Павло Гунька – видатний оперний співак сучасності. Саме завдяки його величезним старанням українська музика починає торувати собі шляхи у глобальному просторі музичної культури людства. Багато хто з українців уже знайомий з цим іменем, та все ж – ніколи не завадить вкотре нагадати, а комусь і вперше відкрити для себе імена національних подвижників. І якщо читач думає, що я зависоко беру, то спробую аргументовано довести цей факт.
Вершини оперного компендіуму
Павло Гунька народився в Англії у родині українця й англійки; з 9-ти років під батьковою опікою почав читати «Апостола» у греко-католицькій церкві в Ковентрі та співати в церковному хорі, яким з 15-ти років уже керував, а також освоював ази дяківського співу. Маючи дар до мов (володіє вільно сімома мовами) закінчив університети Манчестера (Велика Британія), Меца (Франція) та Барселони (Іспанія), що дозволяє співакові виконувати найрізноманітніші ролі мовами оригіналів. Однак, хоч і дуже любив співати, ніяк не наважувався піти в музику, а тому студіював право і розпочав адвокатську практику. Врешті любов до музики взяла своє і після прослуховування у Королівському північному музичному коледжі Манчестера професура вже не випустила унікальний оксамитовий тембр 28-річного бас-баритона, спророкувавши йому велике майбутнє. Невдовзі навчання продовжилося у Швейцарії під керуванням румунської співачки Марії Сандулеску. А у 1995 році Павло Гунька виступив у бетховенському «Фіделіо» на одному з міжнародних австрійських фестивалів, трансляції якого пройшли не лише у Європі, а й Японії. Це був початок слави митця, котрий отримав високу оцінку критиків і був запрошений як соліст до Канади в оперний театр Торонто.
Упродовж майже 30-літньої кар’єри Павло Гунька виступив на найбільших сценах світу – у Парижі, Відні, Мюнхені, Києві, Флоренції, Амстердамі, Мадриді, Москві, Лондоні, Зальцбурзі, Римі, Берліні, Торонто й багатьох інших під орудою таких іменитих блискучих диригентів, як Клаудіо Аббадо, Джеффрі Тейт, Семен Бичков, Зубін Мета, Пітер Шнайдер, Марк Віглсворс, сер Саймон Реттл, сер Марк Елдер, Данієль Баренбойм, Еса-Пекка Салонен, Кирило Петренко, Касуші Оно.
До основних ролей, як вважає співак, варто віднести партії Дона Пісарро в опері «Фіделіо» Людвіга ван Бетховена в Мюнхені й Віденській опері, головну роль у «Воццеку» Альбана Берґа на Маджо Музікале фестивалі у Флоренції, а також Доктора у цій же опері в Берлінській постановці та Шігольха в опері «Лулу» Берґа у Брюсселі й Мюнхені.
Павло Гунька одразу зарекомендував себе як універсальний артист. Він не має жодних пересторог щодо виконання класичного, романтичного, модернового чи ультрасучасного репертуару, в чому немало допомагає і знання мов, феноменальні технічні й акторські дані. Так, у найбільш показовому для басів чи баритонів вердіївському репертуарі знаковими стали образи Макбета в Берліні та Фальстафа в Канадській опері Торонто. Співак є і не менш відомим ваґнеристом, яскраво демонструючи цілком іншу вокальну манеру, про що свідчать образи Клінґзора і Амфортаса в «Парсіфалі», Гундінга у «Валькірії» у Большому театрі Москви, Альберіха в опері «Зіґфрід» у Ліоні, нещодавно – участь у постановці усієї тетралогії «Перстень Нібелунгів» у Данії з Олександром Ведерніковим (Альберіх). Також до репертуару співака входять партії Тельрамунда в «Лоенгріні» та Голландця в «Летючому голландці».
