У червні цього року виповнилося б 85 Євгенові Дергунову – чудовому музиканту, композитору, аранжувальнику, педагогу
Кажуть, щасливий той, кому довелося у житті зустріти близьку по духу людину. Я щасливий, бо у мене така людина була і, мабуть, залишилася на все життя – зі своїм талантом, відданістю справі, своєю душевною красою… Ця людина – мій друг і соратник Євген Дергунов. Вже 20 років Євгена немає серед нас, але всі ці роки живе пам’ять про нього, про його творчість. Саме двадцять років тому був заснований присвячений великому музикантові Всеукраїнський фестиваль «Зимові джазові зустрічі», на який з’їжджаються джазові зірки зі всієї країни, на якому панує атмосфера духовного єднання поколінь – відомих музикантів та молоді, яка переймає досвід своїх попередників. Його пам’ятають і з подякою згадують учні, з якими він працював на естрадно-джазовому відділенні Київського державного вищого училища імені Р.М.Глієра і багато з яких за цей час стали зірками. Аранжування Євгена Дергунова затребувані й досьогодні. Подумати тільки – його перу належить більше 2000 аранжувань, які досі виконують знані академічні оркестри й джазові біг-бенди, ансамблі й оркестри естрадної, народної музики. Євген є автором музики до багатьох художніх, документальних та мультиплікаційних фільмів, писав теж пісні й романси.
Євгенові Дергунов зробив величезний внесок у розвиток джазового та естрадного мистецтва, він стояв біля витоків київської джазової школи. Його творча біографія, що за своїм наповненням могла б слугувати основою до створення документального фільму про розвиток українського джазу, увійшла до «Української енциклопедії джазу» Володимира Симоненка. Досить згадати лише деякі моменти його творчого життя.
Євген був музикантом і диригентом легендарних джаз-оркестру «Дніпро» і джаз-оркестру під орудою Едді Рознера, лідером багатьох джазових та естрадних ансамблів, учасником цілого ряду вітчизняних та міжнародних джазових фестивалів, зокрема престижного фестивалю Jazz Jamboree (Польща).
Я завжди був радий, що у мене був такий друг – світла, радісна людина, яка завжди зрозуміє тебе й підтримає у скрутну хвилину.А ось як згадують Євгена Дергунова інші його близькі друзі й шанувальники.
Марк Резницький, – народний артист України, головний диригент оркестру Національного цирку України, президент Асоціації естрадних та джазових оркестрів України Національної Всеукраїнської музичної спілки (НВМС):
Внесок Євгена Дергунова в естрадну та джазову музику переоцінити неможливо. Він був чудовим виконавцем, композитором, аранжувальником та викладачем. Євген Дергунов – ціла епоха в історії розвитку естрадної та джазової музики України. Але найголовніше – він був добрим та відданим другом, з яким я співпрацював багато років, і за що йому дуже вдячний.
Юрій Василевич, – заслужений артист України, професор, керівник квартету саксофоністів Національної філармонії України:
Про Женю можна говорити багато. У 2001 році, коли його не стало, для мене це був шок. Справа у тому, що в квартеті, у якому я працював тоді, без його композицій та аранжувань не було би репертуару. Він часто приходив до нас і ми працювали, часом до пізньої ночі. А на ранок його дружина Галина мені дзвонила і казала, що Женя прийшов додому окрилений і навіть зізнався, що після зустрічі з квартетом Василевича ще більше хоче писати музику і ще більше хоче жити. Наш квартет класичний, і ми гадали, що Женя на нас дивиться звисока. А Женя зізнався мені, що наші чисті акорди він цінує дуже високо і що, якщо б ми грали по-іншому, він би з нами не співпрацював. Дергунов розумів, що досягти чистого звучання від чотирьох саксофонів дорогого коштує.
Пам’ятаю, приїхали ми якось до Білої Церкви – мій квартет і Женя зі своїми музикантами, зрозуміло, вони були справжніми джазменами. Чую, починають сперечатись, що будуть грати, причому перед самим виходом на сцену. Ведуча хвилюється, вже треба оголошувати. Але коли вони вийшли на сцену, почався такий джаз, таке захоплення, словом, справжнє свято музики. Їх уже неможливо було зупинити. І, пам’ятаю, після концерту якась сільська жіночка вийшла на сцену з величезним букетом квітів і прочитала свої вірші, які присвятила Жені. А це якраз було в його День народження, і він зізнався, що це був найкращий для нього подарунок.
