Творча діяльність видатного митця сучасності Івана Гамкала – народного артиста України, члена-кореспондента НАМУ, професора настільки багатовимірна, що здається: ця людина прийшла до нас з епохи Ренесансу
Майстерність диригента, глибина енциклопедичних знань музикознавця, харизматичність публічних виступів, гостре перо дослідника-теоретика, педагогічний хист – це лише перелік основних рис відомого музиканта, чия доля невіддільна від процесу формування соціокультурного простору України другої половини ХХ і першого двадцятиріччя ХХІ століть.
Йому присвячено чимало статей, рецензій у пресі, його називають подвижником сучасної української культури. Так, відомий театрознавець Юрій Станішевський влучно написав про Івана Дмитровича: «Багато років я з інтересом і пошаною спостерігаю за багатоманітною діяльністю Івана Гамкала, завжди відвідую створені під його орудою прем’єри, позначені проникливим відчуттям композиторського стилю. Саме цього він вимагав у виконавців-солістів і уславленого хорового колективу столичного театру, досягаючи гармонійного ансамблю, знаходячи своєрідне трактування оперних партитур, високу художню гармонію всіх компонентів багатопланового і масштабного музично-сценічного дійства».
Відкриття в кожному оперному спектаклі глибинності авторського задуму, його історичної значущості – ось що характеризує Івана Гамкала як диригента з неординарним мисленням філософа. В нього кожний диригентський жест несе величезне емоційно-інтелектуальне навантаження.
Іван Гамкало є представником славетної львівської диригентської школи, яку створив видатний український музикант Микола Колесса. Навчання у класі видатного професора – то безцінний подарунок долі, за який Іван Дмитрович вдячний усе життя.
Коли гортати сторінки життєпису Івана Гамкала, то перед нами постане його дитинство, осяяне батьківською любов’ю. Тато Дмитро Костянтинович і мама Мальвіна Григорівна були шанованою хліборобською родиною, у якій українська пісня пронизувала все життя. Дід майбутнього диригента керував церковним хором. Тобто генетично у малого Івана-Ярослава були закладені відчуття української народної музики, співів, інструментальних традицій, які зростали в його душі і спрямовували отримати музичну освіту.
Юнацькі роки, що пройшли у стародавньому місті Лева в оточенні прекрасних викладачів і студентів Львівської консерваторії, мали велике значення. Він називає серед педагогів Станіслава Людкевича, Романа Сімовича, Анатолія Кос-Анатольського, а серед студентів – Стефана Турчака, Тараса Микитку, Андрія Кушніренка, Мирослава Скорика – в майбутньому знаних діячів української музичної культури.
У 1963 році Іван Гамкало закінчив консерваторію і занурився у роботу в театральній сфері. Спочатку це був Львівський театр опери та балету імені Івана Франка (суфлер, хорист, диригент), потім Дрогобицький музично-драматичний театр і незабутні роки стажування в Київському театрі опери та балету імені Тараса Шевченка у славетного Костянтина Симеонова.
Оперному театру Іван Дмитрович присвятив більшу частину життя. Після двох років роботи головним диригентом Донецької філармонії він у 1970 році стає диригентом Київського оперного театру (тепер Національна опера України). Це – знакова подія в творчій біографії митця. Саме в цьому театрі розгорнулися його виконавські можливості.
Тут він насамперед дбає про національний репертуар і виступає справжнім подвижником у ті непрості часи. За його активною участю були поставлені «Катерина» Миколи Аркаса, «Наталка Полтавка» й «Тарас Бульба» Миколи Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича, «Наймичка» Михайла Вериківського. Особливо відзначені були прем’єри «Казка про загублений час» Юдіфі Рожавської та «Ніжність» Віталія Губаренка
Така увага до сучасних українських композиторів була притаманна диригенту усе його творче життя. Пошук і відкриття нових імен вирізняли виконавську діяльність Івана Гамкала.
Мені пощастило бути на прем’єрах першопрочитань у Києві вистав «На русалчин Великдень» Миколи Леонтовича, «Купало» Анатолія Вахнянина. Особливо схвально була сприйнята і публікою, і критикою світова прем’єра опери Антіна Рудницького «Анна Ярославна – королева Франції». Ця вистава стала справжнім тріумфом оперного мистецтва. Доктор мистецтвознавства Алла Терещенко так відгукнулась на цю непересічну подію: «Керував усією підготовчою роботою (музичною частиною) диригент і теоретик Іван Гамкало. Керував розумно, творчо, не подавляючи нічиєї ініціативи, спрямовуючи пошук у річище створення вистави, адекватної композиторському задуму – історичної опери, сильно забарвленої в романтичні тони».