Органічним для Павла Гуньки виявився класичний і ранньоромантичний репертуар. Окрім вищезгаданого «Фіделіо», співак блискуче втілив ряд образів у моцартівських операх: Фігаро у «Весіллі Фігаро», Лепорелло в «Дон Жуані», Промовець у «Чарівній флейті». Блискучі взірці бельканто репрезентовані в образах Дулькамари з «Любовного напою» Гаетано Доніцетті, Базіліо і Бартоло у «Севільському цирюльнику», Селіма у «Турках в Італії», Дон Профондо у «Селянах з Реймсу» Джоаккіно Россіні. До репертуару співака входять партії Каспара у «Фрайшютці» та Лізарта у «Евріанті» Карла Марії фон Вебера, а також ролі Сусаніна з опери Михайла Глинки «Іван Сусанін» та князя Ігоря з однойменної опери Олександра Бородіна. Образ Мефістофеля Павло Гунька створював у «Сценах з Фауста» Гектора Берліоза та однойменній опері Арріго Бойто.
Цікаво, що широкий діапазон і можливості високого баса чи низького баритона, а властиво гра між обидвома звуковими видами голосів дає можливість співакові виконувати по кілька ролей в одних і тих самих операх – звісно не одночасно (наприклад, у «Борисі Годунові» Модеста Мусоргського Павло Гунька співав і Бориса, і Ранґоні). Хоча у творчій біографії співака був і такий цікавий випадок: три роки тому йому довелося виступати в Будапешті у ролях Амфортаса і Клінгзора у «Парсифалі» Ріхарда Ваґнера в один вечір!
Завдяки не лише голосу, а й блискучим артистичним даним і досконалій техніці Павло Гунька виступає у складних модернових оперних постановках: Синя Борода в «Замку Синьої Бороди» Бели Бартока, Генерал в опері «Гравець» Сергія Прокоф’єва (Амстердам), Сімоне у «Флорентійській трагедії» Олександра Цемлінського, Сіськов із «Дому Мертвих» (Берлін) та Дікой з опери «Катя Кабанова» чеського композитора Леоша Яначека.
Звісно, що як англієць Павло Гунька долучився до опер Бенджаміна Бріттена. Це партії Бальстрода у «Пітері Граймсі», підготовка ролей Клаґґарда в «Біллі Баді» й Боттома у «Сні літньої ночі». Ревеляційними партіями стали Борис Ізмайлов у «Леді Макбет Мценського повіту» Дмитра Шостаковича (Лондон) і Трініті Мойсея у «Махагоні» Курта Вайля (Париж). Неможливо оминути й надскладні опуси Ігоря Стравинського. Так, співак виконував партію Креонта в опері-ораторії «Цар Едіп», готував роль до опери «Походеньки гульвіси». Павло Гунька також став учасником і світових прем’єр «Монстр у Лабіринті» Джонатана Дава з оркестром Берлінської філармонії та «Le Grand Macabre» Дьордя Лігеті (Некроцар) із сером Саймоном Реттлом і Лондонським симфонічним оркестром. Частим гостем є Павло Гунька у численних концертних оперних постановках, програмах найвідоміших фестивалів.
Цей фантастичний перелік, адже в активі співака понад 80 ролей, при тому в сучасних операх, більшість із яких українській публіці наразі недоступні, – викликає подиву гідний захват.
Додамо до цього ще й сотні творів камерного репертуару і зрозуміємо, що досвід цього великого співака неоціненний, а те, чого він може навчити нашу молодь, приїжджаючи в Україну (це вже будуть 14-ті його відвідини), – то велика і щаслива нагода побачити й почути наживо найновіші світові оперні тренди, нагода «помацати» їх голосами під керівництвом цього досвідченого метра.
Відданість Україні
І сталося так, що під час гастролей у Мюнхенській опері Павло Гунька познайомився з ректором Українського Вільного Університету професором Леонідом Рудницьким, який переконав славетного співака, що той може прислужитися Україні не лише оперною славою. Колись давно батько подарував Павлові збірку пісень для голосу і фортепіано Кирила Стеценка, відтоді український солоспів глибоко запав у душу митцеві. А й справді, у вокальні твори живописно витонченого Кирила Стеценка важко не закохатися, і Павло вирішує популяризувати національний камерний репертуар, насамперед в іноземному середовищі. Та як пояснити німцям, італійцям, канадійцям значення терміну «солоспів» – сольний спів? Романс також мало підходив, бо сприймався як калька з російської. І разом із канадським музикологом Василем Сидоренком прийшли до спільного знаменника щодо нового, більш відповідного терміну – мистецька пісня.
