Вона мала десятки різних імен: «неперевершена Аїда», «Вагнерівська примадонна», «найпрекрасніша і найчарівніша Баттерфляй», «незрівнянна Саломея»… Співачка підкорювала найвідоміші світові оперні сцени! На зламі століть її ім’я посідало чи не найперше місце серед найуспішніших солісток…
1 й 3 лютого Київський академічний театр на Печерську ще раз презентував зимову прем’єру – виставу «Соломія», присвячену сторінкам життєпису легендарної української співачки Соломії Крушельницької. Постановку здійснила режисерка, заслужена артистка України Олена Лазовіч. Перший показ відбувся 28 грудня 2023 року. Відтоді театр користується чималою популярністю у відвідувачів, – квитки розкуповуються за кілька тижнів до вистави!
Соломія Крушельницька (1872, село Білявинці, нині Тернопільська область – 1952, Львів) здобула славу неперевершеної виконавиці свого часу! Її діамантовий голос зачаровував публіку й отримував найвищі оцінки в критиків. Крушельницьку гостинно приймали провідні оперні центри. Кожен театр хотів уважати її своєю національною гордістю: Польща, Італія… Проте Соломія ніколи не зраджувала етнічному походженню.
Географія її гастрольних подорожей охоплювала не тільки різні держави, а й континенти! Крушельницька завойовувала власним мистецтвом головні оперні сцени світу: Мілан, Неаполь, Рим, Париж, Санкт-Петербург, Варшава, Нью-Йорк, Чикаго, Буенос-Айрес, Каїр, Мадрид… Виступала вона і в оперних театрах Одеси та рідного Львова.
Неперевершений талант у поєднанні з безмежною працьовитістю і суворою самодисципліною возвели Крушельницьку на вершину оперного Олімпу та зробили її еталоном «ідеальної співачки» на довгі роки. Здавалося б, така слава є подарунком долі, проте життєві обставини все частіше диктували свої умови…
Соломія Крушельницька пережила дві світові війни. Колись юрба пристрасних шанувальників обіцяла покласти все до її ніг, але померла вона у злиднях, змушена проміняти власну віллу в Італії на радянський паспорт. Наприкінці життєвого шляху її спіткала виснажлива хвороба – рак горла. І, попри це, вона до останнього подиху доглядала молодшу сестру Ганну (Нусю), яка збожеволіла.
«Великий талант – це поклик, який є більшим за всі життєві обставини. Але на його шляху завжди будуть великі випробування, – пишуть творці постановки. – Як не зрадити талантові й покликанню?» – ось головна тема вистави.
«Соломія» – проникливий режисерський погляд на шлях співачки до великої сцени й особиста сповідь геніальної жінки про життя поза світлом театральної рампи. У двох діях вистави висвітлені найпоказовіші події життя знаменитості. Основу сценарію склали спогади сучасників Крушельницької, її листи й особисті записи в щоденниках, а також численні статті про співачку і біографічний роман Валерії Врублевської «Соломія Крушельницька».
У нещодавньому інтерв’ю з журналісткою Тетяною Поліщук режисерка Олена Лазовіч розповідає, що за співпрацею і консультаціями в роботі театр звернувся до Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові, куди щонайперше із режисеркою проєкту відправилась і вся акторська команда. Кажуть, історія в музеї оживає. Очевидно, саме це й підказало ідею зробити своєрідну виставу-екскурсію тими місцями та подіями, що мали в житті Крушельницької особливе значення.
Так, дія розпочинається нібито в тому ж львівському музеї, інтер’єри якого прикрашені чорно-білими світлинами й давнішніми афішами постановок «Лоенгрін» і «Мадам Баттерфляй». На сцені з’являється екскурсовод (роль виконує Олександр Бондар) – юнак, котрий захоплено ділиться тим, як важко йому дається мистецтво розуміння опери.
Цілком імовірно, більшість із сучасних глядачів співчутливо погодиться з такою дилемою. Уже вісім разів він відвідав «Мадам Баттерфляй», аби збагнути геніальність пуччиніївського твору! Проте крок за кроком упродовж вистави його уявлення про цей «складний» жанр значно еволюціонує, – адже він відкриває для себе незрівнянний талант Соломії Крушельницької.
Про життя співачки ми починаємо дізнаватися немовби побіжно. У головній героїні, роль якої блискуче втілила Олена Мамчур, сплелися виняткова вишуканість, жіночність, ніжність. Однак за зовнішньою тендітністю сховалася справжня мужність, гордість, непересічна наполегливість і незламна сила духу.
Такою була й сама співачка. Відданою своєму талантові, сцені, родині, друзям… Знаючи, яку ціну сплатила родина за її майбутню кар’єру (аби відшкодувати навчання у Львівській консерваторії, батько взяв кредит у банку, заклавши під заставу дім і таким чином лишивши кожну з чотирьох сестер старшої доньки приданого), Соломія не могла не виправдати очікувань рідних і зрадити своїй мрії.
Усе життя вона присвятила служінню мистецтву. Постійне відшліфовування майстерності, самодисципліна та фізичні вправи (співачка вважала, що здоров’я є запорукою гарного звучання голосу, а тому ретельно стежила за раціоном і формою) тільки загартовували її міцний характер.
