Дев’ятий фестиваль сучасного мистецтва ГОГОЛЬФЕСТ стартує 16 вересня на території Арт-заводу «Платформа». Цього року фестиваль у найрізноманітніших жанрах та мистецьких формах досліджуватиме міф про Вавилон. У даному контексті 18 вересня відбудеться прем’єра опери-цирку «Вавилон» з музикою Романа Григоріва та Іллі Разумейка у постановці Влада Троїцького. Розмова з авторами музики – про народження їх нового дітища, позірно схожого, але насправді зовсім відмінного від попереднього проекту IYOV. Також на ГОГОЛЬФЕСТ’і 24 вересня Григорів і Разумейко показуватимуть сон-оперу «непрОсті» за романом Тараса Прохаська: публіка слухатиме музику уві сні

Як з’явилася ідея «Вавилону»?
Ілля Разумейко: Вона належить Владу Троїцькому. Відверто кажучи, ми не планували найближчим часом писати оперу. Він раніше пропонував узяти «Пісню пісень» царя Соломона, але не хотілося після IYOV знову продовжувати старозаповітну тематику, наші інтереси змістилися трохи в інше русло. У червні ми провели в Івано-Франківську фестиваль «PortoFranco». Там представили нічний перформанс «Відчуття присутності», що перетворився на сон-оперу «непрОсті» за романом Тараса Прохаська, прем’єра якої відбулася у Києві на AtlasWeekend у липні. І ось він нам пише: опера-цирк «Вавилон». Це нас зачепило.
Роман Григорів: Ми готуємо її з кінця серпня. Але, на відміну від IYOV, на цю оперу треба трохи більше часу. Вона складніша за інструментальними засобами, інша за концепцією.

Троїцький просто написав «опера-цирк «Вавилон» і дав вам свободу: вирішуйте тему як завгодно, будь-якими засобами?
І.Р.: Так. Навіть добре, що ніхто не давав сценарію, плану дії, який би нас сковував. Ми їх самі будуємо. Біблійна історія про Вавилонську вежу дуже коротка – усього вісім рядків. Але Вавилон згадується також у Апокаліпсисі – Вавилон великий, місто, яке впаде від кари Божої, велика блудниця – у нас ці мотиви також присутні.
Р.Г.: Є і Вавилон, який згадується у Віктора Пєлєвіна в його «Generation П.»

Вавилон, Вавилонська вежа – образи доволі багатозначні. Для когось вони символізують людську гординю, зухвалість, бунт проти Бога і покарання за це, для когось – фатальне нерозуміння людьми одне одного, хаос, неможливість через це побудувати щось спільне. Чим він є для вас?
Р.Г.: Найбільше, мабуть, тим, про що казав Ілля. Тема Апокаліпсису, передчуття кінця – центральна для цьогорічного фестивалю. Ми намагаємося відтворити це передчуття. Атмосфера виходить досить похмура – зовсім не схожа на IYOV, це зовсім інша опера.
І.Р.: Іще у І столітті люди чекали кінця світу, тоді Вавилоном вважали Римську імперію, що має бути зруйнована. Всі останні дві тисячі років людство живе в очікуванні Апокаліпсису – перманентний Апокаліпсис, який триває.

А до чого тут цирк? Як цей жанр, естетика якого пов’язана з видовищністю, трюками, які стоять на межі фізичних можливостей людського тіла, стикується з цією темою?
І.Р.: Ми вкладаємо в це поняття не те, що розуміється під ним останні декілька століть. У Давньому Римі у цирках влаштовувалися перегони на конях та криваві розваги – бої гладіаторів, бої між людьми і тваринами, а витоки циркового мистецтва тісно пов’язані із прадавніми язичницькими сакральними практиками.
Р.Г.: У постановці Влада Троїцького будуть задіяні циркові артисти – повітряні акробати на трапеції та полотнах. Але й музичний ряд теж містить акробатику – вокальну. В опері звичного вокалу зовсім небагато, натомість чимало експериментів із людським голосом. Кожен зі співаків зараз, у процесі репетицій, шукає власні темброві можливості, виражальні прийоми, майже кожен з яких – на межі можливостей людського голосу. Ми змушені навіть коригувати спланований порядок чергування номерів – щоб дати співакам перепочити. Примушуємо їх співати нечисто, несинхронно. Те ж саме – з інструменталістами, які шукають усі можливі варіанти іншого, неправильного звуку. Їм нелегко, бо вони навчені робити усе чисто і правильно.

Склад виконавців у «Вавилоні» майже такий само, я у IYOV – з Nova Opera?
Р.Г.: Майже. Замість шести вокалістів – п’ять, а інструментальний склад розширився: поряд з віолончеллю, ударними, препарованим роялем з’явилися toy-piano, бас-кларнет, валторна, гітара, перестроєна по тритонах. По-суті, це наш симфонічний оркестр, в якому присутні представники кожної з оркестрових груп.

