У нашу епоху глобалізаційних змін, коли можливості географічних переміщень і діяльності за кордоном уже стали нормою, питання власної національної ідентичності митця й інтегрування його в інонаціональний простір продовжує залишатися вартим уваги, в кожному окремому випадку демонструючи унікальні особливості вирішення
Досягти успіху і визнання в новій країні – річ непроста, інколи нереальна через незнання мови, інертність мислення, невпевненість у собі, зацикленість на минулому періоді буття, ностальгію, властивості характеру. Відомо чимало прикладів із життєвих історій українських композиторів і виконавців, чия артистична діяльність так і не вийшла за межі діаспорного середовища або ж узагалі припинилася.
Набагато меншу частку становлять випадки успіху в міжнародному контексті, історії реалізованих можливостей, самовдосконалення і руху вперед, як, наприклад, це сталося із Соломією Крушельницькою, Модестом Менцинським, Сергієм Борткевичем, Любкою Колессою, Іриною Маланюк, Олександром Слободяником, Олегом Крисою.
Із цього огляду вельми цінним вбачається успішний творчий досвід композиторки, піаністки, органістки і продюсерки Алли Сіренко (Велика Британія), яка демонструє свідоме позиціонування своєї української ідентичності, мобільний і гнучкий підхід до популяризації власних композицій і творів інших українських авторів, щільний зв’язок із мистецьким контекстом України, Британії, США, Франції, Італії, Німеччини через участь у фестивалях і концертах.
Уродженка Львова, Алла Сіренко належить до покоління композиторів, що заявили про себе на початку 1990-х років, коли йшли інтенсивні процеси виборювання незалежності держави, нуртування численних мистецьких ідей, започатковувалися камерні хори і оркестри, музичні фестивалі «Київ Музик Фест», «Контрасти» і «Віртуози Львова», відчувалася атмосфера загального збурення духовних сил нації.
Шлях до музики Алла обрала ще в родинному колі, адже її матір Марія Степанівна була флейтисткою, викладала у Львівському музичному училищі та консерваторії. Зрозумілим постає художньо-мистецький контекст, у якому зростала майбутня композиторка, як-от відвідування вистав оперного театру і численних концертів відомих музикантів, а також відчуття піднесеності аури концертної події загалом.
Як пригадує Алла, надзвичайне враження на неї справив виступ піаністки Тетяни Ніколаєвої із бахівською програмою. Відтоді Бах заполонив Аллині думки, ставши для неї еталоном композиторського мислення і вправності.
Проте її пріоритетом виявилося фортепіано, тонкощі мистецтва гри на ньому Алла освоювала в музичному училищі, а також під час приватних уроків із відомою у Львові вчителькою Тетяною Александровою та професором Московської консерваторії Яковом Мільштейном. Пам’ятним досягненням тоді став для неї виступ як солістки у Першому концерті Ліста із Львівським симфонічним оркестром під керівництвом Романа Філіпчука.
Своє зростання вона продовжила у Київській консерваторії (1982–1987) під керівництвом Ольги Тимошкіної (Ковальової), вивчаючи, зокрема Перший концерт Шопена, фантазію «Мандрівник» Шуберта та інші твори. Так само, як і у Львові, столичне артистичне оточення сприяло становленню орієнтирів, розумінню значення професіоналізму, налагодженню контактів. Окрім того, Алла зацікавилася органом і почала відвідувати заняття у класі Галини Булибенко, що пізніше продовжилося вже на міжнародному рівні.
І ось саме тут можемо спостерегти доленосний збіг обставин, який обумовив розширення художніх обріїв нашої героїні. Якось у класі, Алла, займаючись, щось мимохідь почала імпровізувати. На той момент в аудиторію зайшов у справах Левко Колодуб. Приємно здивувавшись від почутого, він просто запропонував навчатись у нього з композиції.
Так, волею випадку Алла факультативно почала осягати мистецтво композиції. За її словами, це була робота над базовими елементами твору та музичної форми. Зокрема, Левко Миколайович, працюючи з нею над створенням мелодій, наголошував на їхньому провідному значенні для художнього образу усього твору, доручав студентці писати їх десятками і потім дуже детально обговорював.
