Максим Березовський і Кирило Карабиць

1680

2020 рік – ювілейний для українського генія Максима Березовського – відзначається епохальною подією. До 275-ліття від дня народження композитора – основоположника жанру хорового концерту, автора першої української симфонії і першої української опери звучатимуть три симфонії Максима Березовського, дві з яких – нове відкриття українського диригента Кирила Карабиця. Світова прем’єра творів відбудеться у розкішній бароковій Андріївський церкві, нещодавно відкритій після реставрації

Кирило Карабиць – відомий і авторитетний музикант не лише завдяки талановитим інтерпретаціям, а й через багаторічну інвестицію часу і коштів у справу пошуків утрачених партитур українських композиторів, розкиданих по різних куточках світу. У 2016 році диригент уперше в Києві виконав Симфонію C-dur Максима Березовського. 2020 рік ознаменувався поверненням в Україну інших партитур композитора – симфоній G-dur (XI) i C-dur (XIII). Існування нот відкрила в архівах Розумовських українська дослідниця Лариса Івченко, яка висунула ґіпотезу про те, що твори належать перу Максима Березовського. Хоча партитури Симфоній № 11 і № 13 підписані іменем Beresciollo, при порівнянні титульних сторінок манускрипту Сонати для скрипки і чембало і Симфонії № 11 прописний шрифт імені Beresowskoy був, очевидно, помилково розшифрований як Берешьоло (Beresciollo).

Лариса Івченко вказує також на місце зберігання цих партитур у Центральній науковій бібліотеці імені Володимира Вернадського і міста їхнього видання – Париж і Ліон (Simphonie Periodiqueа Рiu Stromenti Composte del Signor BERESCIOLO № XI. – A Paris: chez Mr De La Chevardiere, aux Adresses Ordinaires; A Lyon: Les Freres Le Goux). Цю гіпотезу підтвердила і російська вчена М. Альошина, яка визначила симфонії Березовського як найперші зразки «ранней русской симфонии» (див.: Алешина М.Н. Русско-итальянские стилевые диалоги в симфонии С-dur Максима Березовского. Вестник КемГУКИ. 2015. № 33. С. 114 119. URL: https://cyberleninka.ru/article/v/russko-italyanskiestilevye-dialogi-v-simfonii-s-dur-maksima-berezovskogo (дата звернення: 10.12.2020).

Професор Аделіна Єфіменко, пам’ятаючи про знакову прем’єру Симфонії C-dur Максима Березовського чотири роки тому під орудою Кирила Карабиця у Національній філармонії України, віртуально зустрілася з диригентом і розпитала про твори Березовського, ентузіазм маестро на ниві повернення втраченої спадщини в Україну і його співпрацю з музикознавцями. Адже завдяки виконанню Симфонії C-dur 15 червня 2016 року в Києві науковці зацікавилися світськими жанрами у творчості композитора.

Аделіна Єфіменко: Відомо, що прижиттєві зображення композитора не збереглися. Чи доводилося тобі бувати в болонській капличці Сан-Джакомо Маджоре (San Giacomo Maggiore) від монастиря ордену пустельників Св. Августина, у якій мав би знаходитися прижиттєвий портрет Максима Березовського?

Кирило Карабиць: Ні, на жаль я не був у цій капличці, але знаю про портрет. При нагоді дуже хотів би поїхати до Болоньї і відвідати це місце.

А. Є.: Ти знайшов ноти невідомих симфоній Максима Березовського у Національному архіві Парижа?

К. К.: …буквально в останні дні. Вирішив дослідити гіпотезу Лариси Івченко. Мені пощастило. Ноти справді були видані у Франції. Це повні версії cимфоній G-dur (XI) i C-dur (XIII). Видані вони на початку XVIII століття разом з іншими творами. Нумерації – № 11 і № 13 – не мають жодного відношення до фактичної нумерації опусів Березовським. Це порядкові номери у нотному збірнику. Я привіз партитури в Україну і до кінця 2020-го – ювілейного року Максима Березовського – ми виконаємо ці симфонії з «Київськими солістами». Сподіваюся, що для України то буде велика подія. А для мене – важливе досягнення у справі пошуків невідомих партитур українських композиторів за кордоном і повернення їх в Україну.

А. Є.: Навколо фігури Максима Березовського існує багато міфів і легенд. Свідчення про те, що Катерина ІІ звеліла спалити партитури композитора, нагадало мені про долю Василя Барвінського. Факт смерті Березовського оповитий таїною, як і кончина Моцарта. Яка з версій про відхід Березовського здається тобі найбільш імовірною – лихоманка, суїцид, убивство?

