Двома чудовими прем’єрами (за короткий термін) порадував шанувальників Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей і юнацтва
«Messa di gloria» Джакомо Пуччині – ранній твір (композитор написав його як дипломну роботу в 22-річному віці). І єдиний у його доробку – на релігійну тематику. Хоровий колектив театру на чолі з неймовірною (про це трошки згодом!) Анжелою Масленніковою з ентузіазмом відгукнувся на ініціативу диригента Володимира Врублевського виконати цей знаменитий, але так рідко виконуваний в Україні твір! У ньому, ніби в «чарівній кульці», віддзеркалились усі майбутні чесноти Пуччині – оперного композитора: багатющий мелодизм (такий знайомий з пізніших опер!), масштабні кульмінації, хорова «дзвоновість» (тобто імітація святкових церковних передзвонів), довірлива, майже інтимно-благальна лірика, ефектні, явно «оперні» соло і водночас – молитовна заглибленість, релігійна зосередженість. І до всього цього – канонічний латинський текст (добре, що глядачам запропонували його український переклад) і традиційні частини католицької меси!
Під час виконання на великому екрані можна було побачити знамениті картини з біблійної тематики, що посилювало загальне враження. Щоправда, більше все-таки урочистої – недарма ж за твором закріпилося визначення «прославна» (або «Меса уславлення»).
Нелегке завдання постало перед хором: продемонструвати технічність, легкість, чітку дикцію і водночас – оперний «простір». Зі всім цим колектив упорався блискуче. І тут (обіцяне!) варто наголосити на винятковій ролі головного хормейстера, а в цій події – хормейстера-постановника Анжели Масленнікової.
Анжела Геннадіївна – учениця славетних хормейстерів Михайла Кречка (Київська консерваторія) і Льва Венедиктова (асистентура-стажування) – очолює хор театру з 2001 року (1992-го вона розпочинала у ньому артисткою). І за цей період, окрім оперних вистав – «профільної» функції колективу, одним із пріоритетних напрямків діяльності мисткиня вважає популяризацію найкращих зразків світової музичної спадщини. Виступила хормейстером-постановником десятків світових шедеврів хорової класики. Завдяки цьому хор не раз виступав з окремими концертами «на виїзді», брав участь у багатьох міжнародних проектах. Саме високе реноме хору та його керівника стало запорукою легітимного виконання нотної партитури твору.
Своєрідним прологом до «Messa di Gloria» прозвучали «Pavane pour une infant defunte» («Павана на смерть інфанти») Моріса Равеля та «Pavane» («Павана») Габрієля Форе на вірші Робера де Монтеск’ю, поєднані спільним настроєм – сумом за часами, що безповоротно минули.
Вдячна публіка довго аплодувала хору, солістам – лауреатам всеукраїнських і міжнародних конкурсів Олександру Вознюку (тенор), Роману Лещову (баритон), Олександру Харламову (бас) та оркестру театру, влаштувавши їм справжню овацію
«Тропічний карнавал» – хорова композиція, що за настроєм і характером виконання знаходиться ніби на іншому образному полюсі. Тут перед нами постав «танцюючий» хор, де в будь-який момент кожен міг перетворитися на соліста (Олександр Курилюк), заспівати дуетом (Дмитро Кукса і В’ячеслав Барановський або Ганна Тонка), затанцювати разом з Анжелою Масленніковою (як з’ясувалося, вона ще й зовсім непогано танцює!), а чи сонорними засобами зімітувати літню зливу (однойменна композиція). На загальний «знойний» настрій працювала злагоджена команда інструменталістів: Роман Степаненко (флейта), Світлана Волкова (скрипка), Ніна Галай (гобой), Дмитро Орел (ударні): їхній делікатний супровід гармонійно підтримував артистів хору.
У другому відділі «настрій тропікана» підтримав, ба навіть посилив одноактний балет «Історії у стилі танго» за участю соліста Національної філармонії України В’ячеслава Самофалова (баян, він же – автор аранжувань), соліста театру Дмитра Фощанки (тенор), солістів балету й артистів хору. Режисерською знахідкою хормейстера стало розташування хору в оркестровій ямі, що, з одного боку, сприяло оригінальній звучності, а з другого – не забирало простору на невеличкій сцені й не відволікало глядачів від чотирьох пристрасних драматичних любовних історій, які розгортались у п’янкій атмосфері «салуну».
Упродовж минулих сезонів я бачила в театрі мюзикл («Пригоди Гекльбері Фінна» Жанни й Левка Колодубів та «Жив собі пес» Володимира Назарова); музично-драматичні вистави «Весь світ – Шекспір», «Повертайся живим!», «Я – романтика!»; вокально-симфонічні прем’єри (зокрема, «Дві меси у стилі джаз») тощо і не переставала дивуватися: яким щоразу різним і водночас органічним усюди є хор. Це – прояв воістину професійного універсалізму в найкращому розумінні цього слова.
Здається, що для колективу (як і загалом для оперного театру – не такого вже й численного) немає виконавських меж, не існує жодних – ні стильових, ні часових складнощів! Вони дихають і діють в унісон із керівником (навіть дивляться на неї з явним обожнюванням!). І щоразу хочеться порадіти й по-доброму позаздрити закладові, що має ТАКИЙ колектив і такого (як тепер модно казати) креативного й харизматичного головного хормейстера – Анжелу Масленнікову. Так тримати!
P.S. Коли цей матеріал був уже готовий, стало відомо, що нове керівництво театру не продовжило контракт із кількома провідними фахівцями, що, без перебільшення, становлять славу й гордість КМАТОБ для дітей і юнацтва, в тому числі й із Анжелою Масленніковою… Слів немає… Що це?!! Хотілося б почути версію відповідальних керівників…
Ірина СІКОРСЬКА
Фото надані КМАТОБ для дітей і юнацтва