У 1987 році, після закінчення консерваторії, Сіренко повернулася до Львова, почавши працювати концертмейстером у хоровій капелі «Трембіта» при Львівській філармонії. Проте думки про композиторський фах та орган скерували Аллу вступити на композиторський факультет Львівської консерваторії до класу Петра Гергелі й одночасно до Талліннської консерваторії у клас органа професора Гуго Лепнурма (свого часу він здобув освіту в Паризькій консерваторії).
Це була доволі непроста справа, своєрідна авантюра, у якій ключову роль зіграв рекомендаційний лист Олега Цигилика, керівника капели. Там висловлювалася необхідність мати свого композитора й органіста для творчих потреб колективу.
У Гергелі Алла оволодівала знаннями щодо роботи у різних музичних формах, методики написання симфонічних партитур, розуміння співвіднесення між собою різних оркестрових тембрів. Випрацюване у студентстві уважне ставлення до деталей нотного тексту залишилося у композиторки і до сьогодні.
Поставши перед нелегким завданням поєднувати навчання у двох віддалених одне від одного закладах, Алла мандрувала між Україною та Естонією, завзято пишучи твори, виступаючи в органних концертах, між тим, ще й консультуючись в естонського композитора Лепо Сумери.
У консерваторські роки з-під її пера з’явилися Варіації для скрипки і фортепіано (1989), вокальні цикли на вірші Федеріко Гарсіа Лорки (1989), «Трояндові пісні» на вірші Миколи Петренка (1989, до речі, поет відзначив музичне прочитання його поезії Аллою як найкраще, цикл виконувався у Львові, Києві, Таллінні), Меса для струнного оркестру, присвячена Україні (1991, вперше виконувалася на «Київ Музик Фесті» під орудою американського диригента Арама Гарабекяна), секстет «Герніка», присвячений Пабло Пікассо (1992), «Дзвони» на вірші Едгара По на 4 частини для мецо-сопрано, баритона, віолончелі, дзвонів і органа (1990–1991). Останній твір був записаний у фонди й транслювався на Естонському радіо, куди Аллу не раз запрошували для участі в музичних програмах.
Прикметно, що на випускний іспит із композиції Алла представила оперу «Верона» (1990) за шекспірівською трагедією «Ромео і Джульєтта», яку виконували Валерій Буймістер і Наталія Романюк з оркестром Львівської філармонії (диригент – Володимир Гарбарук). Звернення до музично-сценічного жанру не стало єдиним експериментом у доробку Сіренко. Як показав наступний період її творчості, жанри опери і балету виявилися «своїми». В них, за словами авторки, їй працювати дуже комфортно. Наприклад, пишучи оперу, вона вже уявляє конкретного співака-виконавця, як він вестиме ту чи іншу мізансцену.
У Таллінні, де відчувалася атмосфера Європи, контакти із зарубіжжям були набагато мобільніші. Це розширювало світогляд, інтенсифікувало творчі наміри, бажання виступати й за кордоном. Аллі тоді справді пощастило, оскільки Гуго Лепнурм запропонував їй поїхати до Швеції на фестиваль органної музики в Гетеборзі (1992). Вона вперше виступала за межами простору СРСР, удосконалювалася на майстер-класах. Там Алла познайомилася з австрійським органістом Мартіном Газельбоком і вже наступного року відвідала його майстер-клас у Любеку (Німеччина).
Кар’єра Сіренко у Великій Британії почалася з графства Глеморган на півдні Уельсу. В Кардіфі, знаменитому завдяки конкурсу співаків, вона давала концерти, виступаючи у дуеті зі співачкою Анною Різі (мецо-сопрано), виконуючи з-поміж інших творів і власний цикл на вірші Федеріко Гарсіа Лорки (1991).
