Тарас Зданюк: «У якій би країні я не жив, я завжди залишусь українцем»

178

Гра талановитого скрипаля-віртуоза Тараса Зданюка вирізняється блискучою технікою, проникливим і неповторним звуковибудуванням, унікальним артистизмом та професійною інтерпретацією авторського задуму. Неможливо забути відчуття й емоції, які виконавець дарує слухачам. Його сольні концерти завжди завершуються творами «на біс», гучними аплодисментами та вдячним відгуками. Непересічний талант молодого виконавця і композитора ніколи не залишиться поза увагою публіки.

Творча біографія Тараса розпочалася у Київській середній спеціалізованій музичній школі-інтернаті імені Миколи Лисенка (клас викладача-методиста Ольги Корінець). Із 2017 року скрипаль навчається у Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка (клас професора Володимира Заранського). Скрипаль виступає не лише як сольний виконавець, а і як концертмейстер Ukrainian Festival Orchestra та Молодіжного симфонічного оркестру України (YsOU) під керівництвом його засновниці та головної диригентки Оксани Линів. Молодий музикант також бере участь у культурно-мистецькому проєкті «Ковчег».

Однією з яскравих сторінок творчої біографії Тараса Зданюка став звітний концерт, що відбувся 3 жовтня у Концертному залі органної і камерної музики Хмельницької обласної філармонії. У програмі прозвучали твори Йоганна Себастьяна Баха, Еженна Ізаї та Нікколо Паганіні, а родзинкою виступу були твори самого виконавця, зокрема, Соната для скрипки та фортепіано (op. 9) і «Україніана» (op. 5).

Для культурного розвитку міста Хмельницького ця подія відіграла важливу роль, адже концерт відвідали не лише професійні музиканти, а й молодь, поціновувачі музики. За словами Тараса, звітний концерт був запланований як тур по кількох містах України (Львів, Ужгород, Хмельницький, Луцьк, Київ). Проте через карантинні обмеження вдалося відвідати лише два з них – Ужгород і Хмельницький. Варто відзначити, що схоже турне Тарас Зданюк успішно здійснив ще у 2018 році.

Концерт розпочався Grave und Fuge з Сонати для скрипки соло № 2 a-moll Йоганна Себастьяна Баха. У виконанні відчувалися інтелектуальна робота над інтерпретацією, майстерність фразування. Скрипка звучала велично, без невиправданих поривів, кожна інтонація була продумана заздалегідь. Виконавцю вдалося відтворити естетику й стиль епохи бароко, релігійний зміст і лірико-філософські настрої композитора. Головне завдання під час гри Фуги – інтонаційна виразність, і виконавець відмінно з ним упорався.

Наступним номером у концерті була Соната для скрипки соло № 3 «Балада» Ежена Ізаї. Композиція передбачає імпровізаційну манеру виконання, дає свободу для вільної інтерпретації, а оригінальна музична форма забезпечує ефектність і стрімкість розвитку. Одночастинний виклад вільних варіацій на оригінальну тему обрамлений великим вступом і динамічною кодою, яка складається з кількох розділів.

Гра Тараса Зданюка вирізнилася оригінальним фразуванням: у першому розділі скрипаль виділяв довгі фрази, певна свобода у виборі темпу була зумовлена авторською позначкою Ad libitum. Виконавець збагачував каденції декламаційністю, підкреслюючи цим суттєву ознаку баладності. Як блискуче досягнення відзначу застосування в інтерпретації твору саме такої віртуозності, котру мав на меті композитор: уміння озвучувати технічно складні пасажі наче кантилену (варіації №№ 1–4).

Варіації на тему «God save the King» Нікколо Паганіні (під час розмови Тарас не раз повторював, що Паганіні – його улюблений композитор), які прозвучали наприкінці першого відділу, вважаються одним із найскладніших творів скрипкового репертуару. У звучанні цієї композиції захоплювали палкий темперамент, підвищений емоційний тонус, драматизм образів, патетика й контрасти. Скрипаль завершив першу частину концерту на кульмінаційному підйомі.

У другому відділі пролунали опуси самого Тараса Зданюка. Він – чудовий мелодист, шукає нові звучання, експериментує. Навіть у використанні традиційних прийомів скрипкової техніки відчувається глибока емоційність автора, прагнення ефектності звучання і любов до свого інструмента. Музичну мову молодий композитор часто збагачує мелодіями українських народних пісень.

Соната для скрипки та фортепіано здивувала насамперед тим, що написана для одного виконавця, проте для двох інструментів. Тарас Зданюк дуже легко, віртуозно й невимушено поєднував гру на скрипці та роялі. Найбільше мене вразив музичний матеріал, у якому автор уміло поєднав яскраві ліричні та запальні танцювальні теми, котрі легко запам’ятовувалися.

Твір дуже цілісний. Для всіх розділів композитор обрав одну тональність (d-moll), щоб легко відтворювати правою рукою партію скрипки на відкритих струнах, а лівою – партію фортепіано. Слухачі були в захваті від експериментальних несподіванок. Публіка завжди чекає від виконавця чогось нового, незвичного. Ефектне, блискуче завершення сонати ще раз підкреслило амбітність автора вразити й захопити публіку безперервним потоком творчої енергії.

На початку Фантазії «Україніана» втілено споглядальний настрій від українських краєвидів. Після перших звуків стало відчутно, що виконавцеві є вельми близькою саме українська тематика. Він так чуттєво передав глибину української душі, що в залі запанувала неймовірна тиша. У творі для скрипки соло були використані українські народні пісні «Чом ти не прийшов?», «Ой у вишневому саду», а також марш Запорізьких Стрільців.

Концерт у залі органної та камерної музики Хмельницької обласної філармонії перевершив усі мої очікування. Виконавець «переніс» мене в інший часовий вимір, створив святкову атмосферу, заповнив приміщення тембрально багатим звучанням інструмента.

Подія мала непересічне значення не лише для слухачів, а й для самого музиканта. Адже відбулася прем’єра його Сонати для скрипки та фортепіано (ор. 9), що стало підготовчим етапом для його нових творчих звершень.

Тарас Зданюк продовжує вести активну концертну діяльність і дебютує на сценах концертних залів Німеччини (у Нижній Саксонії, а також у Бремені й Гамбурзі). На моє запитання, чи хотів би він залишитись в Україні, виконавець висловився так: «У якій би країні я не жив, я завжди залишусь українцем».

Дарина ТОКАР