Однією з яскравих та очікуваних подій у житті спільноти закладів початкової мистецької освіти є учнівська конференція «Мистецтво без меж: шлях до науки» (авторський проєкт Олени Садівничої). Цієї осені захід відбувся втретє, пройшовши в рамках XXXII Міжнародного фестивалю «Київ Музик Фест-2021». Під час конференції учні, окрім виступів, вкотре мали можливість познайомитися та поспілкуватися з провідними діячами музичного мистецтва сучасності. Гостею другого дня роботи форуму стала представниця молодого покоління українських митців, чий професійний композиторський шлях розпочався у новому тисячолітті – Ганна Манокіна. Її поява в якості хедлайнерки заходу була вельми закономірною: цьогоріч музична громадськість відзначає 125 років від дня народження композитора Віктора Косенка, лауреаткою премії якого у 2020-му році стала Ганна Манокіна.
Традиційно діалог із композиторкою модерували діти – учні мистецьких шкіл. Цього разу інтерв’ю брали Анна Абрамова (студентка І курсу Херсонського фахового коледжу музичного мистецтва) та Єлізавета-Марія Лемак (учениця 8 класу ДМШ № 39 м. Києва).
Анна Абрамова: Пані Ганно, коли Ви усвідомили, що саме музика є Вашим покликанням і Ви хочете стати композиторкою? В якому віці Ви почали писати твори і що стало поштовхом для цього?
Ганна Манокіна: Вітаю усіх! Дуже вдячна за запрошення до участі у конференції. Усі знають, що розпочинати займатися музикою потрібно якомога раніше. А я потрапила до музичної школи досить пізно, у дев’ять років. Та й ставати музикантом не планувала. Думала, що займатимуся мовами, бо з малечку вивчала англійську та японську. Хотіла стати японознавцем і вивчати японську мову й надалі. Але років у тринадцять-чотирнадцять стався якийсь злам – я відчула, що музика важить для мене більше, ніж усе інше. Якось неочікувано для себе я стала проводити дуже багато часу біля інструмента, підбирала твори, пробувала писати щось своє. Поступово музика витіснила усі інші справи та інтереси. Десь років у п’ятнадцять я прийняла рішення, що хочу бути музикантом і писати музику.
Єлізавета-Марія Лемак: Хотілося б поговорити про Ваших викладачів. У кого Ви навчалися і хто найбільше вплинув на Вас?
Г. М.: Я, напевне, назву своїх викладачів у хронологічному порядку – так, як вони з’являлися у моєму житті. Для мене дуже важливо проговорити їхні імена. Ще в музичній школі доля звела мене з Тетяною Йосипівною Постоловською, яка потім навчала мене в Київському інституті музики імені Рейнгольда Глієра. Тетяна Йосипівна по-справжньому мотивувала мене упродовж усього процесу навчання: у школі, училищі, і навіть, консерваторії. Також це Тетяна Ляшенко – викладачка гри на фортепіано в музичній школі, композитори Генадій Сасько – викладач композиції в училищі та Юрій Іщенко – учитель композиції у консерваторії. І, звичайно, Олена Зінькевич – мій науковий керівник у консерваторії. Це, звісно, далеко не повний список.
А. А.: Ми знаємо, що Ви професійно займаєтеся і композиторською, і музикознавчо-викладацькою діяльностями. Скажіть якій зі сфер надаєте перевагу? І як Вам вдається їх поєднувати? Тобто, чи не заважає Ганні Манокіній-композиторці, Ганна Манокіна-педагогиня?
Г. М.: Дякую за запитання. З досвіду мого спілкування з іншими композиторами скажу, що люди дуже різні. Одні твердять, що могли б тільки писати музику, і якби це приносило достойний заробіток, то не викладали б. Інші, як, до слова, і мій учитель Юрій Іщенко, на жаль, уже покійний, дотримуються протилежної думки. Зокрема Юрій Якович казав: «Я композитор тому, що я педагог». Тобто викладання йшло ніби паралельним пунктиром до його композиторської праці, якимось чином із нею перепліталося і допомагало саме в композиції.
Стосовно себе можу сказати, що педагогіка і композиція – це, скоріше, різні грані моєї діяльності. Вони не переплітаються. Мені подобається і композиція, і викладання. Можу сказати, що саме викладання композиції допомагає потім інакше дивитися на власну композиторську кухню, вирішувати власні композиторські проблеми. Але, наприклад, викладання сольфеджіо й музичної літератури – це просто окрема сфера життя. Цікава, але окрема. Я не скажу, що вона переплітається з композицією.