Прислухаймося до його аргументації: «Франц Шуберт встановив мистецьку пісню, як поетично-музичну форму. Його мистецські пісні “Gretchen am Spinnrade” (1814) і “Der Erlkönig” (1815) визначили цей новий жанр. Шуберт написав понад 600 мистецьких пісень. У Німеччині за ним слідували інші композитори: Роберт Шуман, Йоганнес Брамс і Хуґо Вольф. У Франції новим жанром захопилися Ґабрієль Форе, Жуль Массне і Клод Дебюсі. Серед слов’янських композиторів мистецьких пісень треба згадати Михайла Глинку, Олександра Дарґомижського, Модеста Мусорґського і Петра Чайковського (Росія), Антоніна Дворжака (Богемія), Станіслава Монюшка (Польща) і Миколу Лисенка (Україна). У кожній країні мистецька пісня віддзеркалювала мову, поезію і культуру свого народу. Це був вираз етнічної ідентичності й національної гордості. Чи можна уявити Kunstlied без німецьких слів, mélodie без французьких слів, романс без російських? Однак, щоб писати українські мистецькі пісні, українські композитори були змушені ламати закон. Емський указ, виданий царем Олександром II 1876 року, забороняв українську мову в друкарстві, на сцені та в музичних партитурах! Але українські композитори і поети не мовчали. У XX столітті Кирило Стеценко, Яків Степовий, Борис Лятошинський і Юлій Мейтус продовжували традицію української мистецької пісні, але радянське суспільство теж не сприяло його розвиткові. Насамперед, жанр походив із Заходу. Радянські традиції антиформалізму засуджували всі аристократичні та буржуазні елементи в мистецтві. У Радянському Союзі прояви націоналізму теж були придушені, особливо поза межами Росії. Без слухача, без можливостей друкування і розповсюдження музичних партитур, без приміщень для виконання пісень, українська мистецька пісня занепала і відійшла у забуття. Тим часом новим стандартом радянської вокальної музики стали народні пісні у виконанні самодіяльних співаків у супроводі ансамблів народних інструментів. Додалися ще й радянські пісні, які прославляли більшовицьку революцію, Леніна, Сталіна, комуністичну партію, Червону армію, робітника-пролетаря і т.п. Упродовж 1950-х і 1960-х років українські музикологи спромоглися видати зібрані твори багатьох українських композиторів. Насправді це було лише наукове зусилля. Воно не заохочувало людей до виконання української класичної музики. У пострадянську добу це стало одним із першочергових завдань для таких виконавців, як Павло Гунька та інших, – віднаходити й ділитися цією мелодійною скарбницею із цілим світом».
…От і у своєму унікальному проекті «Українська мистецька пісня» Павло Гунька при активному спприянні української діаспори Канади із залученням кількох співаків та інструменталістів іноземного походження видає спочатку записи повного зібрання вокальних творів Кирила Стеценка, яке стало першим і неповторним у своєму роді. Адже, окрім музичних мистецьких вартостей і високохудожнього виконання (додамо – у сучасній студії звукозапису, що завжди було ахіллесовою п’ятою українців) з чудовою екіпою інструменталістів, що само собою обумовлювало цінність обох дисків, – вразив дизайн цієї культурної продукції. Чудова складанка у твердій білосніжній палітурці, яка розкривалася на два боки аж учетверо, вміщалися диски і, що найголовніше, невелика книжечка, в якій було вміщено не лише інформацію про композитора (надзвичайно цікаво і компактно викладену – браво Василю Сидоренкові) та виконавців, а й текст кожної пісні Кирила Стеценка подавався чотирма мовами!