Паралельно Алла продовжувала вдосконалювати органну майстерність в університетському коледжі Святої Катерини в Кембриджі (1992–1993) під керівництвом Пітера ле Хурея та Енн Пейдж. Варто зазначити, що культура органного виконавства в Британії, порівняно з іншими інструментами, надзвичайно розвинута. Вона має давню традицію, оскільки наявність великої кількості храмів і діяльність органістів при кожному з них обумовили стабільний контекст для її побутування. Зокрема, у Кембриджі налічується близько 30 церков при населенні близько 150 тисяч осіб. Загалом у Великій Британії називають цифру близько 40 тисяч церков різних християнських конфесій.
Тож для Алли це виявилося неоціненним досвідом – послухати різних виконавців, органи, пізнати англійську музичну спадщину, поспілкуватися з музикантами. Вона не раз виступала у храмах міста, у тому числі церкві коледжу Святої Катерини. Поступово мисткиня зрозуміла, як у Британії працює система музичного менеджменту від зародження творчої ідеї до втілення, як перед музикантом постає проблема конкуренції і як до неї слід ставитися.
Різновекторність самореалізації Алли Сіренко помітна крізь низку подій після закінчення студій у Кембриджі. Наступних кілька років Алла провела на заході Англії, в Сайренсестері, графство Глостершир, де викладала фортепіано в коледжі та водночас і в приватній школі Челтенхема, сусіднього містечка.
Завдяки власній креативності й підтримці місцевої громади, вона організувала там щорічний музичний фестиваль «Cirencester Festival», ставши його арт-директоркою і вперше випробувавши себе у ролі продюсерки. Програма заходу передбачала не лише концерти, а й виставки художників, навіть виконувався балет Алли «Маленький принц», підготовлений трупою Львівського оперного театру (1998).
На запрошення Оксфордського університету Алла провела там кількамісячний курс із композиції для студентів зі США, Китаю, Кореї, Італії (1998–1999). У цей же період (1996–2008) тривав кількарічний контракт композиторки з корпорацією EMI на написання музики (понад 200 треків) до документальних фільмів.
Лондонський період життя Алли Сіренко розпочався у 1999 році, коли вона з чоловіком переїхала до столиці. Цікавим здобутком Алли Сіренко у контексті британської музичної культури постало замовлення на дитячу оперу «Золотий пінгвін» (листопад 2001) – першу оперу українського автора, яку було поставлено в Лондонському королівському оперному театрі (Linbury Studio) на лібрето самої композиторки з участю співаків Наталії Романюк, Стівена Девіса, солістки балету Роксоляни Данилюк.
Задум опери виник під час поїздки в «країну вічної весни» Австралію та Нову Зеландію. Там, зблизька побачивши пінгвінів, їхню довірливу реакцію на людей, Алла вирішила написати казку англійською мовою про цих цікавих істот. Згодом казка стала оперним лібрето про чарівного золотого пінгвіна, що приносить мир і гармонію у світ. Позитивно відгукнулася про оперу і її сюжет письменниця Розамунда Пільтчер, композиторську майстерність авторки відзначили газета «Opera Now» та українське ТБ.
У Лондоні спонтанно продовжилася й продюсерська діяльність Сіренко. Завдяки пропозиції владики Гліба Лончини, тодішнього очільника греко-католицької церковної громади українців Британії, провадити концерти в Українському католицькому соборі Лондона, у 2014 році Алла почала працювати арт-директоркою його концертного залу (Ukrainian Cathedral Concert Hall, London Mayfair).
Вдалося провести чимало цікавих імпрез, у тому числі й для маленьких слухачів, за участю музикантів із Британії, України, Франції, США, Італії. Обов’язковим компонентом програм стала українська музика. Показово, що вечори завжди проходили з аншлагами, аудиторія збиралася не лише українська.
Цей час збігся з подіями, які передували нинішній війні в Україні – Революція Гідності, анексія росією Криму, АТО на сході України, як, власне, вторгнення росії в Україну, що вплинули на творчість композиторки. У цей період Сіренко написала Поему для симфонічного оркестру (2016), присвячену жертвам Чорнобиля та Фукусіми, «Українську фантазію» для скрипки, альта й симфонічного оркестру (2016), два твори на вірші Теодозії Зарівної – Хор, присвячений Йосипу Сліпому (2016) та «Реквієм для Воїна» (2017, присвячений співакові Василю Сліпаку, воїну АТО, вбитому російським снайпером у 2016 році).
