На відміну від драматичних акторів оперні співаки повністю залежать від свого вокального амплуа, природних можливостей голосу та його правильного розвитку вже на етапі становлення. Є оперні партії, виконання яких потребує достатнього досвіду та вокальної майстерності, тому братися за них завчасно початківцям не радять
Молодим артистам потрібно чітко визначатися зі спеціалізацією на певному репертуарі. Разом із тим інтенсивність сучасного оперного життя, нові вимоги щодо відповідності зовнішніх даних співака характеру виконуваної ролі змушують його одразу після перших вдалих дебютів швидко розширювати репертуарні межі, виступати у різних театрах, стикатися уже на ранніх стадіях кар’єри з різними, інколи зовсім протилежними постановочними принципами. Співаки, котрі сміливо поринають у вільне плавання, не обмежуючись виступами на рідній сцені, мають володіти такими рисами, як гнучкість і мобільність, з одного боку, та розсудливість, розуміння природи власного голосу, постійне його вдосконалення, у тому числі під керівництвом досвідчених наставників, – із другого.
Такі роздуми виникли у мене під час відвідування Шостого мінського Різдвяного оперного форуму. Він був задуманий і насправді став кульмінацією усього оперного сезону Большого театру опери і балету Білорусі – цієї перлини національної культури, предмета постійної уваги й любові як глядачів, так і керівництва країни.
Те, що тут зроблено ставку на виховання молодої талановитої зміни, стало очевидним іще рік тому. Саме тоді у спільному проекті з форумом з’явилася і була реалізована ідея Міжнародного вокального конкурсу.
Цьогоріч конкурс пройшов у стінах театру вже вдруге. Концерт його переможців завершив вокальне змагання і водночас став початком власне форуму. Приємно зазначити, що першу премію цього разу одержав тенор зі Львова Михайло Малафій. Він має доволі насичений тембр, який у майбутньому обіцяє ще більш міцне і глибоке звучання, що дасть можливість виконувати найскладніші партії драматичного репертуару. Зараз же двадцятип’ятирічний співак обережно ставиться до свого голосу, бо не вважає його становлення до кінця завершеним. Він уже працює у Львівському театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької і починає входити у репертуар поки що у суто ліричних партіях.
У програмі форуму виступили як тогорічні, так і нинішні лауреати. Наприклад, героїнею оригінального вечора під назвою «Італійська пристрасть» стала володарка гран-прі Першого мінського міжнародного Різдвяного конкурсу вокалістів сопрано Марія Шабуня. Уже другий сезон ця чарівна білоруська співачка успішно працює на сцені мінського Большого театру. Вона ще зовсім юна, однак уже встигла яскраво про себе заявити і засвоїти різноманітний репертуар. У її активі як провідні, так і другорядні партії в операх Моцарта, Россіні, Доніцетті, Римського-Корсакова, Корнгольда.
Невибагливий любовний сюжет «Італійської пристрасті» дав змогу об’єднати популярні італійські арії та пісні. Його придумала і втілила у винахідливій вишуканій виставі режисер Олена Медякова у співавторстві з художником Олександром Костюченком і художником зі світла Надією Нецвєтовою. Музичне керівництво здійснив Іван Костяхін. У коханні до прекрасної юної італійки, у яку перевтілилася Марія Шабуня, тут по черзі освідчувалися молоді солісти театру тенор Юрій Городецький, баритон Ілля Сільчуков і бас Олександр Рославець.
А от у «Євгенії Онєгіні» виступили співаки, яким поталанило стати учасниками спеціальної молодіжної програми Большого театру Росії. Ця серйозна школа вдосконалення юних вокальних талантів розрахована на їхню підготовку до міжнародної кар’єри. Тому значний акцент робиться на вільному володінні мовами – італійською, німецькою, французькою, а також на засвоєнні різних музичних стилів – від бароко до сучасності.
