Про Ганну Гаврилець без пафосу і зайвих слів…

2352
OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Другий місяць цього року «ознаменувався» сумною подією – пішла з життя композиторка Ганна Гаврилець

Не хочеться писати «видатна», «славетна» – не хочеться трафаретного пафосу й стандартних виразів, які, наче ярлики, застосовують у періодиці практично щодо всіх сучасних авторів. Досить сказати, що її музика, творчість була, без жодного перебільшення, явищем у сучасному мистецтві – важливим, незамінним, особливим. І знали її всі – студенти музичних вишів, музиканти-виконавці (диригенти хорових колективів, симфонічних і камерних оркестрів, солісти – вокалісти та інструменталісти), а також меломани, які люблять сучасну академічну музику, – тобто всі, об’єднані поняттями «музична громадськість», «сучасний музичний світ».

У широких колах соціуму, боюся, вона, на жаль, не була дуже відома. Причина цього – крайня герметичність академічної музики, яка ніби існує сама для себе та близького до неї оточення і, за великим рахунком, відірвана від культурного життя простих верств населення. Тож відкриття імені Ганни Гаврилець для всієї громадськості країни, сподіваюся, у майбутньому ще відбудеться. Дуже хочеться у це вірити, адже її музика має рідкісну властивість – вона контактна, а ця риса притаманна творчості далеко не кожного сучасного композитора. Вона сама напрошується, бажає вступити в контакт зі слухачами завдяки відкритості, доступній ясності, милозвучності, вона спонукає до емоційної відповіді.

Композиторка створювала музику в різних жанрах: хорову – фольклорного плану (фолк-дійства, фолк-ораторії, фолк-концерт) і на духовну тематику, симфонічну (симфонії, поеми, концерти – для фортепіано з оркестром, альта з оркестром), камерну (для камерного оркестру, камерних ансамблів та опуси для сольних виконавців). Усі її твори були затребувані, партитури не писалися в стіл для кращих часів, їх одразу ж брали в роботу виконавці.

У багатьох хорових колективах її опуси становлять кістяк репертуару. Пригадаймо Камерний хор «Київ» із керівником Миколою Гобдичем. Про камерну музику Ганни Гаврилець можна сказати те саме. Приміром, у величезному і різноманітному репертуарі Національного ансамблю солістів «Київська камерата» її твори – стабільно постійний сегмент.

Музику різних жанрів Ганни Олексіївни виконують усі провідні українські, не лише столичні, колективи: хорові («ДУМКА», «Київ», «Кредо», «Павана», «Хрещатик», «Бревіс», Муніципальна академічна чоловіча капела імені Левка Ревуцького), симфонічні (Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України, Заслужений академічний естрадно-симфонічний оркестр України, Заслужений академічний симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України), камерні оркестри (вже згадана «Київська камерата», «Київські солісти»), камерні ансамблі (струнні квартети «Гармонії світу», «Фенікс», Київський квартет саксофоністів).

Композиторці постійно надходили замовлення від виконавців, що підтверджує її популярність. Не знаю, як часто, але твори авторки виконувалися в Польщі, Словенії, Словаччині, Швейцарії, США, Канаді, Нідерландах, Франції, Росії, Вірменії та інших країнах.

Її творча діяльність не залишилася непоміченою з боку держави. Ганна Гаврилець має чимало нагород, премій, звань, причому всі вони по-справжньому заслужені. Серед них: ордени Святого Рівноапостольного Князя Володимира (2005), Княгині Ольги ІІІ і ІІ ступенів (2008, 2013) і лауреатства – Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999), І Всеукраїнського фестивалю популярної музики «Червона рута» (Чернівці, 1989), Міжнародного конкурсу композиторів імені Іванни та Мар’яна Коців (Київ, 1995), хорового конкурсу «Духовні псалми третього тисячоліття» (2001), Премії «Київ» імені Артемія Веделя (2005).

Окрім того, мисткиню знають не тільки як дуже талановиту, високопрофесійну композиторку, а ще і як педагогиню, музично-громадську діячку. Вона викладала композицію і певний час була деканкою композиторського та історико-теоретичного факультетів Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, була заступницею, а згодом і головою Київської організації Національної спілки композиторів України.

Усе перелічене – лише поверхова офіційна інформація. Найважливіше те, що популярність Ганни Гаврилець була беззаперечною не лише серед музикантів, а й у колі звичайних слухачів-меломанів. І ось про цей ефект варто поміркувати.

