем початковий інтонаційний блок «Dies irae» долається символічною семантикою закличної кварти), соковитість, випуклість оркестрових звукових барв, всеохоплююча темпераментність музики наскрізь просякнуті устремлінням до вселенської гармонії світу. Склалося враження, що весь оркестр, кожна особистість, ведені волею диригента, влилися у цей життєдайний струм.
Бакинська публіка влаштувала гучну овацію українській музиці в особі присутніх композиторів – Мирослава Скорика, Ігоря Щербакова, Ганни Гаврилець. Вони, в свою чергу, були щиро зворушені натхненним виконанням і гарячим прийомом бакинської громади, всіх шанувальників сучасного мистецтва.
Наступного дня у Концертному салоні імені Узеїра Гаджибейлі Спілки композиторів Азербайджану продовжилося знайомство з українською музикою – із її надзвичайно розвиненим і розмаїтим камерним сегментом. Це був зоряний час уже для українських музикантів, які продемонстрували найвищий виконавський пілотаж. Іншу грань своєї майстерності виявила Богдана Стельмашенко – як трепетний інтерпретатор емоційної лірики Євгена Станковича, з її раптовою вибуховістю і загостреністю почуттів (разом із Дмитром Таванцем було виконано Сонату для флейти і фортепіано). Олександр Пірієв, давній шанувальник музики Івана Карабиця, довів її близькість власним мистецьким уподобанням, виразно втіливши ранню Сонату для віолончелі і фортепіано композитора в дуеті з Олександрою Зайцевою.
Львівська композиторка Богдана Фроляк спеціально для поїздки до Баку написала твір «Мерехтіння» для віолончелі та фортепіано і разом з Олександром Пірієвим виконала його. У певною мірою імпресіоністичній звуковій тканині твору запрограмований повний паритет, рівноправне партнерство двох виконавців, у діалозі яких авторка, з її виразним піанізмом, виглядала вельми яскраво.
Своєрідним бенефісом фортепіанного дуету «KyivPianoDuo» став другий відділ концерту. Лауреати багатьох міжнародних конкурсів, члени журі престижних світових виконавських імпрез, Олександра Зайцева та Дмитро Таванець у своєму величезному репертуарі постійно звертаються до найновішої української музики. Цього разу – як дуетом, так і сольно – піаністи виконали відомі твори Геннадія Ляшенка («И звона дивного звучанье, и трепетанье листьев на ветру») та Євгена Станковича («Прадавні гірські танці Верховини»), що завжди мають великий успіх у різних країнах. Уперше ми почули надзвичайно стильний і дотепний джазовий парафраз Мирослава Скорика на «Апасіонату» Людвіга ван Бетховена для фортепіано в чотири руки. Особливої витонченості й досконалості виконання музиканти досягли у сонячно-світлих «Миттєвостях Моцарта» Валентина Сильвестрова (Дмитро Таванець), елітарно-вишуканих «Відзвуках» Михайла Шведа (Олександра Зайцева) та вибагливому звукописі «Баркароли» Ігоря Щербакова (Олександра Зайцева – Дмитро Таванець). Митці надзвичайно тонко реагували на стильові переливи різних композиторських манер, відшукуючи щоразу нові нюанси туше, часто діаметрально протилежні (як, скажімо, у творі Є. Станковича, з його поганською брутальною силою, і у парафразі М. Скорика, з «акуратним», стриманим свінгом).
Камерний концерт, наскільки це було можливо в одній програмі, показав творчу багатогранність нинішньої української музики і блискучий рівень виконавської майстерності наших музикантів – розумних і натхненних тлумачів найскладніших творів сучасного мистецтва.
Паралель третя: процес і осмислення
Ми часто задаємося питанням: що таке «нова музика»? Це словосполучення обговорюється в спеціальній літературі, пресі, на різноманітних семінарах, конференціях і круглих столах, однак ще й досі не вийшло на понятійний рівень і не отримало термінологічно чіткого визначення. Чи завжди нова музика насправді нова, та які критерії мають визначати новизну мистецтва? Про це, а також узагалі про шляхи розвитку світової сучасної музики, основні тенденції в композиторській творчості України, різні аспекти музичного життя України та Азербайджану, розвиток культурних зв’язків між нашими країнами говорили на науковій конференції, що проходила у Спілці композиторів Азербайджану.
