Сестри Берая у Києві

SONY DSC

18 квітня у рамках Міжнародної Пасхальної асамблеї-2017, яка щороку проводиться Національною музичною академією України імені Петра Чайковського під патронатом Українських православних церков за підтримки іноземних амбасад і творчих спілок, відбувся концерт відомого фортепіанного дуету Натії (Грузія) і Тамар (Швейцарія) Берая, сестер-піаністок грузинського походження

Включення інструментальних концертів у переважно хорову програму асамблеї уже стало доброю традицією, і київська публіка, завсідники Великого залу академії тепло приймали талановитих піаністок.

Перш ніж звернутися до їхнього творчого шляху, хотілося б трохи зупинитися на популярному нині жанрі фортепіанного дуету. У серйозних наукових працях дуетом називають гру на одному роялі в чотири руки, а виконання на двох роялях – фортепіанним ансамблем.

Сестри Берая виступають в обох іпостасях. У світі проводиться безліч конкурсів у цьому жанрі, є навіть «заочні» – потрібно лише відіслати на адресу журі своє відео із записом певних творів і чекати на результат. Так, у Санкт-Петербурзі проводився конкурс «Брат і сестра», в якому беруть участь, як ви розумієте, сестри й брати. Цій темі присвячуються дисертації і наукові дослідження.

Історія жанру бере початок у XVI столітті, – тоді це була гра на двох клавесинах, – і успішно продовжується в наші дні. У ній багато славних імен солістів, котрі не побоялися розділити лаври з партнером. Природно, з’явився і спеціальний репертуар, що з часом розширювався. Він не такий великий, як для одного фортепіано, але приблизно з часів Ференца Листа з’явилися обробки симфонічних творів. Зараз на двох роялях грають практично будь-яку симфонічну, оперну, балетну, навіть джазову музику, і важко сказати, чого більше в процентному співвідношенні, – оригінальних творів чи обробок.

Літопис жанру рясніє відомими іменами, багато хто в цьому спеціалізувався і присвятив ансамблю усе життя. Випадково або ні, – тут багато родичів: брати Адольф і Михайло Готліби, сестри Галина і Юлія Туркіни, подружжя Олена Сорокіна і Олександр Бахчієви, батько і син Нейгаузи, подружжя Марк Тайманов і Любов Брук. Усесвітньо відомі дуети сестер-туркень Гюхер і Зухер Пекінель, француженок Каті й Марієль Лабек, аргентинки Марти Аргеріх і бразильця Нельсона Фрейре.

Гра в ансамблі – це завжди, окрім чуйного ставлення до партнера, і підпорядкування, компроміси, уміння поступитися, тож яскраво вираженим індивідуальностям краще в цю справу не вплутуватися. Тому для мене було надзвичайно цікавим запитання що є для наших героїнь гра удвох? Адже у кожної за плечима і солідні сольні куррікулюми, і безліч вдалих конкурсів.

Був дещо здивований, почувши від дівчат, що вони – не фортепіанний дует. Для них це – щось рідне, природне, те, що вони завжди можуть робити.

Починалося все в Тбілісі, де артистки народилися із різницею в один рік (1986–1987) і мама стала першим педагогом. Потім було навчання у музичній десятирічці, там почалася їхня дуетна кар’єра. Старшій довелося трохи почекати молодшу, щоби разом вступити на перший курс Тбіліської консерваторії (2003–2009 роки). Педагог Нана Хубутія учила сестер розуміти завжди прихований внутрішній зміст музики, а не сприймати мистецтво звуків лінеарно-горизонтально.

Під час і після навчання у кожної була велика кількість конкурсів, не завжди тріумфальних. Важливо, що і перемоги, і поразки вони сприймали спокійно й не думали, що на цьому мистецтво і життя закінчуються (як, на жаль, налаштовують деякі батьки замучених музикою діток). Із безлічі конкурсів Тамар згадує тбіліський міжнародний 2005 року, іспанський у Сантандері 2012-го, після якого у неї з’явився менеджер і її інтереси стало представляти агентство. З 2015 року Тамар Берая – резидент-артист фармацевтичної фірми «Beier» (Німеччина).

Після виступу на одному з конкурсів грою Натії зацікавився член журі, британський піаніст Пітер Донохоу. Він надіслав їй листа з детальним аналізом гри й запросив у концертне турне Британією. Канадська піаністка Яніна Фіалковска також запропонувала сестрам провести місяць у Чикаго, де вони виступали з концертами і майстер-класами.

Уже десять років сестри живуть нарізно: Натія – у рідному Тбілісі, Тамар – дружина швейцарського дипломата в Україні, зараз у Києві. Запитую: як же ви займаєтеся? Не по скайпу ж? Сестри мій гумор не оцінили, серйозно відповіли: «Ні, по скайпу не виходить». Щоправда, в них уже такий досвід виступів та й репертуар чималий, що вчити особливо довго не потрібно. Якщо концерти мають відбутися в Європі, Натія приїздить до Києва і вони готують програму.

У березні успішно пройшли сольні концерти у Львові та Одесі, піаністки із задоволенням відмічають, що їх постійно звуть грати в Україні. Тамар на початку перебування у Києві була приємно здивована привітністю і гостинністю українців, вона ще не знала де знаходиться консерваторія і в пошуках класу для зайнять її привели до декана фортепіанного факультету Національної музичної академії України імені Петра Чайковського Олександра Лисоконя, який швидко вирішив питання. У Європі навряд чи таке можливе, зітхають музиканти.

Грали піаністки того вечора прекрасно, програма була цікавою і компактною, хоча й доволі стандартною. Мужньо-лірично звучала Сюїта № 2 Сергія Рахманінова, не вистачило, на мій погляд, «чортівщини» у фіналі, знаменитій «Тарантелі». Сюїта Моріса Равеля «Моя матінка-гусиня» у чотири руки зачарувала французькою тонкістю і дитячою наївністю. Благородно-елегантним, як його і задумав автор, прозвучав «La Valse» Равеля. І, звичайно ж, їхній «коник» – Варіації на тему Паганіні Вітольда Лютославского, зіграні напам’ять, у єдиному пориві, – вище за усякі похвали. Як висловилася моя колега, – таку гру можна одразу писати на диск.

Гра сестер Берая, окрім великої індивідуальної майстерності кожної, гнучкості та грації, відрізняється аристократизмом, мабуть, властивим усій грузинській нації. Люди старшого віку пам’ятають про ті часи, коли на 100 грузинів припадало 50 князів. Хто не знає, дивіться виставу Георгія Товстоногова «Ханума». Відомо, яку кількість музикантів, художників, поетів, співаків і акторів дала світу ця нація. І в тому сенсі сестри Берая – гідні посли своєї великої культури.

Юрій РУЦИНСЬКИЙ