К. К.: Мені важко відповісти на це запитання. Існує кілька точок зору, але як їх довести? Факти навколо смерті Моцарта теж не підтверджені документально. Без реальних доказів версії завжди залишатимуться міфами. Для дослідження потрібні аргументи. Щодо того, чи справді Катерина ІІ наказала спалити партитури композитора… Не можу стверджувати, це теж припущення. Чи то правда, чи ні, поки що ніхто не знає…

А. Є.: Як ти оцінюєш подію повернення втраченої спадщини українських митців в Україну?

К. К.: Відкривати нові імена українських композиторів, знаходити твори, які вважалися зниклими, – важлива місія, велика частина моєї діяльності як українського диригента. Пам’ятаю, як ми вперше представили «Різдвяну ораторію» Йоганна Себастьяна Баха у Києві – всі шість кантат. Коли я дізнався про існування Симфонії C-dur Максима Березовського, мріяв виконати її на батьківщині. Березовський – один із найважливіших митців для української і європейської музичної культури. Майже всі його твори були загублені! І ось, коли знайшлася перша партитура симфонії, я відчув необхідність зробити цю музику невід’ємною часткою репертуару наших українських оркестрів. Я досяг мети. Тепер в Україні Симфонію C-dur грають різні колективи. Вона увійшла до української спадщини. Симфонією зацікавилися диригенти, музикознавці, її вивчають студенти. І це чудово!

А. Є.: Російські оркестри дотримуються версії, що ця «хронологічно сама рання зі збережених симфоній написана російським автором» (див.: Русская музыка XVIII века. Pratum Intergrum. // URL: https://pratum.ru/xviii/berezovski.html). Відомо також про виконання Симфонії C-dur oркестром Pratum Integrum у 2004 році (перше російське виконання датується 16 серпня 2003 року на фестивалі «Шереметьєвські сезони в Останкіно» бароковим оркестром «Pratum integrum» П. Сербіна). Що ти думаєш про диск, на котрому симфонія Березовського записана, як «The First Russian symphony»?

К. К.: Не вважаю дивним, що російський дириґент наполягає: Березовський – російський композитор. Він народився в Україні, більшу частину життя працював у Росії, був щільно пов’язаний із Петербурзькою придворною співацькою капелою, співпрацював із музикантами Глухівської співацької школи – переважно вихідцями з України. Потім навчався і писав музику для Італії. Професійно Березовський відбувся у Росії. Італійці мають право називати його також італійським композитором. Березовський, як і багато інших українських музикантів, зробив величезний внесок у музичну культуру Російської імперії. Я впевнений, що це питання узагалі варто порушувати. Важливіше в Україні робити все для того, щоб музика Березовського звучала. Навіщо зважати на те, що робить Росія? Мусимо самі піднімати нашу національну спадщину із забуття. Росія має право називати Березовського російським композитором, а наше право – вважати його українцем. Для німців Йоганнес Брамс – німецький митець, а для австрійців – австрійський. Ференц Ліст – і угорський, і німецький, і французький автор. Нещодавно прочитав у Відні: Ференц Ліст – великий австрійський композитор. У цьому питанні важливо тверезо оцінювати ситуацію, порівнювати програми інвестицій різних країн, хто більше вкладає у справу вшанування і популяризації музики митців, яких вважають своїми.

А. Є.: Яке твоє враження про інтерпретацію Симфонії C-dur Максима Березовського оркестром Pratum Integrum? Чим вирізняється твоє трактування?

К. К.: Мені подобається виконання твору оркестром Pratum Integrum. І насамперед тому, що музиканти грають на старовинних інструментах, а це – можливість у повній мірі відчути колорит барокового звучання завдяки особливому фонізму струнних, духових, наприклад, натуральних валторн. Але моя інтерпретація з сучасним оркестром цікава з історичного погляду. В європейській практиці широко розповсюджені обидва типи інтерпретацій музики композиторів, котрі творили у період, перехідний від бароко до класицизму. Зокрема, мені доводилося диригувати опусами Карла Філіппа Емануеля Баха і для мене його музика, як і спосіб композиторського мислення, дуже подібні до Березовського.

А. Є.: Дослідники відзначають довершеність композиції Симфонії C-dur, унікальність перехідного етапу сонатної форми від старовинної до класичної, а також порівнюють інструментальні прийоми з хоровими концертами Максима Березовського. Що для тебе стало родзинкою у цій досконалій «моделі італійської симфонії»?