Та ще однією цінною особливістю Соломії було поєднання співочого та акторського таланту. Вона дуже відповідально ставилася до всіх оперних героїнь, подовгу вживаючись у їхні образи: мистецтво народжується там, де закінчується техніка…
Ніби спогади, один за одним спливають моменти з її життя: міланські гастролі, пристрасні репетиції оперних вистав, суперечки з диригентом Артуро Тосканіні, справжні баталії прихильників на сходах Варшавської опери, де виступала Крушельницька… Попри пристрасні зізнання закоханих шанувальників, одним із яких був український письменник і громадський діяч Михайло Павлик (грає Денис Капустін), щастя сімейного життя Соломія пізнала у 38-річному віці. Ось вона з чоловіком – адвокатом Чезаре Річчоні (Владислав Мамчур) у власній віллі «Саломе» насолоджується солодким повітрям сонячного італійського Віареджо, а далі вона, тепер уже професорка Львівської консерваторії, у своїй невеличкій, але затишній оселі гостинно приймає студентів…
Проте сказати, що це вистава тільки про Соломію, буде не зовсім справедливо. Більшість сцен головна героїня розділяє із сестрою Нусею, талановито і яскраво відтвореною Дарією Творонович. Її образ вийшов не менш складним, аніж персонаж Соломії.
Нуся – ще один визначний талант у родині Крушельницьких. Їй передрікали всесвітню славу. Подейкували, що вона мала здібності, аби наздогнати чи навіть перевершити старшу сестру. Проте доля посміхається не всім. Жвавій, імпульсивній і «легкій на підйом» Нусі, якою її зобразила Дарія Творонович, бракувало наполегливості й упертості, аби досягти вершин.
Проте і тогочасні обставини склалися не на користь молодої співачки. До того ж, гіркий досвід першого кохання обернувся справжньою трагедією та поставив хрест не тільки на її кар’єрі, а й особистому житті. Так само, як і брат Антін (Андрій Попков), вона до кінця днів страждала від тяжкого психічного розладу.
Акторський дует Олени Мамчур і Дарії Творонович, у якому одна героїня стає «віддзеркаленням» іншої, вийшов доволі переконливим та органічним.
Коли йдеться про оперну співачку, та ще й такого рівня, особливо цікавим і нелегким завданням є музичне оформлення вистави. І творці постановки підійшли до цього питання досить-таки серйозно. Приємно вразив спів акторів і живе фортепіанне виконання! Так, Олена Мамчур зворушливо заспівала популярну лемківську народну пісню «Ой верше, мій верше», – адже Соломію неможливо уявити без українських солоспівів, якими вона часто завершувала виступи!
Протягом усієї постановки лунали і навіть ілюструвалися акторами фрагменти відомих опер, у яких співала Крушельницька: «Аїда» й «Трубадур» Джузеппе Верді, «Мадам Баттерфляй» Джакомо Пуччині, «Саломея» Ріхарда Штрауса. А відголоски арії Дідони Генрі Перселла щемливо пролунали в сцені з братом Антіном і сестрою Нусею.
Різноманітний діапазон залучених композицій включив навіть такі, які не мали відношення до репертуару співачки. Так, наприклад, у виконанні Владислава Мамчура прозвучали фрагменти популярної пісні кінця 1910-х років на слова Віри Інбер «Дівчина із Нагасакі» під музику відомого аргентинського танго Анхеля Віллольдо.
Були залучені й інструментальні твори композиторів-сучасників, які чудово відтворили атмосферу музичного середовища початку XX століття: відоме Adagietto з П’ятої симфонії Густава Малера, оркестрова хореографічна поема «Вальс» Моріса Равеля, чарівний лірико-драматичний вальс «Розлука» Миколи Лисенка… Чи варто казати, який контраст внесла композиція італійського естрадного співака Паоло Конте «Via Con Me» (1981 року), що пролунала у пікантній сцені з вчителем танців – трагічного кохання Нусі…
Незмінним концертмейстером театрального вечора, що виступив і як акомпаніатор, і як сольний виконавець (за сюжетом він же екскурсовод, Артуро Тосканіні й фанатичний студент, що з пістолетом вривається до гримерки Крушельницької, освідчуючись у коханні), став Олександр Бондар, студент кафедри оперної підготовки та музичної режисури Національної музичної академії України імені Петра Чайковського.
«Зима змінить час, бо весна вже іде…» – своєрідним лейтмотивом театрального вечора стала пісня Сольвейг Едварда Гріга з музики до п’єси «Пер Гюнт» Генріка Ібсена, платівковий запис якої глядачі почули наприкінці вистави у виконанні самої Соломії Крушельницької. У цій мелодії – щемлива туга, печальна покірність долі й тиха омріяна надія, яка ніколи не покидала Соломію на шляху випробувань великим мистецтвом.
Сильна та переконлива гра акторів, цікаво й влучно підібраний музичний супровід, «мінімалістичні», проте витримані в дусі тієї епохи костюми (художниця – Надія Кошман) – усе це приковувало увагу глядача до сценічного дійства. До всього цього додалися паралелі з сьогоденними реаліями: евакуація експонатів музею у перші дні війни, розмова про наболіле під час перечікування повітряної тривоги у ванній кімнаті, онлайн-трансляції у ході екскурсії… Чого вартує один епізод, коли, готуючи салат у подертій домашній футболці, наш екскурсовод намагається порівняти спів Марії Каллас, Ренати Тебальді та Мірелли Френі, аби віднайти найкраще виконання арії Чіо-Чіо-сан!
На завершення зазначимо, що вистава «Соломія» буде однаково цікава і ревним поціновувачам оперного жанру, і тим, хто знає про Крушельницьку все та навіть більше, і глядачам, які тільки відкривають для себе світ великого мистецтва. Актори Театру на Печерську подарують захопливу екскурсію, яка неодмінно резонуватиме в душі публіки.
Анастасія ЗАДЬОРА