Є.-М. Л.: Минулого року Ви стали лауреаткою Премії імені Віктора Косенка. Розкажіть про цей конкурс. І чи дав він якийсь поштовх до майбутньої діяльності?
Г. М.: Премію Косенка отримують за досягнення в галузі музики для дітей та юнацтва. Так сталося, що мій композиторський шлях розпочався саме з музики для дітей: я почала писати у її ще в музичній школі. І всі мої викладачі у школі казали, що в мене це добре виходить, заохочували до компонування. Але навчаючись в училищі, а потім консерваторії, я писала зовсім іншу музику, більш серйозну, як мені здавалося. Деякий час мені було навіть трохи соромно писати дитячу музику. Було таке відчуття, що я, доросла, пішла би гратися до дітей у пісочницю! Тож якийсь час я не зверталася до цього жанру творчості. А повернулася до нього тоді, коли в мене самої з’явилася дитина. Я просто зрозуміла, що мені потрібно не проґавити цей момент, поки я близька до дітей та гарно розумію їхню психологію, ментальність. Я маю щось залишити як спогад про цей час, тому що в майбутньому, можливо, я не буду так добре розуміти дітей, як на цьому етапі свого життя.
Про конкурс на Премію імені Віктора Косенка я дізналася з Інтернету. Було оголошення, адже це все ж таки публічна інформація. Я ніколи не брала участі у таких заходах, не подавала документи на якісь державні премії, та й сумнівалася, чи варто це робити? Мене підштовхнули моя сім’я і друзі. Вони сказали: «Треба спробувати. Потрібно подати документи». Я досить швидко зібрала свої твори для дітей і подала документи.
Юрій Чекан: Хочу сказати кілька слів про премію Косенка. Як і всі державні премії, ця відзнака завжди призначалися «згори». Процес її присудження був бюрократизованим: існував певний перелік людей, яких усі знають, і які стоять у черзі на отриманням премії. Підходить черга, людина досягає певного віку, і їй дають цю премію. Минулого року усе змінилося – вперше процедура визначення лауреата пройшло принципово інакше. Члени комісії не знали, авторів творів, які оцінювали; їм лише надали дитячі твори під кодовими іменами. Тож вони повинні були оцінювати не постать претендента, не те, скільки років людина стоїть у черзі, а саме якість того мистецького твору, який подано на цю премію.
Уявіть собі здивування членів комісії, коли вони дізналися, що лауреатом стала Ганна Манокіна, яка знаходиться поза структурами, не стояла в черзі за премією вже п’ять чи сім років. Вона просто написала прекрасні «Пісні-танці», які можуть зіграти діти, які розширюють і систематизують розуміння дітьми різних жанрів, і спряють вихованню не тільки професійних музикантів, але й любителів музики.
Я знімає капелюха перед комісією, яка зважилася на таке. Тому що, мені, як голові комісії премії Лятошинського, не вдалося переконати її членів працювати за таким самим алгоритмом. Думаю, наступного року цього вдасться досягти. Премію Лятошинського одержала дуже достойна людина, але ми працювали, так би мовити, з відкритими картами. Натомість, під час призначення премії Косенка мала місце абсолютна рівноправність. А тому, я скористаюся нагодою і привітаю Ганну з одержанням цієї премії. Я Вас вітаю! Ви відкрили нову епоху в премії Косенка. Це багато чого варте!
Г. М.: Дуже дякую!
А. А.: Дякуємо, Юрію Івановичу, за такі цікаві доповнення. А зараз нам би хотілося поговорити про Вашу творчість. Розкажіть нам про збірку «Пісні-танці»? Як Вам спало на думку створити цей цикл?
Г. М.: Це довга історія, яка розпочалася ще 2007 року, коли я була студенткою музичного училища. У музичній школі, де я навчалася, відбувся мій авторський концерт; його програму склали дитячі музичні твори, які я тоді писала. Моя подруга поетка Катерина Станіславська, яка викладає в університеті імені Карпенка-Карого, написала до цього творчого вечора вірші. Один із віршів був про польку: « Полька жвава зазвучала / Грай, музико, грай гучніш! / Чобітки затанцювали, / Що й на місці не встоїш!»
Програмку цього концерту я відклала на багато років. Але у 2018-му випадково її знайшла, побачила цей вірш, і подумала: «А чому б не створити цикл для голосу і фортепіано про різні танці?» Я одразу ж поділилася цією ідеєю з Катериною і була приємно здивована – наступного ж дня вона дала мені перші вісім чотиривіршів: про тарантелу, вальс, гопак та інші танці, а згодом – нові поезії. Взагалі з Катериною дуже приємно працювати, вона – людина легка на підйом, підхоплює і підтримує будь-яку творчу ідею.
