Вечором 21 лютого 2022 року простір Залу імені академіка Олега Тимошенка Національної музичної академії України імені Петра Чайковського був ущерть заповнений бажаючими освіжити слухацький досвід новими творами молодого покоління вихованців Ігоря Щербакова – одного з яскравих представників сучасної української композиторської школи
Серед строкатої публіки можна було побачити як студентів і викладачів академії, так і безліч нетутешніх. Звісно, найбільш шанованими гостями події були сам Ігор Володимирович і плеяда його учнів. Останні хвилини перед початком проходили за розмовами, традиційним хвилюванням учасників концерту, налаштуванням техніки, пошуком зниклих виконавців та ознайомленням зі змістом програмок у спробах уявити очікуваний контент.
Концерти класу студентів Ігоря Щербакова проходять щороку, тому подія вже стала доброю традицією та, більше того, чудовою нагодою оприлюднення творчих пошуків юної генерації композиторів. Підтвердження цього – думки учнів митця. Наприклад, спогади про консерваторські роки одного з випускників професора Щербакова – композитора Сергія Леонтьєва: «Навчання в Ігоря Володимировича мені запам’яталося, певно, найбільше концертами. Я тільки вступив, пам’ятаю, до вишу. Перший концерт проводили в Ужгородському музичному училищі, а потім – у нашій консерваторії на всіх курсах. Я вважаю, що найважливіше для композитора – це на практиці почути те, що він написав, отримати можливість виконання».
Поділилася теплими емоціями щодо наставника і ще одна учасниця заходу Марія Арестович: «Насамперед я ціную і поважаю Ігоря Володимировича, тому що він сприяє реалізації наших задумів. Тобто, це та людина, яка допоможе: приміром, знайде людей для виконання твого твору, зателефонує, домовиться. Якби не він, то цього концерту не було».
Зараз студентка ІІІ курсу, Марія і сама цьогоріч зробила значний внесок в організацію імпрези. У події також взяли участь інші учні різних років навчання: першокурсник Родіон Морозов, студенти-магістранти І й ІІ курсів Артем Бриль і Михайло Чедрик, а також іще один випускник класу Ігоря Щербакова – Антон Стук (зараз – викладач НМАУ імені Петра Чайковського).
Цьогорічний концерт умовно поділявся на дві частини. У першій були представлені інструментальні сольні та ансамблеві твори, а друга складалася з хорових номерів у виконанні Академічного камерного хору «Хрещатик».
Програму відкрила Соната для скрипки й фортепіано Марії Арестович у виконанні Ігоря Андрієвського та Дениса Яворського. Твір видався доволі експресивним, із наслідуванням рис романтичної поетики. Помітною була певна тематична сконцентрованість музики, її образність, колоритність, добре простежувалася логіка побудови драматургії твору. У загальній картині мінливості матеріалу особливо виділялися дзвонові інтонації.
Ще один опус Марії (не був заявлений у програмі) зіграв Юрій Водик. «Поему» для фортепіано теж витримано у романтичній стилістиці: на тлі остинатної пульсації барвистої гармонії розгорталася, ніби інтимна сповідь, виразна елегійна мелодія.
Наразі авторка у творчості надає перевагу мініатюрам. В особистій бесіді Марія висловила думки стосовно цього: «Я не бачу сенсу компонувати довгі твори, бо мені здається, що достатньо послухати пару хвилин, щоб відчути людину, яка писала цю музику, – її стиль, манеру висловлювання, особисті відчуття. Хоча, безперечно, в планах є великі форми, але зараз я не вважаю це обов’язковим для себе. Орієнтуюся на п’єси тривалістю до 5-10 хвилин максимум, поки що».
У жанрі мініатюри втілив музичну думку й студент-музикознавець І курсу бакалаврату Родіон Морозов, який після вступу до музичної академії обрав композицію як факультатив. Представлений у програмі опус для фортепіано у власному виконанні – лише перший крок на шляху оволодіння фахом. «Я – далекий від уявлення того, як узагалі створюється музика, – розповів юнак. – У цьому плані Ігор Володимирович дуже мені допомагає. Поки я написав лише одну п’єсу, яку сьогодні показав широкій публіці. Однак нещодавно на сольфеджіо та гармонії ми вивчали цикл Бели Бартока “Мікрокосмос” і я навіть замислив написати щось у схожому стилі».
Яскравим контрастом до творів молодших колег прозвучали відтворені Владиславом Кузнєцовим експресивні авангардні чотири етюди для фортепіано Антона Стука, засновані на експериментах композитора з різними видами техніки. Так, приміром, Етюд № 11 був призначений лише для гри правою рукою.