Насправді величним і без перебільшення історичним внеском став наступний проект Павла Гуньки разом з Ukrainian Art Song Project (Канада), який наразі не має аналогів у нашій культурі, – видання усіх мистецьких пісень корифея української музики Миколи Лисенка! Шість (!) дисків, на яких озвучено повний об’єм вокально-інструментальної музики композитора, стали взірцем для того, як повинна цінувати й дбати про збереження і поширення своєї культурної спадщини нація. І це перша звукова антологія такого масштабу. Учасниками цього проекту знову стали численні музиканти різних національностей і країн, які однозначно ширитимуть і рекламуватимуть українську музику в світі.
А далі – один за одним, неначе під якимось Вищим патронатом, Павло Гунька зі своєю командою випускає антології мистецьких пісень Якова Степового, Дениса Січинського, Станіслава Людкевича, Василя Барвінського, Стефанії Туркевич-Лукіянович, Остапа і Нестора Нижанківських, Ярослава Лопатинського, нашого сучасника Мирослава Волинського. Розкішно видані, у високопрофесійному виконанні та чудовому цифровому записі, за традиційним принципом – з анотаціями й перекладами на різні мови усіх без винятку творів, – ось справжній взірець культурної дипломатії.
Та мало записати, видати і… покласти на полицю. Тоді навіть найбільша праця буде марною, адже люди просто не знають про існування стількох шедеврів у царині української культури. Поширення, популяризація, залучення музикантів і, що найсмішніше, українських музикантів, які, навпаки, мали б ініціювати подібні процеси, – розкриває перед митцями неосяжне поле діяльності. І саме з цією метою видатний співак засновує літні школи, а тепер уже й університети не лише для фахового вишколу голосів молоді різних країн, а насамперед для знайомства з українською мистецькою піснею і, що найдивовижніше, – тих же майбутніх українських співаків (адже дійсно маємо в Україні щонайменше дивну ситуацію – співаємо всіх і все, лише подеколи з крихітним відсотком національного репертуару).
Цей артикул про громадянську патріотичну позицію співака був би неповним, якщо не згадати про його воістину вражаючий вчинок, а саме проведення великої роботи з затратою часу і власних коштів, спрямованих на повернення в Україну неоціненних скарбів – усього мистецького спадку українсько-англійської композиторки Стефанії Туркевич-Лукіянович. Вона мешкала у Кембріджі, була ученицею Василя Барвінського, Витезслава Новака, Арнольда Шенберга, Пауля Хіндеміта. Її творчий доробок містить опери, балети, симфонії і камерно-інструментальні композиції. Вокальні ж твори композиторки увійшли до однієї зі збірок проекту «Української мистецької пісні» (принагідно згадаю вірну супутницю життя та genius loci – янгола-охоронця творчості Павла Гуньки, дружину Лярису, яка самовіддано допомагає, сприяє, а часто й ініціює і звершує разом із чоловіком не один музичний проект). Відзначення цієї знаменної події відбулося у Львові 2016 року.
А невдовзі Павло Гунька за великі здобутки та культурно-громадську діяльність був удостоєний звання Doctor Honoris Causa Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка. Це ще раз підтверджує думку, що універсалістські тенденції українського менталітету справджуються у завжди багатогранній і різнобічній діяльності видатних митців – окраси й гордості нації. Бо лише дбаючи про збереження пам’яті щодо славного минулого України, самовіддано працюючи на її славу в сучасності, ті, хто розуміють, що, як казав Сковорода, в насінині міститься і дерево, і цвіт, і плоди, намагаються плекати і викохувати майбутнє. Про це – наступна частина артикулу – про велику роботу Павла Гуньки з українською молоддю.
Навчитися любити рідну музику
Отож, метою створення літніх шкіл і стало поєднання майстер-класу з українською мистецькою піснею. Кілька разів вони вже проводилися в Канаді (2017, 2018), де збирали численних слухачів, а обрані до студій молоді співаки мали змогу доволі тривалий час навчатися у цих мобільних академіях. В Україні ж Павло Гунька давав майстер-класи у різних містах – Львові, Івано-Франківську, Києві й от урешті вирішив провести Академію «Української Мистецької Пісні (Канада)» у Львові в Дзеркальній залі Львівської опери.
