Коли ми говоримо про певний напрямок інструментального мистецтва, то на думку насамперед спадають імена музикантів, що запам’яталися. Люди слухають їхню гру в концертних залах, обмінюються враженнями про почуту програму… Але мало хто в цей момент згадує про людей, які непомітно, але відчутно вплинули на вищезгаданий успіх виконавця, – майстрів, які підготували інструмент для виступу.
Кожен музикант погодиться з тим, що гра на несправному або фальшивому інструменті дратує! Як органістка можу сказати, що іноді надзвичайно важко підібрати регістри до будь-якого твору, коли орган не в порядку: наприклад, певні ноти потрібного регістру не звучать, а деякі моторошно фальшивлять… Тоді в процесі роботи доводиться відмовлятися від потрібного тембру і замінювати його умовно придатним, що, на жаль, порушує динамічний план твору, характер звучання, а з тим і передбачений в музиці афект. За таких обставин і слухач, котрий перебуває у залі, напевно, також не зможе отримати належне уявлення про красу твору, знайти внутрішню гармонію або відчути душевне зцілення! Фальшиві звуки заважатимуть…
Дуже прикро, що й серед органістів не багато людей, які з відповідною повагою звертаються до органного майстра і дякують йому після концерту за добрий стан інструмента, який, до слова, підтримувати доволі важко!
Якщо ми заглянемо в державний реєстр професій, то не знайдемо там посади «органний майстер». А якщо не існує професії – не можна навіть мріяти про потенційну можливість навчання за цим фахом. Зрозуміло чому немає і відповідної тарифікації, кваліфікаційних критеріїв, відповідної оплати праці. Зарплату органного майстра нині можна порівняти хіба що із заробітком прибиральниці!
Дивує також те, що, згідно з чинними інструкціями, органного майстра можуть класифікувати як «майстра з ремонту язичкових (!?) інструментів» (довідка для читачів: язичковими називають музичні інструменти, звук на яких видобувають за допомогою спеціальної пластини-язичка, наприклад, баян, акордеон, губна гармоніка, а також духові – кларнет, саксофон, гобой, англійський ріжок, фагот тощо). Парадокс, правда?
Усі органи в Україні збудовано за державний кошт. Вартість самого малого органа – не менша ніж пів мільйона доларів США, а як музичний інструмент – кожен із них безцінний. Хтось із великих мислителів минулого сказав: «Зберегти придбане – не менше мистецтво, аніж його придбати». Цей цар музичних інструментів має віками служити людям.
У Європі ще й зараз звучать органи, створені в XIII–XIV століттях. У порівнянні з ними концертні органи України можна вважати молодими – найстарші встановлювалися в 1970-ті роки. За 50 років органної культури в нашій країні у цьому питанні на краще так нічого й не змінилося. По перше, концертних органів в Україні стало на кілька одиниць менше, а багато інструментів, що залишилися, сьогодні знаходиться у жалюгідному стані. Держава не дбає про них і, що прикро, не опікується розвитком органної культури взагалі. Органісти і органні майстри самі нічого зробити не можуть, а тих, хто ухвалює рішення, це питання не цікавить.
Недбалість виявляється частково – через відсутність фінансування для здійснення бодай дрібного ремонту, частково – через складність такого ремонту. Бо знімання численних труб і розкладання їх на підлозі в певному порядку потребує багато часу, так само як і рихтування металевих труб або підклеювання дерев’яних, заміна електродротів, мастила в моторі тощо. А ще – обурює низький рівень оплати роботи органного майстра, оскільки збереження конкретного інструмента забезпечують саме «неіснуючі» у нас органні майстри!
Ні для кого не секрет, що орган встановлюється переважно у великих приміщеннях і має безліч регістрів, які можна назвати голосами. Орган середнього розміру має понад три тисячі труб.
Навіть невеликий інструмент за конструкцією надзвичайно складний. Усередині нього міститься незліченна кількість важелів і механізмів, що з’єднують лише одну клавішу ігрового столу з конкретною трубою, яка знаходиться на відстані кількох метрів. Кожен орган має електричний мотор і десятки метрів дротів для його роботи, а також для внутрішнього освітлення інструмента при ремонті, підключення регістрів, здійснення комбінацій і т. п. Складно навіть уявити, скільки механізмів працюють одночасно для того, щоб прозвучав лише один акорд! А коли багато акордів…
Величезні міхи – це «легені» органа. Від них йдуть металеві шланги великого діаметра − це повітропроводи, завдяки яким подається повітря у спеціальні розподільні коробки, віндлади. Усередині кожної віндлади є кілька каналів. Повітря поступає в канал, коли органіст вмикає відповідний регістр. У кожному каналі є клапани, які відповідають кількості труб, і вони вже відкривають подачу повітря до труби певного голосу, коли органіст натискає відповідну клавішу…
Про конструкцію органа можно говорити дуже багато. Я запропонувала читачеві зазирнути лише в мізерну частинку складної споруди, що зветься ОРГАН. Із нею доводиться мати справу органним майстрам, котрі забезпечують здоров’я цього барвистого велетня. Орган – це живий організм, який (як і кожний інший інструмент) реагує на вологість, пил, перепади температури в приміщенні, всілякі механічні фактори (здригання сцени при стрибках, танцях тощо). Труби органа дуже швидко реагують на зміну температури та вологості (при митті підлоги, наприклад, та включенні софітів…), вони потребують певної стабільності утримання. Маленькі труби часто забиваються пилом і можуть зазвучати фальшиво або взагалі не відповідати. Головне, що сам факт відсутності звука при натисканні клавіші може мати безліч причин, не тільки наявність пилу!
