Дві іпостасі Ірини Нестеренко: «Музика і театр = Моє життя. Моя любов…»

Не випадково саме ці слова було винесено у заголовок пам`ятного буклета до концерту-спогаду, що відбувся у Колонному залі імені Миколи Лисенка. Вечір присвячувався Ірині Нестеренко (1961–2017) – відомому музичному режисеру-постановнику Національної філармонії України, заслуженому діячу мистецтв України

У цьому сповідальному зізнанні Ірини Нестеренко насправді міститься ключ до розуміння феномена її багатогранно обдарованої особистості. Одна з найталановитіших учениць корифея національної школи музичної режисури Володимира Лукашева – вона спромоглася увійти до вітчизняного оперного простору на правах яскравого, самодостатнього, високоерудованого митця. Для того, щоб стати реально помітною постаттю у мистецтві, кожна творча людина повинна пройти через вплив видатних, непересічних майстрів. Саме таким маестро і став для Ірини Нестеренко Володимир Анатолійович Лукашев, народний артист України, професор кафедри оперної підготовки і музичної режисури Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, художній керівник Національної філармонії України.

Кожна з-поміж понад 30-ти театральних постановок, здійснених Іриною Нестеренко у Києві, Харкові, Одесі, Полтаві, Щецині (Польща), була позначена високим професіоналізмом, тонким розумінням специфіки оперної режисури, оригінальними сценічними знахідками, осяяна світлом її глибоко артистичної натури у поєднанні з прискіпливим аналітичним поглядом на внутрішні закономірності темпоритму сучасного оперного спектаклю.

Оперні постановки Ірини Нестеренко на сцені Національної філармонії України (серед них – «Руслан і Людмила» Михайла Глинки, моноопера «Ніжність» Віталія Губаренка, опера «Моцарт і Сальєрі» Миколи Римського-Корсакова, музично-драматичні сцени «Заметіль» Георгія Свиридова, ліричні сцени «Євгеній Онегін» Петра Чайковського), опера-балет «Київські фрески» Івана Карабиця у Національній опері України, «Богема» Джакомо Пуччині, «Черевички» Петра Чайковського у Харківській опері, «Моцарт і Сальєрі» Миколи Римського-Корсакова, «Іоланта» Петра Чайковського на сцені Оперної студії НМАУ імені Петра Чайковського та інші закарбувалися в пам`яті сучасників – артистів-виконавців і шанувальників музично-театрального мистецтва – як події нетривіальні, що завжди відкривали перед глядачами і слухачами реальну перспективу розуміння й прийняття новітньої режисерської інтерпретації класичних оперних партитур.

Алла Позняк

Широка музична й театральна ерудиція Ірини Нестеренко, що зросла на грунті її фундаментальної профільної освіти (отримана у музичних вишах Києва та Москви), логічно передбачала й, зрештою, дістала продовження її професійної діяльності у педагогічній сфері. Працюючи доцентом на кафедрі оперної підготовки і музичної режисури в НМАУ імені Петра Чайковського, щедро наділена талантом викладання, магічним даром педагогічного впливу, Ірина Аркадіївна була для студентів справжнім коучем.

Вона спромоглася створити таку модель взаємодії педагога з учнем, завдяки якій керівник підвищував як власний рівень мотивації роботи, так і студентів; застосовувала особливу систему принципів і прийомів, яка сприяла активному розкриттю творчого потенціалу учнів та пластичній взаємодії усього колективу учасників оперного процесу. Це дозволяло їй під час постановки оперних спектаклів, де максимальна ставка робилася на молодь, консолідувати творчі зусилля усіх задіяних артистів, аби домогтися високих художніх результатів.

Ірина Нестеренко успішно реалізувала себе у цих двох провідних іпостасях, чому сприяли не лише її природний розум і виняткова інтуїція, а й здатність максимально зосередитися на своїй меті. Згідно з сучасною науковою теорією, задля виходу на реально високий рівень професійної майстерності у будь-якій сфері людині потрібно не менше 10 тисяч годин. Звичайно, це потребує максимального фокусування людини на обраній меті й одночасно – відповідного когнітивного контролю над процесом її досягнення. Утім лише такий шлях і веде до справжніх мистецьких відкриттів у професійній сфері. Такою, власне, і була творча лінія життя Ірини Нестеренко.

Ідея вечора-спогаду належала художньому керівникові Національної філармонії України Володимиру Лукашеву, а креативними реалізаторами її стали учні Ірини Нестеренко – Анастасія Гнатюк, Юлія Журавкова, Наталія Очеретнюк, Олексій Дугінов. У концерті прозвучали фрагменти й окремі номери вистав, які свого часу здійснила Ірина Нестеренко: моноопери «Ніжність» Віталія Губаренка, спектаклю за музикою Георгія Свиридова «Заметіль» (за Олександром Пушкіним), фінальна сцена з опери «Іоланта» Петра Чайковського, дует Мімі й Рудольфа з «Богеми» Джакомо Пуччині у виконанні Алли Родіної та Олександра Чувпила, арія Князя Ігоря з однойменної опери Олександра Бородіна (соліст – Андрій Маслаков у супроводі оркестру), арія Ленського з опери «Євгеній Онегін» Петра Чайковського (соліст – Сергій Бортник у супроводі оркестру) та інші.

Тарас Штонда

Теплі, щирі висловлювання про мистецький хист і привабливі, суто людські риси Ірини Нестеренко лунали впродовж меморіального вечора з вуст ведучих, колег по музично-театральному цеху – всіх, хто хотів словом і музикою віддати данину поваги цій харизматичній жінці, творчі надбання якої продовжують жити у сучасній українській музично-театральній школі, багатій на талановиті особистості.

Наталія СЕМЕНЕНКО