К. К.: Дуже складно аналізувати симфонію в якомусь контексті. Поки що вона була єдиною відомою симфонією Березовського. Мені не було з чим порівнювати. Симфонія С-dur – типовий приклад жанру перехідного періоду, як кажуть німці, Empfindsamkeit (з нім. – чуттєвість, сентиментальність). Коли бароко відходило, почав розвиватися новий цікавий стиль у музиці. Паралельно набирав темпи класицизм. Я називаю цей стиль гібридним: у ньому є все – і пізнє бароко, і сентименталізм, і ранній класицизм. Уже відчувається Моцарт. Епоха класицизму наче пробивається крізь цю музику.

А. Є.: Що стосується авторизованого рукопису Симфонії С-dur Максима Березовського, є певні інформаційні розбіжності. Марина Рицарєва і Ольга Шуміліна стверджують, що рукопис уперше відкрила 1998 року італійська професорка Агостина Дзекка Латерца (A. Z. Laterzza), партитура зберігається в архіві італійської аристократичної династії Доріо Памфілі у Римі (Biblioteca privata e Archivio Doria Pamphili, Roma). Ти, а також музикознавець Вадим Ракочі вказуєте на американського диригента Стівена Фокса, який знайшов партитуру в архіві Ватикану. Ракочі теж пише, що Фокс переконав «чинного володаря архіву принца Джонатана Доріа-Памфілі (Prince Jonathan Doria Pamophilj) дати згоду на набір нот і виконання симфонії» (Ракочі В. О. Рукописи не горять, або Симфонія до мажор Максима Березовського // Студії мистецтвознавчі. К., 2018. Ч. 1. С. 45–54). Як розібратися у цій інформації і яким текстом ти користувався під час виконання у Києві?

К. К.: Я сам робив копії партитури, яку отримав від Стівена Фокса. Ми зустрілися в Америці у Нью-Йорку. І взагалі, я діяв як музикант-практик і детально не вивчав питання джерел. Моя роль полягала у тому, щоб виконати твір на батьківщині композитора. Впевнений, що проблематика дослідження творчості Максима Березовського потребує зусилля не однієї людини, а цілої команди науковців і виконавців, які б об’єдналися і зайнялися справою. Пошук і вивчення втраченої спадщини Березовського варті спільних зусиль музикантів і музикознавців. Сподіваюся, що така оперативна група розробить систему дослідження і рецепції творів Березовського в Україні й за кордоном. Це важливо для всіх нас – знаходити і відроджувати загублені або невідомі партитури українських композиторів, регулярно стежити, записувати, з якої нагоди і в яких країнах вони виконуються. Слід крок за кроком фіксувати нові архівні знахідки, шукати далі – не тільки в бібліотеках, а й у музеях, приватних колекціях. Я міг би доєднатися до такої пошукової групи як диригент. Доносити музику українських композиторів до слухачів, грати скрізь, де виникає можливість, із музикантами різних національних і зарубіжних оркестрів – це моя найважливіша місія.

А. Є.: Симфонія С-dur Максима Березовського, яку ти вперше виконав в Україні, – камерна, подібна до італійської увертюри. Три частини виконуються без перерви. Склад оркестру – типовий для раннього класицизму – струнні, клавесин (basso continuo), два гобої, дві валторни. Цікаво, що такий самий склад Березовський застосовував і в опері «Демофонт». Чи можеш ти припустити, що симфонія слугувала увертюрою до «Демофонта» – першої опери, створеної українцем? (Цю гіпотезу висловлює українська музикологиня Ольга Шуміліна: Шуміліна О. А. Симфонія для камерного оркестру Максима Березовського у контексті нового біографічного сценарію життєтворчості митця // Камерний оркестр Львівщини: постаті та факти: тези Всеукраїнської наук.-практ. конф. / Львівська нац. муз. акад. ім. М. В. Лисенка. 25 квітня 2018 р. Львів, 2018. С. 34–35). На жаль, повну партитуру поки що так і не знайдено.

К. К.: На мою думку, Симфонія С-dur – усе-таки симфонія, а не увертюра. Хоча стилістично вона має ознаки увертюри. Але з точки зору структури? – ні… я все-таки схиляюся до того, що це симфонія. Тип циклічності свідчить, що Березовський планував твір як симфонію, а не увертюру.

А. Є.: Чи можна використати музику симфонії для постановки опери Березовського «Демофонт» у дусі pasticcio? До чотирьох відомих арій використати фрагменти з різних його творів чи музику інших композиторів. Можливо наша OPEN OPERA зацікавиться постановкою «Демофонта» або італійці скооперуються з українськими музикантами…

К. К.: Цікаве питання. Нещодавно виконував в одному з концертів оркестру «Київські солісти» арії з опери «Демофонт». Солісткою була відома українська сопрано Ольга Пасічник. Був чудовий концерт, на все життя запам’ятався! Але реставрація опери має початися з наукового дослідження. Слід з’ясувати, до якого типу потрібно віднести цей твір? До повноцінної опери з утраченою партитурою чи pasticcio? Варто спочатку перевірити, чи могла існувати повна версія опери «Демофонт». Барокові опери українських композиторів треба ставити. Але на цьому шляху маємо ще багато спільної роботи.

