Минає 160-та річниця від дня народження Мечислава Солтиса (1863–1929) – видатного композитора, диригента, педагога, довголітнього (1899–1929) директора консерваторії Галицького музичного товариства – Польського товариства музичного, музично-громадського діяча, людини, повністю відданої музиці. Пропонуємо матеріал з архіву журналу «Музика»
Мечислав Солтис народився 7 лютого 1863 року у Львові в родині службовця. Хлопець ріс у багатодітній сім’ї, в якій дуже любили музику. Зокрема, Юзефа, його старша сестра, добре грала на фортепіано.
По закінченні початкової школи майбутній композитор продовжив освіту в гімназії, де його особливо захопили класичні мови, зокрема латинська поезія. Заохочений одним з учителів, він робить віршований переклад «Енеїди», а також пише власні вірші, драми і повісті. Одночасно навчається в консерваторії Галицького музичного товариства (ГМТ).
У 1881 році Мечислав під тиском батька вступив на юридичний факультет Львівського університету, але вже за рік перейшов на філософський. Та потайки від батька продовжував заняття в консерваторії – під керівництвом Кароля Мікулі (учня Ф. Шопена) вивчав музично-теоретичні предмети і гру на фортепіано.
Вирішальним у житті Мечислава Солтиса став 1887 рік, коли він, закінчивши консерваторію, отримав там посаду викладача теорії музики і фортепіано. Одночасно одержав грошову допомогу на продовження навчання за кордоном. Спочатку він займався у Франца Кренна та Роберта Гіршфельда у Віденській консерваторії. Незабаром переїхав до Парижа, де студіював композицію під керівництвом Каміля Сен-Санса, а поліфонію і гру на органі – в Органній школі Ежена Жіґу. В Парижі були надруковані перші твори Мечислава Солтиса, зокрема «Andante Varie» для струнного тріо, присвячене Сен-Сансу.
Після повернення до Львова 1891 року Солтис викладав теоретичні дисципліни й гру на фортепіано в консерваторії ГМТ і водночас працював у Державній жіночій семінарії.
1890-ті роки ознаменувалися розквітом творчості Мечислава Солтиса. В цей час композитор написав: дві комічні опери («Річ Посполита Бабінська» та «Пане коханку»), симфонію, симфонічну поему, концерт для фортепіано з оркестром, пісні для чоловічого хору, романси для голосу і фортепіано (ор. 14), кантату для жіночих голосів «Пролісок» на слова Адама Міцкевича (ор. 15). Згодом постали «Ідилії» для мішаного хору з оркестром, які були нагороджені першою премією на конкурсі у Варшаві, мотети, ораторія «Королева небес» для соло, мішаного хору та оркестру.
Важливе місце серед творів цього періоду зайняла ораторія «Присяга короля Яна Казиміра», вперше виконана 28 вересня 1895 року хорами товариства «Lutnia». Вона одразу увійшла до репертуару багатьох колективів і не раз звучала не тільки у Львові, а й у різних містах Польщі та Берліні. Виконувалися також інші твори композитора. Зокрема, 26 листопада 1893 року відбулася прем’єра Концерту для фортепіано з оркестром, 9 квітня 1897 го було виконано Першу симфонію, а впродовж 1898–1899 років кілька разів звучали «Хор юнаків» (із «Дзядів» Адама Міцкевича), «Думка», обробки народних пісень для хору.
Починаючи з 1898 року, Мечислав Солтис разом із директором консерваторії і головою ГМТ Рудольфом Шварцом керує симфонічними концертами товариства, а восени 1899-го, після смерті Шварца, Солтиса обрали директором консерваторії й очільником ГМТ. Він виявився не тільки талановитим композитором і педагогом, а й прекрасним організатором. Уже за рік у звіті відділу ГМТ відзначався цілий ряд позитивних змін.
На початку 1900-х розквітає диригентська діяльність Мечислава Солтиса. Завдяки йому львівська публіка змогла почути чимало видатних творів світової і польської класики. Це, зокрема: Дев’ята симфонія Людвіга ван Бетховена, симфонічна поема «Тіль Уленшпігель» Ріхарда Штрауса (1901 р.), концертне виконання опери «Орфей і Евридіка» Крістофа Віллібальда Глюка, симфонія «Гарольд в Італії» Гектора Берліоза, «Te Deum» Антона Брукнера (1902 р.), а згодом, 11 березня 1904 року, у «надзвичайному концерті» вперше прозвучали «Страсті за Матвієм» Йоганна Себастьяна Баха. Упродовж наступних років (до 1912-го) були виконані дві симфонії Антона Брукнера (Четверта й Сьома), дві Антоніна Дворжака (Третя і Четверта), симфонії Йозефа Гайдна, Вольфганга Амадея Моцарта, Людвіга ван Бетховена, Фелікса Мендельсона, всі симфонічні поеми Мечислава Карловича, Любомира Ружицького та інші твори.
Цей час збігся із новим етапом у творчості Солтиса. Тоді були написані дві одноактні романтичні опери: міфологічна «Озеро Душа» та побутова драма «Українська повість» (за поемою «Марія» Антонія Мальчевського). Прем’єра «Української повісті» відбулась у 1909 році на сцені Львівського театру і того ж року – в Кракові. Відомий польський музикознавець Здзіслав Яхімецький у статті в журналі «Krytyka», зокрема, відзначив, що це одна з перших опер у Польщі, побудована за принципом безперервного музичного розвитку.
Як директор консерваторії ГМТ, Мечислав Солтис багато зробив для удосконалення навчального процесу. Так, іще в 1903-му за його ініціативою було посилено значення додаткових предметів (особливо хорового співу) та введено до програми курс віртуозності для піаністів і скрипалів. При його активній участі було опрацьовано новий Статут ГМТ, нові інструкції й розширені навчальні плани для консерваторії (1911, 1928 рр.). Завдяки Мечиславу Солтису в консерваторії відкрили драматичну (1916 р.), а згодом і оперну школи (1922 р.).
Важливою була громадська діяльність Мечислава Солтиса. Він ініціював створення Спілки музикантів-педагогів і став довголітнім її головою. Від 1920-х років митець – почесний член екзаменаційної комісії на музикологічній кафедрі Львівського університету.
Громадськість Львова 1924-го урочисто відзначила 35-річчя композиторської діяльності та 25-річчя роботи Мечислава Солтиса на посаді директора консерваторії ГМТ–ПТМ. Тій події було присвячено, зокрема, прем’єру його комічної опери «Пане коханку» (3 травня 1924 р.).
У 1920-ті роки композитор написав два монументальних твори – оперну драму «Небожественна комедія» (за поемою Зигмунта Красінського) та драматичну містерію «Свята весна». Останній твір був виконаний уже після смерті митця (Мeчислав Солтис помер у Львові в ніч з 11 на 12 листопада 1929 р.). У газеті «Nowy wiek» відзначалось: «День 4 лютого 1931 року буде записаний у музичному житті Львова золотими буквами. В цей день величезний твір Мечислава Солтиса виконали мішані хори та оркестр ПТМ, зміцнений оркестром міських театрів і 8-ма солістами, під керівництвом сина композитора – Адама Солтиса».
Марія СОЛТИС
Друковану версію див.: Музика. – 2013. – № 3. – С. 64.