У конференції, яка поступово перосла у «круглий стіл», взяла участь більшість членів української делегації і композиторсько-музикознавчий актив азербайджанської сторони. Хід виступів і обговорень спрямовувала Франгіз Алі-заде. Мирослав Скорик стисло охарактеризував найважливіші домінанти у світовому музичному процесі та місце у ньому національних культур. Про роль творчих спілок, здобутки і проблеми Національної спілки композиторів України говорив Ігор Щербаков. Автор цих рядків присвятила доповідь об’ємній темі «Українська музика двадцятиріччя Незалежності: вектори композиторської творчості та поняття новизни».
Відчувалося, що особливо зацікавлену реакцію аудиторії викликав розділ про надзвичайно вагому в українській сучасній музиці фольклорну складову в різноманітних жанрових і стильових модифікаціях. Не випадково багато композиторів і дослідників сучасного музичного процесу вважають, що наближається нова велика фольклорна хвиля. А втім, незалежно від того, як оцінюють це явище апологети різноманітних «-ізмів», невичерпні глибини фольклору завжди живитимуть творчу думку багатьох поколінь, і цей могутній шар культури вічно буде новим у своїй здатності до нескінченних перетворень. Така позиція виявилася дуже близькою нашим азербайджанським колегам, тим більше, що вони тільки-но познайомилися з творами Євгена Станковича, Мирослава Скорика, Лесі Дичко, Ганни Гаврилець, чию творчість неможливо уявити без занурення у глибини народного світосприйняття.
Важливий аспект українського культурного сьогодення, пов’язаний із фестивалями сучасної музики в Україні, висвітлив у своєму виступі Михайло Швед. Тенденціям розвитку міжнародних фестивалів сучасної музики присвячена його дисертація, а також видана за її матеріалами книга. Системне вивчення цієї теми свідчить про вагомість даного сегмента культурного життя України. Питанням композиторської освіти присвятила повідомлення Ганна Гаврилець, глибоко обізнана з існуючими у цій галузі проблемами як декан композиторського факультету. Адріана Скорик, яка займається проблемою національного в українській культурології, накреслила деякі напрямки у розробці теми, над якою вона працює в докторантурі Національної музичної академії України.
Підсумовуючи результати конференції, Франгіз Алі-заде наголосила на важливих паралелях у розвиткові обидвох національних культур і висловила надію на плідне продовження творчих контактів. Зокрема, у нас виникла ідея провести спільну конференцію, з урахуванням величезної ролі мугамної традиції у розвитку азербайджанської музичної культури, з наступним виданням українсько-азербайджанського наукового збірника «Фольклор і сучасна музика» (назва проектна). Ідею колеги підтримали з великим ентузіазмом.
Паралель четверта: спілки і соціум
Під час поїздки нас особливо цікавило все, що стосується функціонування Спілки композиторів Азербайджану. Утворилася ось яка порівняльна фактологія.
Спілка композиторів Азербайджану нараховує нині 196 осіб. Національна спілка композиторів України – 460 (14 регіональних організацій). На сьогодні державна фінансова підтримка Спілки композиторів Азербайджану в понад п’ять разів перевищує державну фінансову підтримку НСКУ.
Щороку для стимулювання творчої діяльності композиторів Азербайджану уряд виділяє 40 річних грантів (300 євро на місяць), які здебільшого надаються молодим митцям. В Україні така форма державного протегування композиторської праці, за рідкісними винятками, відсутня.
