У рамках фестивалю «Контрасти», який об’єднав чотири покоління композиторів, відбувся концерт «Summa Tempologica»
Музика – пера польського композитора Вітольда Лютославського та українських авторів. Це Віктор Камінський, Михайло Швед, Остап Мануляк і Юрій Пікуш, котрий мав змогу долучитись до програми як резидент Стипендії Шептицького.
На початку прозвучав твір для камерного ансамблю «Summa Tempologica» Юрія Пікуша. Проєкт Центру Шептицького за сприяння Українського культурного фонду, який продовжує традиції підтримки талановитих українців для творення нових культурних артефактів, мав безпосередню дотичність до акумулювання цієї нової музичної історії. Назва позначає феномени людського мислення в музиці: сполучення, усвідомлення й компонування. Виконавці – Наталія Кожушко-Максимів (флейта), Тарас Гамар (кларнет), Володимир Веретильник (маримба), Марко Комонько (скрипка), Андрій Чайковський (скрипка), Устим Жук (альт), Оксана Литвиненко (віолончель) під батутою Романа Кресленка.
Серед інтерпретаторів інших творів також можна побачити добре знайомих львівській публіці музикантів. Оксана Литвиненко (віолончель) і Наталія Пелех (фортепіано) виконали метаморфози «Grave» Вітольда Лютославського та сонату Віктора Камінського.
У цьому опусі (й загалом у зрілий період творчості) Вітольд Лютославський відходить від фольклорної і неокласичної стилістики. За словами композитора: «Я не міг компонувати як хотів, тому компонував як міг». Слід зазначити, що, на відміну від багатьох композиторів другої половини ХХ століття, Лютославський уникав алюзій або ж прямого цитування.
Та щодо сонати Віктора Камінського, то алюзію ми бачимо уже в самій назві твору, що задає тон, чи, скоріше, кидає тінь на класичне виявлення форми. Твір було написано минулоріч, він транслював увесь спектр непростих для нас подій. Бурхливі потоки звуків фортепіано й пасажі віолончелі приковували увагу слухачів. Виконавиці відзначились високою експресивністю та професіоналізмом.
На противагу камерному звучанню були представлені «Блазні» для двох скрипок Михайла Шведа. Власне, у назві криється щось іронічне й приземлене. Особливо сподобався склад – дві скрипки. Грали Марко Комонько та Андрій Чайковський. Відчувалася певна дружня мова, а інколи суперництво й азарт. Твір запам’ятався та відклався для можливого подальшого виконування чи прослуховування. Композитор Михайло Швед не часто презентує твори, хоча, зважаючи на «Блазнів», це безпідставно.
На відміну від Остапа Мануляка, який широко відомий композиторською діяльністю не тільки в Україні, а й за кордоном. Виконувалися «Сальтації ІІ» для флейти, кларнета, скрипки та віолончелі. Композитор в інтерв’ю для Львівського органного залу вказує, що багато матеріалу твору базується на основі спектрального аналізу різних типів вітру, що зображено в звуковисотному значенні. Музичний розвиток апелює до прогресу вітрової ерозії. Також тут ідеться й про процеси забруднення повітря, за що я б дуже зачепилась в аналізі цього твору. Екологічна тема є дуже потрібною та актуальною. І те, що композитори прагнуть висвітлити її у творчості, заслуговує на повагу.
Наталія Кошужко-Максимів у відеоінтерв’ю поділилась враженнями про процес роботи над твором з Остапом Мануляком: «Усе було дуже цікаво. Ми звикли сприймати сучасні композиції абстрактно, не прив’язуючись ні до чого. Це іноді заважає знайти правильний підхід. Остап прийшов і розповів нам, про що його музика. І коли музикант уже знає це, ставлення до музикування, пошуку звука абсолютно змінюється. Абст-рактне переходить у конкретне» (з інтерв’ю «Плятформи “1/5”» для «The Claquers»).
Загалом концерт надихнув на прослуховування сучасної музики. Музика різних поколінь заставив проаналізувати й провести наскрізну нитку схожості та відмінності між ними. Виконавці високопрофесійні і точно зацікавлені в «contemporary music», але хочеться й більшого поширення її в академічно сталі спільноти нашого міста, що є можливим за безпосередньої роботи, починаючи з малих студентських ланок до більших культурних установ.
Присутність композиторів на концерті справляло враження дотичності до музичної історії, яка твориться прямо зараз. Тому такі емоції є цінними і дуже надихають.
Анастасія ГОДОВІЧЕНКО
