Мистецька доля видатного українського композитора Миколи Дремлюги позначена тяжкими випробуваннями і малосприятливими умовами для свободи творчості – 1940–1980-ті. Музика того часу розвивалася в умовах пильної цензури, русифікації, зневаги до рідної мови, історії, культурних надбань.
Короткочасна відлига у 1950–1960-х роках, рух шістдесятництва спонукали до появи в мистецтві нових напрямів і стилів, збагачення тем і образів. Та, попри складні умови, чимало композиторів, художників і письменників того часу, прагнучи відійти від нав’язуваних владою вимог відтворення тільки «щасливого життя в радянській країні», зверталися у творчості до фольклорних джерел, символіки, народних героїв, створюючи чудові художні зразки у різних сферах українського мистецтва.
На жаль, творчі постаті багатьох представників музичної культури України другої половини ХХ століття і досі залишаються маловідомими та призабутими. Перед сучасними музикознавцями, виконавцями і педагогами постає важливе завдання відродження їхньої культурної спадщини, детального дослідження життєвого й творчого шляху талановитих українців. До кола таких митців належить композитор, піаніст, музикознавець і викладач Микола Дремлюга.
29 травня в актовій залі Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка відбулась цікава мистецька подія – концерт-презентація навчального посібника «Микола Дремлюга. Вибрані твори для фортепіано». Організаторами концерту стали упорядники збірки: Олександра Німилович, доцентка кафедри музично-теоретичних дисциплін та інструментальної підготовки ДДПУ імені Івана Франка, членкиня Національної спілки композиторів України та Ірина Андрусів, магістрантка ДДПУ, викладачка дрогобицької дитячої музичної школи № 1.
До посібника увійшли: мініцикл «Три прелюди», Експромт, Концертний етюд, Парафраз на тему веснянки Миколи Лисенка «А вже весна, а вже красна» та Фокстрот для фортепіано в чотири руки. Важливо, що більшість цих творів опубліковано з рукописів уперше від 1940-х років, від часу їхнього створення. У вступній статті збірки містяться малознані відомості про життєтворчість Миколи Дремлюги, а також подано музично-естетичний аналіз вміщених творів.
Микола Дремлюга належить до когорти митців, які продовжували традиції, започатковані Миколою Лисенком, Миколою Леонтовичем і Левком Ревуцьким.
Народився 2(15) липня 1917 року в родині вчителів. Мати, Марія Дремлюга була педагогинею у початковій школі, грала на фортепіано і мала добрий досвід церковного хорового співу. Батько, Василь Дремлюга був учителем математики, самостійно оволодів грою на скрипці, нотною грамотою, співав у хорі Нестора Городовенка та керував шкільним хором.
Цікаво, що в дитинстві Василь Дремлюга товаришував із видатним композитором Миколою Леонтовичем, який працював учителем у Чуківській сільській школі й навчав хлопця музики і математики. Оскільки Леонтовичу досить важко давалася математична наука, Василь Дремлюга із задоволенням виручав старшого педагога-приятеля з вирішенням складних задач і з приємністю спілкувався з викладачем про музику, фольклор. Часто вони співали удвох.
Малий Миколка зростав на Вінниччині (село Сорокотяженці), а тому з дитинства полюбив українську пісню, яка стала основою його творчості. Великий вплив на формування Миколи Дремлюги як композитора, педагога, піаніста й музикознавця мали його викладачі: Григорій Беклємішев, Микола Недзведський, Левко Ревуцький. У 1944-му, ще студентом консерваторії, Микола Дремлюга став членом Національної спілки композиторів України.
Понад п’ятдесят років Микола Васильович викладав музично-теоретичні дисципліни на кафедрі композиції Київської консерваторії. Читав курси аналізу музичних творів, гармонії, музичної літератури, оркестрування, читання партитур, хорового аранжування, композиції на історико-теоретичному й композиторському факультетах. Серед добірного грона його видатних учнів – Олександр Білаш, Леся Дичко, Валентин Сильвестров, Євген Станкович, Іван Карабиць, Костянтин Мясков, Віталій Філіпенко, Олександр Костін, Ігор Поклад, Олександр Яковчук та інші. У класі композиції Миколи Дремлюги навчалися Володимир Верменич, Петро Ладиженський, Ірина Кириліна, Тетяна Бачул та інші.
У 1972 році Микола Дремлюга отримав звання заслуженого діяча мистецтв України. Мабуть, найважливіших нагород композитор був удостоєний у час незалежності України – звання народного артиста України (1993) та лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка (1998; за Симфонію № 3 з посвятою Пам’яті жертв Голодомору в Україні).