Думаю, є кілька пояснень. Перше: Ганні Гаврилець просто судилося народитися композитором. Вона й сама зізнавалася, що не уявляла себе в якійсь іншій професії і ніколи не сумнівалася у власному виборі. Аналізуючи факти біографії мисткині, які вона повідомила під час наших бесід, доходжу висновку, що композиторський шлях був для неї від початку визначений звідкись Згори і по життю її вела, що називається, Божественна долоня.

Ганна Олексіївна згадувала: її просто-таки тіпало, коли ще зовсім дитиною бачила піаніно, – так хотілося до нього доторкнутися і щось «зобразити». І батьки, які були залізничниками, звернули увагу на це та вирішили її навчати музиці, грі на фортепіано. І це була початкова сходинка у низці запрограмованих Долею обставин.

Першим, хто у невеликому селі Видиневі Івано-Франківської області став викладати шестирічній дівчинці ази музичної грамоти, був сільський учитель Василь Олексійович Куфлюк. Він був надзвичайно ерудованою людиною, яка мала дві вищі освіти – дипломи Варшавського університету як математик і Варшавської консерваторії.

Після року навчання у Куфлюка була Снятинська музична школа за класом фортепіано. А потім новий непередбачуваний віраж долі – вступ у Львівську середню спеціалізовану музичну школу-інтернат імені Соломії Крушельницької, що було теж невипадково.

Директор десятирічки Олександр Дмитрович Тищенко їздив тоді по селищах і містах Івано-Франківської, Тернопільської, Львівської, Волинської областей, шукаючи музично обдарованих дітей. Він мав феноменальну інтуїцію щодо розпізнання таланту і під час одного з рейдів звернув увагу на Ганну, порадив їй учитися далі.

Так вона опинилася у Львові. А там відбулася ще одна доленосна подія. У третьому класі відомий композитор Анатолій Йосипович Кос-Анатольський, знаючи, що Ганна любила імпровізувати на роялі, пробувала складати музику, запропонував їй факультативно опановувати композицію. Вона прислухалася і почала займатись у педагога Еміля Дмитровича Кобулея.

Цікавий факт остаточного вибору шляху: стати композитором чи піаністкою. Зі слів Ганни Гаврилець, вона досить пристойно грала на роялі та мріяла про блискучу піаністичну кар’єру. За часів студентства у Львівській консерваторії кілька років поєднувала навчання на двох факультетах – за класом фортепіано у Павла Тимофійовича Юрженка, за композицією – у Володимира Васильовича Флиса.

Знаково, що сама й визначила подальшу власну долю: на першому курсі виступила в концерті кафедри композиції зі своїм твором – «Експромтом» для фортепіано. Педагогам кафедри так сподобалася п’єса, що вони наполягли на переведенні авторки на композиторський факультет. Через роки Ганна раділа такому крокові, розуміючи, що захмарних вершин на піаністичній ниві їй навряд чи вдалося б досягти.

Ну, а далі, по закінченні Львівської консерваторії була аспірантура в класі композиції Мирослава Михайловича Скорика. Він, зі свого боку, допоміг проявитися усім тим здібностям і граням таланту, які потім стали ознаками індивідуального і неповторного стилю Ганни Гаврилець.

…Перший конкурс – і одразу ж здобуття звання лауреата! Це відбулося 1989 року на І Всеукраїнському музичному фестивалі «Червона рута» у Чернівцях. Гаврилець ніколи не прагнула писати естрадних пісень. Але, знов-таки, немов куратор Зверху спрямовував її життєво-творчий шлях і запропонував спробувати сили в нестандартній для себе сфері.

Почалося все з того, що її попросили написати музику до вистави за п’єсою Юрія Щербака «Наближення» про українського кібернетика, академіка Віктора Глушкова, яку ставили у Чернівецькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської. Один із героїв мав по ходу дії заспівати пісню.

Виникла проблема, оскільки до цього композиторка ніколи не писала нічого подібного. До того ж, їй не роз’яснили характер музики, вона навіть не знала тексту пісні, який мала музично оформити. І тоді вирішила погортати збірку поезій Ліни Костенко, обрала вірш і написала свою першу пісню «Не говори печальними очима». В результаті вистава пройшла дуже добре, а звучання пісні збіглося з кульмінацією драми.

Такий успішний старт стимулював подальшу роботу в цьому жанрі. Була написана «Осіння пісня» також на вірші Ліни Костенко. А ось за пісню «Мольба» на вірші Дмитра Павличка, яку виконав відомий співак Віталій Свирид, Ганна Гаврилець отримала другу премію в номінації «за кращу пісню» на згаданому фестивалі «Червона рута».

