Фестиваль «Віртуози» – 40 років, пора зрілості

72

Цьогорічний ювілейний – сороковий! – фестиваль «Віртуози» у Львові відбувався в екстремальних умовах пандемії та пов’язаної з нею економічної кризи. Тож за таких екстремальних обставин для того, щоби його провести, потрібно було знайти віртуозне вирішення багатьох насущних проблем і проявити віртуозне володіння маркетингом в організації концертної епопеї

Можна сердечно привітати дирекцію фестивалю: Володимира Cивохіпа, генерального директора Львівської філармонії імені Мирослава Скорика, його першого заступника Василя Шемелинця й Тараса Грудового, директора Концертного залу імені Станіслава Людкевича з блискучим, істинно віртуозним проведенням масштабної культурної акції. Про її розмах свідчать безпристрасні факти: 18 днів тривання, 19 концертів, понад 200 учасників, у тому числі 28 солістів, 6 колективів і 9 дириґентів. А також 30 спонсорів, що засвідчує життєздатність і затребуваність академічної культури в пандемійно-кризовий час – contra spem spero.

Відтак статтю про ювілейний фестиваль «Віртуози» хотілося б побудувати не просто як огляд концертних подій, хоча кожна з них направду вартує докладнішого висвітлення, а як роздуми про приховані потенціали, енергію їхнього вивільнення і реалізацію планів, які так довго відкладались «на потім».

Згадуючи геніальний афоризм Вінстона Черчілля «не дозвольте змарнуватись добрій кризі», можемо констатувати, що організатори зуміли використати її з максимальною користю. Так, не було можливостей запросити десятки зірок і колективів зі світовим реноме, як це здебільшого відбувалось у минулі роки. Але натомість вдалось вибудувати особливу неповторну концепцію фестивалю і volens nolens, обмежившись наявними перспективами, якнайширше репрезентувати національну музичну культуру у світовому контексті.

Хоча українська тематика завжди проходила червоною ниткою в програмах львівських музичних форумів, проте ніколи вона не висвітлилась так потужно, як цьогоріч. Тому загалом концепцію «Віртуозів-2021» можна окреслити як об’ємну панораму «Україна і світ». Український музичний контент становив основну частку фестивального репертуару. На концертах слухачі мали нагоду почути виконання численних творів національних композиторів різних поколінь у широкому тематичному й жанровому спектрі, опусів зарубіжних митців на українську тематику, відбувся парад видатних вітчизняних музикантів середньої і молодшої генерацій. Фестиваль став знаковою подією, яка репрезентувала нашу культурну традицію в усій повноті, розмаїтті й багатстві.

Навіть об’єктивні історичні обставини сприяли такому напрямку ювілейного музичного форуму. Адже 1 червня минув рік відтоді, як у вічність відійшов геніальний сучасний композитор Мирослав Скорик. Тому впродовж перших шести днів червня пройшов також мініфестиваль, символічно присвячений пам’яті Маестро. У ряді концертів багатоманітність граней його неповторної художньої манери, втіленої і в духовній сфері, і в джазових обробках класики, і в симфонічних полотнах, і в концертній епопеї, відтінялась творами найвидатніших сучасників і попередників.

Другим суттєвим досягненням фестивалю вважаю послідовну тенденцію до оновлення репертуару, прем’єри нових творів або відновлення на концертній естраді ряду забутих артефактів музики давнього і недавнього минулого. Тому ще одним гаслом сміливо ставимо «Вперше у Львові». Та навіть якщо якісь твори виконувались не зовсім уперше у тривалій концертній історії столиці Галичини, то принаймні впродовж останніх десятиріч львівські меломани не мали можливості їх почути.

Вперше в Україні, символічно відкриваючи музичний форум, прозвучала «Меса всіх Святих» чеського композитора Яна Дісмаса Зеленки у виконанні молодих львівських солістів, хору «Глорія» та Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії під орудою Володимира Сивохіпа. Незвично і свіжо прозвучали практично невідомі нашим слухачам твори італійця Отторіно Респіґі (Адажіо з Варіаціями для віолончелі з оркестром, соліст Назар Джурин), чеських романтиків Антоніна Дворжака (симфонічна поема «Водяник» за баладою Карела Ербена, оркестр Львівської філармонії, диригент Теодор Кухар) і Йозефа Сука (Фантазія для скрипки з оркестром, соліст Андрій Чайковський) на концерті-відкритті фестивалю.

