У середу увечері спокійний плин часу в самому центрі столиці порушили рифи важкого року. Перехожі обертались, шукаючи поглядом музикантів. Але на вулиці було порожньо. Сутеніло. На колоні будівлі консерваторії, там, де зазвичай висять афіші оперних вистав чи вечорів симфонічної музики, розмістився ледь рухомий від вітру плакат із незвичною назвою концерту – «Важкий синдром»
«Винуватцем» події був «Київ Музик Фест» – уже двадцять шостий Міжнародний фестиваль сучасної академічної музики, який цьогоріч стартував традиційно в суботу, 26 вересня. Щороку участь у фестивалі беруть музиканти світового рівня, звучать композиції як українських, так і зарубіжних авторів. Нинішній «Київ Музик Фест» можна назвати «прем’єрним» – більшість творів, заявлених у програмі форуму, прозвучали вперше. Рок у рамках фестивалю – також прем’єра.
Автори проекту – знані композитори Сергій Пілютиков і Сергій Зажитько – не побоялися випробувати свої сили у нехарактерному для себе жанрі. Герої події брали участь в останніх приготуваннях до концерту. Спробуємо дізнатись, як вони зважились на створення рок-композицій і що надихнуло їх не це рішення.
Олексій Гончар: Розкажіть про ваш творчий тандем, як довго ви співпрацюєте?
Сергій Зажитько: Це наш перший спільний проект. До нього ми з Сергієм часто спілкувалися з приводу рок-музики. Слухали твори, обмінювались враженнями. Ми обоє виросли на рок-музиці. Особисто я слухав як класику, так і рок, ці два жанри органічно «зрослись» у мені, я їх ніколи не розділяв. Для мене не проблема послухати після «Rolling Stones» Сильвестрова чи «Metallica» після Моцарта.
Так у нас викристалізувалась ідея рок-альбому. Власне, цей концерт – презентація майбутнього альбому, записати який ми плануємо найближчим часом.
О. Г.: Як виникла ідея рок-концерту?
Сергій Пілютиков: Цей задум у нас із Зажитьком визрівав досить довго. В юності ми захоплювались рок-музикою і вважаємо, що композитори, котрі закінчили консерваторію, повинні писати музику в будь-якому жанрі.
Чому саме рок? Це своєрідний протест проти різноманітних форматних телешоу, які є лише засобом заробляння грошей. Рок завжди асоціювався із чесністю, щирістю, індивідуальностями. Тому ми й звернулися до цього стилю.
Особисто мені подобається відповідь Сильвестрова на запитання хто такий авангардист у музиці? Це людина, яка вміє вибити з-під себе стілець. У даному випадку ми, академічні композитори, котрі вибили з-під себе стільці. Ми опановуємо непритаманний для себе жанр.
О. Г.: Тобто, звернувшись до рок-музики ви хотіли висловити свій соціальний протест?
С. П.: Хотіли і зробили це. Взагалі сам проект є протестом проти деяких замшілих форм у мистецтві. Власне рок сам по собі – явище бунтарське. Лише згодом він став професійним. Тож ми рухаємося у руслі традиції, продовжуємо її.
Сьогодні звучатиме багато соціальних і злободенних текстів – таких, про які говорять: «Тексти на межі». Вони – своєрідний виклик.
О. Г.: Хто автор текстів і як здійснювався їхній відбір?
С. П.: Це цікаве і складне запитання. У нас три автори: Галина Пілютикова, Світлана Москаленко і Сергій Зажитько. Взагалі, тексти у рок-музиці – складний жанр поезії. Адже вони мають бути демократичними і водночас змістовними, також фразеологічно повинні бути пов’язаними з цим стилем. Тому тексти до наших із Сергієм композицій створювались нелегко, виношувалося кожне слово. Це була довга і копітка праця.
У концерті наявні тексти двох планів: ті, що передають емоції, тобто відтінки музики, і тексти, що розповідають якусь конкретну історію. Є також тексти, у котрих, як у Дебюссі, музика підкреслює певний емоційний стан.
О. Г.: У кого виникла ідея виступати саме тут?
С. З.: Узагалі-то ідея організувати концерт виникла у Сергія Пілютикова. Коли постало питання концертного майданчика, «Де і коли?», то вирішили провести захід в рамках «Київ Музик Фесту». Це не так проблематично, як коли б ми організовували концерт самостійно, і додає розмаїття програмі фестивалю. Нас підтримали і дирекція «Фесту», й адміністрація консерваторії. Окрім того, наші твори вже не раз звучали у цих стінах. Тож можна сказати, що це – тривале співробітництво.
О. Г.: Вам одразу надали зал?
С.П.: Так. Низький уклін ректору, який швидко відгукнувся на наше прохання. Хочу зазначити, що тут, фактично, – європейський рівень обслуговування. Робітники сцени, звукорежисери професійно виконують свою роботу.
О. Г.: Чи не було побоювань, що публіка може негативно сприйняти ваш експеримент, адже приміщення консерваторії асоціюється переважно з музикою академічної традиції?
С. П.: Я поважаю слухацьку аудиторію. Думаю, що люди, які люблять музику, спокійно поставляться до нашого концерту, не будуть герметизуватись у певних сферах. Що стосується консерваторії, то був час, коли авангардна музика не могла звучати. Тут не виконували Булеза, Штокхаузена. Але ж зараз грають. Колись не виконували джаз, а нині він звучить. Цей рок-концерт, по-суті, перший у консерваторії. Честь і хвала їй за демократизм.