Прем’єру «Української фантазії» 11 червня 2016 року в Лондоні представили Орфеус Ліандер (скрипка), Андрій Війтович (альт) у супроводі Patrick Noronha Orchestra – Music of the Spheres Ensemble (диригент – Скотт Вілсон). Художній задум твору засновано на бажанні Сіренко показати єдність і неподільність України в усьому її багатстві й унікальності регіональних відмінностей.
Відтворюючи українську музичну характерність, як східного регіону, так і західного, вплітаючи у середньому розділі твору інтонаційність кримсько-татарського колориту, авторка влучно досягає мети. У музиці твору це проявляється через втілення двох типових образів. Перший – танцювальний, виражений квінтовими «притупуваннями» оркестру з феєричними «витинанками»-перегуками фраз дерев’яних духових (згадуються прийоми із симфонічної творчості Колодуба), що уособлює натхненну стихію танцю українців. Другий – контрастний йому образ роздуму-зажури, чітко впізнаваний завдяки спиранню на інтонації гуцульського ладу.
Саме цей образ, доручений партії альта, у драматургії фантазії стає головним «персонажем». Зазнаючи різнобічного та інтенсивного розвитку, він впливає і на матеріал скрипки соло, досягаючи кульмінації у каденції обох солістів. Це – майстерно виписаний поліфонічний діалог, що у заключному розділі трансформується у просвітленість ліричної медитації, позбавленої напруги великосекундових ладових утворень.
Цікаво вирішується реприза, де, спершу повертаючи жартівливий настрій, авторка тлумачить це як спогад про безтурботну феєрію танцю, але дія швидко переводиться у річище вже згаданої медитації. Намір композиторки донести до зарубіжного слухача музично-інтонаційний український контекст досягається простими, проте виразними і перевіреними засобами – інтонацією, ладовістю, фонізмом інтерваліки народної музики (чисті квінти).
Першовиконання «Реквієму для Воїна» відбулося 14 жовтня 2017 року на фестивалі «Контрасти» у Львові, про що позитивно відгукнулася газета «Zahis.net»: «Твори, написані під час війни, несуть водночас і гіркоту втрати, і духовну силу, яка вражає й не залишає байдужим жодного слухача. Велика відповідальність постає і перед виконавцями трагічних полотен, та під час цього концерту Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії під батутою Володимира Сивохіпа звучав переконливо добре».
Наступний період продюсерської діяльності Сіренко пов’язується з однією із її нових ініціатив – заснуванням Української асоціації культури у Великій Британії (UCA – UK) з центром у Лондоні для популяризації української культури, традицій та історії (осінь 2020 року). UCA – UK організовано під патронатом Федерації міжнародних жіночих асоціацій у Лондоні (FIWAL). Розуміння того, що короткий досвід державотворення ще не сприяв репрезентації України та її культури у Великій Британії та за кордоном, дало поштовх для заснування UCA – UK. Як її президент, Алла Сіренко поділилася міркуваннями:
«Ми в UCA – UK поставили перед собою завдання змінити наратив і сприйняття України. Ми робимо це для того, щоб позитивно пізнавати Україну, її культуру та забезпечити світле майбутнє для її народу. Наші цілі прості:
1. Просувати українську культуру, традиції та історію серед українців і не українців у Великій Британії та за її межами, сприяючи почуттю спільності.
2. Спрямувати благодійні та гуманітарні зусилля на покращення якості життя найбільш уразливих верств населення Великої Британії та України.
3. Демонструвати винятково талановитих українських професіоналів з усього світу, забезпечуючи платформу для їхніх талантів і майстерності.
4. Пропагувати рівноправність жінок і культурну співпрацю з українським, британським і світовим суспільством, надаючи більше можливостей для всіх жінок».
Перші концерти в умовах COVIDу музиканти грали через Zoom-платформу. Це дозволило звернутися до широкої аудиторії зі США, Канади, Австралії, Італії, Іспанії, Португалії. Зібрані під час імпрез кошти були надіслані в лікарні Львова.
