4 жовтня 2019 року у Малому залі Національної музичної академії імені Петра Чайковського відбулася визначна подія: вечір пам’яті видатного українського піаніста і педагога, заслуженого артиста України, професора Київської та Афінської консерваторій Валерія Михайловича Сагайдачного, присвячений 80-річчю від дня його народження. У концерті взяли участь учні Валерія Сагайдачного різних років, його друзі йколеги
Малий зал у той вечір був переповнений: концерт викликав велику зацікавленість викладачів, учнів і студентів Київської десятирічки, Інституту музики імені Рейнгольда Глієра, музичної академії, любителів мистецтва. На концерті була присутня молодша дочка Валерія Сагайдачного пані Роксана.
Ім’я українського піаніста Валерія Сагайдачного по праву занесене до книги «2000 видатних музикантів ХХ століття». Він був яскравим, тонким і вдумливим виконавцем потужного артистичного темпераменту, значного творчого розмаху, високого рівня піаністичної майстерності. Протягом творчого життя піаніст з успіхом виступав в Україні, Іспанії, Німеччині, США, Канаді, Польщі, Греції. До своїх сольних програм він включав найскладніші твори різних стилів та епох, але особливо майстерно інтерпретував твори Шопена.
На початку концерту прозвучав аудіозапис виконання Валерієм Сагайдачним фрагменту першої частини Сонати сі-мінор Фридерика Шопена. Затамувавши подих, зал слухав гру майстра, блискучого віртуоза, палкого артиста.
Ведуча імпрези, студентка історико-теоретичного факультету НМАУ імені Петра Чайковського Єлизавета Сіренко озвучила сторінки біографії Валерія Сагайдачного. Народився музикант 25 травня 1939 року в місті Харкові. У 1957 році закінчив Київську школу-десятирічку (клас професора Євгена Сливака), а у 1963-му – з відзнакою Київську консерваторію (клас професора Володимира Нільсена). Під час навчання у консерваторії у 1962 році Сагайдачний став дипломантом Українського республіканського конкурсу імені Миколи Лисенка.
По закінченні консерваторії юнак вступає до асистентури-стажування в клас Олександра Александрова і з 1964 року починає працювати викладачем кафедри спеціального фортепіано. Майже 30 років Валерій Михайлович віддав педагогічний діяльності в Київській консерваторії, мав також два відповідальних відрядження: до Донецького інституту мистецтв (1966–1968) та в Сирію до Дамаської консерваторії (1979–1982).
Валерій Сагайдачний-педагог володів власною унікальною методикою викладання. Виняткова гармонійність його методу полягала у тому, що пошуки звучання, «фортепіанного туше» він безпосередньо поєднував не тільки з роботою над чисто фізичною свободою виконавця, а у такій же мірі з прагненням до свободи психологічної. Він справедливо вважав, що будь-яке фізичне напруження, «затиснення» сковує водночас порухи душі й, навпаки, внутрішня психологічна скутість породжує невловимі м’язові напруження, які не дозволяють досягти ідеалу фортепіанного наспівного звучання.
Висока вимогливість Валерія Михайловича дивним чином сполучалася з внутрішньою свободою мудрої, справді інтелігентної людини, яка допускає і поважає чужу творчу позицію і точку зору, не прагнучи будь-якою ціною утвердити свій викладацький авторитет і творче «его». Його чисто людська привабливість, творча харизма спонукали студентів вірити йому і приймати його творчі направляючі імпульси, не сприймаючи їх як насилля над власною інтерпретацією.
Валерій Сагайдачний виховав цілу плеяду яскравих учнів, багато з них є гордістю української фортепіанної школи. Зокрема Вадим Гладков (Іспанія), Мілана Чернявська (Німеччина), Марина Ломазова, Хорхе Еміліо Родрігес (США), Мігель Анхель Шебба, Еміліо Каудерер (Аргентина), Хосе Альберто Ернадес Сід (Куба – Україна), Наталія Чеснокова, Галина Булибенко, Сергій Баклан, Ірина Дашак, Тетяна Омельченко, Катерина Фадєєва, Олена Арендаревська, Северина Жук-Жукова, Світлана Смиковська, Анжела Фандєєва, Олена Здоренко, Олег Васильков, Ірина Гаврилюк, Людмила Слободянюк, Сергій Міжега, Інна Набитович та багато інших.