А як він писав музику! Я попрошу щось для нас написати, він питає, скільки я маю часу, кажу, що два-три тижні. Назавтра о шостій ранку він дзвонить і каже: «Юра, забирай, робота готова». Ось такий був Женя Дергунов.
Олександр Рукомойніков, – заслужений артист України, доцент кафедри джазової музики Київської муніципальної академії музики ім. Р.М.Глієра:
Я дуже добре був із ним знайомий, ніколи не називав його по-батькові, він завжди був для мене дядя Женя. Познайомились ми, коли я ще вчився в Донецькій консерваторії, а він із Валерієм Колесніковим туди приїжджали. Дядя Женя був піаністом, аранжувальником. Він сідав за рояль і не просто грав, він грав по-піаністичному. Для мене це людина з великої літери, таких людей у нас, шкода, дуже мало.
Сергій Давидов, – доцент кафедри джазової музики Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського:
На жаль, таке життя. Покоління майстрів творить, а потім йде від нас. Женю я не просто знав, ми тісно спілкувались. Адже все, що пов’язане у Києві з джазом, можна сказати, було пов’язане з його іменем. Євген був людиною багатогранною. Більш того: він розумів і відчував, як повинно складатися аранжування, додавав до нього елементи етнічного середовища, яка проходило через його мислення музиканта. Я дуже шаную його пам’ять. Ім’я Євгена Дергунова – це знак дуже доброго, правильного підходу до джазу як у Києві, так і в Україні.
Ольга Войченко, – заслужена артистка України, доцент Київського національного університету культури і мистецтв:
Мене з Євгеном Дергуновим познайомив Валерій Колесніков, причому давно, на якомусь фестивалі. Коли ми познайомились, я зрозуміла, що це найсвітліша людина в житті. Він завжди посміхався, його посмішка наче промовляла, що джазовий світ чудовий. Я якраз тільки тоді починала співати джаз, і він багато в чому мені давав натхнення. Колесніков і Дергунов були великими друзями, тому Євген став і моїм другом. І коли я переїхала у Київ, ми з Дергуновим зустрічались уже досить часто. Дуже хотіли зіграти одну музичну композицію, але Євген Олексійович захворів, і у нас на жаль, не вийшло здійснити задумане. У моїй пам’яті Євген Дергунов залишився чистим, чесним, справжнім джазменом.
Станіслав Кравець, – заслужений артист України, диригент естрадних оркестрів та біг-бендів:
Про Женю можна говорити багато. Він був моїм великим другом. Наше знайомство тривало років двадцять з того часу, коли створювався оркестр Київського мюзик-холу. Потім я працював у ресторані «Метро», а він писав для нас музику. Дуже тісно з ним співпрацював, коли був директором і диригентом Запорізького цирку. Я зібрав великий біг-бенд, і Женя робив нам оркестровки. Він був талантище! Блискуче писав аранжування, добре робив обробки українських пісень, наприклад, пісню О.Білаша «Журавка». Пам’ятаю, через два роки після його смерті відбувся вечір джазу в Театрі імені І.Франка, де я виконав практично всі його твори. Добре, що концерти тоді були записані. Женя Дергунов залишився у моїй пам’яті дуже світлою людиною. Його пам’ятають, люблять, поважають. Він нас багато чому навчив, бо був здібним від Бога.
Олександр Максимов, – викладач дитячої школи мистецтв №2 імені М.І.Вериківського:
Я багато років товаришував з Євгеном Дергуновим. Для мене він був авторитетним музикантом і дуже близькою людиною. Природа щедро обдарувала Женю, та я більш за все дивувався, як він швидко та якісно робив аранжування для друзів-музикантів.
Я добре пам’ятаю один випадок. До святкування сторіччя з Дня народження І. Дунаєвського готувався концерт за участю багатьох солістів та естрадно-симфонічного оркестру. Більшість аранжувань доручили написати Дергунову. Але обставини якимось чином змінились. І замість великого оркестру до Москви в Український центр культури поїхав квартет «Київ» Євгена Дергунова, в якому я в той час грав на контрабасі. Євген в блискавичному темпі зробив нові аранжування для Валентини Степової, Ірини Сказіної, Ірини Шведової і Петра Примака. Концерт відбувся 25 лютого 2000 року і пройшов з величезним успіхом. Тільки справжній професіонал міг впоратись з таким завданням. Честь і слава Великому Маестро!
