Не так давно Київ і всю нашу державу сколихнув приїзд в Україну зірки світового масштабу, видатного диригента Рікардо Муті, який виступив із концертом просто неба на Софійській площі. Пропонуємо вашій увазі думку про митця і цю подію його співвітчизника
Диригентська діяльність Рікардо Муті набула значного розголосу в світі. Він займав посади художніх керівників-диригентів відомих оркестрів Нью- Йорка, Філадельфії, Лондона, Парижа, Відня, Берліна, Зальцбурга, Рима, Мілана, Токіо. Має багато нагород від президентів різних країн і Папи Римського, престижних премій, звань почесного члена Музичних академій Лондона й Парижа, почесного громадянина п’яти італійських міст, почесного академіка Сієни, Мілана, Неаполя, Реджо-ді-Калабрії, Кремони, Туріна, три почесних звання і дві золотих медалі від Італійської республіки та вісім почесних звань від інших держав. Вісімдесят дві назви творів серед записів на CD і п’ять на DVD. Список досягнень цього відомого диригента можна продовжувати, але моя мета – розібратися у самому феномені Рікардо Муті, тому почну з його біографії.
За згадками самого диригента, він не був чудо-дитиною, а звичайним учнем, який дуже довго не міг зрозуміти й запам’ятати де пишуться ноти ре чи соль першої октави на нотному стані, не мав абсолютного слуху чи якихось інших проявів обдарованого учня…
Народився Рікардо Муті у Неаполі в багатодітній сім”ї лікаря і домогосподарки, де, окрім нього, було ще четверо братів. Родина мешкала у маленькому містечку Монфетта під Неаполем. Саме батько наполіг на продовженні навчання гри на скрипці, яке не дуже давалося маленькому Рікардо, але покинути заняття не дала йому мама Джильда, за що у зрілі роки Рікардо Муті буде їй дуже вдячний. А суворе виховання, дисціпліна у сім’ї (усе – завдяки матері), уміння бути охайним і організованим допоможуть йому у роботі диригента.
Але скрипка не стала головним інструментом для Рікардо. Знамениту неаполітанську консерваторію Сан П’єтро-а-Маєлла, що дала світові відомих композиторів, серед яких П’єтро Масканьї, Франческо Чілеа, Умберто Джордано, Франко Альфано та інших, він закінчив як піаніст, але не виграв жодного фортепіанного конкурсу. Фортепіано нагодиться йому, коли він вивчатиме оперні клавіри й працюватиме зі співаками, – це значно полегшить його диригентську працю.
Невідомо, що спонукало його піти далі вчитися на композитора та диригента у не менш відому Міланську консерваторію «Джузеппе Верді», тому що перед тим він вирішив навчатися на філософському факультеті університету, який не закінчив. До слова, творів композитора Рікардо Муті ми не знаємо. Маючи непоганий (і це підтверджують хористи оперних театрів!) тенор, вокалом він серйозно не займався. Можливо, відчував у собі неабиякий диригентський потенціал, який і прагнув реалізувати.
У міланській консерваторії його вчителем був Антоніно Вотто – асистент Артуро Тосканіні, котрий свого часу був оркестрантом у самого Джузеппе Верді. Отакий цікавий ланцюжок поєднує Верді – Тосканіні – Вотто – Муті.
Антоніо Вотто навчав свого учня у найкращих традиціях Артуро Тосканіні, що дало змогу останньому виграти диригентський конкурс імені Гвідо Кантеллі у 1967 році, а 1968-го обійняти посаду художнього керівника престижного фестивалю «Флорентійський музичний травень».
Оркестр Артуро Тосканіні – одного з найкращих диригентів Італії, постійного арт-керівника Ла Скала, першого постановника опер Альфредо Каталані, Ріхарда Штрауса та багатьох інших композиторів – вирізнявся монолітністю, чистотою струнних, колоритністю ударних. Цей оркестр умів тримати шалені темпи й при цьому бути дуже оригінальним (приклад – знаменитий вступ до опери «Отелло» Джузеппе Верді).
Співаків Артуро Тосканіні поважав, але недолюблював. Він вважав, що головним завданням опери є реалізація задуму композитора, а комплекс голосів і оркестру бачив єдиним цілим – непорушним витвором мистецтва, де не було місця …тільки для співаків.
Таких принципів дотримувався і Герберт фон Караян, який 1971 року запросив на Зальцбурзький фестиваль 27-річного Рікардо Муті. Після того й розпочалася надзвичайна диригентська кар’єра Муті, яка триває і сьогодні.
У 1972-му він замінив Отто Клемперера на посаді головного диригента Лондонського філармонійного оркестру, а 1980-го займає після Юджина Орманді позицію художнього керівника Філадельфійського оркестру. Рікардо Муті керував цими колективами протягом кількох десятиліть, реалізуючи багато оперних і симфонічних проектів.
1986-го він отримав найповажнішу і найпрестижнішу посаду у музичному світі: художнього керівника театру Ла Скала й утримався там до 2004 року, до нового відкриття театру після реставрації оперою Антоніо Сальєрі «Визнана Європа». У виставі він задіяв невідомих тоді молодих оперних співаків, таких як, наприклад, 25-річна сіцилійка Дезіре Ранкаторе, що викликало чимале здивування з боку деяких важливих і впливових кіл.