Новиною для відвідувачів концертів стала музика Ерньо Донаньї, Флорана Шмітта, Золтана Кодаї, Брюно Делепелера, Петеріса Васкса, Генрика Миколая Ґурецького та інших митців ХХ століття. Поза тим світова культура також була представлена прекрасними виконаннями класики. Зокрема, завершення року Бетховена ознаменувалось концертом молодого талановитого піаніста Дмитра Семикраса з метафоричною назвою «Вогонь у темряві», в інших програмах слухачі мали нагоду почути рідше виконувані твори останнього віденського класика – Увертюру до балету «Створіння Прометея» (тв. 43) і Пасторальну симфонію. Промовиста назва програми ще одного концерту «Mozart in Green» («Моцарт у зеленому») дотепно обіграла досконалу емоційну гармонійність музики і безпосередність інтерпретацій юних солістів В. Петрика, В. Васильєвої і диригентки Н. Стець. Панораму академічної творчості вельми вдало доповнив концерт популярної і джазової музики знаних львівських виконавців Богдана Дашака та Олега Яреми.

Зрозуміло, що втілення такого розмаїття творів різних епох, національних шкіл, стильових напрямків потребувало музикантів відповідного рівня. Оскільки більшість із них виплекана львівською, київською, харківською, одеською школами, напрошується наступне гасло: «Україна – колиска світових зірок». Деякі з них уже давно живуть і працюють за кордоном, інші ж, залишаючись на Батьківщині, активно гастролюють у всьому світі. Імена диригентів Теодора Кухара, Андрія Юркевича, Кирила Карабиця, Юрія Бервецького, Володимира Сивохіпа, Наталії Стець, піаністів Оксани Рапіти, Мирослава Драгана, Катерини Титової, Дмитра Семикраса, співачки Софії Соловій, скрипалів Олега Каськіва, Валерія Соколова, Варвари Васильєвої, Соломії Івахів, альтисток Валентини Пришляк і Катерини Супрун, віолончеліста Назара Джурина, кларнетиста Владислава Петрика та ряду інших виконавців добре знані шанувальникам музичного мистецтва. Вони забезпечили високий художній рівень концертів, а оскільки більшість із них – молодь, перед якою ще багато років активної творчої діяльності, це вселяє впевненість у плідних перспективах українського виконавства.

Ще однією своєчасною і вдалою знахідкою ювілейного фестивалю видається цілеспрямоване «брендування» кожного заходу, як також різноманітні локації (не лише у залі філармонії, а й у соборі та парку) і винахідливе тематичне наповнення. Завдяки цьому імпрези привертали увагу публіки ще перед їхнім проведенням своїми «Образно-асоціативними фантазіями», в яких кожен слухач міг знайти найбільш привабливу для його смаку програму. Титули-бренди концертів укладалися вигадливо й інтригуюче: інавгурація музичного свята – «Фантазія. Відкриття», «Новий вектор», «Десять перлин української музики», «Музичні акварелі», «Ukrainians», «Жити!», «Французька Весна», «Віртуози просто неба», «Mozart in Green», «Вічная пам’ять», «Станкович & Скорик & Сильвестров», «Класична Романтика», «Музика світла», «Бетховен & Скорик», «In Memoriam & Мелодія» та у концерті-закритті фестивалю – «Vitae & Mortis».

У рамках стислого фестивального огляду немає можливості детальніше описати кожну подію, проте дозволю собі присвятити кілька абзаців концертам, які мене особисто глибоко вразили і наштовхнули на деякі далекоглядні рефлексії.

