– Ви навіть не уявляєте, як звучить простий мажорний акорд у хорі a cappella! Це щось неймовірне! Я, коли вперше його почув у повноті всіх партій під куполом храму, з обертонами, неповторним тембровим забарвленням людських голосів, – просто завмер від якогось магічного заціпеніння, розпався на мікроклітинки й розчинився у звуковому просторі, – так почалася розмова з Мстиславом Юрченком після мого першого запитання: «А чому хор?»
Дійсно, хор з’явився у його житті не одразу. Народився у родині відомих лікарів, які зналися на музиці: батько добре грав на скрипці, а мати – на роялі. Зрештою, музика й музикування, як ознака загальної освіти, були нормою у побуті інтелігентних освічених людей попередньої доби, зокрема й у прадідуся Мстислава – статського радника в галузі природничих і фізичних наук, автора 6-томного посібника «Фізичний кабінет».
Для розвитку музичних здібностей батьки направили ще п’ятирічного сина вчитися гри на віолончелі в Київську середню спеціалізовану музичну школу імені Миколи Лисенка. Але в п’ятому класі хлопець перейшов на хорове відділення і з захопленням співав у шкільному хорі під орудою талановитої диригентки Є. Котельникової, яка й визначила його бажання стати музикантом.
Диплом хормейстера Мстислав Юрченко отримав у 1974 році по закінченні Київської консерваторії імені Петра Чайковського (клас Олександра Міньківського). Молодому музиканту довелося працювати на різних посадах, пов’язаних із хоровою справою: керівником дитячого хору Шевченківського будинку піонерів, хору Будинку культури «Дніпро», співаком і диригентом Київського камерного хору під керівництвом Віктора Іконника, редактором Головної редакції музичного мовлення Державного комітету по телебаченю і радіомовленню.
Відслужив в Ансамблі пісні і танцю МВС УРСР. Від 1970-х років викладав на кафедрах хорового диригування в Київському педагогічному інституті, Ніжинському педагогічному інституті імені Миколи Гоголя (де познайомився з майбутньою дружиною Тетяною – професійним психологом), Київському інституті культури, Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв, Київському університеті імені Бориса Грінченка. Три роки працював заступником головного редактора видавництва «Музична Україна». А нині – професор кафедри академічного хорового мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв.
Прикметно, що за час викладання у КНУКіМ (1987–2002) Мстислав Юрченко започаткував перший в Україні спеціальний курс «Історія української духовної музики» й написав для нього два посібника: «Максим Березовський. Хорові духовні твори» та «Українська духовна музика 20-х років ХХ ст.». Водночас наприкінці 1990-х Мстислав Сергійович викладав у Київській духовній академії УПЦ КП, де читав лекції з історії православної духовної музики й працював із хором студентів Київської духовної академії та семінарії, був регентом хору Золотоверхого Михайлівського собору, а згодом і церкви Миколи Набережного.
Абсолютна новація митця – відкриття 2002 року в Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв (зараз Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв) першої в Україні навчальної спеціалізації «хоровий диригент, регент церковного хору». Тут студенти, окрім загальної хормейстерської освіти, отримували ще й регентську – співацьку, для чого було створено хор «Академія», який здійснив велику кількість концертних виступів на престижних заходах «Київ Музик Фест», «Прем’єри сезону», «Хорова асамблея до 250-річчя від дня народження Максима Березовського», «Глухівські асамблеї», гастролював у різних містах України. На жаль, це починання не було підтримано Міністерством освіти, тож 2010 року спеціалізацію «регент» закрито.
Але педагогічна робота – тільки одна із граней потужного таланту Мстислава Юрченка. Другим напрямком його діяльності є науковий пошук мистецтвознавця – дослідника скарбів національної сакральної музики. Імпульс для цих розвідок дало перше виконання ще в хорі Віктора Іконника твору «Не отвержи мене…» Максима Березовського.
Враження молодого музúки було таким сильним, що, як він сам говорить, «захворів на все життя Максимом Березовським». Трагічна доля митця, його неймовірне обдаровання, унікальна й ні з чим незрівнянна музична спадщина стали сенсом наукових розробок ученого на багато десятиліть. 1979 року Мстислав вступив до аспірантури тоді ще Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені Максима Рильського АН України та захистив кандидатську дисертацію «Творчість Максима Березовського в контексті української музичної культури 18 століття» у Ленінградській (тепер Санкт-Петербурзька) консерваторії імені Миколи Римського-Корсакова.
Для успішного продовження розпочатої справи з поширення раніше викреслених із нашого культурного життя скарбів української церковної музики Мстислав Юрченко у 1880-х роках став ініціатором та одним із засновників товариства «Український фонд духовної музики» (нині – голова правління фонду) та майже одноосібно видав низку нотних збірок серії «Антологія української духовної музики» – друк чотирьох випусків із духовними творами Кирила Стеценка, Максима Березовського, Миколи Лисенка, українських авторів початку ХХ століття, репертуарний збірник хору «Видубичі» тощо. Не забуває вчений і музикознавчої праці – публікує численні статті й розвідки в наукових збірниках і журналах.
Ще один, умовно третій, вектор діяльності Мстислава Сергійовича обумовлений його міжнародними контактами. На початку 1990-х він очолював групу духовної музики українсько-канадського підприємства «Кобза». 1991 року на запрошення митрополита УАПЦ Мстислава (майбутнього першого Патріарха УАПЦ) відвідав США та Канаду з метою збору матеріалу з духовно-музичної творчості українських композиторів. Того ж року відредагував і видрукував перший в Україні недержавний нотний збірник «Христос Воскрес. Тропар Великодня» (УКСП «Кобза»), а також опікувався випуском перших в Україні записів на аудіокасетах видатних зразків української духовної музики у виконанні провідних вітчизняних колективів.
