Одне із завдань сучасного мистецтва – ставити питання глядачеві

У резонансному для мистецького Житомира музично-поетичному перформансі «БАНЗАЙ! Або мистецтво крокувати», основні покази якого відбувалися протягом 2021 року, – цих запитань удосталь, адже поезії Богдана-Ігоря Антонича, Михайля Семенка, Івана Вишнеградського, Володимира Маяковского, Фредерика Ржевскі та Леся Подерев’янського провокують на глибинні роздуми.

Сценічний перформанс Житомирського музично-драматичного театру імені Івана Кочерги створювався у лабораторному, себто дослідницькому форматі (режисер – заслужена діячка мистецтв України Наталія Тімошкіна, диригент і автор транскрипцій творів для оркестру – Сергій Вілка, художниця – Аліна Якубенко, автор музичного рішення – Андрій Мерхель).

Постановка репрезентує унікальний жанр – твори для читців у музичному супроводі в поєднанні з інструментальними та електронними інтерлюдіями. Він украй рідко представлений на українській сцені, а тим паче майже не втілюється як цілісне дійство.
Перформанс синтезує гру читців, пластичні сцени, звучання живого оркестру, електроніки, відеоарт, інсталяцію. Музика композиторів ХХ–ХХІ століть нерідко підкреслює гостроту зазначених у поезіях тез.

«БАНЗАЙ!…» апелює до кількох сучасних видів мистецтва, порушуючи часом незручні, однак украй важливі питання сьогодення: волю до життя, жагу свободи, прагнення крокувати вперед, попри всі негаразди, завдяки мистецтву. Окремим блоком вистава актуалізує наскрізну тему – проблематику політичних в’язнів у контексті недосконалості світу. Доля багатьох поетів і композиторів, чия творчість є фундаментом перформансу, спонукає до роздумів щодо винищення внутрішнього почуття небезпеки.

Учасники музично-поетичного перформансу «БАНЗАЙ! Або мистецтво крокувати» поєднують ознаки концерту й вистави у суцільне дійство, в якому немає випадковостей. Вони не грають певні ролі, однак несуть конкретні образи та сенси, адже читці й музиканти не є головними героями, натомість кожен із них – рівноправна дійова особа: саме у взаємодії, а не протиставленні одна одній.

Примітно, що постановка має відносно фіксовані часові межі. Сценічне рішення адресує до атрактивності й алюзій і передбачає гнучку адаптацію до будь-яких умов.

Спеціально для перформансу на замовлення театру були написані твори сучасних українських і зарубіжних композиторів, а саме Сергія Ярунського, Дмитро Данова, Тетяна Хорошун, Мелоді Бобера. Окрім того, у постановці звучать опуси Віктора Войтіка, Віталія Вишинського, Роберто Молінеллі, Артура Лур’є, Фредеріка Ржевскі, Філіпа Гласса та, як не парадоксально, Клаудіо Монтеверді.

Музика у відкритому фіналі нагадує про надію і прагнення людини до ідеального образу світу та як «лейтзапитання» залишає у пам’яті одну з цитат перформансу: «Чим є життя, панове?»

За інформацією Житомирського музично-драматичного театру імені Івана Кочерги

Фото Олени САВОСІНОЇ