У рамках діяльності в асоціації Сіренко продовжувала вдосконалювати навички талановитого продюсера та натхненного менеджера, просуваючи цікаві події. Особливо важливою постала серія концертів «Дух України» (2022–2024) з метою збору коштів для підтримки Львівської та Київської дитячих лікарень в Україні, дітей у будинках-сиротинцях, людей поважного віку через широкомасштабне вторгнення росії.
За словами музикознавиці Лесі Олійник, цей проєкт – «один із прикладів потужної діяльності українського “музичного фронту”». Трагічний період сучасного українського життя поставив пріоритет у виборі музики для програм, визначивши їхню ідею – переходу від скорботи за полеглими до віри в перемогу українського народу в нинішній війні. Так, 17 листопада 2023 року програма поєднала «своєрідне відлуння» в часі – скорботу за жертвами війни та померлими від голоду під час Великого голоду 1932–1933 років.
Як креативний продюсер, Сіренко постійно залучає до здійснення задумів нових талановитих музикантів. Наприклад, у січні 2023 року вона заснувала The Lyudkevych String guartet of London (Ігор Барановський, Габрієль Більбао, Нікос Зарб, Марк Шерідан) у пам’ять про видатного композитора, а також задля ширшої можливості виконувати інструментальну музику. Першим результатом цієї справи став інавгураційний концерт ансамблю в місті Іша, графство Сарі, з творами Василя Барвінського, Станіслава Людкевича, Бориса Лятошинського, Валерія Кікти, Алли Сіренко, Антоніна Дворжака.
Атмосфера прогресуючої творчості навколо проєкту «Дух України» вплинула на Сіренко у справі організації оркестрового концерту. Слухачі змогли почути новостворений Струнний оркестр імені Станіслава Людкевича (Лондон) під керівництвом диригента зі Львова Володимира Сивохіпа з музикою Вольфганга Амадея Моцарта, Едварда Елгара, Василя Барвінського, Станіслава Людкевича, Миколи Колесси, Алли Сіренко (23 квітня 2024 року, Театр Мерілбон у центрі Лондона).
З іншої точки зору, фундація UCA – UK дала можливість Сіренко реалізувати свої амбіції як композиторки, а також піаністки на стабільній основі. Адже в кожному зі згаданих концертів її музика була представлена, зокрема й прем’єрами нових творів («Балада про жінку в чорному» на вірш Вікторії Амеліної, поетеси, що загинула від вибуху російської ракети у Краматорську, 2023; «Чакона спротиву» для скрипки з оркестром, 2024).
Однією з нещодавно створених постала Елегія для струнного секстету, присвячена героїчному українському народу у війні росії проти України. Твір було написано протягом одного місяця восени 2022-го на замовлення скрипальки Соломії Івахів (США).
Світову прем’єру в Українському інституті Америки у Нью-Йорку 13 листопада 2022 року здійснили Соломія Івахів і музиканти Філадельфійського симфонічного оркестру Джульєтт Канг (скрипка), Рейчел Йонан, Берчард Танг (альт), Томас Крейнс, Прісцилла Лі (віолончель).
Схвильована Алла відгукнулася на цю подію: «Велике спасибі за те, що ви так добре граєте мою нову музику. Ця музика – це сльози болю через те, що переживає український народ… За що? Це єдине питання, яке вони задають… Але ми переможемо. Ми сильні, духовні та витривалі! Ми захистимо нашу любу Україну… Слава Україні! Героям Слава!»
Твору притаманна трагічна експресія авторської думки, що приголомшено артикулює початковий унісон на риторичній фігурі хреста як усвідомлення всенародної біди, плавно перетікаючи у головну тему – життя, любові та ніжності. Як особливу рису можна відзначити насиченість поліфонічного плетива фактури протягом усієї композиції, що створює надзвичайну концентрованість емоцій, поглинаючи увагу слухачів.