С. З.: Додам, що на кожному концерті частину публіки становлять випадкові слухачі. Така закономірність. Звичайно, і на нашому концерті можливі випадкові люди, але думаємо, що прийдуть також ті, хто готовий слухати рок.
О. Г.: Як ви розподілили обов’язки?
С. З.: Від початку ми домовились, що композицій буде порівну: чотири мої і чотири Сергія. Так вийшло, що я написав ще й увертюру. Спільних творів немає.
О. Г.: А скільки пісень увійде до запланованого альбому?
С. З.: Дев’ять із сьогоднішнього концерту. В альбомі передбачаються деякі ефекти, яких немає у концертному виконанні. Оскільки різниця між студійним і концертним записом завжди відчутна, можливо розповсюдимо і «живу» версію як доповнення.
О. Г.: Ваші твори виконуватиме група «Heat». Чому обрано саме її? Ви раніше співпрацювали?
С. П.: Раніше контактів ми не мали. Вибрали саме цей гурт, тому що він – один із найкращих у Києві. Усі його учасники – музиканти-професіонали з відповідною освітою. Це доволі незвично, адже рок-музиканти зазвичай узагалі не мають музичної освіти. Рок грають переважно любителі й самоуки. Однак для нас це було неприйнятно. Ми довго шукали потрібний нам колектив і, на щастя, знайшли. Ці люди – професійні музиканти з вищою освітою, усталеною манерою виконання. Вони зможуть абсолютно чітко і ясно відтворити ті ідеї, які ми з Сергієм вклали у свої твори.
Тож ми спілкувались на професійному рівні, а не так, як це часто практикується, – на слух. У нас були справжні репетиції із нотами – стандартний процес, при якому відбувається підготовка до виступу в академічній музиці.
О. Г.: Не виникало проблем з підготовкою музичної частини?
С. З.: Траплялись деякі творчі моменти, які, утім, виникають завжди. Адже кожен музикант – яскрава особистість зі своїми естетичними поглядами, індивідуальним світовідчуттям. Це звичне явище. Я, приміром, не обізнаний зі специфікою гри на електрогітарі. Тож коли гітарист каже, що варто було б зробити ось так, і я переконуюсь у його правоті, то, звісно, погоджуюсь. Такі корективи мали місце під час репетицій і лише вдосконалювали музичний матеріал. Я не називав би їх труднощами.
Що ж стосується технічного боку, то все пройшло гладко. Гурт грає уже понад десять років. У них усе злагоджено і доведено до автоматизму.
Яна Журба (клавішні, бек-вокал; заслужена артистка України): Жодних проблем не виникало. Сергій Зажитько і Сергій Пілютиков – професіонали найвищого рівня, досконало володіють композицією, оркеструванням, аранжуванням. Були лише деякі робочі моменти, пов’язані з тим, що партії написані так, як цього вимагає академічна музика: досить педантично, з виконавськими нюансами. Це не зовсім притаманне для року, де виконавець має вдосталь інтерпретаторської свободи, часто на межі з імпровізацією. Однак в усіх членів нашого гурту є музична освіта, яка дала можливість нам без особливих зусиль виконати авторські вимоги.
Завжди, коли виконуєш чужу музику, потрібно, насамперед, зрозуміти задум композитора, спробувати максимально точно і повно його розкрити. проте це також не складність, а, скоріше, частина робочого процесу.
…Концерт пролетів як одна мить. Так часто буває, коли слухаєш якісну і гарно виконану музику.
Після імпрези своїми враженнями поділились слухачі.
Кармелла Цепколенко, композитор: «Київ Музик Фест» відвідую щороку. Сьогоднішній концерт – зовсім нове явище в рамках фестивалю, навіть попри те, що тенденція у цьому напрямі спостерігалась. Автори – молодці. Все було масштабно, потужно, гарно вибудувано і концептуально. І не дивно, адже писали композитори, які прекрасно володіють різними жанрами і особливостями побудови драматургії в них. Концертом я задоволена, хоча й думаю, що подібні заходи варто проводити в інших залах. Публіка має почуватись вільною у вираженні своїх емоцій. Хочу також привітати виконавців – вони грали достойно.
О. Г.: Тобто ви вважаєте, що рок-музика у стінах консерваторії звучить неорганічно?
К. Ц.: Ні. Не у стінах консерваторії. Для неї має бути відповідне приміщення. Люди мають почуватись більш вільно, поєднувати слухання музики зі своїми емоціями. Коли публіка під час рок-концертів стоїть, вона – єдина, сприймає усе, що відбувається, органічніше. У цьому специфіка жанру.
Леся Олійник, музикознавець, проректор НМАУ: Усе було органічно і на високому рівні. Концерти «Київ Музик Фесту» вже не перший рік проходять у стінах академії. Сьогодні, коли у музикантів обмежені можливості у проголошенні свого мистецтва, допомога просто необхідна. Мене зовсім не бентежить те, що Великий зал консерваторії не асоціюється з роком. Наш зал відвідує різна публіка: пенсіонери, любителі класичної музики, слухачі, які прочитали афішу і вирішили зазирнути. Сьогодні ми вперше мали можливість почути український рок, який створили професійні автори. У залі був аншлаг. Учора звучала зовсім інша музика, але зала також була повною. У цьому й полягає особливість фестивалю: він дає можливість прозвучати творам різних стилів і жанрів. Музика об’єднує. На концерті були присутні люди різного віку. Усі слухали рок, пенсіонери качали головою у такт музиці. Уважаю, що звучання року цілком логічне для стін Національної музичної академії України імені Петра Чайковського.
Олексій ГОНЧАР
Фото Юрія ШКОДИ і Георгія ЛУК’ЯНЧУКА