Далі почався процес роботи. Він тривав на межі 2018 – 2019 років. За цей час було написано 14 пісень. 2021-го я разом із колегою Катериною Марковською здійснили студійний запис циклу. Його можна послухати на YouTube-каналі. Наприкінці вересня цього ж, 2021 року збірка «Пісні-танці» вийшла друком у видавництві «Мелосвіт».
А. А.: Ми маємо записи творів із цієї збірки, і з Вашого дозволу, хочемо продемонструвати кілька фрагментів. Ви щось нам прокоментуєте?
Г. М.: Так, дякую. Зазвичай, коли композитор називає сукупність творів словом «цикл», передбачається, що ці твори якимось чином пов’язані між собою. Твори збірки «Пісні-танці» мають спільну жанрову основу – усі вони танці. Окрім того, хотілося розмістити їх у циклі за чітким алгоритмом. Тут є кілька логічних ліній. Цикл відкривається одним із найдавніших, архаїчних танців – хороводом, а завершується найбільш наближеним до нашого часу – твістом. Між цими крайніми точками танці згруповані таким чином: після хороводу йдуть найбільш впізнаванні танці народів світу, як-от тарантела, вальс, полька, гопак. Далі подано блоки по два танці: польські танці – мазурка і полонез, старовинні менует і сарабанда, нарешті, останній блок – танці ХХ століття, – чарльстон, самба і твіст. Отже, танці можна умовно поділити на свого роду тематичні та часові блоки.
Є.-М. Л.: Пані Ганно, музика для дітей займає вагоме місце у Вашому творчому доробку. Але ж ви пишете не лише дитячі твори! Яку музику, на Вашу думку, писати складніше?
Г. М.: Так, я пишу не лише дитячі твори, а й інструментальну, хорову і вокально-інструментальну музику, яку можуть виконувати й дорослі. І скажу, що писати дитячу музику – не легше, ніж музику для дорослих. Тобто, кожна із цих сфер має свої труднощі. Музика для дітей має бути і простою, і доступною, і, водночас, у жодному разі не примітивною. У музиці для дорослих мені хочеться шукати особливі виразові засоби, пробувати нові для себе речі, і тому може здатися, що музика для дорослих і музика для дітей саме в моїй творчості – стилістично різна, ніби написана різними людьми.
А. А.: Нам відомо, що Ви працюєте з дітьми. Які предмети викладаєте, і наскільки це складно? Можливо ви маєте свій власний метод викладання і могли б з нами поділитися ним?
Г. М.: Я вже дванадцять років працюю у Дитячий школі мистецтв №6 імені Германа Жуковського, викладаю теоретичні дисципліни: сольфеджіо, музичну літературу, вже третій рік викладаю предмети «Музична грамота та практичне музикування», «Бесіди про мистецтво». Також я індивідуально займаюся композицією.
Мушу зазначити, що за природою я інтроверт, тож надмірне спілкування з людьми мене виснажує. Педагоги не дадуть збрехати: коли доводиться читати дуже багато лекцій чи проводити багато уроків, то емоційно це справді дуже виснажує. Тому потрібно знаходити джерело для відновлення енергії, або, якщо є можливість, працювати рівно стільки, скільки необхідно для того, аби продовжувати любити свою професію, шукати щось нове і з радістю ходити на уроки до дітей. На щастя, в моєму житті так складаються обставини, що я можу дозволити собі працювати небагато, але з радістю.
Щодо метода. Я знайомлюся з методами, які вже існують у викладанні теоретичних дисциплін. Зараз мене дуже цікавлять питання розвитку музичного слуху. Тому останнім часом вивчаю метод Валерія Брайніна, який в Україні не дуже відомий. Планую пройти курс і сертифікуватися як викладач саме за методом Брайніна, адже це дійсно дуже цікава система розвитку й абсолютного, і відносного слуху одночасно.
Є.-М. Л.: В одному з інтерв’ю Ви говорили про підтримку реформи музичної освіти. На Вашу думку, наскільки сучасний стан початкової мистецької освіти відповідає вимогам сьогодення?
Г. М.: Реформи як такі абсолютно необхідні в нашому суспільстві. Мені складно говорити про ті реформи, які вже впроваджено. Про їх результати ми з вами зможемо говорити років через вісім, коли діти, які зараз почали в музичних школах вчитися за новою програмою, провчаться хоча би вісім років в музичній школі.