Антон Стук почав писати етюди на І курсі у 2011-му, продовжуючи створювати їх по одному щороку. Ці етюди могли б стати цікавим матеріалом для виконавців, які полюбляють позмагатися у вправності. Ось коментар автора напередодні концерту: «Етюди – без певної музичної думки, однак при цьому – на різні види техніки. В основному йдеться про інтервали, дрібну моторику, іноді поліритмію, а восьмий – на витримку, він узагалі нескінченний. Це “Петля” і так задумано, що його можна виконувати незліченну кількість разів. Почав – і закінчив, коли набридне. Твір має варіативну структуру, котру можна змінити й задати іншу структуру». Дійсно, етюд викликає враження невпинного руху. Так композитор стає інженером «вічного музичного двигуна».
Укотре публіку вразив віртуозними виконавськими навичками студент І курсу магістратури Артем Бриль, який на концерті виконав свою Токату для фортепіано. За визнанням композитора, «це той жанр, що найкраще втілює основну ідею твору». Тому на слухачів очікувала типова для токати стрімкість, котра проявилася не тільки у темпі, а й швидкості зміни настроїв: від різких невротичних поривів до ліричних моментів, часом навіть містичних відступів.
Приз слухацьких симпатій у формі тривалих оплесків і вигуків «браво!» заслужила Сонатина для альт-саксофона й фортепіано композитора-випускника аспірантури Сергія Леонтьєва, відтворена дуетом «RDduo» (учасники – Роман Фотуйма та Дар’я Шутко) на завершення першого відділу. Варто зазначити, що аудиторія помітно пожвавішала, почувши джазові мотиви, які залишилися в пам’яті й після концерту.
Сергій Леонтьєв наразі віддає перевагу створенню музики для кіно, а щодо сонатини він висловився так: «Це концертний твір, пов’язаний зі спогадами. Я писав його у 2020 році, якраз тоді, коли була пандемія. Захотілося змалювати своєрідну картину мандрівки, згадалися подорожі в Америку, у Нью-Йорк…»
Після невеликої паузи, відведеної на «зміну декорацій» і появу на сцені хору «Хрещатик» під егідою Павла Струця, розпочалася друга частина події. Її було витримано в традиціях української хорової школи.
Упевненого схвалення заслуговує релігійно спрямований «Pater Noster» Артема Бриля та хор на вірші Павла Тичини «Aрфами, арфами» Марії Арестович (диригувала Оксана Дондик).
Велике зацікавлення викликала композиція під назвою Sonare для мішаного хору a cappella студента ІІ курсу магістратури Михайла Чедрика. Особливістю твору є відсутність будь-якої вербальної і позамузичної складової, що змушує слухача орієнтуватися виключно на звучання.
Поспілкувалися із Михайлом стосовно походження назви: «Мені дуже важко дати чомусь найменування і ще тяжче, коли йдеться про щось таке абстрактне, як музика. Тому, врешті-решт, люди спробували якимось чином уніфікувати назви, щоб мати список, із якого можна вибрати. Але сонати, ноктюрни, симфонії – це мені здалося сильно заїждженим, і я захотів відштовхнутися від якогось внутрішнього відчуття. Я запитав себе: “Що мене цікавить у музиці?” З’ясувалося – її конкретне звучання: не якісь позамузичні концепції, філософії, що транслюються через музику, а просто звук і те, яким чином його можна відобразити, перетворити тощо. От і вирішено було віднайти якусь назву «навколо» звука. З-поміж різних варіантів – “sound”, “звук” (українською) я обрав “sonare” від італійського “suonare” – “звучання”. Отаке от “вирішення проблеми”».
Монолітність, монотонність, плинність звучання занурювали слухачів у стан спокою, запрошували до медитації. Однак не обійшлося без «страждання», зокрема – на обличчях артистів хору, які в певний момент явно втомилися витримувати довгі звуки на приглушеній динаміці і виражали колективне очікування завершального кадансу твору.
«Знеболюючим» стало завершення концерту виконанням двох хорових творів самого Ігоря Щербакова: кантати «Ознака вічності» (ІІ і ІІІ частин) і «Богородице, Діво». Зразковий рівень майстерності хорового письма у них можна сприймати як своєрідну мотивацію для студентів у прагненні вдосконалення в напрямку професіоналізму.
Фінальною рискою вечора став виступ композитора, професора зі словами вдячності, зверненими до його студентів, виконавців та адміністрації НМАУ імені Петра Чайковського.
Полишаючи стіни академії, ніхто і гадки не мав, що через пару днів суспільний спокій буде порушений. У наш тривожний час теплі спогади про такі події зігрівають серце та заспокоюють розум.
Віримо, що зовсім скоро в нас знову буде можливість відвідувати подібні концерти, бачити повні зали, які гучними оплесками зустрічатимуть нові твори молодої генерації українських композиторів.
Вікторія ФРОЛОВА
