Сьогодні на 94-му році життя пішов у засвіти видатний музикознавець, піаніст, педагог Михайло Григорович Бялик
Митець народився 13 березня 1929 року в Києві. Закінчив Київську консерваторію 1951 року як музикознавець (клас історії музики Григорія Кисельова) і 1953-го як піаніст (клас Абрама Луфера та Євгена Сливака). Приватно студіював теорію музики у Левка Ревуцького.
Через антисемітські гоніння полишив Київ і в 1951–1954 роках працював у Дніпропетровському музичному училищі викладачем теоретичних дисциплін і лектором у філармонії. Навчався в аспірантурі Ленінградського (нині Санкт-Петербурзького) інституту театру, музики та кінематографії (1955–1958, керівник Юрій Келдиш). Від 1968 – викладач, згодом професор (1980) Ленінградської консерваторії.
Кандидат мистецтвознавства (1969). Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1982), заслужений діяч культури Польщі (2000). Почесний член Філармонійного товариства Санкт-Петербурга.
Із погіршенням здоров’я, що потребувало посиленого лікування, і посиленням анстисемітських тенденцій у росії 2002 року переїхав разом із дружиною Іриною та донькою Катериною до Німеччини (м. Гамбург).
Завжди дуже уважно ставився до творчого поступу української композиторської школи. Писав про творчість Левка Ревуцького, Бориса Лятошинського, Андрія Штогаренка, Юлія Мейтуса, підтримував починання авторів 1960–1970-х Леоніда Грабовського, Лесі Дичко, Віталія Губаренка, Євгена Станковича, Мирослава Скорика, Івана Карабиця, Володимира Зубицького, диригента Ігоря Блажкова.
Вагомими були і його розвідки, присвячені музиці Ігоря Стравінського, Сергія Прокоф’єва, Дмитра Шостаковича, Родіона Щедріна, Альфреда Шнітке. В останній (гамбурзький) період життя Михайло Бялик активно працював як музичний журналіст-критик, аналізуючи у статтях найбільш показові оперні постановки та симфонічні концертні програми, що відбувалися в престижних театрах і філармоніях країн Західної Європи.
2019 року передав до Музикознавчого інституту в Ганновері (знаходиться у віданні Вищої музичної школи) власну колекцію книжок, нот, платівок, дисків, що збирав понад 50 років, де значну частку становлять матеріали з українського музичного мистецтва.
Виступав також у камерних програмах як піаніст. Зокрема зі співаком Віктором Рудем (баритон) Михайло Григорович виконав у Гамбурзі вокальний цикл «Галицькі пісні» Левка Ревуцького. Востаннє виступав як піаніст на ювілейному концерті до свого 90-річчя.
Останні 20 літ творчо контактував із композиторами Леонідом Грабовським, Валентином Сильвестровим, Володимиром Зубицьким, диригентом Ігорем Блажковим, музиконавицею Валентиною Кузик. У період воєнної агресії росії проти України (з 24 лютого 2022-го) виступив зі зверненням-проєктом до керівництва Ельб-філармонії у Гамбурзі про створення Фестивалю сучасної української музики (з включенням до програм творів як академічного, так і демократично-популярного спрямування).
До останніх днів життя думками летів у рідний Київ, а його серце боліло за зранену війною Україну.
Валентина КУЗИК