Митець звертався до різних жанрів: вокально-хорової і симфонічної музики (6 симфоній, поеми, сюїти, увертюри), камерно-вокальних композицій, обробок народних пісень, музики для дітей, до кінофільмів. Однак улюбленими інструментами митця, для яких написано найбільше творів, були фортепіано та бандура. Микола Дремлюга став творцем першого Концерту для бандури з оркестром, двох циклів прелюдій і фуг.
Важливу роль у розвитку музикознавчої думки в Україні відіграли музикознавчі праці митця: монографічне видання «Українська фортепіанна музика (дожовтневий період)» (1958), написане на основі його дисертаційного дослідження «Українська фортепіанна музика і фортепіанна творчість Л. М. Ревуцького», та стаття «Думки про обробки народної пісні» (Мистецтво, 1959), а також відгуки і рецензії.
Метою праці Миколи Дремлюги «Українська фортепіанна музика» було бажання автора якнайповніше висвітлити питання розвитку української фортепіанної музики, починаючи з кінця XVIII століття до 1920 року. Адже у середині ХХ століття історія української фортепіанної музики потребувала грунтовнішого дослідження, чимало композиторів і їхня творчість були маловідомими чи й призабутими. Поряд з аналізом фортепіанних творів українських композиторів, у монографії наявний додаток із біографічними даними, переліком творів кожного з авторів музики та інформацією про їхню публікацію, що суттєво спрощує пошук. Ця праця Миколи Дремлюги стала чи не першою у сфері дослідження фортепіанної музики українських авторів від кінця XVIII століття.
У статті «Думки про обробки народної пісні» (1959), яка була надрукована в журналі «Мистецтво» з ремаркою, що публікується тільки для обговорення, автор порушує тогочасні проблеми, що часто виникали навколо питання українського фольклору. Йдеться про негативне ставлення певних діячів культури до використання фольклору композиторами, непрофесійність окремих авторів при роботі з народною піснею, недостатня увага до дитячих зразків народної творчості, переконання деяких музикознавців щодо відмови від застосування фольклору у професійній музиці. Крім цього, Дремлюга подає детальний аналіз видів обробки та опис засобів музичної виразності, які використовуються під час обробки народної пісні. Музикознавець у статті закликав колег-композиторів звертатися у творах до українського фольклору як основного джерела мелодичного матеріалу.
Розпочала концерт-презентацію доцентка Олександра Німилович вступним словом про Миколу Дремлюгу та цікавими спогадами про роботу над збіркою. Змістовну доповідь про життєвий і творчий шлях митця виголосила магістрантка Ірина Андрусів. Голова Дрогобицької організації Національної спілки композиторів України, викладач Дрогобицького музичного коледжу імені Василя Барвінського Володимир Грабовський розповів присутнім про життєві перипетії, утиски й поневіряння українських митців у час тоталітарної епохи. Народнопісенну основу і жанрово-стильову канву творчості Миколи Дремлюги висвітлив член НСКУ, заслужений діяч мистецтв України, викладач ДМК імені Василя Барвінського, відомий композитор Микола Ластовецький.
Доцентка Тетяна Медвідь розкрила сторінки співпраці з родиною композитора. Пам’ятною для усіх учасників і гостей дійства стала присутність і теплі родинні спогади доньки композитора, кандидатки мистецтвознавства Марії Дремлюги, яка спеціально прибула на запрошення організаторів події зі столиці.
Концертна програма стала доброю нагодою для презентації прем’єр фортепіанних і хорових творів Миколи Дремлюги. Адже вперше за вісімдесят років після написання прозвучали: дві частини з «Галицької сюїти» у виконанні хорового класу ІІ і ІV курсів (керівниця і диригентка – доцентка Ірина Матійчин), Прелюд № 2, відтворений Ліаною Борик (клас доцентки Олександри Німилович), Фокстрот для фортепіано в чотири руки, представлений фортепіанним дуетом у складі Ольги Білінської та Юлії Осмачко, а також Елегія для бандури в інтерпретації Марії Бодник (клас доцентки Оксани Бобечко).
Прозвучали також композиції у записах, зокрема Поема № 1 з фортепіанного циклу «З глибини» у виконанні піаністки-педагогині Наталії Більської з Броварів і Концерт для фортепіано з оркестром Миколи Дремлюги у трактуванні відомого піаніста Романа Рєпки і Академічного симфонічного оркестру Луганської обласної філармонії під керівництвом диригента Івана Остаповича. Відродження цього величного твору відбулося торік (26 червня 2023-го) у Львівському органному залі.
Важливо, що подібні музичні події відбуваються у такий важкий для України час. Завдяки цьому продовжується відродження національної культури, популяризується творчість незаслужено забутих українських митців, яка має стати фундаментом навчання та виховання талановитої української молоді.
Ірина АНДРУСІВ