Непорозуміння з оркестром і деякі непродумані вчинки самого Рікардо Муті призвели до його відставки з посади головного диригента Ла Скала. Але в історії театру Муті став одним із диригентів, який найдовше виконував цю роль. Головними у його репертуарі були не тільки твори любимих ним Вольфганга Амадея Моцарта і Джузеппе Верді, а й рідко виконувані опуси інших композиторів. Ця пристрасть Рікардо Муті до представників неаполітанської композиторської школи – Джованні Баттісти Перголезі, Гаспаре Спонтіні, Луїджі Керубіні, Джованні Паїзієлло, які не були популярними, виявилася поодинокою, але характерною рисою його творчої індивідуальності.
Рікардо Муті у 2004 році створив молодіжний оркестр імені Луїджі Керубіні, до якого увійшли музиканти, обрані міжнародною комісією. Що три роки контракт закінчується і склад оркестрантів оновлюється. Це дозволяє утримувати дуже високий професійний рівень, що одностайно підкреслює італійська критика: «Оркестр демонструє артистичну майстерність, набагато вищу за ту, що показують оркестри постійних у театрів», а сам Маестро Муті диригує «жестами маленькими або виразом обличчя».
Окрім того, Муті, уже відомий світові митець, працює як запрошений диригент у різних містах Італії та за кордоном.
У 2015 році Маестро організував Італійську оперну академію з метою передати свій досвід молоді. У ній він проводить майстер-класи для диригентів, концертмейстерів і вокалістів. Поставлену силами студентів «Аїду» показали в Сеулі.
З оркестром імені Луїджі Керубіні Рікардо Муті відвідав півсвіту в рамках проекту «Шляхи дружби», який розпочався ще 20 років тому під впливом подій війни у Сараєво. Мета концертів, як сказав Маестро Муті, «передати від Равенни щось на знак братерства, миру і любові» й показати, що «найкращий засіб для цього – музика».
У гарячих точках земної кулі, таких як Сараєво, Ліван, Каїр, Дамаск, Тегеран та інші, звучала музика під орудою Рікардо Муті. Шлях Равенського фестивалю щороку перетинався з містами, які зазнали втрат від воєнних подій, із бажанням організаторів «відтворити давні зв’язки з місцями, де творилася історія, та прокласти “мости братерства”». На концертах італійські музиканти об’єднувалися з музикантами місцевих театрів, підкреслюючи цим самим дух братерства.
От і цього разу 1 липня Маестро разом зі своїм оркестром відвідав Київ із грандіозним концертом, у якому взяли участь музиканти і хор Національної опери України, артисти хору «Кредо», Ансамблю імені Бориса Лятошинського. Усіма трьома колективами опікується молодий хормейстер Богдан Пліш. Підготовка до концерту артистів хору Національної опери займала всього 6 тижнів, 10 днів тривали спільні репетиції з артистами хорів «Кредо» та імені Бориса Лятошинського. Рікардо Муті провів усього 4 репетиції з хористами та солістами в Києві. Попри погані погодні умови і малу кількість репетицій українських та італійських музикантів, Маестро вкотре продемонстрував свою високопрофесійну майстерність диригента і дар керувати величезною кількістю артистів: три хори з понад 200 осіб і два оркестри звучали колоритно, без жодної помилки.
У виконанні хору хотілося б більшої чіткості у вимові слів, але загалом усе звучало гарно. Інтерпретацію фрагментів з опери Джузеппе Верді «Набукко» під орудою Рікардо Муті можна вважати зразком. Відносно темпів, які були досить стриманими, можна дискутувати, але усі штрихи, динаміку, було відтворено з «аптекарською» точністю. У вокальних сценах, таких як сцена Абігаїлле з 2 акту у прекрасному виконанні Людмили Монастирської, Маестро йшов точно за партитурою: повторив двічі кабалету, як написано у композитора. Замість високої до третьої октави, традиційно прийнятої упродовж останніх 50 років, сопрано закінчує виступ низькою нотою.
Узагалі Рікардо Муті дуже точно виконує партитури композиторів, а тому і викреслює придумані каденції солістів, де співак може виблиснути голосом. Для нього опера – не подіум для вокалістів, а моноліт голосів та оркестру, якими керує ДИРИГЕНТ.
Цікавим у програмі став твір Аарона Копленда «Портрет Лінкольна, де у ролі читця виступив знаменитий американський оскароносний актор Джон Малкович. У виконанні «Stabat Mater» і «Te Deum» (із «Чотирьох духовних п’єс») Джузеппе Верді все було досить традиційним.
Концерт у Києві мав історичне значення, що підкреслив Президент Петро Порошенко, який нагородив Рікардо Муті, а також його дружину Крістіну Муті та директора Італійського інституту культури в Україні Нікколо Балоні почесними нагородами за заслуги у сфері культури та суспільно-громадську діяльність та ще раз наголосив: «…саме такі фестивалі, як “Шляхи дружби”, – це культурний зв’язок і свідчення повернення України до Європи».
Діно Модаффері Кондо – професор, історик мистецтва (Італія)
Переклад Аліни Грегуль