У партії Лєнського з успіхом виступив випускник українських музичних навчальних закладів – Київського інституту музики імені Рейнгольда Глієра та Національної музичної академії імені Петра Чайковського – Богдан Волков. Він має чудовий, гарно оброблений голос світлого чистого тембру, виразну зовнішність. У ролі Лєнського Богдан зміг підкорити поетичністю, тонкою музикальністю, щирістю у розкритті контрастних душевних переживань юного поета.
Хороше враження справив і виконавець заголовної партії Андрій Жиликовський. Після закінчення музичного коледжу у Кишиневі він вступив до Санкт-Петербурзької консерваторії. Його дебют у партії Онєгіна відбувся ще у студентські роки на сцені молодіжного Театру опери і балету консерваторії. Потім він став солістом петербурзького Михайлівського театру, а з 2012 року був зарахований до складу учасників молодіжної оперної програми Большого театру Росії.
Чоловічу групу мінської вистави вдало доповнив іще один співак із Молдови, нещодавно також учасник молодіжної програми Большого театру, а нині вже соліст провідної оперної сцени Росії Олег Цибулько, який виступив у партії Грєміна.
Дещо менше враження справили молоді виконавиці жіночих партій Катерина Щербаченко (Тетяна) та Юлія Мазурова (Ольга), хоча в цілому вони витримали загальний малюнок створених вокально-сценічних образів, переконували невимушеною сценічною поведінкою.
Що стосується самої постановки, то вона абсолютно традиційна. Однак завдяки таланту і зовнішній привабливості юних артистів, а також майстерності музичного керівника Віктора Плоскіни вистава справила глибоке враження. Щиро хвилювала музика Чайковського, відтворені у ній душевні колізії, які переживали герої, ностальгічна тема щастя і щасливого кохання, яке було можливим, однак так і не справдилося, залишивши по собі лише щемливу тугу та гіркоту розчарування.
Згідно зі світовою оперною статистикою, яку навів у своїй статті головний редактор російського інтернет-видання Opera News Євген Цодоков, «Кармен» Жоржа Бізе у рейтингу найпопулярніших вистав займає третє місце. Не вперше звернулися до цього широковідомого, улюбленого публікою твору і мінські митці.
Включена до програми форуму остання постановка побачила світ лише наприкінці минулого сезону. Її здійснили диригент Андрій Галанов, режисер Галина Галковська, художник із Фінляндії Анна Контек. Спираючись на поширену другу редакцію твору, постановники доповнили її скороченими варіантами деяких прозових діалогів, які були присутні у первинній авторській версії. Як і вся вистава, вони виконуються мовою оригіналу. Щодо прозових фрагментів, то таке рішення не здалося мені виправданим. Адже співаки не володіють французькою вільно, тому їхнім розмовам бракувало природності. Логічніше було б залишити мову оригіналу у музичній частині, а розмовні сцени проводити зрозумілою залу російською.
Виставу витримано у звичній реалістично-побутовій манері. У першій картині ми бачимо мальовничий куточок південного міста із собором у глибині сцени, проходом між невеликими будинками, двоповерховою солдатською казармою зліва на першому плані й воротами навпроти неї, які ведуть до сигаретної фабрики, де працюють Кармен і її подруги. Декорації зроблені таким чином, щоб трансформації головних деталей дозволяли забезпечувати швидку зміну картин.
Якщо на початку сценічний простір обмежений, то більше можливостей для побудови мізансцен, як камерних, так і з участю людського натовпу, дає друга картина у таверні Лільяс Пастья. Внутрішні деталі оформлення вдало трансформуються по ходу дії. Так, при появі Хозе у центрі опиняється великий стіл у формі кола, на котрому, як на цирковій арені, Кармен танцюватиме перед солдатом під звуки військового сигнала. У картині подорожі контрабандистів таємними гірськими шляхами потрібна атмосфера створюється не елементами мало виразної сценічної конструкції, а майстерністю світлової партитури (художник зі світла Людмила Кунаш). Нарешті, у фіналі, звільнена від зайвих деталей, початкова декорація трансформується у відкритий простір перед цирковою ареною.
