Наприкінці червня у Національній філармонії України відбувся цілий ряд цікавих прем’єр в одному концерті
Насамперед хочеться згадати про успішний дебют на столичній сцені концертмейстера Львівського національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, заслуженого артиста України Андрія Чайковського. Надзвичайно красивий опус Йозефа Сука (учня й зятя Антоніна Дворжака), який блискуче виконав молодий скрипаль, також був уперше представлений тутешнім слухачам. Можна сказати, що відбулася друга прем’єра твору в Україні (першу нещодавно диригент із солістом репрезентували у Львові).
Наступна безпрецендентна подія: уперше колишній головний диригент і генеральний директор, а сьогодні – головний запрошений диригент Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України Теодор Кухар виступив як соліст і диригент із цим славнозвісним колективом. Їхній концертний сезон завершився такою програмою: Симфонія кончертанте для скрипки альта і оркестру К. 364 Вольфганга Амадея Моцарта, Фантазія для скрипки з симфонічним оркестром Йозефа Сука та Симфонія № 2 Роберта Шумана.
Отже, всесвітньо відомий диригент Теодор Кухар (Кучар)… Із дозволу читачів зупинюся на слові «всесвітньо», адже ним у наш час зловживають у своїх біографіях багато мрійників, позиціонуючи дві-три держави або й два міста сусідніх країн як «увесь світ».
Маестро Кучар був головним диригентом, генеральним директором і художнім керівником головних оркестрів Австралії, України, Чехії, Венесуели, США, співпрацював з оркестрами Англії, Австралії, Аргентини, Голландії, Естонії, Колумбії, Фінляндії, Німеччини, Іспанії, Швеції, Польщі, Словаччини, ПАР, Південної Кореї, Нової Зеландії, Канади, Мексики. Коло гастролей, які провів маестро з Національним симфонічним оркестром України (а це понад 350 виступів!) досить широке – Австралія, Англія, Голландія, Чехія, Словаччина, Іспанія, Італія, США, Канада, Гонконг.
Повертаюся до теми диригент-соліст і до Моцарта. Ідею запропонував генеральний директор Національного симфонічного оркестру України Олександр Горностай. До багатьох перешкод, які траплялися на шляху до втілення цього задуму, додалася неймовірна спека в понад тридцять градусів за Цельсієм, яка поставила музикантів в умови гри з мокрими пальцями і не тільки.
Для нас, у ХХІ столітті бачити відомого диригента в концерті з інструментом – це щось неординарне. Хоча ми знаємо: колись роль диригента в оркестрі виконував або найкращий скрипаль, або виконавець на чембало. Ціла плеяда найзнаменитіших диригентів ХХ століття починала шлях, граючи в серйозних оркестрах чи будучи віртуозними солістами-інструменталістами. Так Артуро Тосканіні був віолончелістом в оркестрі театру Ла Скала, Джорж Селл – феноменальним піаністом, Данієль Баренбойм, Леонард Бернстайн – теж були яскравими піаністами, Юджін Орманді – скрипалем, як і Лорін Маазель, Пааво Берглунд…
Зазначу, що сам маестро Кучар не вважає себе видатним альтистом, адже музикує тепер не часто й головним видом його діяльності є диригування. Але мушу відзначити, що усі каденції він зіграв вправно й публіці, яка аплодисментами знову і знову викликала солістів на сцену, сподобалось!
Життя поступово рухається в бік спрощення – усього й на усіх рівнях. Ще вчора наші мами вручну подрібнювали овочі до сьомих потів, сьогодні ж нам потрібно лише натиснути кнопку блендера. Якщо колись оркестри були чи не в кожному селі, будь-який вельможа міг з легкістю зіграти Баха, Вівальді, нині ж час від часу уряди різних країн порушують питання про вилучення простих уроків музики із програм загальоноосвітніх шкіл.
Нещодавно один львівський музикант прирівняв роботу оркестрового диригента і тренера у футболі. Якесь зерно правди в цьому є, адже важко уявити тренера, який ніколи не був гравцем і пояснює щось команді з суто теоретичної точки зору. Диригент, який професійно володіє грою на інструменті, вміє краще розкрити потенціал твору, має практичне розуміння того, як проводити з користю кожну репетиційну хвилину.