Указом Президії Верховної Ради України від 11 січня 1990 року Валерію Сагайдачному було присвоєно почесне звання заслуженого артиста України. А з грудня 1992-го він став професором кафедри спеціального фортепіано № 2 НМАУ імені Петра Чайковського.
У 1993 році Валерій Сагайдачний переїхав із родиною до Греції, на історичну батьківщину свого батька, де продовжував викладати на посаді професора Афінської консерваторії, маючи великий авторитет як педагог. У Греції піаніст розгорнув активну концертну діяльність, виступав з оркестрами, на його виступах зали завжди були переповнені.
Сагайдачний не раз був членом журі різноманітних конкурсів, зокрема, у 1999 році входив до складу журі Першого міжнародного конкурсу молодих піаністів на батьківщині Сергія Прокоф’єва.
Помер Валерій Михайлович в Афінах 6 серпня 2009 року на 71 році життя.
На концерті у НМАУ імені Петра Чайковського зі спогадами про Валерія Сагайдачного виступили його колишні колеги й друзі: заслужений артист України, професор кафедри спеціального фортепіано № 2 Валерій Козлов і професор кафедри загального й спеціалізованого фортепіано, заслужений діяч мистецтв України Наїда Магомедбекова.
Валерій Козлов розповів, що знав Валерія Сагайдачного більше сорока років як колегу по кафедрі, феноменального піаніста з вражаючими виконавськими можливостями, котрий завжди готовий був дати корисну пораду, поділитися знаннями, творчими знахідками. Згадував незабутнє виконання Сагайдачним Сонати мі-бемоль мажор Йозефа Гайдна, Третьої сонати Фридерика Шопена, Другого концерту з оркестром Сергія Рахманінова. Уже після смерті Сагайдачного, перебуваючи в Греції, Валерій Козлов спілкувався з його учнями, які згадували про нього з величезною вдячністю. «Такі музиканти, як Сергій Скринченко і Валерій Сагайдачний, – додав на закінчення Валерій Козлов, – були аристократами в житті і музиці: проповідували високу духовність і досконалість у мистецтві».
Наїда Магомедбекова підкреслила, що він був не тільки видатним музикантом, а насамперед надзвичайно інтелігентною людиною, людиною з великої літери, чудовим другом, прекрасним сім’янином. Він ніс у собі любов: до музики, близьких, до життя. Спілкування з Валерієм як з колегою завжди збагачувало професійно, але навіть критика його, за висловом Наїди Магомедбекової, завжди була компліментарною, дружньою. Вона висловила вдячність його знаменитим учням, які приїхали вшанувати пам’ять свого видатного педагога, і зауважила: «Вони на сьогодні є обличчям Київської консерваторії в усьому світі».
Розпочали концертну частину вечора світло-урочисті «Вестмінстерські дзвони» Луї В’єрна у виконанні випускниці фортепіанного класу Валерія Сагайдачного (1973), заслуженого діяча мистецтв України, професора класу органа НМАУ імені Петра Чайковського Галини Булибенко. Ще один твір – «Ave Maria» Михайла Шуха у її трактуванні створив настрій тихого смутку й світлої скорботи.
Масштабно, динамічно, з віртуозною довершеністю і блиском прозвучав «Віденський карнавал» Роберта Шумана у виконанні заслуженої артистки України, професора класу фортепіано Університету музики та мистецтв міста Граца (Австрія), професора Міжнародної музичної академії князівства Ліхтенштейн, доцента Вищої школи музики й театру в Мюнхені (Німеччина) Мілани Чернявської (закінчила Київську консерваторію по класу Валерія Сагайдачного у 1992 році). Піаністка прекрасно володіє формою твору, її рояль звучить по-оркестровому насичено й різноманітно. Цикл пролунав динамічно, з флорестанівською палкістю і натиском, викликавши захоплення залу.
Із щирою теплотою, витонченою майстерністю прозвучали вокальні шедеври «Плющ» Ріхарда Штрауса та «Елегія» Валентина Сильвестрова, відтворені заслуженими артистками України, солістками Національного будинку органної та камерної музики Іванною Пліш (сопрано) та Катериною Баженовою (фортепіано).
