Музичне мистецтво сучасної України переживає, як і інші сфери культури й гуманітаристики, непростий період. З одного боку, обставини війни з агресією ворога, недосконала соціально-економічна ситуація в державі та інше накладають неґативний відбиток на всі ділянки життя. Але природні прагнення людини до прекрасного, світлого неможливо зупинити чи пригасити.
Новітні тенденції цивілізації у світовому вимірі – тотальна глобалізація, домінування електронно-цифрових технологій тощо – теж є факторами, з якими мусить рахуватися культурне середовище. Не вдаючися до тривіальних «подробиць» специфіки музичного мистецтва, відомих пересічному громадянину, які він принаймні усвідомлює і розуміє (творчість композитора, виконавське мистецтво тощо), нагадаю, що й нині, попри перелічені труднощі, музичний твір фіксується спеціальними знаками – нотами.
Традиція нотодрукування в Україні віддавна була на належному рівні. Київське видавництво «Музична Україна» й надалі продукує вартісні видання для професійних виконавців, молоді, яка вивчає музику. Проте згадані вище обставини – у неґативному чи позитивному сенсі (час покаже!) – сприяли тому, що тепер ноти й музичні видання друкуються не лише в Києві, а й у Львові, Дрогобичі, Харкові, Тернополі та інших містах, причому якість і зміст цих видань не поступається «столичним».
Це стало можливим як через використання сучасних друкарських технологій, так і продовження реґіональних традицій. Звичайно, кожен композитор, свідомий щодо власних творчих можливостей і намірів, у кінцевому рахунку мріє про виконання своїх музичних творів та ще й наживо. Так чи інакше його твори повинні бути видрукувані.
…Відома сучасна українська композиторка Леся Дичко може слугувати взірцем відповідального ставлення до місії митця бути активним діячем музичного життя в найширшому спектрі. Авторка чималого числа цікавих, непересічних музичних композицій різних жанрів, що звучать в Україні та далеко за її межами у найпрестижніших залах у досконалому відтворенні майстрів мистецтв, Леся Дичко, крім того, що всебічно підтримує колеґ – композиторів і хормейстерів – як секретар НСКУ, не забуває і про видавничу справу.
Низка її творів у минулу совєтську добу друкувалася у згаданому видавництві «Музична Україна». Обставини сьогодення примушують творчих особистостей у всіх сферах, у тому числі й музиці, розраховувати не лише на державну підтримку, а й шукати інших шляхів.
Для Лесі Дичко «головне в житті – музика. Вона готова говорити про неї безкінечно, про всіх своїх колеґ, хто має відношення до музики, виконавців, про концерти, їх організацію, про владу імущих, котрі допомагають або заважають творчій праці, про українську Спілку композиторів, секретарем якої вона є вже понад десять років, про дальші перспективи Спілки, про труднощі цієї організації, яка виборює свої існування, як і всяка поважна мистецька установа в опанованому поп-культурою сучасному світі…» Ці правдиві й щирі слова запозичено з ґрунтовної монографії професорки Софії Грици «Леся Дичко в житті і творчості», опублікованій 2012 року в дрогобицькому видавництві «Пóсвіт».
У цьому місті Франкового краю побувало чимало митців – композиторів, письменників, художників, що додало слави давнім традиціям міста. Досконало знаючи ситуацію з музикою у всіх, без перебільшення, реґіонах України, де її знають і люблять, Леся Дичко не раз відвідувала Дрогобич з авторськими концертами і творчими зустрічами. Закономірно це виллялось у видавничій – нотно-музичній сфері.
В останні десятиріччя видавництво «Пóсвіт» бурхливо розвивається. Окрім книжкової продукції, тут вийшло друком чимало нотних збірників, у тому числі й музики Лесі Дичко.
Обставини сучасності сприяли утворенню в Україні мережі приватних видавництв. Зрозуміло, що переважна більшість із них спеціалізується на виданні літературної продукції і лише декотрі наважуються випускати ноти. Власне таке видавництво в Києві започаткував композитор Геннадій Сасько: «Ґроно» відоме в Україні нотними збірниками високої якості.
Музикологи віддавна помітили велику увагу Лесі Дичко до людського голосу в музиці. У її творчості знайшли місце як великі полотна – опера, хорова симфонія, кантати, ораторії, так і солоспіви, нерідко об’єднані в цикли. «За справжній оркестр служить композиторці хор. Кожен голос вона відчуває не тільки як вокальну субстанцію, а й як інструмент потенційно багатих технічних можливостей» (Олександра Німилович).
«Ритм» нотодрукування творів Лесі Дичко за останнє десятиріччя не уповільнився. Вищезгадана монографія професорки Софії Грици започаткувала серію інших видань композиторки у дрогобицькому видавництві «Пóсвіт». Ґрунтовний двотомник «Хорові твори», в якому вміщено чималий доробок авторки у хоровому жанрі, вийшов 2016 року.
Популярна й широко відома кантата «Червона калина», яку мисткиня написала в 1968-му, успішно перевидана у 2016 році видавництвом «Ґроно». Там само 2018-го вийшла друком партитура «Джерело. Україно моя» (симфонічні фрески). «Українські писанки» (Сім поліфонічних варіацій) для фортепіано постали в 1972 році, знайшли виразне зацікавлення у молодих піаністів і, природно, потребували оновленої публікації, що й підтвердилося в наш час.
У 2020-му видавництво «Пóсвіт» випустило друком ще одне фундаментальне зібрання Лесі Дичко – «Вокальні твори» у двох томах. До нього увійшли найцікавіші й найдовершеніші цикли та окремі солоспіви, створені від 1960-х.
Торкаючи таку важливу тему в музичному мистецтві, як нотодрукування, не зайве пригадати, що в європейській музиці воно було не лише необхідним, хоч ужитковим «атрибутом», але у багатьох випадках, у тому числі й в українській музиці, нотодрук являв неабияку мистецьку вартість. Це відображалось у залученні до процесу не лише редакторів, а й майстрів образотворчого жанру.
Багатьом дослідникам відомі схильність і незвичайна увага Лесі Дичко до візуальних аспектів. Це не тільки численні «кольорові» відлуння в музиці композиторки, а й небайдужість та особиста участь у мистецькому оформленні нотного видання. Внаслідок цього й дизайнерський вигляд нотодруків Лесі Дичко приваблює поціновувачів. Зокрема, на обкладинках хорового та вокального двотомників її творів використані ориґінальні репродукції композитора-художника Святослава Крутикова.
Продовжуючи цю тему, додам, що в 2021 році у Дрогобичі («Пóсвіт») вийшло ще одне унікальне видання: «Артемій Ведель – Леся Дичко. Духовні концерти». Яскравим додатком до нього стало вміщення на обкладинці маловідомого проєкту меморіальної дошки Артемію Веделю роботи скульптора Ігоря Гречаника.
Музичні твори нашої сучасниці – композиторки Лесі Дичко з погляду багатоманітності музики ХХІ сторіччя сповнені українським національним духом, глибоко гуманістичні й високомайстерні. Марина Рудик у передмові до одного із збірників слушно стверджує, що «Леся Дичко належить до мистців, які віднаходять зв’язки між минулим і сьогоденням, відкривають аксіологічні домінанти, творять особливий тип історизму…»
Володимир ГРАБОВСЬКИЙ
