matuykhin-pamyati

12 березня цього року відомому диригенту, піаністу, фундатору і багаторічному керівникові Національного ансамблю солістів «Київська камерата» Валерію Матюхіну виповнилося б 75! Напередодні цієї дати його рідний, створений ним камерний оркестр проводить концерт-присвяту на згадку про маестро у Національній філармонії України під батутою Володимира Сіренка

До програми святково-ювілейної імпрези обрані найкращі зразки української музики – улюблені твори маестро Матюхіна. Третя камерна симфонія Євгена Станковича та пісня «Мамо, вечір догоря» з його ж камерної опери «Opera Rustica» на вірші Бориса Олійника, «Тиха музика» Валентина Сильвестрова, «Покаянний стих» для скрипки з оркестром Ігоря Щербакова, «Той сад» із Третьої камерної кантати на вірші Павла Тичини Олега Ківи, «Супрун-рапсодія» для альта і струнних Золтана Алмаші, «Батярські пісні» для скрипки з оркестром Юрія Шевченка, «Concerto Rutheno» для фортепіано з оркестром Олександра Козаренка та Концерт для скрипки з оркестром Володимира Зубицького…

Валерій Матюхін – «Київська камерата»… При згадці одного з героїв цього тандему одразу ж зринає у пам’яті другий, попри те, що минулоріч у травні маестро пішов у засвіти. Цей нерозривний союз тривав майже півстоліття, а якщо точніше, – 46 років! Скільки всього пережила, в яких музично-культурних процесах брала участь ця «пара» – можна лише уявити!

1977-й… Поява на музичній мапі України з легкої руки Валерія Матюхіна «Київської камерати». Чи думав він тоді, будучи ще солістом-піаністом Київського камерного оркестру, що все у його починаннях вийде? Створити колектив – непросте завдання, а утримувати його стільки часу на плаву, – надскладне завдання.

Знаючи його натуру і характер, думаю, він не будував такі далекосяжні плани на майбутнє, розробляючи покрокову стратегію розвитку колективу. Валерій Матюхін належав до того типу людей, які вміють жити одним днем і радіти. Він був особистістю стихійного темпераменту, яка на чільне місце ставить дію, рух, роботу, а вже потім осмислює зроблене.

Він не просто жив роботою – він нею горів, був фанатом, до божевілля закоханим у справу свого життя! А це – грати, грати і ще раз грати якнайбільше сучасної української музики. Виконувати її спочатку як піаніст Київського камерного оркестру, потім соліст-піаніст Київської філармонії та ще паралельно у концертах «Київської камерати», вже будучи її керівником. А пізніше – презентувати українську музику на посаді диригента власного оркестру.

Активна промоція, популяризація української музики – ось що було сенсом життя Валерія Матюхіна. І «Камерата» для нього була тим помічником, напарником і «живим музичним інструментом», із яким він досягав поставленої мети!

Вся українська музична культура багато років оберталася навколо стрижня «Матюхін –“Камерата”». Довкола нього створювалася якась неймовірна творча атмосфера, зона підвищеної турбулентності.

Матюхін замовляв композиторам твори для «Камерати», й ті писали, причому дуже активно, адже мали стовідсоткову впевненість, що їхні опуси будуть виконані. А це величезний стимул для композиторської творчості! Яка неймовірна кількість нової української музики прозвучала, скільки прем’єр відбулося, яке число імен авторів і солістів-виконавців було відкрито!

Левко Колодуб, Жанна Колодуб, Мирослав Скорик, Леонід Грабовський, Леся Дичко, Віталій Годзяцький, Святослав Крутиков, Геннадій Ляшенко, Олег Ківа, Юрій Іщенко, Валентин Сильвестров, Євген Станкович, Володимир Загорцев, Олександр Костін, Віталій Губаренко, Валентин Бібік, Іван Карабиць, Ярослав Верещагін, Юрій Ланюк, Олександр Козаренко, Віктор Камінський, Ірина Кириліна, Віктор Степурко, Володимир Шумейко, Володимир Губа, Ганна Гаврилець, Юлія Гомельська, Вікторія Польова, Володимир Рунчак, Юрій Шевченко, Ігор Щербаков, Богдана Фроляк, Кармелла Цепколенко, Олександр Левкович, Михайло Шух, Наталя Боєва, Дмитро Киценко, Віктор Теличко, Володимир Птушкін, Святослав Луньов, Іван Тараненко, Сергій Зажитько, Людмила Юріна, Сергій Пілютиков, Алла Загайкевич, Олександр Саратський, Золтан Алмаші, Любава Сидоренко, Олег Безбородько, Віталій Вишинський, Богдан Кривопуст, Олексій Войтенко, Олександр Шимко, Михайло Швед, Валерій Антонюк…

Це імена наших сучасників, а ще в репертуарі «Камерати» – класики-патріархи минулих епох. Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Михайло Вербицький, Микола Лисенко, Яків Степовий, Віктор Косенко, Левко Ревуцький, Борис Лятошинський, Георгій Майборода, Юлій Мейтус, Андрій Штогаренко, Віталій Кирейко, Дезидерій Задор, Іштван Мартон, Ігор Шамо, Олександр Красотов та інші…

Охопити весь список – просто нереальне завдання! Можна сміливо брати до рук довідник Спілки композиторів України, називати прізвища у вільній послідовності – й не помилишся.