Глибоко і самобутньо була представлена Балада № 3 ля-бемоль мажор, ор. 47 Фридерика Шопена професором кафедри загального та спеціалізованого фортепіано НМАУ імені Петра Чайковського, кандидатом мистецтвознавства Тетяною Омельченко (ученицею Валерія Сагайдачного 1975–1979 років). Піаністка продемонструвала глибоке проникнення у шопенівську інтонацію, багатство й різноманітність фортепіанного туше, вишуканість нюансування, гнучкість шопенівського rubato.
Фортепіанний дует у складі лауреатів міжнародних конкурсів, доцентів кафедри спеціального фортепіано № 1 Анжели Фандєєвої (учениці Валерія Сагайдачного по Київській десятирічці) та Наталії Борисенко з бездоганною ансамблевою майстерністю і тонким відчуттям стилю Франсіса Пуленка заграв монументальну й піднесено-гімнічну першу та віртуозну, стрімку другу частини його Сонати для двох фортепіано.
Із світлою, пасторальною другою частиною Концерту сі-бемоль мажор Рейнгольда Глієра для валторни з оркестром у дуеті зі студентом 5 курсу, лауреатом всеукраїнських конкурсів Дмитром Фурсиком (клас Валерія Марухна) виступила провідний концертмейстер кафедри мідних духових інструментів, учениця Валерія Сагайдачного (1988–1993 роки) Інна Набитович. Рояль у Інни звучав наспівно, благородно, її розгорнуті оркестрові соло були яскравими і переконливими.
Бурю овацій здійняло в залі виконання лауреатом Всеукраїнського конкурсу камерних виконавців, професором Наталією Чесноковою (випускниця Валерія Сагайдачного 1976 року) «Сарказмів» Сергія Прокоф’єва. «Сарказми» у владній, могутній піаністичній манері Наталії Чеснокової прозвучали з яскравим артистичним блиском – опукло, характеристично, театрально.
Далі концерт продовжив дует професорів академії народного артиста України Анатолія Баженова (скрипка) та Наїди Магомедбекової (фортепіано). Вони вшанували пам’ять колеги і друга інтерпретацією одного з його улюблених творів – Ноктюрну для скрипки і фортепіано Олександра Скрябіна. Наступним у їхній програмі було «Весілля» із триптиха Євгена Станковича «На Верховині» – сцена народного гуляння, змальована музикантами палко, з гумором, динамічним напруженням і блиском.
Незабутнє враження на публіку справив виступ у фіналі концерту лауреата міжнародних конкурсів, професора Вищої школи музики Катерини Гурської і Вищої музичної школи королеви Софії у Мадриді Вадима Гладкова (Іспанія) – учня Валерія Сагайдачного в Київській десятирічці та консерваторії (1987–1993 роки). Він зіграв три твори: ноктюрн «Розлука» Михайла Глинки, «Гімн коханню» Ференца Ліста з циклу «Поетичні та релігійні гармонії» і «Мефісто-вальс» № 1 Ференца Ліста (танець у сільському шинку за «Фаустом» Ніколауса Ленау).
Слухаючи Вадима Гладкова, згадуєш шуманівське «Dichter schpricht – поет говорить…» Виконавській манері піаніста властивий піднесений ораторський стиль висловлювання – він наче декламує, промовляє. Симфонічність мислення, майстерність драматургічної побудови форми, повнозвучна і багатобарвна звукова палітра – риси творчого портрета Гладкова.
З особливим артистичним розмахом і художньою майстерністю був представлений «Мефісто-вальс». Полонив своєю ніжністю і виразністю діалогічний середній, ліричний епізод, а гротесковий танок інфернальних сил на кульмінації твору вразив надзвичайним драматичним напруженням і трагедійною силою. Вадим Гладков нагадав присутнім у залі Валерія Сагайдачного, який дуже любив цей твір і грав його неперевершено.
На завершення концерту знову прозвучав архівний запис фіналу Третьої сонати Фридерика Шопена, в якому у повній мірі розкрився масштаб піанізму і артистизму Сагайдачного: палкий, вольовий натиск, феєрична віртуозність, багатство звучання рояля. Публіка довго стоячи аплодувала на честь незабутнього маестро і його талановитих учнів.
Ірина ДАШАК