Кінець 1990-х – початок 2000-х років був переломним у житті мисткині. Із ним пов’язаний новий величезний етап її творчості. І знову доленосний віраж! У 1997–1998 роках Ганна Гаврилець створила фолк-дійство «Золотий камінь посіємо». Його поставили у 1998 році в Палаці «Україна» до ювілею співачки Ніни Матвієнко. Раніше в такому жанрі композиторка не працювала і, як сама констатувала, не зверталася до музичного фольклору. За фолк-дійство 1999-го її була удостоєно Національної премії України імені Тараса Шевченка.

У 2001 році Ганна Гаврилець взяла участь у Всеукраїнському конкурсі композиторів «Духовні псалми третього тисячоліття» в рамках хорового фестивалю «Золотоверхий Київ» у трьох номінаціях. Для чоловічого хору вона написала «До тебе приношу я, Господи, душу мою», для жіночого – «Блаженний, хто дбає про вбогого», для мішаного – «Боже мій, нащо мене Ти покинув?». Неймовірно, але на цьому конкурсі авторка стала володаркою Гран-прі, призу глядацьких симпатій, першої премії за твір для чоловічого хору і другої – для жіночого. Небувалий переможний результат для мисткині, яка щойно звернулася до нових берегів у творчості! Відтоді вона стала активно писати духовну музику й працювати з фольклором.

Облишмо еволюцію «доленосних невипадковостей» у біографії Ганни Гаврилець і поміркуємо далі. Другий чинник успішності, що обумовив любов до її музики слухачів, – жанри і тематика творчості. Вона зверталася до фольклору, нагадаємо, через фолк-дійства («Золотий камінь посіємо»), фолк-ораторії («Барбівська коляда» та її камерна версія «Буковинське Різдво» і на історичну тематику «Віють вітри»), фолк-концерт («Кроковеє колесо»), обробки українських народних пісень. І це одна велика частка її доробку. Друга – духовні композиції: псалми, молитви, тропарі, композиції на літургійні тексти.

Саме фольклоризовані й духовні твори – царина хорової музики. А хори, їхній гарний, стрункий і різнобарвний спів завжди подобалися слухачам більше, ніж інструментальне звучання. Окрім того, через вокалізоване слово краще відкривається зміст творів, тому хори доступніші й зрозуміліші для сприйняття.

Вражає те, як Ганна Гаврилець працювала з піснею… Із-під її пера виходили не просто звичайні обробки, а справжні мінішедеври. Вона мала здатність проникнути в серцевину кожної пісні, зрозуміти її особистий «секрет» і виявити його в обробці. У Гаврилець це були не аранжування, а самостійні «авторські» композиції на задану тему-пісню – обрядову, календарну, ліричну, побутову, історичну.

А скільки їх вона зробила… Безліч, якщо врахувати окремі зразки й ті, що покладені в основу крупних форм – фолк-дійств і фолк-ораторій. І як вони звучать у цих творах! Аж дух перехоплює від краси, буйства звукових фарб і стрункості драматургії з ефектними кульмінаціями й фіналами.

Дійство «Золотий камінь посіємо» для народного голосу, хору хлопчиків, симфонічного оркестру, інструментальних груп та балету, побудовано на матеріалах народних пісень, які були зібрані у різних регіонах України. У ньому реалізовано мегамасштабну ідею показу через народну пісню (в обробках) української історії від зародження світу до сьогодення: пісня як провідник у різні історичні періоди та «картини світу» української історії, де є і календарні обряди, і історичні трагедії (приміром, номер «Орда»).

«Барбівська коляда» для мішаного хору, дитячих хорів, солістів, ударних і народних інструментів – це шістнадцять обробок народних новорічних та різдвяних пісень (колядки, щедрівки, календарні, обрядові, канти, ліричні) лише села Барбівців (нині Брусниці) на Буковині (від назви села – назва ораторії). Незабутньою була прем’єра у січні 2011 року у виконанні капели «ДУМКА» в Національній філармонії України, коли все дійство презентувалося за правилами й канонами народного театру. Це була надзвичайна краса структури, форми, драматургії дійства, я вже не кажу про якість обробок. І величезна хорова маса у святкових костюмах через пісню вітала всіх слухачів з усіма новорічними святами – Новим роком, Різдвом, Василем, Йорданом!