Дозволю собі зауважити, що для Павла Гуньки кожна мистецька пісня, яку він виконує, є неначе оперою. І справа не лише у пребагатій оперній практиці співака, а й у тому, що його надзвичайний, вроджений дар актора дозволяє інтерпретувати кожну виконувану композицію як самоцінне сценічне (з усіма атрибутами режисерсько-акторського вияву) явище. І це ніколи не є зовнішнім афішуванням чи переграванням. Артист може бути активним, а часом і дуже скупим та стриманим у рухах, хоч якимись невловимими флюїдами так відчуває сцену навіть візуально, поєднуючи це з прерозкішною грою голосом, відчитуючи через поетичне слово глибинні, кардинальні ідеї твору від найвищих філософських вершин до комічно-підставових моделей чи простих невибагливих, хоч завжди щирих у своєму художньому вислові.
«З ініціативи Львівської національної опери, а особисто генерального директора та художнього керівника Василя Вовкуна, я запрошений вести тижневий курс, на якому разом із молодими співаками з усієї Галичини, концертмейстерами опери та заступником керівника Ukrainian Art Song Project в Україні Романом Дзундзою ми досліджуватимемо суть мистецької пісні у пошуках ШЕСТИ ЕЛЕМЕНТІВ, необхідних для переконливої інтерпретації. Із цих шести елементів ГОЛОС, НОТИ І ТЕКСТ незмінно присутні у виконанні, значно рідше з’являються СЕРЦЕ, ТІЛО І ДУША. Останні три елементи мають вирішальне значення для кожного твору, без них пісня залишається приємною мелодією, яка співається гарним голосом. Упродовж тижня ми докладемо зусиль, щоби відкрити можливості власне такого типу виконання камерної вокальної музики, і на заключному концерті зарепрезентуємо нову програму з метою захопити слухача, залучаючи його в світ кожної драми», – пише Павло Гунька у листі-запрошенні на проект, де планує продемонструвати добірку українських мистецьких пісень. Вона містить 23 вибрані твори шести українських композиторів: Кирила Стеценка, Миколи Лисенка, Якова Степового, Дениса Січинського, Стефанії Туркевич-Лукіянович і Станіслава Людкевича. Членами Першого інституту Ukrainian Art Song Project у Львові стали Іра Ключковська, Галя Піх, Наталія Юречко, Соломія Городецька (сопрано), Ірина Семенюк (мецо-сопрано), Юра Григораш, Володимир Шагай, Вадим Дарчук (баритони), а також концертмейстери Мар’яна Самотос і Наталія Пелех.
При цьому Павло Гунька подає надзвичайно цікаву інформацію: «Ukrainian Art Song Project поступово поширюється цілим світом. Українська класична пісня уже виконується у багатьох найбільш помітних концертних залах і вивчається в музичних консерваторіях на різних континентах. На сьогоднішній день 411 ЗАПИСІВ НАШИХ МИСТЕЦЬКИХ ПІСЕНЬ ПРЕДСТАВЛЕНІ НА МІЖНАРОДНОМУ РІВНІ РАЗОМ З УСІМА ПАРТИТУРАМИ. Після відвідування нашого сайту www.ukrainianartsong.ca (партитури можна завантажити безкоштовно з цієї веб-сторінки, а також мистецькі пісні доступні на іTunes) кожен співак у світі зможе перенести будь-яку з пісень у свій голосовий діапазон. Таким чином, кожна українська мистецька пісня може виконуватися усіма голосами. Для співаків іноземців, що не володіють українською мовою, наш сайт містить буквальний переклад тексту англійською мовою. Це дозволяє кожному співакові та піаністові вибрати те слово, яке для нього є найважливішим, те, яке підкреслить його унікальну інтерпретацію. Щоб допомогти з вимовою, ми включаємо таблицю, у якій знаходяться еквівалентні звуки, написані латинськими літерами. Отож, українські мистецькі пісні можуть тепер виконуватися усіма іноземними співаками. Раптом пісні, які були доступні кільком сотням українських співаків, тепер доступні мільйонам. Таким чином наша українська класична культура поширюється по всіх куточках світу».
