Останнє піднесене форте віртуозної подвійної фуги… Ще одна поліфонічна естафета реплік кларнета і струнних у виконанні лауреата міжнародного конкурсу Кирила Тимофєєва та Камерного оркестру Харківського національного університету мистецтв під керівництвом диригента – професора Леоніда Холоденка… Урочистий Концерт у стилі бароко завершився, а разом із ним – перший у Харкові монографічний концертний вечір, який увійде в історію вишу та, безумовно, залишиться в пам’яті його автора – композитора, теоретика, заслуженого діяча мистецтв України, професора Сергія Турнєєва

Рік закінчення ним Харківського державного інституту мистецтв по класу композиції видатного українського музиканта, педагога та громадського діяча, професора Валентина Тихоновича Борисова, і його перший авторський концерт у рідній Alma mater відділяють тривалі 35 років! Це справжня віха творчої біографії «довжиною в життя…», котра внаслідок непростого збігу обставин знову спонукала Сергія Турнєєва повернутися до улюбленого вишу, натомість уже як Майстра, достойного свого Вчителя. Принаймні, один із творів концертної програми, зокрема, фортепіанна Соната була задумана автором саме в інститутські роки (він же був і її першим виконавцем).

А як все починалося? Перегортаємо сторінки автобіографії композитора… Стрімка лінія його професійного сходження, здавалось, ніколи не зробить «крутий поворот»: рівно 40 років тому, у 1976-му, Сергій Турнєєв закінчив Сєверодонецьке музичне училище імені Сергія Прокоф’єва за спеціальністю «Теорія музики», у 1981-му – ХДІМ імені Івана Котляревського як випускник кафедри композиції, де і залишився працювати асистентом.

Потім музикант переїхав до Луганська, де розпочалася нова сторінка його життя і творчості, – у період із 1981 до 2014 року він пройшов шлях від музичного редактора Луганської обласної філармонії, викладача музично-теоретичних дисциплін із наступним завідуванням циклової комісії теорії музики Луганського музичного училища, завідувача навчальної частини музичного відділення Луганського коледжу культури і мистецтв до завідувача кафедри музичного мистецтва і декана однойменного факультету Луганської державної академії культури і мистецтв.

Із 1985 року він є членом Національної спілки композиторів України, з 1998-го – Національної всеукраїнської музичної спілки, у 1994-му відкрив та очолив Луганське відділення НСКУ, яке стало першою професійною композиторською організацією області.

За цей час композитор написав твори практично усіх жанрів – від симфонічної і театральної музики до камерно-інструментальної і вокальної. Багато з них виконувалися на престижних європейських фестивалях і конкурсах у Польші, Македонії, потім в Україні, Росії, Австрії, Бельгії, Іспанії. Вісім років тому Сергій Турнєєв взяв участь у концерті симфонічної музики у Брюссельській королівській консерваторії, де виступив із майстер-класом з композиції для студентів і викладачів. А в 2014-му відоме бельгійське музичне видавництво Golden River Music опублікувало дві нотні збірки композитора: «П’ять рефлексій» для кларнета соло і «Дитячий альбом» для фортепіано.

Ось далеко не повний «послужний список» музиканта, що включає нагороди державного і муніципального рівнів за «високий професіоналізм, вагомий внесок у підготовку висококваліфікованих спеціалістів», «багаторічну плідну працю в галузі культури» та інші. «Це просто моя трудова книжка», – скромно реагує Сергій Петрович.

Такий приголомшливий «злет», висота якого досягається талантом, непересічним характером, винятковою працьовитістю, мав бути продовжений…
Проте все змінив 2014 рік… Час повернув назад, відраховуючи дні та години, ціна яких – людське життя!!

У такому реверсі долі знову «бере своє» покликання музиканта…

***

18 березня 2016 року. На одній із найкрасивіших і найпрестижніших концертних сцен першої української столиці – Великому залі ХНУМ імені Івана Котляревського – відбувся авторський концерт «Рефлексії» Сергія Турнєєва, сьогодні професора двох університетських кафедр – композиції і теорії музики, а також декана найбільшого виконавсько-музикознавчого факультету вишу, пост якого йому довірила ректор – народна артистка України, кандидат мистецтвознавства, професор Тетяна Вєркіна.