Духовні твори Ганни Гаврилець… Вони витримані в традиціях церковного православного співу, – псалми на тексти Псалтиря царя Давида «Тільки в Богові спокій душі моїй», «До тебе підношу я, Господи, душу свою», «Боже мій, нащо мене Ти покинув?», «Блаженний, хто дбає про вбогого», Великодній концерт «Нехай воскресне Бог» на три частини, композиція на основну новозавітну молитву «Отче наш» і хорові опуси на літургійну тематику. А також композиції зі зверненням до західноєвропейської католицької традиції – «Stabat Mater», «Kyrie eleison», «Miserere». Чим вони беруть? Адже подобаються абсолютно всім.

Цікаво, що всі твори урівноважені емоційно. Незалежно від хорового складу (жіночий, чоловічий або мішаний хор) опуси, витримані в стилістиці православної традиції, споглядальні у своїй стриманості. Вони інтимні, у них відсутня крикливість і показний драматизм.

Зовнішній наліт «емоційної ілюстративності» взагалі не притаманний музиці Гаврилець, а тим більше в композиціях релігійного характеру. В них панує ліричність і молитовність інтимно-камерного висловлювання, що йдуть із надр людської душі. І про що б не йшлося у кожному духовному творі, приміром, у псалмі, з погляду смислової фабули, він і загальнолюдський у концептуальній всеосяжності, і водночас особистісний, тому що апелює до кожного з нас через Божественне писання. Цим і подобається духовна музика композиторки, – вона потаємною проникливістю ліричного вислову немов підключає слухача на прямий контакт з Богом.

Третя складова неповторності й магнетизму творчості Ганни Гаврилець – це Мелодизм і Ліризм її музики. Мелодика в найширшому сенсі панує в багатьох творах, причому не тільки хорового жанру, а й інструментального. «Вокальні» назви деяких інструментальних композицій про це красномовно свідчать – «Хорал», «Canticum», «Гімн». І фактурне полотно оркестрових та ансамблевих творів у багатьох випадках авторка оформлює за принципами хорової поліфонії, хорового багатоголосся. І це робить її музику не лише вокальну (хорову), а й, головне, інструментальну доступною для сприйняття.

Але не тільки власне мелодизмом захоплює слухачів Ганна Гаврилець, – є й інші композитори з непоганим мелодійним потенціалом. Вона бере якістю мелодизму. Він у неї щиросердний, дуже проникливий, навіть щемливий, йде від самого її серця і народжений душею, а не розумом. Він вільний, розгортається, як пісня, гнучкий, плавкий і мобільний. Проте головна його ознака – в органічному синтезі української пісенності з її національною автентикою і квазірелігійної православної інтонаційності. Адже в мелодіях Ганни Гаврилець, якщо в них вслухатися, почуєш і кантові розспіви, і молитовні мотиви. А це не може не зачіпати людські серця, не залишає байдужим.

Пісня і церковний спів – ті явища, які протягом усього життя супроводжують будь-кого з нас. Хіба можна знайти людину, яка б ніколи не слухала народних пісень? Питання безглузде. Так само й із церковним співом. Храми, церкви завжди поруч із нами. І зовсім не важливо – вірує людина чи ні, регулярно відвідує храм чи ні, знає церковні обряди чи ні.  Кожен колись чує і храмовий дзвін, і храмові молитви. А ці речі завжди магнетизують, вводять, хоча б короткочасно, у транс, стан психічного заспокоєння, навіть позачасового забуття…

І не дарма пісня й духовний спів у музиці Ганни Гаврилець подані на рівні інтонаційної спорідненості, більше того – синкретизму. Не можна слухати твори авторки і відокремлювати народнопісенні інтонації від кантово-молитовних мотивів. Ні! Вони переплетені на кореневому рівні, навіть глибше – вони в ДНК музики композиторки, як і в ДНК людської істоти. Тож чи доречні запитання: чим саме чіпляє слухацьку свідомість музика Гарилець? чому вона сприймається як щось дуже рідне? чого мелодика авторки така прониклива?

Хочеться також додати, що саме такий проникливий мелодизм невіддільний від ліризму: це у Гаврилець – ланки одного ланцюга. Через нього розкривається усе розмаїття лірики. Приміром, у псалмах поєднано весь спектр емоційної шкали – і скорботний, і слізний, і подеколи трагічний настрій, але також світлі, позитивні, оптимістичні фарби. Причому всі відтінки подані на мікронюансах і напівтонах. Неможливо відокремити сум від радості, безвихідь від надії.

У фолк-музиці так само, хоча вона більш опукла в подачі барв. У ній теж на контрастах різних емоційних граней авторка відображає світ образно-автентичної краси. І навіть в інструментальних композиціях панує Ліризм в усіх проявах, де є своя драма протилежних психоемоційних станів.