На закінчення свого листа Павло Гунька ставить кілька риторичних запитань: «Чи можна собі уявити світ без шедеврів живопису, опери, літератури, кіно, що збагачують наше життя?! Якщо б Ви могли відкрити світові такий скарб маловідомих шедеврів, чи Ви б це не зробили? Навіщо записувати та виконувати мистецькі пісні? – Мистецька пісня є найбільш інтимною формою вираження в музиці, якою володіє цивілізована культурна нація. Вона допомагає визначити ідентичність і культуру народу. Україна володіє понад тисячею мистецьких пісень десятків композиторів. До 2030 року Ukrainian Art Song Project записуватиме всі ці мистецькі пісні та розповсюджуватиме їх по цілому світу».
Додамо, що цей значний проект є довготерміновим і неприбутковим музичним заходом, що був розроблений при сприянні Товариства Української Опери Канади. Товариство є зареєстрованою благодійною установою, мет якої – сприяння у популяризації української класичної музики. Ukrainian Art Song Project має підтримку міжнародного колективу митців і сповнених ентузіазму любителів музики. Проте «метою приїзду, – зазначає співак, – звісно є сольний концерт і проведення Літнього інституту. Але цілі наші – ще важніші й ширші: 1. Хочу запропонувати ідею, щоби ми приїхали у Львів на довший час – працювати з молоддю хоча б 4 місяці на рік. Уже прийшов час, коли я відчуваю обов’язок помогти молодим людям. Але звичайного майстер-класу не вистачає. Щоби “опанувати сцену” молодь потребує довших, інтенсивніших студій. Бажаю передати все, чого я навчився, Українській Молоді. 2. Закінчити записи і формування бібліотеки Ukrainian Art Song Project в Україні. У Канаді зроблено вже дуже багато. Але варто заснувати подібний інститут в Україні, щоби долучити якнайбільше українських молодих співаків до такої співпраці. Ми знаємо як! Тільки треба більше сили. Вже настав той час, коли культурні діячі України поєдналися з діячами Канади, щоби довести цей проект до кінця. Якщо ми візьмемося за це разом, то за 7 років, думаю, можна буде зреалізувати задумане». Тому Павло Гунька, намагаючись залучити до цього проекту щонайширше коло всіх, хто вболіває за розвиток і відновлення скарбів української культури, закликає прогресивні сили: «УЯВІТЬ СЕБЕ ЧАСТИНОЮ ПРОЕКТУ!», БО ЙОГО РЕЗУЛЬТАТОМ СТАНЕ НЕПОВТОРНИЙ ДАРУНОК МУЗИЧНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ ЦІЛОМУ СВІТОВІ.
Запрошення: і на концерт, і до співдії
Не всі відвідини Павлом Гунькою України ущасливлюють українських слухачів його виступами. Перший відбувся у Львівській філармонії, де була виконана низка мистецьких пісень Миколи Лисенка, Василя Барвінського, Станіслава Людкевича, Стефанії Туркевич-Лукіянович у першому відділі, у другому ж – цикл сонетів на слова Вільяма Шекспіра українського композитора Олександра Яковчука. В останньому творі співак убачав своєрідний філософський підтекст: тексти англійця Шекспіра англієць Павло Гунька інтерпретує крізь музику українця Яковчука українцем Павлом Гунькою. Додамо, що свій вокальний цикл «12 сонетів Вільяма Шекспіра» Олександр Яковчук написав на тексти перекладів Остапа Тарнавського, які уможливлюють, не змінюючи практично нічого у вокальній партії солоспівів, виконувати їх і українською, адекватно й англійською мовою в оригіналі, що є у наш час абсолютно унікальним явищем. Отакий ментально-психологічний ракурс найбільше цікавив виконавця, і з тієї точки зору програма видавалася більш ніж інтригуючою. Та попри цей цикл на слова великого англійця, Павло Гунька представив у першому відділі мистецькі пісні різних українських авторів на слова Тараса Шевченка, якого вважає рівновеликим генієм Шекспіру. Ось такий українсько-англійський тандем виєднав цей унікальний концерт, у якому солював митець, чий голос прикрашав безліч найіменитіших оперних і концертних сцен світу, – і все це багатство творчого потенціалу співака променіло вражаючим сяйвом високої музичної та національної харизми.