Виконання «Меси всіх святих» незнаного у нас чеського барокового композитора Яна Дісмаса Зеленки – надзвичайно складного технічно, вражаючого шедевра бахівської доби, змусило усвідомити наскільки неповним і пласким є наше уявлення про вершини світової музики минулого. Адже за художнім рівнем ця меса не поступається творінням Антоніо Вівальді, Джованні Баттісти Перголезі, навіть Йоганна Себастьяна Баха і Георга Фрідріха Генделя. Просто чеському митцеві, на відміну від них, «не пощастило» потрапити в найбільші тогочасні культурні центри і заручитись впливовим меценатом (чи ж не виникають при цьому виразні паралелі до шедеврів національного мистецтва – надзвичайно вартісних, а при тім замкнутих у герметичному середовищі за відсутності цілеспрямованої державної культурної політики і потреби самих виконавців поширювати свою духовну спадщину у світі?).

Програма концерту «Десять перлин української музики», представлена оркестром «Віртуози Львова» під батутою Сергія Бурка, включала зразки національної класики від бароко до нашого часу, як оригінальні, так і перекладені. Проте ефекту «клаптикової ковдри» зовсім не виникало, навпаки, – від Максима Березовського і Дмитра Бортнянського, Якова Степового, Миколи Колессу, Станіслава Людкевича до Мирослава Скорика й Валентина Сильвестрова, – усі твори об’єднувало кордоцентричне світовідчуття, глибинна філософія серця, що вирізняє українське мистецтво у світовій художній панорамі.

А як бачать Україну представники інших національних культур? Відповідь на це питання почасти прозвучала у концерті «Ukrainians», який об’єднав Симфонію № 63 «La Roxelane» Йозефа Гайдна, Концерт для скрипки з оркестром № 2 Бели Бартока та рапсодію для оркестру Леоша Яначека «Тарас Бульба» із символічними назвами частин: «Смерть Андрія», «Смерть Остапа», «Пророцтво і смерть Тараса Бульби» (якщо врахувати, що рапсодія писалась у 1915–1918 роках, то чеський композитор справді немовби передбачив трагічне завершення визвольних змагань українців). Образ України в цих творах був для нас дещо незвичним, хоча лірична домінанта, у Гайдна не позбавлена навіть певної екзотичності, превалювала у їхньому емоційному спектрі.

Успіхові концерту сприяло блискуче сузір’я виконавців. Ось як про них відгукуються організатори фестивалю: «Кирило Карабиць – один із найяскравіших представників молодого покоління диригентів України, головний диригент Борнмутського симфонічного оркестру (Велика Британія), українець, що давно і наполегливо прославляє нашу диригентську школу по всьому світу, а в Україну повертає забуті чи втрачені імена та шедеври нашої музики. Валерій Соколов (Україна–Німеччина) – всесвітньо визнаний скрипаль, харків’янин, що віднедавна обійняв посаду художнього керівника Львівського оркестру “ІNSO-Львів”. Із моменту перемоги Валерія Соколова на Міжнародному конкурсі скрипалів імені Пабло Сарасате його ім’я не сходить з афіш по всьому світу». Обидва музиканти, як і оркестр «ІNSO-Львів», довели виконанням згаданих творів видатних зарубіжних композиторів на українську тематику, що вони варті тих суперлативів, якими їх нагородили.

Продумано і цілісно сприймався парад музики Мирослава Скорика. Спадщина композитора постала у її розмаїтих вимірах: від глибин духовної «Молитви» і Псалому – до вишукано дотепних джазових транскрипцій фортепіанних опусів Бетховена, від драматичних колізій інструментальних концертів – до найзнаменитішого українського шлягеру останніх десятиріч «Мелодії», від барвистого гірського колориту «Гуцульського триптиха» – до зворушливої ніжності п’єси «In memory», одного з останніх творів Маестро. Вдячна пам’ять і велика любов музикантів та публіки до Скорика і його музики забарвила надзвичайно теплими й сердечними тонами емоційну палітру кожного концерту.

40-й фестиваль «Віртуози» у Львові – не просто ювілейний і найдавніший в українському музичному просторі. Він розкрив кілька прихованих потенціалів і підтекстів, які, переконана, ще повинні знайти своє історичне і культурологічне осмислення. Основні гасла, які рецензентка виокремила в концепції фестивалю, не лише виявляють внутрішні механізми успішності цьогорічної мистецької акції, вони спрямовані в майбутнє, на творення життєздатного і плідного музичного простору України.

Любов КИЯНОВСЬКА