У репертуарі Маестро за довгі роки плідної роботи накопичилося понад 50 вистав, у тому числі найкращі зразки світової класики. Разом зі Стефаном Турчаком він працював над «Отелло» Джузеппе Верді. У різних країнах Європи під його батутою з успіхом йшли «Гугеноти» Джакомо Мейєрбера, «Трубадур» Джузеппе Верді, «Катерина Ізмайлова» Дмитра Шостаковича, «Мазепа» Петра Чайковського, «Хованщина» Модеста Мусоргського, «Князь Ігор» Олександра Бородіна, «Царева наречена» Миколи Римського-Корсакова та інші.
Іван Гамкало віддавав свій талант не тільки виставам, а й вів групу вокалістів-стажистів. Він відкрив таких співаків, як Марія Стеф’юк, Анатолій Кочерга, Валентин Пивоваров, Лідія Забіляста, Вікторія Лук’янець, Володимир Гришко, Анжеліна Швачка. Зараз це – світові зірки.
Його вчитель Микола Колесса так влучно сказав про цього диригента: «Протягом багатьох років слідкую за діяльністю одного з кращих моїх учнів – Івана Гамкала. Слід зауважити, що коло його творчих інтересів виходить далеко за межі суто диригентського виконавства – він вповні зреалізував себе, як прекрасний музичний критик, дослідник історії оркестрового виконавства України, талановитий педагог – вихователь молоді. Його багаторічна диригентська діяльність в кращих оперних та симфонічних колективах України заслуговує найвищої оцінки, а гастрольні виступи є зразком пропаганди українського мистецтва за кордоном».
Вражає та шалена енергія, з якою Іван Гамкало працює і в оперному театрі, і в Національній філармонії. Саме завдяки його потужному таланту відбулися концертні виконання опер «Сокіл» Дмитра Бортнянського (1996, українською мовою), «Незвичайна чайка, або Жовтий лелека» Олександра Костіна, «Поет» Левка Колодуба, а також концертно-театралізовані вистави «Наталка Полтавка» Івана Котляревського – Миколи Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Травіата» Джузеппе Верді, «Євгеній Онегін» Петра Чайковського та інші. Іван Дмитрович у цих оригінальних прочитаннях завжди намагався передати індивідуальний стиль кожного композитора та особливо звертав увагу на виразне відтворення драматургії твору, його образного змісту.
Безмежними є обрії концертної діяльності Івана Гамкала в багатьох країнах світу. Його симфонічні програми з різними оркестрами України, записи на радіо, телебаченні – це справжній всесвіт. На жаль, обсяг статті не дозволяє осягнути весь творчий доробок митця.
Музикою заповнене все життя майстра, але він ще й блискучий організатор. У яких би творчих проектах він не працював, всюди домінантою було його шанобливе ставлення до національної музичної культури, пропагування музичних шедеврів, інколи незаслужено забутих, а часом і зовсім невідомих. Це особливо проявилося в роботі над сотнями статей в енциклопедичних виданнях. Подвижництво Івана Дмитровича в тому, що він працює не тільки як автор, а є активним членом редколегій практично всіх мистецьких енциклопедичних видань України.
Він – унікальний знавець історії української музики, особливо виконавства. Його статті, вступні слова, радіопередачі й телефільми з його участю – то безперечні надбання сучасного українського музикознавства.
Авторитет Івана Гамкала як сучасного діяча музичного простору України, універсальність його таланту дозволила митцеві з 1992 року стати членом правління Європейської академії музичного театру (зараз у Відні).
Величезну музично-громадську роботу він провадить у творчих спілках (НСТДУ, НСКУ). Особливо слід відзначити його працю у НВМС, з якою він пов’язаний з 1960 року (тоді – Хорове товариство України). Іван Гамкало завжди у вирі музичних подій спілки: фестивалі, конкурси, майстер-класи. Цю небайдужу людину завжди можна побачити на всіх концертах, важливих презентаціях, конференціях України. Його виступи розкривають слухацькій спільноті пасіонарність цієї особистості.
Іван Дмитрович свій ювілей зустрічає у прекрасній творчій формі. В нього багато задумів, творчого натхнення. Приєднуючись до привітань, мені хочеться побажати цьому унікальному митцю численних втілень усіх його таких важливих для української культури проектів. Іван Гамкало належить до сучасної духовної еліти України, яка посідає чільне місце в європейському просторі. Маестро, ще багато Вам років творчої праці на мистецькій ниві!
Галина СТЕПАНЧЕНКО