А. Є.: Час написання Симфонії С-dur Максима Березовського припадає на розквіт творчості Йозефа Гайдна («Прощальна» симфонія) і раннього Вольфганга Амадея Моцарта (Симфонія № 25). Прізвище нашого співвітчизника викарбуване золотом на мармуровій плиті академії. Гадаю, це дає підстави для співпраці національних музичних вишів України з Болонською академією. Адже Максим Березовский – єдиний серед українців, удостоєний такої високої честі. З яких кроків ти би радив розпочати таку кооперацію?

К. К.: Творчістю Березовського слід займатися систематично. Музичні проєкти, якими керую протягом років, мають підштовхнути музикознавців, і не лише українських. Настав час вдатися до детального пошуку втрачених партитур Березовського, дослідження обставин навколо його загадкового життя. Березовський має українське походження і поки навчався в Італії, став істинним європейцем. Італія вплинула на стиль його творів, насичених європейським пульсом, стрімким поштовхом раннього європейського класицизму. Постать Березовського уособлює ідеї європейськості України, яка, до речі, потребує спеціального вивчення – як в Україні, так і в Італії. Власне з цього і має розпочатися така кооперація – зі спільних навчальних і наукових проєктів між професорами й студентами національних музичних академій Києва і Болоньї.

А. Є.: Кириле, в інтерв’ю для «Радіо Свобода» ти колись зауважив: «Симфонічний оркестр може бути цікавим інструментом для покращення суспільства» (див.: Диригент Кирило Карабиць: культура робить геополітику. Радіо Свобода. Ірина Штогрін. 01 жовтня 2016, 23:56 // URL: https://www.radiosvoboda.org/a/28026051.html). Що ти мав на увазі?

К. К.: Мій проєкт, пов’язаний із Березовським, утілює ці слова на практиці. Музика, що живе, яку ми виконуємо, дає зрозуміти, хто ми є і хто наші герої. Виконання новознайдених симфоній Максима Березовського – чудовий внесок у музичну історію України, розуміння нашої ідентичності, а також і знання про наше минуле. Я працюю над тим, щоб реально поширити українську симфонічну музику в світі. Проваджу своєрідне лобіювання нашої культури на Заході. У цьому напрямку дуже багато зроблено з Борнмутським симфонічним оркестром (БСО), яким керую понад 12 років. В Англії ми вперше виконали Третю симфонію Бориса Лятошинського, записали на диск фірми Chandos. Ця музика стала величезною сенсацією для слухачів і музичних критиків. І надалі планую відкривати й популяризувати твори композитора. Така сама ситуація і з опусами Березовського. Я намагаюся вловити і донести через музику його геніальність як українського митця.

А. Є.: Які нові коопераційні проєкти надихатимуть тебе у майбутньому?

К. К.: Скоро хочу витягти із забуття творчість українського композитора Федора Якименка. Мене цікавить його музика і біографічні перехрестя з Ігорем Стравінським. Якименко – харків’янин, помер у Парижі, а свого часу був першим учителем Стравінського. Цей проєкт неординарний і актуальний. Адже наступний 2021-й – рік Стравінського: 50-та річниця смерті композитора. Невдовзі виконаю Симфонічну поему «Ангел» Федора Якименка в Антверпені. На майбутнє планую представити новий твір – «Заповіт» британського композитора Марка-Ентоні Тернеджа на вірші українських поетів. Це мій проєкт і моя ініціатива. Багато нових серйозних планів, пов’язаних із популяризацією музики українських композиторів в Україні й світі. Але це окрема тема, про яку зможу детальніше розповісти наступного року.

А. Є.: Дякую, Кириле, за цікаву і надзвичайно плідну бесіду. Бажаю здійснення твоїм проєктам. Чекаємо на концерт, присвячений 275-й річниці нашого великого композитора Максима Березовського у Києві. Це – одна з найвизначніших подій 2020 року. Зараз дуже популярне і почесне порівняння генія Березовського з генієм Моцарта, але я би відмовилася від таких метафоричних уподібнень. Ясно, що паралелей не уникнути – обидва генії разом навчалися і стали почесними членами Болонської академії, жили і творили майже в одну епоху. Проте наше завдання повернути світові не «українського Моцарта», а українця Максима Березовського.

Розмову вела Аделіна ЄФІМЕНКО

Фото надані Кирилом Карабицем