Світлана Мамчур: «Українці тепер в усіх куточках світу стають культурним рупором держави»

Сьогодні я зустрілася та поговорила із завідувачкою кафедри оперного співу Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка Світланою Мамчур про розвиток вокальної школи у Львові, нові проєкти, свіжі погляди, можливості розвитку студентів

– Львівська вокальна школа має довгу історію. Переважна більшість викладачів кафедри – діючі камерні та оперні співаки. Ми знаємо, що в кожного педагога є свій підхід до студентів і методика роботи. Однак чи існують на кафедрі критерії, яких вони повинні дотримуватися в оцінюванні?

– Так. Ми цьогоріч розробили відповідну таблицю, де чітко виписані вимоги до студентів. Кафедра це здійснила, бо тестувати музичні здібності дуже важко, – не існує лінійки, яка би виміряла все «по сантиметрах» у музичному мистецтві. Наприклад, на момент вступу нам дуже важливо оцінити природні можливості абітурієнта. Ну, і далі ми спостерігаємо як голос розкривається, бо не все можна одразу почути й правильно оцінити.

– Проаналізувавши, я зробила висновок, що нинішні члени викладацького складу є представниками школи bel canto і продовжують лінію Ламперті й Ронконі. Основний акцент робиться саме на італійській системі навчання співу…

– Звісно! В принципі, всі теперішні школи дотримуються цих основ. Українська мова милозвучна, співуча. Тому нам дуже легко з тим працювати. Наприклад, у французькій чи польській мові багато приголосних, що ускладнюють спів, але ми вчимося долати труднощі.

Зараз у Європі й цілому світі чомусь відходять від поняття «старої школи». Женуться за візуальними ефектами, красивою картинкою, молодими вокалістами з яскравим голосом та акторськими даними, а спів відходить на другий план. Мене це не влаштовує абсолютно.

Проблема такої тенденції в тому, що юні співаки ще не мають добре поставленого голосу, тому дуже швидко його зривають. Це повʼязано зі світом, який нині швидко змінюється. Я і викладачі нашої кафедри все ж дотримуємося традицій bel canto та навчаємо них студентів.

– У 1950–1960-ті роки педагоги кафедри написали кілька методичних робіт. Скажіть, будь ласка, чи використовуються вони на практиці зараз?

– Усі праці лежать у приміщенні кафедри в шафі й ними, звісно, послуговуються. Там виписано основу основ, яка не змінюється. Особливо важливі вони для молодих викладачів і не тільки. Цей матеріал дуже цінний.

– Від початку повномасштабного вторгнення у стінах ЛНМА перестала звучати музика російських композиторів. Розкажіть, будь ласка, на яку саме програму замінили ці твори?

– Насамперед замість них використовуємо опуси українських авторів. Дуже багато відкриваємо нових імен. Свого часу нехтували рідною піснею. Як на мене, фольклор заслуговує на те, щоб його знали, виконували. Ну, і це – зовсім не простий номер для відтворення.

– Віднедавна ви разом із кафедрою композиції співпрацюєте з Львівським органним залом. Як виникла ідея? Наскільки це важливо для студентів?

– Я думаю, то має значення для всіх. Робота між органним залом і вокальною кафедрою розпочалася раніше. Для мене принципово, щоби концерти створювали й виконували студенти академії для отримання досвіду. Переоцінити таку практику важко, бо всі проблемні моменти, фактор стресу даються взнаки, і молодий співак може побачити свої слабкі сторони та працювати над ними.

Ми сформували концерт співаків з органом, а пізніше – програму української музики з симфонічним оркестром оперної студії, де солістами були студенти нашої кафедри. Обидва проєкти були вдалими. Тому співдиректор Львівського органного залу Тарас Демко весною запропонував мені підійти креативно та придумати ідею наступної події.
Мені чомусь була близька тематика Різдва. І я замислилася: може підійти до цієї теми по-новому? як звучатиме різдвяна тематика на новий лад від сучасних композиторів у теперішніх реаліях? Так виник проєкт «Нова різдвяна музика Львова».

– Чи плануються подібні ініціативи в майбутньому?

– Аякже! Ми вже призначили зустріч із кримськотатарським композитором Джемілем Каріковим, із яким найближчим часом почнемо працювати. Маю свіжонадруковану вокальну збірку його пісень, яку плануємо разом із командою органного залу та музеєм Соломії Крушельницької вивчити й виконати у березні цього року.

– Зараз факультет музикознавства, композиції, вокалу та диригування ЛНМА має програму ERASMUS. На вашу думку, наскільки вона важлива для розвитку співака?

– Я не можу повноцінно охарактеризувати вплив програми на процес виховання студента, оскільки її ввели нещодавно. Проте, звички, які виробилися у вокаліста під час навчання у викладача, з котрим той сумлінно та довго займався, стали рефлекторними. Йдеться як про позитивні, так і негативні навички. На жаль, за такий короткий проміжок часу (півроку чи трохи більше) важко говорити про швидкі зміни у виконавській майстерності. З іншого боку, програма дозволяє підвищити мовний рівень молоді, розширити стильові уподобання. Проте, як на мене ERASMUS доволі нова програма і цілісної обʼєктивної картини її дії я поки не бачу, тому вважаю, що висновки робити рано.

– Що особисто ви побажали б задля подальшої еволюції вокального факультету ЛНМА?

– Нам дуже бракує хороших роялів. Часто музиканти забувають, що від чистої інтонації інструмента залежить чистота співу вокаліста. Студенти звикають до старих роялів, які не тримають стрій, і постає велика проблема виступу з оркестром чи іншим колективом, бо голосовий апарат звик до тенденції занижування тону.

– Кого з видатних вокалістів світового рівня ви би зараз відмітили?

– Багато є хороших оперних співаків. Cеред них: Рената Скотто, Анна Моффо, Рената Тебальді. Це те, що я люблю. Дуже потужний голос різноманітного тембрового забарвлення мала Гена Димитрова. Звісно, наша Людмила Монастирська. Як на мене, у неї правильна школа співу. Я захоплююся її витримкою, бо постійно перелітати океан дуже складно.

– Мені здається, що це біда України, – адже такі талановиті люди змушені через кризу будувати карʼєру деінде.

– Як на мене, то навпаки, бо українці тепер в усіх куточках світу стають культурним рупором держави. Чи мали б інформацію про Україну, якби наші музиканти не представляли її там? Гадаю ні! Народи починають дізнаватися щось нове про нас, упізнають не лише футболіста Шевченка.Вважаю – це велике досягнення!

Марія ТАРАС

Фото надані авторкою статті