«Після 30-ти років на світовій оперній сцені я дуже пишаюся тим, що ще раз отримав надзвичайно цінне для мене запрошення від Львівської національної філармонії, а особливо від генерального директора Володимира Сивохіпа, представити новий концерт українських мистецьких пісень. Українська класична музика є знаною у світі вже протягом тривалого часу, але ще мало хто достатньо близько знайомий зі скарбами більш ніж 1000 українських мистецьких пісень. У цьому жанрі прекрасна поезія була покладена нашими найвидатнішими композиторами на музику і таким чином представила Україну в світі в якості культурної і перспективної нації», – пише Павло Гунька, пропонуючи чергову концертну програму, яка має назву «Муза».
«Поет, утративши натхнення, прагне ще раз його віднайти, але невідомо йому який це тяжкий шлях. Він вирішує пережити так багато життєвих моментів, як узагалі це можливо, часом найприємніших, часом найстрашніших. Чи вдасться йому ще раз знайти свою “музу”?! Це питання до кожного з нас, адже так часто втрачаємо, а чи віднаходимо? Програма об’єднує думки різних українських поетів: Євгена Гребінки, Богдана Лепкого, Максима Рильського, Нарциса Лукіяновича, Спиридона Черкасенка, Миколи Вороного, Степана Масляка, Степана Руданського та особливо Олександра Олеся, разом з українськими композиторами, як от Миколою Лисенком, Василем Барвінським, Яковом Степовим, Стефанією Туркевич і Мирославом Волинським. Його цикл “Моя пісня” займатиме другу частину програм», – продовжує співак.
У цьому концерті з Павлом Гунькою виступить піаніст Родерік Барранд, який після успішних піаністичних студій у Манчестері в тому ж Королівському північному музичному коледжі (клас Д. Ллойда і Дж. Вільсона) продовжує навчання у Відні під керівництвом професора Р. Шолума. Пристрасть до репертуару камерних Lieder робить його одним із кращих концертмейстерів у вокальній сфері. Так, у 1996 році він був запрошений як офіційний концертмейстер конкурсу стипендій Кетлін Феррієр, працюючи і гастролюючи з різними співаками у Великий Британії, Франції та Бельгії, володіючи величезною гамою вокального та оперного репертуару, виступаючи при тім і як соліст. Улітку 2012-го він дав концерт із нагоди 200-річчя від дня народження Миколи Лисенка з Павлом Гунькою у RNCM (Royal Northern College of Music) та Passau на «Європейських музичних тижнях» – фестивалі, де цикл Миколи Лисенка «Любов поета» звучав разом із «Dichterliebe» Роберта Шумана (усі поезії вибрані з тої самої книжки «Lyrisches Intermezzo» Генріха Гейне).
Отож із нетерпінням чекаємо нової концертної програми від Павла Гуньки. Її співак представить у неділю, 23 червня о 18:00 у залі імені Станіслава Людкевича Львівської національної філармонії. Він обіцяє провести слухача шедеврами мистецьких пісень українських композиторів, представляючи 27 оперних сцен у мініатюрі, де кожна пісня – окрема драматична сцена. А також радимо усім зацікавленим і охочим відвідати відкриті майстер-класи, репетиції і концерт Літнього інституту під гаслом «МИСТЕЦЬКА ПІСНЯ – ОПЕРА В МІНІАТЮРІ», який проходитиме в Україні з 24 до 30 червня у Дзеркальній залі Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, де Павло Гунька «постарається показати як інтерпретувати мистецьку пісню, як знайти її серце, тіло і душу та представити на сцені, поділиться тими унікальними фаховими таємницями, які зберігають його у великому оперному світі ось уже понад 30 років».
Лілія НАЗАР-ШЕВЧУК
На центральному фото: «Фальстаф» Джузеппе Верді. Постановка Канадської опери (Торонто)
