Неймовірну можливість доторкнутися до глибини української музики подарували молоді піаністи в рамках проєкту «Барвінський запрошує», ініційованого піаністкою Віоліною Петриченко
Концерт під назвою «Федір Якименко у вітальні Барвінського» відбувся 4 квітня у фоє Львівської національної філармонії. Атмосфера вечора була камерною, майже домашньою – щирою і близькою. Учасники імпрези – Віоліна Петриченко, Олександр Олійник і Ростислав Федина – представили публіці твори, що розкрили тонку палітру емоцій і глибину української музичної традиції.
Початок концерту був присвячений музиці Федора Якименка. Прозвучав цикл із чотирьох п’єс (тв. 41) для фортепіано в чотири руки: «На Альпах весною», «Місячне сяйво на руїнах Римського Форуму», «У Люксембурзькому саду. Діти», «Під дахами собору в Парижі». Опуси написані під час перебування Якименка у Франції.
Попри складні життєві обставини і критику на адресу цього циклу з боку сучасників, зокрема Штейнберга, у музиці відчувається легкість і чарівність французьких краєвидів. Вона імпресіоністична, але при цьому зберігає романтичну щирість, що є спільною рисою із творчістю Василя Барвінського. Виконання Петриченко та Олійника було точним і чуттєвим – вони вдало передали атмосферу подорожі, спостереження, внутрішнього діалогу.
Особливої уваги заслуговують «Зоряні мрії» (тв. 42) – мініатюри, присвячені астроному Камілю Фламаріону. Олександр Олійник, інтерпретуючи цей цикл, зміг відтворити своєрідну «космічну» рису музики Якименка. Назви п’єс – «Сяйво місяця», «Сатурн, велична сфера…», «Зорепад», «Вранішня зоря» – не просто поетичні, вони влучно відображають внутрішній стан, який намагається втілити композитор.
У цій музиці проглядається спроба подивитися далі, ніж звичне сприйняття, – це рефлексія, роздуми, пошук гармонії між видимим і невидимим. Олійник інтерпретував цикл із глибокою увагою до нюансів – звучання було легким, але водночас насиченим. Відчувалося, що музика тут – не просто форма, а зміст, що веде слухача до внутрішнього балансу.
Продовженням сольної частини Олійника стали твори пізнішого часу – «Таємнича мрія» (1924) і балада, присвячена Борису Камчатову (1925). Ці п’єси представляють празький період життя Якименка. У них усе ще вчуваються імпресіоністичні гармонії, але вже чітко простежується неоромантичне мислення. Виконання Олійника дозволило зрозуміти, як композитор еволюціонував: від поетичного спостерігача до глибоко емоційного митця, який переосмислює власні засоби виразності в контексті української культури.
Контрастом до музики Якименка стала Соната Des-dur на три частини Василя Барвінського у виконанні Ростислава Федини. Це – монументальний твір, у якому поєднуються експресія, поліфонічна складність і щира ліричність. Сонату написано в момент закоханості композитора у Наталію Пулюй, що безсумнівно відбилося на її емоційному забарвленні.
У першій частині Allegro moderato можна відчути натяк на різдвяні дзвони, другу частину витримано в стилі класичного вальсу, а фінал – жива, майже народна веснянка, що переходить у варіації з фугою. Ростислав Федина виконав твір із технічною майстерністю та глибоким розумінням. Його інтерпретація була стриманою, але водночас емоційно сильною, – вона не залишила байдужим жодного слухача.
Завершення концерту знову повернуло слухачів до творчості Якименка. Цього разу прозвучали Шість українських п’єс для фортепіано в чотири руки (тв. 71): «Думка», «Танець», «Пісня», «Весілля», «Листопад», «Гречаники». У мініатюрах присутній національний колорит – танцювальні ритми, ліричні мелодії, гумор, глибока емоційність. Попри життя в еміграції, Якименко зумів зберегти й передати український дух у музиці. Твори прозвучали у тому ж складі – Петриченко та Олійник, які знову продемонстрували гармонійну співпрацю та відчуття стилю.
Загалом концерт став прикладом того, як різні епохи, стилі та композиторські підходи можуть співіснувати на одній сцені. Якименко і Барвінський – два світи, котрі перетинаються у спільному прагненні зберегти й передати українську ідентичність через музику.
Вечір залишив по собі багато емоцій, роздумів і щире захоплення. І хоча концерт був камерним за форматом, він мав великий змістовий резонанс. Адже сьогодні, як ніколи, важливо підтримувати українське мистецтво, особливо коли молоді виконавці знаходять у ньому власний голос і сенс.
Вікторія ПЕТЬКО
Фото Данила БЕДРІЯ