Симфонію кончертанте Вольфганга Амадея Моцарта маестро Кучар колись уже виконував у Гельсінкі, де був концертмейстером групи альтів і диригентом Національної опери Фінляндії, також у Кейптауні, Клівленді й на створених ним найбільших фестивалях камерної музики в Австралії та США. Але в тональності, у якій написано твір, – Es dur.
Цього ж разу Теодор Кучар солював на альті в іншій тональності. Як це можливо? Справа в тому, що в нотах партії альта сам 23-річний Моцарт зробив певний допис, який передбачає застосування такого прийому, як скордатура – тимчасове перестроювання інструмента для певних потреб. В нашому випадку струни затягувалися тісніше, на секунду вгору.
Що цікаво, – це не перший для Кучара досвід гри в іншій тональності в даному творі. Коли майбутньому маестро було 16 років, він замовив ноти партії альта за 6$ і йому їх надіслали… в ре мажорі. Та коли юний Тед заграв це своєму вчителю, той його висміяв, сказавши, що тепер так не грають, бо інструменти є іншими, ніж у часи Моцарта. Але справа не лише в цьому.
Кілька століть тому альт був «попелюшкою», проте сам Моцарт дуже любив музикувати на ньому, от і подарував альтистам цей віртуозний і разом із тим глибокий твір. Оскільки альт тут не «друга скрипка», а повноцінний рівноправний партнер, його звучання мусить бути мовби скрипкове. Використання скордатури робить тембр альта блискучішим, хвилюючим та яскравішим.
Цікавим є трактування скордатури в даному творі самим маестро: «Усі говорять, що твір написаний в мі-бемоль мажорі й настроювання на пів тона вище в поєднанні з ре мажором дає сильніший характер звучання альту. Але для мене це є половиною правди. Кожен композитор, який знався на специфіці гри на струнних інструментах, писав концерти для них саме в дієзних тональностях: Моцарт, Гайдн, Штаміц, Паганіні, Вівальді, Чайковський, Брамс, Бетховен, Дворжак. Тобто найзнаменитіші концерти для скрипки (віолончелі, альта) написані в тональностях із дієзами, які дозволяють виконавцям максимально розкритися завдяки відкритим струнам.
Моцарт у Симфонії кончертанте поставив альт в оптимальні умови, а скрипку з оркестром – у менш комфортні. Таким чином якби вирівняв баланс співвідношення скрипка – альт. Найголовніше, – окрім характерного звучання від скордатури, тональність ре мажор дає великий психологічний плюс виконавцю: коли скрипаль чи альтист грає в ре мажорі (чи соль, ля…), він через природну, зручну позицію пальців лівої руки почувається набагато вільніше, він знає, що завдяки відкритим струнам інструмент звучить краще.
У юному віці мені не дали можливості заграти так, як зазначив композитор. Тепер, коли пан Олександр Горностай запропонував реалізувати таку ідею, я подумав: якщо зараз не спробую, то вже не спробую ніколи. Плюсом зараз є те, що в мене немає викладача, який би заборонив і сказав бути як усі» (сміється).
І наостанок. Побачивши червневу афішу, багато людей не зрозуміли й запитували в соцмережах: «Чи це не відомий диригент Теодор Кучар? Але чому написано Кухар?!» Напевне читачі також звернули увагу на різне написання прізвища маестро в статті. Я зробила це навмисно: щоб поступово звикали до прізвища Кухар.
Своєрідна плутанина виникла в часи, коли батько Теодора разом з іншими патріотично налаштованими побратимами втікав від совєтів до Німеччини, де літера «х» має певне написання. Згодом він із новими, німецькими документами перебазувався до Америки, в якій « ch» читається як «ч». Та якщо йому доводилось у рідких випадках писати українською, прізвище завжди було саме Кухар.
А коли маестро вперше запросили до України диригувати в оперному театрі й надрукували афіші, він був уже знаним в усьому світі диригентом Теодором Кучаром (Theodore Kuchar). Треба бути сміливою людиною, щоби, будучи знаним широкому загалу, відновлювати свою автентику, не боячись стати «невпізнаним», «не ідентифікованим».
Любов КУХАР (КУЧАР)