Пізніше, у серпні-вересні 2013-го Мстислав Юрченко проводив семінар хорових диригентів Канади у місті Едмонтоні, показував роботу з хором і капелянами, читав лекції, мав індивідуальні заняття з диригування, давав майстеркласи з хоровими колективами Канади у Вінніпегу, Оттаві, Торонто, виступав по радіо у Вінніпезі й на телебаченні у програмі «Очима культури» в Торонто. Принагідно скажу, що для видавничої праці митрополит Мстислав подарував Юрченку власний комп’ютер «Macintosh», який любив розмовляти з власником, постійно звертаючись до нього: «Так, Мстиславе. Чи все вірно, Мстиславе? Закрити файл, Мстиславе?»
Однак, думається, для української культурної громадськості найпотужнішою видається діяльність Мстислава Сергійовича як хорового диригента, організатора хорових колективів, вихователя співаків-хористів, більшість із яких нині, «вилетівши з-під Юрченкової руки», з успіхом працює у численних українських капелах. На початку хормейстерської кар’єри у середині 1980-х років він створив хоровий ансамбль, а згодом хор української музики «Відродження», із яким виконав утрачені твори вітчизняної класики, віднайдені в архівах і рідкісних зібраннях. Так уперше прозвучали духовні опуси Максима Березовського, Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Олександра Кошиця, Якова Степового, Якова Яциневича, Петра Гончарова, Пилипак Козицького, Михайла Вериківського та інших. Більшість із них (128) було записано до фондів Українського радіо.
За участю хору та з коментарями диригента створили спеціальні телепередачі, як, наприклад, кінофільм про духовні твори Миколи Лисенка «Спалахнімо серцями» (1992). Хор «Відродження» здійснив чимало виступів на телебаченні, співав на хорових імпрезах у Києві та по Україні, а 1993 року завоював Гран-прі, золоту медаль і спеціальний приз на міжнародному хоровому конкурсі «Варна’93» (Болгарія), став лауреатом інших міжнародних хорових конкурсів і фестивалів, гастролював у Польщі, Італії, Франції, Іспанії, Німеччині. У запису хору «Відродження» видано CD (перевидавався двічі) та аудіокасети «Максим Березовський. Духовні твори» й «Микола Леонтович. Духовні твори».
Наприкінці ХХ – на початку ХХІ століть Мстислав Юрченко організував і керував самодіяльним хором «Світоч» Київського будинку вчителя, який провадив велику концертну діяльність не тільки в Україні. Колектив концертував в Іспанії, Франції, Швейцарії, Австрії, Італії, брав участь у міжнародних хорових конкурсах, був переможцем хорового конкурсу «XVII Festival dei Cori Polifonici» в італійському місті Толентіно 2000 року, записав аудіокасету з українською духовною музикою і народними піснями.
У 2010–2015 роки Мстислав Сергійович очолював студентський хор «Magnificat» Київського університету імені Бориса Грінченка, з яким 2015-го завоював І премію на Всеукраїнському хоровому конкурсі імені Бориса Грінченка.
Як визнаного знавця хорової справи, Мстислава Юрченка запрошують бути членом оргкомітетів та організатором всеукраїнських хорових і музичних фестивалів, присвячених Максиму Березовському й Дмитру Бортнянському. У 2012–2019 роки він очолював журі Відкритого європейського фестивалю-конкурсу духовної пісні «Я там, де є благословіння» у Тернополі, водночас є художнім керівником «Хорової асамблеї», що проводиться Музеєм видатних діячів української культури у Києві (донині). Також у 2014–2019 роки був членом журі міжнародного хорового конкурсу «The Gavriil Musicescu International Choral Music Contest-Festival» (м. Яси, Румунія) та в 2016-му – членом журі міжнародного хорового конкурсу «Queen of the Adriatic sea Festival and Competition» (м. Каттоліка, Італія).
Творча діяльність Мстислава Юрченка високо оцінена суспільством. 2006 року він був удостоєний престижної мистецької Премії імені Миколи Лисенка. Потужний талант хорового диригента – музикознавця – нотовидавця – організатора хорової справи в країні продовжується і в суспільно-громадській царині: Мстислав Юрченко є дійсним членом Національної всеукраїнської музичної спілки та членом правління її Київської обласної організації, членом Асоціації хорових диригентів Америки ACDA (American Choral Directors Association), Європи (Europa Cantat – консультант по Україні), почесним членом французької Association «Amadeus Anjou».
Свій 70-річний ювілей митець вирішив відзначити подарунком любій українській громаді, здійснивши 16 травня унікальний творчий проєкт – виконання двома хорами (за принципом антифонів) на чудотворному місці у селі Грушеві біля Дрогобича після Архієрейської літургії двох хорових концертів Максима Березовського. Участь брали Галицький камерний хор «Євшан» (диригент Ірина Кресленко) та хор Заслуженого прикарпатського ансамблю пісні і танцю України «Верховина» (диригент Світлана Урбан-Панайда, директор Любов Стадник) під орудою Мстислава Юрченка.
Вітаємо ювіляра та щасливого творчого майбуття, Маестро!
Валентина КУЗИК