А скільки висококласних музикантів грало в «Камераті», співпрацювало з нею! Це і зарубіжні майстри, і вітчизняні «аси». Чого варта лише одна Ніна Матвієнко – «золотий», унікальний голос країни. А вона 17 років була офіційно солісткою колективу, а фактично – змолоду. Маестро Матюхін запрошував до роботи з оркестром диригентів, чиї імена говорять самі за себе – Федір Глущенко, Ігор Блажков, Вірко Балей, Володимир Кожухар, Володимир Сіренко…

У різні часи художніми керівниками «Камерати» за запрошенням, знову ж таки, Валерія Матюхіна були наші визнані метри – Мирослав Скорик, Євген Станкович, Іван Карабиць. І кожен з них зробив індивідуальний внесок в еволюцію колективу, його рекламну промоцію та підвищення статусу.

Життя Валерія Матюхіна та «Київської камерати» багато років протікало в щільному «паралелізмі». Кожен із цієї «пари» спостерігав усі топові віхи становлення партнера. За майже піввіковий «забіг» маестро Матюхін набрав вагу не тільки як піаніст, а й став відомим диригентом. Він відточував майстерність на диригентській ниві рівно 30 років, починаючи з 1992-го.

«Камерата» пам’ятає, як він, будучи її засновником і керівником, досить довго залишався солістом-піаністом Київської філармонії. А ще вона пам’ятає, як Матюхін із просто її директора перетворився на генерального-директора – художнього керівника у 2000-му, був нагороджений званням народного артиста України у 2004-му та як за вагомий внесок у розвиток вітчизняної культури був удостоєний звання лауреата найпрестижнішої премії держави – Національної премії України імені Тараса Шевченка – 2006-го.

Ну, а сама «Камерата» за цей же часовий відтинок теж зазнала і пережила чимало пертурбацій. З Ансамблю камерної музики Спілки композиторів України на засадах антрепризи вона змінила лейбл, ставши «Київською камератою». Потім – у 1993 році отримала статус «державного» колективу, а вже в 2000-му піднялася «вище», ставши Національним ансамблем солістів «Київська камерата». А ще серед цих значних віх її «біографії» був 1997 рік – нагорода званням лауреата Премії імені Миколи Лисенка.

Про переплетення життєво-творчих доль маестро Матюхіна та його дітища – «Київської камерати» найкращим чином у лапідарній формі висловив думку Євген Станкович:

«“Київська камерата” – один із найкращих камерних оркестрів в Україні, що має свою специфічну ауру. Він розпочинав діяльність як пропагандист сучасного українського репертуару і донині тримає цю марку. Композитори сучасності мають бути вдячні “Камераті” за те, що вона, виконуючи їхню музику, сприяє розвитку музичного мистецтва в Україні. Адже композитор, який знає, що його музику не виконають, не стане її писати. “Камерата” віддана ідеалам мистецтва, і в цьому, як я вважаю, її унікальність. Завдяки цьому колективу та його багаторічному керівникові Валерію Матюхіну українське сучасне мистецтво зробило величезний крок уперед».

У концерті-презентації пам’яті маестро Матюхіна прозвучать улюблені твори улюблених композиторів. З кожним із представлених авторів у нього була своя тривала та багаторічна історія дружби й творчих контактів. Навіть із кожним твором мала місце індивідуальна «історія взаємин».

Приміром, першокласний концерт «Concerto Rutheno» («Галицький концерт») був написаний Олександром Козаренком у 1991 році спеціально для «Камерати» на прохання маестро Матюхіна, який багато років у цьому творі виконував соло на роялі. А стихійно шалений, запаморочливо віртуозний знаменитий Концерт для скрипки з оркестром Володимира Зубицького! Від моменту появи 1989 року «Камерата» залишається ледве не єдиним його виконавцем. Та й за всю багаторічну історію виконавського буття твору лише два скрипалі й бралися за нього через надтехнічність сольної партії. Це – Анатолій Баженов і в останні 20 років – Богдана Півненко!

І таке можна розповісти про будь-яку композицію, що лунатиме в концерті. Але музику краще слухати, аніж розмовляти про неї. Тому «Київська камерата» запрошує всіх, для кого була важливою діяльність Валерія Матюхіна, на концерт, у котрому прозвучить дорога його серцю українська музика, якій він присвятив усе своє професійне життя!

Анна ЛУНІНА