Як вам вдалося роздобути toy-piano?
І.Р.: Воно належить моєму професору з Віденської консерваторії Карлхайнцу Есселю.
Р.Г.: Ми його дуже широко використовуємо в опері. У номері «Вавилонська вежа», наприклад, звучить дзвін, що видобувається на toy-piano – сигнал для рабів йти працювати, будувати вежу.

Які загалом номери будуть в опері?Р.Г.: Інтро, речитативи, побудовані на текстах з Біблії в українському перекладі, хор євнухів, дві квазі-арії богині Іштар, сцена царя Навуходоносора, Ave Maria, текст якої складений з різних частин католицьких богородичних антифонів, монгольська колискова. Але, іще раз кажу, порядок їх змінюється.

Серед музично-стильових компонентів у вас значаться рок, середньовічні мотиви, алюзії на барокову та романтичну оперу, шаманський фольклор…
Р.Г.: Це ті різні мови, які зазвучали на Вавилонській вежі.
І.Р.: Рок сильно вплинув на музику опери через Романове захоплення гуртом Sepultura. Ці бразильці, які грають треш-метал і хардкор, використовували елементи давнього, реліктового бразильського фольклору і працювали з ним, як американські мінімалісти. У нас щось близьке до цього виходить, коли поєднуються рок і шаманський фольклор.

Вавілонська історія у Старому заповіті закінчується тим, що будівельники розійшлися, покинувши інструменти і недобудовану споруду. В Апокаліпсисі – Вавилон зруйновано, а натомість постало місто Єрусалим, град Божий. Як у вас?
І.Р.: Фінал зробити завжди найважче. У нас він відкритий, точніше є декілька його варіантів.
Р.Г.: Один з них – автентична колядка із села Рунгури на Івано-Франківщині. Звідти родом мій батько. Іще студентами ми з Іллею кожної зими на свята їздили туди колядувати. Колядка фантастична! Там на сорок хвилин текст драматичний, у якому є все! Звісно, ми візьмемо лише його частину.
І.Р.: Але, знову ж таки, ми ще остаточно не вирішили.

А яким був перший ваш досвід виконання сон-опери «непрОсті»?
Р.Г.: Було кайфово! Причому люди, які були на нічному перформансі у Франківську, приїхали потім до Києва на AtlasWeekend.

Як усе відбувається? Читається текст Тараса Прохаська, люди сплять, а ви музикуєте?
І.Р.: Все триває шість годин. Композиція, якщо її можна так назвати, поділяється на три дії – Анни, кожна з яких триває дві години. У нас задіяні ударні, віолончель, вібрафон, класична гітара, настроєна по треть- та четвертьтонах. Перша Анна має умовний сюжет і дію – звучать текст, музика, в якій є лейтмотиви, кульмінації, певна структура, слухачі поступово засинають. Далі музиканти розсаджуються по периметру зали та імпровізують. А вже десь о п’ятій ранку, перед світанком – це вже Анна третя – продовжується читання тексту і підключається співачка, китаянка Чень Юнь Цзя (вона вчилася у нас в Києві, в консерваторії на композиторському факультеті), починаючи співати китайські народні пісні.
Р.Г.: У цій опері велика частка належить імпровізації. В ній є структура, визначені номери. Але є і те, що виникає у процесі музикування, просто на локації.
І.Р.: У третій дії читання взагалі йде рандомним способом – книга відкривається на першій ліпшій сторінці і читається.
Р.Г.: А ранком відбувається найцікавіше: люди записують те, що їм наснилося під час опери, у «Книгу снів». Записи були найрізноманітнішими. Один хлопець написав про католицьку школу, заповнену реперами, у когось це були набори абстрактних образів, що не запам’яталися.

А кому не вдається заснути?
Р.Г.: Є і такі. Хтось спочатку спить, потім просинається і слухає музику, у когось – навпаки. Атмосфера дуже вільна, ми ні на чому не наполягаємо. Але намагаємося утримувати публіку у дрімоті, на межі глибокого сну та неспання – слух сприймає певний звуковий фон, який впливає на підсвідомість, і тоді видіння виходять найцікавішими.

Чому вам це цікаво?
І.Р.: Нічний формат дуже важливий саме для нової музики. Одна з принципових проблем нової музики полягає в тому, що композитори та музиканти досі намагаються пристосувати свою творчість до формату публічного концерту, тобто до старих умов, де треба сидіти і слухати.

Так, заснути на концерті – це величезний сором.
Р.Г.: У нас – інше бачення: людина засинає – і в неї в голові розгортається свій сюжет, свої картинки міняються, своя режисура! А ще в наших планах – просторовий електроакустичний перформанс @Carnaval на музику Роберта Шумана за участі датської піаністки Елізабет Нільсен (прем’єра твору відбудеться 2017 року у великому залі Копенгагенської консерваторії) та жах-опери «Гамлет». У «Гамлеті» ми зберемо все найкраще з фільмів жахів і лякатимемо публіку. У грудні. В Івано-Франківську.

Розмовляла Юлія Пальцевич

Фото: Nova Opera