Розмірковувати про особливості мелодизму авторки і його магнетичну силу можна ще, але підемо далі. Назвемо нарешті четвертий, останній із вирішальних факторів, що обумовлюють затребуваність музики Ганни Гаврилець. Хоча їх більше, але я окреслюю лише основні…

Йдеться про Позитивізм, який транслюють твори композиторки. Це не просто оптимізм, веселість, радість – те, що з розряду зовнішньо-поверхових рис. Мені здається, що в її випадку найкраще користуватися поняттям позитивізм. Адже в його етимології закладено філософське начало про сприйняття життя, акцентування в ньому життєствердності як домінанти світовідчуття. У самому слові закладено якусь енергетику душевного самовідродження у будь-яких умовах та обставинах.

Тут знову повертаємось до розмови про образність і жанрові пріоритети в творчості мисткині – фольклор і духовна тематика. Ганна Гаврилець з її талантом, що йде від праджерел, родового коріння, з її мистецтвом музичної первозданної краси, у фольклоризовані опуси привнесла багато життєдайного Світла. Але інакше й бути не може, оскільки фольклор – це величезна брила оптимізму, основа народності, етносу, нації. І цілюща сила народного мистецтва навіть у драматичних жанрових проявах усе одно базується на утвердженні гармонії буття.

Так само відбувається й у літургійних творах, тільки позитив вона черпає з іншого джерела, підживлюючись силою молитви, її життєстійкістю, закладеним у ній позитивним сприйняттям усього сущого. І через духовні твори транслює слухачам настрої гармонії, стан збалансованої внутрішньої енергії.

Важливо, що позитивом просочена не тільки неофольклорна і духовна музика композиторки, – він присутній і в інструментальних творах. У них, в залежності від концепції, представлені різні, місцями полярно протилежні настрої, – як із відтінком скорботи, смутку, відчаю, так і з відчуттям спокою, медитативної зосередженості, споглядальності тощо. Вони контрастують, взаємодіють, перетинаються, але завжди в кінці відбувається просвітлення. Адже Ганні Гаврилець життєво необхідно було показати в музиці, що завжди є вихід, світло в кінці тунелю.

Фольклорність з її автентичною пісенною генетикою. Духовність, причому в широкому й узагальненому розумінні. Мелодизм. Ліризм. Позитивізм. Ось ті риси музики Ганни Гаврилець, які визначають її авторський стиль, формують індивідуальне «обличчя» творчості. Вони існують у музиці авторки в симбіозі, працюючи на феномен популярності.

Не хочеться завершувати статтю стандартними фразами про те, що дуже прикро і жаль, бо у засвіти пішла непересічна людина й талановита композиторка, яка могла створити ще багато цікавої, яскравої і, головне, красивої музики. Це і так всім зрозуміло.

Ми живемо в системі складної, багатошарової структури Всесвіту. Відповідно до висновків французьких учених (філософ і математик Едуард Леруа разом із колегою, геологом-палеонтологом і філософом П’єром Теяром де Шарденом ввів в обіг це поняття), які базово ґрунтувалися на гіпотезах і кропітких дослідженнях академіка Володимира Вернадського, наша біосфера тільки ланка до більш високого щабля її саморозвитку – ноосфери, котра як «мислячий розум», «мисляча оболонка» постійно кореспондує з нами, з людством.

У ноосфері накопичується все, що продукується землянами. Це – свого роду велика комп’ютерна база даних, де зібрано те, що людство транслювало тисячоліттями, а може й мільйонами років. Із цієї бази ми теж черпаємо знання і багато іншого, адже ноосфера, зі свого боку, ділиться з нами у відповідний час «розумовими ресурсами» й емоційними також. Отже, від нас, землян, залежить, що ми посилаємо у космос, які «продукти» інтелектуальної, розумової та емоціонально-чуттєвої діяльності. У підсумку виходить, як в приказці: що посієш, те й пожнеш.

Ганна Гаврилець стовідсотково транслювала у Космос через творчість позитивні та добрі почуття й емоції, поповнивши «розумову оболонку» Землі красою і добротою. Хочеться, щоб у нашому непростому, повному протиріч, конфліктів світі, де споконвіку відбувається діалектичне протистояння протилежних, полярних сил, перемагали позитив, краса й добро. І енергія добра, яка йде і буде ще довго транслюватися слухачам через її музику тут, у земному житті, та з космічних просторів ноосфери теж, хочеться сподіватися, буде флюїдами позитиву збагачувати позитивом віщі ланки нашого існування.

Анна ЛУНІНА