Ідея «Рефлексій» належить ведучій концерту, кандидату мистецтвознавства, доценту Юлії Ніколаєвській. За словами самого Сергія Турнєєва, «рефлексії» – тому, що музика є відлунням емоцій від спілкування з людьми, від пережитого, побаченого та почутого. До речі, у списку авторських творів є цикл для кларнета «П’ять рефлексій» (2007 р.), назву якого запропонувала колега і давній друг композитора, доктор мистецтвознавства, професор Людмила Шаповалова.
У переповненому слухачами Великому залі не стихають оплески. Юлія Ніколаєвська запрошує на сцену автора: «Я недавно живу і працюю у Харкові, лише півтора роки, але в мене тут уже так багато друзів! Мою музику виконували в залах Брюсселя, Києва, Москви та інших міст, проте звучати в рідному університеті – завжди відповідальніше, бо ви – моя сім’я. Знаю, що саме дома порадіють разом зі мною». Ці теплі слова свідчать про головне: тяжкі життєві обставини не озлили і не зламали цю людину…

«Красномовні» три романси, з яких почався концерт у виконанні молодих університетських музикантів – співачки Марії Вінцерської (сопрано) та концертмейстера Петра Рудика: «Стремление любви» на слова Лідії Лазор (2010 р.), «Вона співа» на слова Бориса Грінченка (1993 р.) і «Чого являєшся мені» на слова Івана Франка (1992 р.). У кожному із них звучать віра, надія, любов як «дарунок» Музиці. Відкриваючи концерт, композитор словами українських поетів звертається до слухачів:

«Вона співа – і очі молодії
Ясніш од зорь засяли із-під вій…
О, скільки в їх незломної надії.
О, скільки в їх на щастя любих мрій!»

Борис Грінченко

Виразна кантилена, наближена до схвильованої мови, що вбирає енергетику поетичного слова, насичена, динамічна партія фортепіано розкривають чуттєвий тонус і яскраву емотивність камерно-вокального стилю автора, різноманітні грані його романсової лірики – від ніжної, мрійливої до палкої, експресивної, а також філософської.

Концертна програма презентувала цілу «галерею» творів, написаних Сергієм Турнєєвим упродовж майже 30-ти років – з 1982 до 2010-го. Проте широка панорама творчості наче згортається в одну точку, синхронізуючи її «час і простір» («подорожжю у часі» справедливо назвала концерт Юлія Ніколаєвська), щоб у рамках одного концертного вечора встигнути сказати слухачу про різне: згадати дитинство в гумористичних піснях-сценках на вірші Корнія Чуковського і Самуїла Маршака – «Муха в бане» (1982 р.), «Веселый король» (1984 р.) в інтерпретації Марії Вінцерської і Петра Рудика; консерваторські ідеї, втілені у зрілі роки – фортепіанна Соната (1982 р.) у виконанні лауреата міжнародних конкурсів Ігоря Седюка; твори кінця 1980-х і 2000-х років – жанрові «Пасторалі» (1987 р.), які зіграв квінтет дерев’яних духових інструментів у складі молодих музикантів Ксенії Коновал (флейта), Руслана Широкова (гобой), Гургена Барсегяна (кларнет), Олексія Ніколаєнко (фагот), Євгена Савенко (валторна), трагічне «Lamentoso» для альта і струнного оркестру (2004 р.) у виконанні солістки, лауреата міжнародного конкурсу Емми Купріяненко та Камерного оркестру Харківського національного університету мистецтв під керівництвом професора Леоніда Холоденка й на завершення програми – Концерт для кларнета і струнного оркестру в стилі бароко (2008 р.), про який уже йшлося.

Усі представлені твори є різноплановими за жанрами та музичним змістом. Зокрема, жартівливі пісні-сценки віддзеркалюють не тільки «дитячу», а й, вочевидь, «театральну» лінію творчості Сергія Турнєєва. До речі, остання представлена у композитора найбільшою кількістю творів, як і для камерного оркестру – це музична (І. Кочерга «Свіччине весілля», М. Кропивницький, Т. Шевченко «Титарівна») та епічна (Л. Тома за М. Гоголем «Тарас Бульба») драми, різдвяна історія (М. Бартєнєв, А. Усачов за Ж. Суперв’єлєм «Бык, осел и звезда»), комедія (Г. Квітка-Основ’яненко «Сватання на Гончарівці») тощо.

