Контракт трубача часів гетьманської держави

270

Військові музиканти – невід’ємна частина урочистого церемоніалу гетьманської держави ще з часів Богдана Хмельницького

Музиканти брали участь у військових справах, наприклад, сповіщали про небезпеку, підіймали бойовий дух перед битвою чи походом. Також вони супроводжували гетьмана чи козацьку старшину під час дипломатичних візитів, прийому іноземних делегацій та були присутніми в інших сферах соціально-побутового життя. Генеральна військова музика перебувала в розпорядженні гетьмана.

Ставши на чолі держави у 1750 році, Кирило Розумовський модернізував не лише державотворчу сферу, а ще й церемоніал. У 1752-му за наказом гетьмана на службу до військового оркестру було найнято кілька іноземців. У фондах ЦДІАК (Центральний державний історичний архів України, м. Київ) знайдено контракт від 24 лютого 1752 року з одним із трубачів, на основі якого дізнаємося умови, за яких брали на службу до Генеральної військової музики у часи гетьмана Кирила Розумовського.

Даний контракт укладений із трубачем австрійцем Антоном (Антонієм) Тіцем та має 7 прописаних пунктів.

Перший пункт засвідчує, що договір укладено строком на 3 роки і Антоній Тіц займає посаду «дійсного трубача». Наступний пункт прописує оплату, яка сягала 240 рублів на рік.

Для порівняння: Йозеф Гайдн, який працював капельмейстером і композитором у приватному оркестрі графа Морціна, отримував близько 200 флоринів на рік. У 1761 році митець почав працювати в одній із найбагатших родин Австрії – Естергазі, де отримував 400 флоринів на рік. У співвідношенні 400 флоринів = 260 рублів, тобто капельмейстер в Австрії отримував коштів іноді менше, ніж звичайний трубач на службі Кирила Розумовського.

Віллем ван Міріс. «Трубач», 1700 р.

Згідно з пунктом 2 контракту Антонія Тіца, виплати мали нараховуватися з 1 березня, тобто через кілька днів після укладення договору. Роботу трубач мусив почати «з того жалування через два місяці».

Оскільки музикантом був іноземець, то в контракті також прописувалися умови його проїзду й проживання. Так, дорога додатково не оплачувалась, чоловік їхав за власний рахунок, проте 3-й пункт показує, що належні умови проживання йому забезпечував роботодавець. А саме: музиканту надавалося житло («квартира»), а також «дрова та свічки».

Питання фінансування ппорушується й у 6-му пункті контракту. Там знову зазначається, що дорогу музикант оплачує сам, але по приїзду на харчування роботодавець повинен «давать йому півтори царські монети та сорок копійок».

Відповідно до пункту 4, трубач щороку отримував новий буденний мундир, а також святковий мундир та «еспанчу» (еспанча, або опанча – довгий широкий плащ, декорований шиттям). Положення трубача 5-м пунктом контракту прирівнювалося до придворного унтер-офіцера, який вважався нижчим командним складом. Тому одяг генеральних військових музикантів був схожий на військовий мундир.

Останній пункт номер 7 прописує, що по завершенні 3-х років служби Антоній Тіц буде вільним і, якщо забажає, може повернутися до Відня. Проте дорогу додому він має оплачувати знову ж таки самостійно. Протягом усього терміну роботи музикант зобов’язується «послушним та радісним бути».

Нижче передбачених умов винесені помітки, що контракт підписаний власною рукою музиканта. Варто відзначити, що даний документ має інформацію, що на таких самих умовах були прийняті інші музиканти-іноземці. Це трубачі Себастьян Генн, Йозеф Ганнаур і литаврист Вінцеслав Лоренц.

Загалом можна стверджувати, що Кирило Розумовський завжди приділяв особливу увагу музикантам. За свідченням історика Олександра Васильчикова, станом на 1774 рік у придворному штаті гетьмана було три музиканти, які отримували по 150 рублів на рік. Таку саму платню одержував і священник, а ось живописець – удвічі менше, 48 рублів.

Отже, з проаналізованого документа видно, що Кирило Розумовський активно залучав провідний європейський досвід не лише у державотворчій діяльності, а й в інших справах, зокрема, музичних.

За дослідженням Євгена Славутича, у 1755 році іноземних музикантів не наймали на службу. Це означає, що надалі до складу музик наймали виключно українців. Можна припустити, що вищеназвані особи також навчали українців, готуючи їх до служби в державних оркестрах. Таким чином гетьман створював найбільш сприятливі умови для реалізації та розвитку українців у власній державі.

Анастасія НІКІТІНА, молодший науковий співробітник Національного заповідника «Гетьманська столиця»

На головному фото гетьман Кирило Розумовський