Спілка композиторів Азербайджану за розпорядженням Президента отримала у безоплатне користування на 49 років велике триповерхове приміщення (з концертним і конференц-залами) в самому центрі Баку. Комунальні послуги повністю (!) компенсуються державою. Національна спілка композиторів України вже кілька років веде безперервну боротьбу з київською місцевою владою за приміщення по вулиці Пушкінській, із якого її усілякими методами, в тому числі економічного характеру, намагаються «вичавити».
Штат Спілки композиторів Азербайджану нараховує тридцять співробітників різноманітних фахів, які забезпечують її всебічну творчу діяльність і господарське функціонування. У штаті правління НСКУ лише п’ять людей отримують зарплату. Всю роботу з проведення численних творчих заходів члени спілки здебільшого проводять на громадських засадах.
У Баку для всіх концертних заходів Спілки композиторів зал Азербайджанської філармонії надається безплатно. Національна спілка композиторів України може про це тільки мріяти.
Видатних представників сучасної азербайджанської музичної культури соціально підтримує держава спеціальними стипендіями – біля 900 євро на місяць. Аналогічні стипендії в Україні – майже увосьмеро менші.
Ці красномовні паралелі, які можна було б продовжувати, ми залишаємо без коментарів. Разом із тим, не можемо з гордістю не зазначити, що в Україні, на відміну від Азербайджану, існують кілька великих щорічних фестивалів сучасної академічної музики – «Київ Музик Фест», «Музичні прем’єри сезону», «Контрасти», «Два дні й дві ночі нової музики», форум «Музика молодих», – започаткованих у надрах Національної спілки композиторів України та її регіональних організацій, які вже багато років проводяться разом із Міністерством культури України. Проте, не забуваймо, що культурні потреби України з її 45-мільйонним населенням та Азербайджану – з 9-мільйонним відрізняються.
Контактуючи з іншою країною високої культури, ми не тільки хочемо продемонструвати власні досягнення (як бачимо, вони вельми суттєві), але й навчитися тому найкращому, до чого ще слід тягнутися.
Заключний дифірамб
Весь час у Баку ми відчували дружнє тепло і щиру зацікавленість, а також продуманість найдрібніших деталей нашого перебування в азербайджанській столиці. Завдячуємо, насамперед, колегам зі Спілки композиторів, очолюваної Франгіз Алі-заде, яка блискуче диригувала усім процесом (із допомогою нашого давнього друга композитора Рауфа Алієва). Нас глибоко зворушила увага і дбайливе опікування всього корпусу Посольства України в Республіці Азербайджан і насамперед Посла України Олександра Міщенка та першого секретаря Посольства Анатолія Майковського. Їхнє розуміння пріоритетного значення сучасного академічного мистецтва для культурного розвитку обох країн та активна позиція дієвого сприяння створюють перспективу для продовження і розширення подальших контактів. Цей перший і дуже успішний проект, автором якого є голова правління Національної спілки композиторів України Ігор Щербаков.
У нашій країні є ще багато проблем різного характеру, особливо економічного. Але існує сфера, яка спроможна і вже створює Україні найпрестижніший, найблискучіший імідж, – це сучасна музична творчість і виконавство. Наші музиканти постійно примножують славу культурі України. Тож цінуймо їхній талант і не ховаймо своїх скарбів від світу, бо ми того варті!
Тамара НЕВІНЧАНА
Фото Тамари НЕВІНЧАНОЇ та Олександра ПІРІЄВА
На фото:
Азербайджанська державна філармонія імені Мусліма Магомаєва
Після виконання твору Ганни Гаврилець
Дует «KyivPianoDuo»
Учасники події (зліва направо): Михайло Швед, Ігор Щербаков, Богдана Фроляк, Тамара Невінчана, Олександра Зайцева, Ганна Гаврилець, Дмитро Таванець, Рауф Алієв, Олександр Міщенко, Фахреддін Керімов, Франгіз Алі-заде, Олександр Пірієв. Мирослав Скорик, Богдана Стельмашенко, Юлія Керімова
Друковану версію читайте: Тамара Невінчана. Симфонія паралелей. Дні української нової музики в Азербайджані // Музика. – 2012. – № 2. – С. 56–61.