Під час форуму у заголовній партії виступила запрошена українська співачка Анжеліна Швачка. Образ Кармен постійно присутній у репертуарі володарки насиченого мецо-сопрано, яка і за яскравими зовнішніми даними, і за темпераментом, характером голосу підходить для цієї насправді зіркової ролі.
Деталі її трактування образу в конкретних обставинах багато у чому залежать від партнера. Цього разу то був мінський співак Едуард Мартинюк. Хозе вийшов у його інтерпретації імпульсивним, не здатним стримувати пристрасті й разом із тим надто юним і наївним поряд з упевненою в собі Кармен Анжеліни Швачки, яка звикла діяти за точним розрахунком і постійно почуватися героїнею натовпу.
У двобій із такою досвідченою левицею сміливо вступила самовіддана Мікаела Анастасії Москвіної. Ця талановита білоруська співачка змогла підкреслити різні барви образу і викликати співчуття до своєї героїні.
Таким само, як Кармен, – упевненим у собі переможцем, маніпулятором масових емоцій виглядав у виставі Ескамільо у виконанні провідного мінського співака Володимира Пєтрова.
Як завжди, гарно співав і вправно виконував усі сценічні завдання оперний хор театру, яким керує видатний музикант Ніна Ломанович.
У складному становищі опинився запрошений провести виставу французький диригент Філіп Местер. Скоріше за все, щільний графік конкурсу й форуму не дозволив виділити для закордонного маестро потрібну кількість репетицій і прилаштуватися до особливостей театрального приміщення. Тому перший акт пройшов у нервовому ритмі, зі збоями темпу. Поступово досвідчений музикант опанував себе і став почуватися впевненіше. Гармонійної взаємодії з іншими компонентами вистави він досяг у фінальній картині, яка справила найбільше емоційне враження.
Нарешті, слід докладніше зупинитися на головній фестивальній події – прем’єрі опери Миколи Римського-Корсакова «Царева наречена». Режисер-постановник вистави Михайло Панджавідзе обрав концепцію твору, в якій головний наголос зроблено на актуальній у різні часи темі «людина і влада».
Відомо, що в опері Миколи Римського-Корсакова, створеній за драмою Льва Мея, образ царя Івана Грозного вирішений як безсловесний персонаж, котрий реально з’являється лише у німій сцені, проходячи із церкви повз будинок Собакіна й кидаючи швидкий погляд на двох наляканих дівчаток Дуняшу та Марфу. Однак тиск волі царя на весь життєвий устрій його підданих відчувається постійно. Він проявляється в атмосфері страху і таємничості.
Виразні символічні декорації побудував у виставі художник Олександр Костюченко. Життя тут проходить за високими парканами у дерев’яних будинках із прихованими від сторонніх очей кімнатами. Сценічний простір стиснений, швидкі переміни декорацій, розміщених на обертальному колі, нагадують лабіринт, у якому переплітаються людські долі й розвиваються заплутані людські стосунки.
Таємницю зберігають і охороняють на всіх суспільних рівнях, а зовнішня поведінка царських опричників як охоронців царських таємниць вирізняється непередбачуваністю і свавіллям. Той, у чиї руки потрапляє ключ від прихованих людських намірів, може диктувати вимоги.
Попри презирство і знущання опричників, могутнім у власних очах стає тут Бомелій – Олександр Жуков. Режисер і співак не підкреслюють у його поведінці жалюгідну приниженість і ницість. Адже Бомелій Жукова знає свою силу і нею користається, одержуючи верх над гордовитою красунею Любашою – Оксаною Якушевич.