Слід зазначити, що спроби реформувати освіту, напевне, відповідають запитам сучасних дітей. Ми вже з колегами обговорювали той факт, що більшість дітей, які закінчують музичну школу, не стануть фаховими музикантами. І наше завдання – зробити так, щоби ці діти не зненавиділи музику, щоб вони хотіли, закінчивши музичну школу, грати на інструменті, який опанували. Ми маємо допомогти цим дітям настільки оволодіти нотною грамотою, щоб вони могли відкрити інструмент, відкрити ноти, і заграти по нотах свій улюблений твір, улюблену мелодію. Мені здається, що саме виховання людей, які залюбки будуть музикувати і, які зможуть адекватно сприймати, розуміти музику, яку вони слухають, які із задоволенням ходитимуть на концерти – оце має стати головним завданням педагогів. Спроби реформувати галузь у такому ключі є. Побачимо, що вийде з цього.
А. А.: Ваша відповідь спонукає до наступного запитання: чи долучалися Ви до написання нових програм для музичних шкіл? Чи хотіли б Ви долучитися?
Г. М.: Наразі розробляю авторський робочий зошит, який має допомогти учням молодших класів в опануванні дисципліни «Музична грамота і практичне музикування».
Катерина Немира: Маю питання до нашої хедлайнерки. Ви виграли конкурс Косенка на сучасних умовах. Чи не бажаєте взялися за створення сучасної опери?
Г. М.: Чому би й ні! Мене цікавить театральний жанр, тож, можна спробувати.
Катерина Немира: То я бажаю Вам успіху! Маю ще одне запитання: викладаючи музичну теорію, чи залучаєте ви інші види мистецтва? Бо я, наприклад, навчаючи дітей образотворчого мистецтва, стараюсь показати дітям музичний ритм у живописних полотнах.
Г. М.: Неодмінно. Я вважаю, що тільки знайомлячи з різними видами мистецтва в сукупності, можна по-справжньому виховати розвинену гармонійну особистість. Ми дійсно проводимо дуже часто паралелі з образотворчим мистецтвом, з архітектурою, особливо коли говоримо про музичну форму. Адже, по суті, форма музичного твору – це будинок. І якщо в цьому будинку, немає, скажімо, даху, то слух це відчує.
Є.-М. Л.: Пані Ганно, хотілося б поцікавитися, яку музику Ви наразі слухаєте? Звісно, у Вас є улюблені композитори. Які саме – класичні, чи, можливо, більш сучасні?
Г. М.: З-поміж класичних авторів я все життя слухаю Баха, і мені здається, що це та музика, яка ніколи не стане неактуальною, не на часі. Що стосується сучасної музики, це дуже різноманітна музика. Під час фестивалю «Київ Музик Фест» можна почути багато цікавих творів Валентина Сильвестрова, Євгена Станковича, Лесі Дичко, а також молодих композиторів: Адріана Мокану, Ренати Сокачик. Останні імена – композитори вже мого покоління. Я дуже цікавлюся їхньою творчістю, і надихаюся.
Є.-М. Л.: Маємо питання у чаті від Тимофія Стаднійчука. Він цікавиться чи співпрацюєте Ви з фестивалем «Київ Музик Фест»?
Г. М.: Цього року співпрацюватиму вперше. У рамках фесту заплановано концерт-презентацію нових нотних видань з творами для дітей. Там звучатимуть твори молодих сучасних композиторів. І, зокрема, у програмі імпрези прозвучать два мої фортепіанні твори із циклу «Подорожі уві сні». Цей цикл я теж свого часу подавала на премію Косенка.
А. А.: І на останок хочемо поцікавитися Вашими творчими планами на майбутнє.
Г. М.: Наразі я працюю над кількома інструментальними творами, тому що цього року маю провести авторський концерт. Щоправда, терміни поки не визначені, але я думаю, що проведу його у цьому навчальному році. Окрім того, я співпрацюю з деякими театральними діячами, і наразі в проєкті є постановка вистави, але я не можу сказати, що це за вистава, тому що вона поки що в процесі створення.
А. А.: Будемо чекати з нетерпінням! Дякуємо Вам за бесіду.
Г. М.: Я зі свого боку дуже вдячна за запрошення. Мені було надзвичайно приємно бачити такі світлі обличчя, чути розумних, кмітливих, розкутих музикантів, науковців. Я бажаю, щоб ви в цьому тільки зростали!
Матеріали підготував Олег Козуб
