Музика Реґамеїв у новому прочитанні

39

На початку 1990-х років в Україну почав приїздити музиколог, професор Єжи Станкєвіч. Ці візити голови Краківського відділення Спілки композиторів Польщі (ZKP), допитливого і небайдужого чоловіка, не були відпочинковими чи туристичними: вони стали прелюдією до наступних і цікавих мистецьких подій. Мали виразну мету: знайомити широке коло суспільства – не лише в Україні – з польською музикою і водночас вивчати досягнення української сучасної музики для поширення її в Польщі

Про це нині в нас достатньо відомо: в Україні Єжи Станкєвіч пошанований званням почесного професора (doctor honoris causa) національних музичних академій у Львові та Києві.

Нещодавно я отримав від ZKP з Варшави вартісний презент: двочастинний альбом СD із музикою вокальних і фортепіанних творів Костянтина Казимира Реґамея і його сина – Костянтина Реґамея. Чим цікавий цей комплект, виданий у довершеній формі ошатного вигляду, для нашого часу, нашої музичної історії?

Костянтин Казимир Реґамей (1879–1938) – батько і його син Костянтин Реґамей (1907–1982) тісно пов’язані з Києвом, ба більше: син народився саме в цьому місті. Звичайно, у вузькому колі музикологів і дослідників культури про це відомо: так склалося, що батько К. К. Реґамей, маючи швейцарське коріння, усе життя прожив на українській землі. Плідно працював як відомий педагог-музикант у Києві, де заснував процвітаючу, авторитетну музичну школу, що містилася по вулиці Пушкінській, 32 (нині там знаходиться центральне приміщення Національної спілки композиторів України).

Швейцарське підданство і прихильність до польської культури дозволяли йому мати повагу й авторитет досвідченого педагога-музиканта в царській Росії і недовго, до пори до часу – в добу СРСР. Незважаючи на це, як і на те, що він тоді працював у Музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка і був, як пише в листі до сина, відповідальним секретарем Спілки композиторів, обставини так склалися, що в трагічних 1930-х його звинуватили у шпигунстві на користь «буржуазної Польщі». У 1937 році – арешт і судовий вирок смерті: розстріляний 20 січня 1938 року.

Доля сина – Костянтина Реґамея склалася щасливіше. Після розлучення батьків, від початку 1920-х він опинився у Польщі. Отримав блискучу філологічну освіту у Варшавському університеті в царині класичної та орієнтальної філології. Маючи небуденний талант у сфері лінгвістики, пізніше висловився, що «найважче вивчити перші п’ятнадцять мов, а потім уже – летить!»

Але у Польщі Костянтин Реґамей не полишав юнацьких музичних спроб, що їх розпочав ще в Києві під керівництвом люблячого батька, з яким доля його розлучила назавжди. У Варшаві самотужки вдосконалювався як піаніст і композитор, із часом виробивши індивідуальний стиль у музичній творчості. Більше того – він виявив себе як блискучий музичний критик, а в 1930-х роках навіть очолив часопис «Польська музика». Вже після війни, у Швейцарії, працюючи у галузі університетської філології, як стверджує Єжи Станкєвіч, виріс до позиції найповажнішого композитора Романської Швейцарії.

Перший із двох СD присвячений музиці Костянтина Реґамея. На ньому зафіксовано шість солоспівів, написаних юним композитором у 1921 році, та вісім п’єс для фортепіано, частина яких теж належить до «київських» творчих пошуків автора, а решту складено наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. Це п’ять прелюдій, також Andante in B Major, Andante Lugubre і Концертний етюд.

Попри доволі просту форму і безпосереднє відлуння музичних уподобань батька Костянтина Казимира, син у піснях і п’єсах для фортепіано виявляє цікаві риси індивідуального стилю, що значно пізніше отримають довершений вигляд. У вокальних творах автор використав тексти відомих російських поетів так званого «срібного віку» – Миколи Гумільова, Володимира Соловйова, Ігоря Сєверяніна та інших. У них відчутні популярні мотиви й образи, що їх юний автор повсюдно сприймав на зібраннях у салонах київської еліти.

До речі, Єжи Станкєвіч вивченню спадщини Реґамеїв присвятив чимало часу й енергії, відшукав у 1990-х роках власне ці юнацькі солоспіви в архіві Костянтина Реґамея в Лозанні у Швейцарії, зазначивши, що його «незвичайний талант виявився у досконалому опануванні форми і прогресивній музичній мові, виражений у сміливій хроматизованій гармонії, що коріниться в захопленнях Скрябіним».

У київських салонах початку ХХ століття спів був одним із найважливіших елементів спілкування. Чудово володіючи мистецтвом гри на фортепіано, в тому числі і як концертмейстер, Костянтин Казимир Реґамей закономірно відчув потребу у власній композиторській творчості. Солоспів-романс став її осердям. Автор звернувся до поезії, широко представленої у творчості російських композиторів ХІХ століття – Михайла Глинки, Олександра Даргомижського, Петра Чайковського… Це – Олександр Пушкін, Олексій Апухтін, Семен Надсон та інші.