У виконанні ставної мінської співачки з сильним виразним голосом образ Любаші вийшов дещо одноплановим. Учинками її героїні рухала не так невгамовна любовна пристрасть і викликані нею ревнощі, як жадоба помсти за знівечене власне життя. Зло, що було заподіяно їй самій, вона вчиняє суперниці, караючи її за чистоту, цнотливість, приналежність до іншого, вищого духовного світу. Саме ці риси Марфи виявилися настільки привабливими для Григорія Грязного, що кохання просто розриває його серце. Адже у виконанні прекрасного мінського співака Станіслава Тріфонова Грязного показано трагічною постаттю, злочинцем і жертвою водночас.
Виразною вийшла сцена розправи над Іваном Ликовим (Віктор Менделєв) на нічній вулиці біля паркана. У спілкуванні з Ликовим Грязной майстерно грав роль щирого співчутливого друга. Схоплений свавільною зграєю царських поплічників, Ликов кидається в обійми Грязного, сподіваючись на його допомогу, однак цей псевдозахисник убиває його ножем у спину.
На роль Марфи під час форуму запросили відому співачку із міжнародним статусом Венеру Гамадієву. З 2011 року вона є солісткою Большого театру Росії, однак має досвід виступів на багатьох світових сценах. Образ Марфи цілковито відповідає її голосу і зовнішнім даним. Психіка цієї тендітної героїні, яка перебувала у царині поетичних мрій про світле кохання до Івана Ликова – друга дитячих ігор і безтурботного життя серед квітучого саду, не витримала руйнації цих мрій. Однак навіть під впливом отрути у передсмертних мареннях Венера Гамадієва змогла виявити тембром голосу, зворушливою поведінкою, тонким нюансуванням співу чистоту гармонійної натури героїні, яка є втіленням світла і любові.
Переконливо змалював стан Грязного у цій фінальній сцені Станіслав Тріфонов. Ми стали свідками того, як прагнення до краси й чистоти, що жило у його пристрасній душі, одержало верх, і він виявився готовим понести найстрашнішу кару за свої злочини.
Цілісність вистави, її динамічний темпоритм забезпечував музичний керівник Андрій Галанов. Як завжди, на висоті і за якістю звучання, і за сценічною поведінкою був хор мінської опери.
Ансамблевій злагодженості сприяли всі виконавці другорядних партій.
Якщо говорити про окремі претензії і побажання, то головна з них пов’язана із не дуже виразно поставленою сценою проходу Івана Грозного. Можна погодитися з тим, що Росію того часу показано тут, швидше, у зовнішніх прикметах купецької Москви в дусі драм Олександра Островського, і зовсім лишилася за кадром самобутня краса і велич царської столиці. Разом із тим у згадках Марфи про чарівний сад проглядає незайманий природний світ. Художник натякнув на нього через гірлянди осінніх берізок, які високо вгорі звисають над дерев’яними стелями. Сама ж мрійлива арія героїні прозвучала на фоні суцільного сірого паркана перед будинком.
Згідно з традицією, форум завершився гала-концертом. У цьому році він вийшов більш вдалим, ніж у минулому. Виступали головним чином молоді співаки переважно з оперних театрів пострадянського простору. Водночас ми почули і Мілоша Хорака з Чехії, Уго Лапорта з Канади, Моніку Фабіанову зі Словаччини, Атанаса Младенова з Болгарії.
Вдало показали себе в концерті молоді українські співаки Михайло Малафій і Тетяна Оленич (Львів), лауреат мінського вокального конкурсу минулого року Валентина Феденьова, у минулому солістка Донбас-опери, яка зараз працює у Петербурзі. Концертну програму супроводжував оркестр, яким диригував головний диригент Большого театру Республіки Білорусь, наш співвітчизник Віктор Плоскіна.
Марина ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО
На головній світлині: Анжеліна Швачка (Кармен), Едуард Мартинюк (Хозе)
Фото надані Большим театром опери та балету Республіки Білорусь