Виконана в концертній програмі фортепіанна Соната, світова прем’єра якої відбулася в Македонії, є показовою для інструментального стилю автора. Цей твір – авангардний за музичною лексикою. Його тематизм виводиться із початкової інтонаційної ідеї (атональної «формули»), що в процесі музичного розвитку вбирає нові елементи, нерідко розростаючись у три- (фрагмент першої частини – Lento rubato) и чотириголосну (у другій частині – Allegro risoluto) фортепіанну «партитуру». Такий метод композиторської роботи наближується до поліфонічного, його суть становить багаторазове повернення до початкового матеріалу на якісно новому рівні, як «огранювання кристала» першообразу.

Подібне трактування форми спостерігаємо і в «Lamentoso», яке кореспондує із жанром альтового концерту. Його музика надзвичайно красива, їй притаманні трагізм і глибока експресія.

Композитор присвятив «Lamentoso» пам’яті батьків, задумавши його для флейти і камерного оркестру (солістом мав стати син Сергія Турнєєва). Натомість відомий альтист Юрій Тканов попросив написати цей твір саме для нього, а в 2004 році він уперше виконав його на фестивалі сучасної музики «Московская осень». Автор зізнається: «Саме після пропозиції Юрія Тканова я зрозумів, що тембр альта більше підходить до музичної ідеї твору, аніж флейта, завдяки його емоційності, приглушеності звучання, певної “здавленості”. Він – не відкритий, не яскравий, що мені, насправді, й було потрібно. До речі, прем’єру Юрій Тканов зіграв на тому самому інструменті, для якого Дмитро Шостакович написав альтову Сонату. Хочу додати, що восени 2016 року в рамках Міжнародного музичного фестивалю “Київ Музик Фест” планується виконання “Lamentoso” харківською солісткою Еммою Купріяненко разом із київським оркестром під керівництвом Володимира Рунчака».

Кларнетовий концерт, який став ремінісценцією бароко, – зовсім іншого плану. Нагадаю, що ця епоха в історії музичного мистецтва пов’язана з народженням особливого, нового, контрастного стилю – «фасадного», ефектного, невипадково названого «мармуровим», з одного боку, та витонченого, «декорованого», теплого – з іншого. Саме бароко породило усі відомі в академічній традиції музичні інструменти й сучасні жанри, насамперед, концерт.

Барокова емблематика, згідно з назвою і програмою Концерту для кларнета і струнного оркестру в стилі бароко, виявляється у принципах інструменталізму, віртуозної концертності, гри, в діалозі тутті й соло (маркерах барокового concerto grosso), які створюють у крайніх швидких частинах атмосферу свята, «інструментального театру», а в повільній другій частині – «пленерно-стереофонічне», ніжно-пастельне звучання. Барокові «коди» наявні й у формотворенні – поєднанні гомофонних композиційних принципів (рондальності) з поліфонічними (у третю частину композитор поміщає віртуозну подвійну фугу!), у гармонії – синтез старовинної модальності й сучасної вільної хроматики, у характерній ритмиці та акцентуванні тощо.

Створення концерту пов’язано з ім’ям усесвітньо відомого фламандського кларнетиста, диригента, професора консерваторії Хедвіга Швімберга. Для цього видатного музиканта (і давнього друга) Сергій Турнєєв написав іще один твір – кларнетовий цикл «П’ять рефлексій»: «Хедвіг дуже допитлива, зацікавлена людина, яка шукає нових вражень і нової музики для кларнета. Я запропонував йому співпрацю, в результаті чого була підписана угода про міжнародний обмін і спільну концертну діяльність між Луганським інститутом культури і мистецтв і Королівською консерваторією». «Кларнет, – продовжує Сергій Турнєєв, – до знайомства с Хедвігом не був моїм улюбленим інструментом, однак виконавець змінив мою думку».