Навіть те, що тут коротко зазначено, засвідчує, що професія органного майстра – не лише дуже складна, а й цікава та насичена безліччю несподіванок. Вона потребує багато умінь, спеціальних знань, а ще більше – ентузіазму. І як будь-який живий організм, орган потребує постійного догляду.
Так склалося, що органний майстер має бути водночас умілим столяром і слюсарем. Це знадобиться при ремонті металевих і дерев’яних труб та інших комунікацій органа. Майстер мусить мати дозвіл на роботу як електрик-силовик, тому що орган працює на фазі 320w, володіти спеціальностями вентиляційника для обслуговування моторів і повітропроводів, електронника та радіомонтажника для забезпечення функціонування відповідних мереж інструмента, механіка для налагоджування механічних частин і, звичайно, фахового настроювача музичних інструментів.
На жаль, часто робота органного майстра проходить у забрудненому, не вентильованому приміщенні ще й під впливом підвищеного звукового тиску. Настроювання гучних труб, яких в органі немало, дуже втомлює слух. А ще варто згадати про «акробатичні вправи», які доводиться виконувати, щоб дотягнутися до деяких комунікацій або труб. Тож зрозуміло, чому майстрові слід бути струнким і спритним! Органні майстри постійно змінюють один одного, і тому повинні працювати парою. Наприклад, у НМАУ імені Петра Чайковського для роботи органних майстрів відкрито тільки 1,5 ставки (як у мультфільмі «Країна помилок»: там траншею рили 1,5 землекопи…). Змінити цю ситуацію, на жаль, не вдається впродовж усіх 50 років існування органного класу…
Як правило, органні майстри люблять свій інструмент і їм навіть цікаво в такій складній споруді знайти неполадку та усунути її. Бо орган схожий з людським організмом і сповнений усіляких несподіванок, які прорахувати неможливо. Без любові до нього не обійтися!
Імена працівників цієї ексклюзивної професії несправедливо залишаються в тіні. Вони скромно сидять за кулісами під час органного концерту, працюють у найнезручніший час доби і, як правило, не мають подяки ні словом, ні в зарплатні. Покоління майстрів, які сьогодні ще працюють з органами, свого часу встановлювало їх разом із представниками фірм-виробників. Але вони вже поступово відходять від справ, а заміни їм – катма. Та й зрозуміло: якщо немає професії – годі й думати про потенційну можливість навчання за цим фахом.
Першими органними майстрами в Україні були О. Розельман, П. Саченко, Ю. Світіч, А. Шпергль, Г. Лєшко… На жаль, цих людей уже немає серед нас, але органісти їх пам’ятають, поважають і люблять.
Сьогодні біля органів «чаклують»: О. Щербак (Київ), О. Диптан (Біла Церква), О. Коваль (Суми), А. Юрійчук (Дніпро), С. Сухоцький (Луцьк) і багато інших.
Органна культура України бере початок від існування органного класу Київської консерваторії імені Петра Чайковського, заснованого Арсенієм Котляревським у березні 1970 року. З 1970 до 1990 року в Україні було встановлено 15 концертних органів. На жаль, зараз їх стає усе менше. Саме тому так важливо зберегти інструменти, що лишилися! І без «органних лікарів» цієї мети не досягти.
Зрозуміло, що розв’язати всі проблеми самі органісти не в змозі. Як вже було сказано, у музикантів немає влади, а у влади – бажання вирішувати такі болючі питання. Але ми все ж сподіваємося, що знайдеться здоровий глузд, аби припинити руйнування державного майна, яке одночасно є складовою частиною загальних духовних ціностей, і розпочати активно працювати задля збереження вельми дорогих музичних інструментів – органів України. А ще хочеться помріяти, що й органним майстрам нададуть відповідний статус як унікальним спеціалістам і хранителям цього національного надбання.
Галина БУЛИБЕНКО
Фото з архіву авторки
На головному фото – ремонт грального столу органа, майстер Д. Береговський (Київ)