Збереглося десять пісень, поділених на чотири опуси: всі були опубліковані у 1910–1914 роках і поширені в тогочасній Росії та Україні. Традиція російського «міського романсу» у Костянтина Казимира Реґамея знайшла зрозуміле відображення: прості емоційні солоспіви про кохання, сум і мрії, іноді з драматичним відтінком адресувалися аматорським колам виконавців.

У другому СD вміщено тринадцять пісень для голосу і фортепіано.

Двочастинний альбом СD, присвячений маловідомим творам батька й сина Реґамеїв, оздоблений 70-сторінковою книжечкою повної і достовірної інформації про різні аспекти представників польсько-швейцарської музики, тісно пов’язаних із Києвом. Тут є відомості про життя і творчість композиторів включно з трагічними й драматичними сторінками, стислий аналіз пісенної та фортепіанної творчості, штрихи про сімейні події, сталінські репресії тощо. Цікавим додатком є й історичні факти відновлення пам’яті про Реґамеїв у Швейцарії, Польщі, Україні. Подано інформацію про джерела пошуків, які здійснив Єжи Станкєвіч у бібліотеках Польщі, Росії, України і Швейцарії.

Згадано інституції, у нас – Національна бібліотека імені Володимира Вернадського, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського. Опубліковано імена з подяками, серед яких – Іванові Гамкалу, Наталі Івченко, Ігорю Щербакову.

Зразковим і потрібним додатком у цій книжечці є стаття Анни Беднарчик «Коротко про вірші», у якій ідеться про особливості перекладів текстів російських поетів польською мовою з історичними й переконливими алюзіями про поширення творчості цих авторів на широких просторах імперії, у тому числі в Польщі й Україні. Анна Беднарчик подає відомості про певну еволюцію у використанні творчості поетів – від Пушкіна, Апухтіна, Надсона до Іванова і особливо чутливого до музики Сєверяніна. Але в змісті солоспівів майже незмінними є романтичний сум, самотність, описи ночі, зірок на небі, дерев і квітів та інші «атрибути»…

Важливою деталлю є зазначення рубрики, що це – «перший запис у світовій фонографії», а цю музику «прочитали» вперше сестри Пасічник – Ольга (сопрано) та Наталя (фортепіано). Про них у книжечці також вміщено вичерпну інформацію.

Ольга Пасічник – випускниця Київської консерваторії, творче зростання продовжила у Варшавській музичній академії (нині – Музичний університет імені Фридерика Шопена). Нині відома співачка оперового та камерного співу (солістка Варшавської камерної опери). У доробку Ольга Пасічник має понад 50 оперних партій європейської класичної та сучасної музики, її мистецтво знають у багатьох країнах світу. Крім Польщі та України, вона виступала у США, Ізраїлі, Канаді, Австрії, Німеччині, Китаї, Австралії, Японії та інших, співала в супроводі оркестрів під керівництвом відомих дириґентів, брала участь у телевізійних і радіопередачах. Камерна музика у її репертуарі теж посідає значне місце: спільно з сестрою Наталею зафіксувала низку музичних творів, а фонографічний доробок Ольги Пасічник – понад 60 CD/DVD.

Наталя Пасічник розпочала музичні студії у віці 3-х років, навчалася у Львівській ССМШ імені Соломії Крушельницької. Фахову освіту здобула, як і сестра, у музичній академії Варшави, а мистецьке вдосконалення продовжила у Вищій музичній школі в Стокгольмі. Виступала у різних країнах, серед інших – в Арґентині, Іспанії, Франції, Росії. Виконуючи фортепіанну музику, використовує також стилеві історичні інструменти.

Обидві сестри Пасічник – Ольга й Наталя є лауреатами міжнародних конкурсів, учасницями відомих міжнародних музичних фестивалів.

Інформація у брошурі доповнена низкою унікальних світлин, що мають непересічну вартість, з історії життя й діяльності батька й сина Реґамеїв. Окрім того, опубліковані всі тексти вокальних творів російською (ориґінали), польською та англійською мовами в досконалих перекладах.

Запис музики Костянтина Казимира Реґамея і Костянтина Реґамея у виконанні Ольги й Наталі Пасічник здійснено в Концертній студії Польського радіо імені Вітольда Лютославського у Варшаві. Це своєрідне і безпосереднє продовження першого видання друком «Юнацьких пісень» Костянтина Реґамея, яке здійснив Єжи Станкєвіч у Кракові 2014 року.

Випуск альбому компакт-дисків у 2-х частинах – яскравий зразок державницького, дбайливого ставлення Польщі до збереження національної культурної спадщини.

Здавалось би, кияни Костянтин Казимир Реґамей і його син Костянтин Реґамей були достатньо віддалені від власне польських національних анналів, – батько взагалі не жив у Польщі, хоч зберігав пам’ять про неї, а син покинув Польщу в 1940-ві роки й став відомим швейцарським композитором. Але в тому й полягає сутність національної культури держави: вміти зберегти свої надбання в найширшому і досконалому мистецькому вимірі та передати їх наступним поколінням.

Володимир ГРАБОВСЬКИЙ