Кларнет у складі ансамблю дерев’яних духових інструментів був представлений іще в одному концертному творі – «Пасторалях», написаних двадцятьма роками раніше за концерт, проте дуже співзвучних йому за стилістикою. Наче в променях сонячного світла тут «грає» мозаїка тембрових барв. «Пасторалі» висвітлюють багатство мелодичних, метро-ритмічних, ладогармонічних, фактурних ідей. У них, як і в концерті, велику увагу композитор приділяє поліфонії: «Вона мені дуже близька, саме через неї я втілюю задум. Інтерес до поліфонії я, імовірно, успадкував від інститутського викладача цього курсу – Леоніда Решетникова».

Загалом твір не позбавлений традиційної для пасторальної топіки звуконаслідувальності, посиленої засобами новомодальної гармонії, короткими мелодичними поспівками, мініатюрністю форм. Усе це унаочнює поетику звукового «пейзажу», його первозданну красу і підкреслену простоту – перша частина «Пасторалей» починається відповідною авторською ремаркою: semplice (просто, природно).

Прем’єру твору здійснив квінтет духових інструментів Донецької філармонії, потім, окрім українських концертних залів, він звучав також у Катовице на V Міжнародному фестивалі камерної інструментальної духової музики (Польща, 1989 р.) і Міжнародному музичному фестивалі «Musik Forum» у Клостернойбургу (Австрія, 2004 р.).

Кожен із названих творів авторського концерту має власну надзвичайну «звукову ауру». Водночас їм притаманні й риси, котрі поєднують усі представлені концертні номери.

Колись французький художник ХХ століття Леопольд Сюрваж виголосив: «Щоб стати таким же гнучким і багатим засобом вираження почуттів, яким є для нас музика, пластична форма має позбутися своїх останніх кайданів – нерухомості та заданості… Мій живопис набуває живого дихання, я надаю йому здатності рухатися, він підкорюється ритму, який породжений внутрішнім світом…»
Вочевидь музикальність «почерку» художника виявляється чимось близькою до пластики жесту в музиці, що стає особливо актуальним для її сучасних напрямків.

Музика Сергія Турнєєва нерідко асоціативна, а її образність графічна, візуальна, завдяки чому й пластика форми стає «зримою». Її головний маркер – реплікативність, з одного боку, та рухомість, варіантність, пов’язані з «проростанням» із початкового тематичного зерна, – з іншого. Після експонування воно живе та пульсує упродовж усієї форми, «в’яже» і оновлює її, вплітаючи в музичну матерію нові інтонації. У цьому відкривається пильна увага автора до голосоведення, гнучкого фразування, що немов «дихає», та, нарешті, – мелодії у її сучасному розумінні.

Безсумнівно, саме мелодизм, який найяскравіше проявляється у повільних частинах творів композитора (Adagio з Концерту для кларнета і струнного оркестру в стилі бароко, друга частина – Contemplativo – «Пасторалей»), що вбирає улюблені Сергієм Турнєєвим лінеарність, виразовість інтонаційного «жесту» інструментального чи квазікантиленного типу, нерідко пастельних м’яких ладових відтінків у змішаній діатоніко-хроматичній системі тощо, – стає відлунням вишуканої музикальності, особливого ліризму, а, можливо, прихованого романтичного світовідчуття українського автора.

Головне своє життєве правило Сергій Турнєєв формулює так: «Якщо ти щось значиш – ти маєш бути простим, усе інше – наносне». Непідробна свобода та ясність – властивість його авторської музики та «дзеркало» композиторської майстерності.

Отже, відбувся прекрасний концерт і за якістю виконання, і за чудовими відгуками захоплених слухачів музики Сергія Турнєєва – природної та дуже особистої, у якій відчутна «точна авторська інтонація», часом рафінована й відшліфована до блиску, але при цьому дуже тепла і людяна.

Тому точніше, аніж точно, одне: Сергій Турнєєв – Людина та Музикант. І це головне, що хотілося про нього сказати!

Марія СКІРТА-БОРИСЕНКО (Харків)

Фото Григорія ГАНЗБУРГА