Завершення Елегії – стишене, переходить від сольної репліки кожного інструмента до першої скрипки з використанням інтонацій збільшеної секунди двічі гармонічного мінору. Після львівської прем’єри у версії для симфонічного оркестру критики зазначали: «“Елегія” Алли Сіренко є питомо українським твором із притаманною українцям кордоцентричністю, вокальною мелодикою та інтонаціями, близькими до народних пісень».
Цьогорічний концерт серії «Дух України», що відбувся 29 листопада у церкві Святої Трійці (Holy Trinity Church) неподалік ошатно прикрашеної до Різдва площі Sloane Square у центрі Лондона, відзначився атмосферою магнетичної, вражаючої енергетики дійства. Її витворювала ідея вболівання за долю України і перемогу у війні, яка щиро линула від кожного музиканта-учасника. Вона так само сприймалася переповненою аудиторією, що в єдності підхопилася, коли зазвучав твір Юрія Шевченка «Ми Є!» – аранжування Національного Гімну України.
Неповторності події так само додала цікаво дібрана програма, що реалізувала паритетність естетичного діалогу між позачасовою класикою і українською музикою. Органічним символом-епіграфом цієї класичної досконалості на початку концерту прозвучала Увертюра до опери «Алкід» Дмитра Бортнянського у виконанні Лондонського струнного оркестру імені Станіслава Людкевича (концертмейстер – Алісон Келлі) під орудою Вікторії Жадько.
Властива класичному мистецтву гармонія почуттєвого і раціонального, що величаво надихає і впевнює людей у своїх силах, панувала у Концерті для флейти ре мінор Карла Філіппа Емануеля Баха (друга і третя частини). Солістка – Агнес Єва Ліпська, талановита латвійська студентка Королівської музичної академії.
У «класичному» розділі програми справжню насолоду співом подарувала Розанна Мадулус (мецо-сопрано), англійка з українським корінням. Вона чудово передала стильову характерність барокових арій генделівської музики «Lascia chi’o pianga» («Дай мені плакати») з опери «Ринальдо», «Dopo notte atra e funesta» («Після темної та згубної ночі») з опери «Аріодант» і «Плачу Дідони» з опери «Дідона і Еней» Генрі Перселла.
Кульмінацією концерту стала світова прем’єра нового твору Алли Сіренко «Чакона спротиву» для скрипки і струнного оркестру. Її підзаголовок «Україна житиме завжди і не помре ніколи» висловлює авторське ставлення до трагічного сьогодення рідного народу у боротьбі за свою землю.
Обраний жанр чакони конотується із монументально-трагедійним шедевром Баха для скрипки соло, несучи через українську інтонаційність музичного матеріалу думки авторки про нездоланну духовну силу співвітчизників. Це простежувалося у пристрасних злетах-імпровізаціях численних реплік соліста Орфеуса Ліандера, насиченому «густому» фактурному мереживі композиції. Прем’єру цілісно і вправно провела диригентка Вікторія Жадько.
В українській частині програми британські слухачі вперше мали нагоду почути співачку Оксану Нікітюк із Києва. Її тембрально ніжний голос якнайкраще узгоджувався з витонченістю народних зразків – автентичною «Ой там на горі» а капела та «Колисковою» в обробці Євгена Станковича, відтворюючи кришталевість образів фольклорних джерел.
Цілісне спрямування імпрези до вищих естетичних цінностей доповнювалося віртуозно-феєричними концертом «Зима» з циклу «Пори року» Антоніо Вівальді та п’єсою «Пішла би на музики» із сюїти «Українські народні пісні» Левка Колодуба. Остання через нетривалість викликала відчуття недоговореності й бажання почути усю сюїту.
Серія концертів «Дух України», зініційована Аллою Сіренко як президенткою UCA – UK, – вагоме і непересічне явище мистецького контексту Лондона. Вона розкриває перед світом прекрасні сторінки української музики, майстерність наших музикантів, сприяє налагодженню мистецьких контактів. А її фандрайзингова складова обумовлює суттєву допомогу дитячим медичним закладам Львова, Києва та дитячим будинкам у нинішній важкий час війни.
Ольга КУШНІРУК
Фото надані авторкою статті