Михайло Ткачук, – кінорежисер, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Близько з Євгеном Дергуновим я не був знайомий. Але я був наближений до «шістдесятників» – мене виганяли із інституту, університету за деякі ніби політичні справи. І я завжди ходив на київські джазові концерти, був відданим слухачем (таким і залишився до цього часу). Звичайно, завжди ставився з повагою до такої особистості, як Євген Дергунов. Адже він навіть у ті важкі й незручні часи займався творчістю, був музикантом від душі. Його музика заводила, давала надію. Пам’ять про Маестро повертає мені молодість.
Галина Макаренко-Дергунова, – відповідальний секретар Асоціації естрадних та джазових оркестрів НАМС, арт-директор Всеукраїнського фестивалю “Зимові джазові зустрічі”, арт-директор Параду біг-бендів України, співголова Координаційного центу джазового молодіжного руху України та Всеукраїнського джазового молодіжного форуму, викладач Школи джазового та естрадного мистецтв, вдова музиканта:
Євген для мене, насамперед, був колегою, до творчості якого я ставилася з особливою повагою, розуміючи, що це моя місія –створювати талановитому, відомому музиканту всі необхідні умови для плідної роботи.
Якщо сказати головне про цю всебічно обдаровану людину, композитора, аранжувальника, викладача, одним словом, «Музиканта з великої літери», треба відмітити його надзвичайну відданість своїй справі, фанатичну працездатність.
Він був дороговказом для багатьох поколінь музикантів, його любили, поважали, до його думки прислухалися, у нього вчилися. Його людської та творчої енергії вистачало на всіх. Він працював від ранку до ранку. За ніч міг написати цілу партитуру з партіями для великих оркестрів, біг-бендів, ансамблів.
Настільки любив свою працю, що втік із лікарні для того, щоб взяти участь у запланованій телевізійній передачі «35 хвилин джазу» Леоніда Гольдштейна, на якій збирався грати для дівчат свого останнього творчого проекту – вокальної групи «BeautyBand»
Євген співпрацював практично з усіма оркестрами колишнього Радянського Союзу – Анатолія Кролла, Едді Рознера, Костянтина Орбеляна, Олега Лундстрема, Ростислава Бабіча, Марка Резницького, Дмитра Антонюка, з легендарним джаз- оркестром «Дніпро».
Особлива творча дружба пов’язувала маестро з Київським квартетом саксофоністів та його керівником, заслуженим артистом України Юрієм Василевичем. Написані Євгеном авторські твори та аранжування для квартету звучать до цього часу у різних країнах світу.
У творчій обоймі Євгена як композитора та аранжувальника – співпраця видатними творчими особистостями: Тамарою Міансаровою, Надією Чепрагою. Євген міг, як ніхто, органічно поєднувати активну джазову діяльність з працєю на естрадній ниві. Пісні у його аранжуванні виконували також відомі українські співаки – Фемій Мустафаєв, Ніна Матвієнко, Ані Лорак, Наталія Могилевська, Катерина Бужинська, Володимир Івасюк, Валентина Степова та багато інших.
Євген був автором музики до багатьох художніх, документальних та мультиплікаційних фільмів. Написав багато пісень на вірші відомих українських поетів, навіть класичні романси на вірші поетеси Марини Свиріденко.
Маестро дуже любив своїх учнів, вкладав у них всю свою душу, всіляко їм допомагав. На мій погляд музиканта, був чудовим акомпаніатором, майстерно імпровізував як піаніст.
Мало хто знає, що Євген був дельтапланеристом, навіть майстрував дельтаплани.
Зважаючи на величезний внесок Євгена Дергунова в розвиток професійного українського джазу, Школа джазового та естрадного мистецтв заснувала Всеукраїнський фестиваль «Зимові джазові зустрічі» пам’яті Євгена Дергунова. Я стала його арт-директором та докладала багато зусиль для участі у фестивалі учнів Євгена, кращих оркестрів та біг-бендів України, відомих музикантів. Президентом фестивалю обрали директора Школи, музикознавця Петра Полтарєва.
Також ми зібрали матеріали і створили експозицію, присвячену життю і творчості Євгена Дергунова. Довгий час виставка була прикрасою школи, але, на жаль, зараз перестала працювати.
З поваги до постаті визначного музиканта, відомий український композитор та піаніст Сергій Горюнович з міста Кременчук, створив чудові відеофільми, в яких віртуозно виконує імпровізації на музику Євгена.
Вважаю, що Євген Дергунов своєю діяльністю має бути прикладом для молодого покоління. Його творчість потрібно вивчати та популяризувати.
Андрій ШЕЛОМЕНЦЕВ
Фото з архіву Галини Макаренко–Дергунової
