wagner-1

Сьогодні виповнюється 210 років від дня народження видатного німецького композитора, оперного реформатора Ріхарда Вагнера. Пропонуємо черговий матеріал з архіву журналу «Музика». Написаний 10 років тому і нині лиш трохи оновлений, він, на нашу думку, й досі є актуальним і цікавим

Навіть фанатичні прихильники автора «Нібелунгів» не так уже й часто бувають у цьому місці, пов’язаному з життям композитора. Тут, у Люцерні (Швейцарія), Ваґнер прожив понад шість років (1866–1872) і написав чимало сторінок своїх безсмертних партитур. Саме тут він створював третій акт «Трістана та Ізольди», а також завершив роботу над операми «Зігфрід» і «Нюрнберзькі майстерзінгери». Окрім того, в Люцерні Ваґнер почав писати заключну оперу тетралогії «Перстень нібелунгів», що дістала назву «Присмерк богів».

Дощ у Альпах – явище доволі звичне в усі пори року. Адже хмари, які сягнули гір, мусять рано чи пізно пролитися на голови бідолашних швейцарців – іншого виходу в них немає. Вивчивши план Люцерна, я зрозумів, що дістатися до музею Ваґнера можна, проїхавши всього лише три автобусні зупинки від мого готелю. Вийшовши на потрібній зупинці, переходжу дорогу. «До музею Ріхарда Ваґнера – сюди», – ось вона, жадана табличка! Алея, що веде до будинку, наче вулиця, має окрему назву – Дорога Ріхарда Ваґнера. А самий будинок позначений номером 27.

…Тиша й вологість весняного ранку, навколо – жодної людини. Я прямую доріжкою, що потопає в зелені, й мало не втрачаю свідомість від хвилювання. Адже у світі надто мало музеїв, які були б так само тісно пов’язані із життям улюбленого композитора! «Чи вдома герр Ваґнер?», – із таким дотепним запитанням звернувся до господині будинку якийсь іноземець із парасолькою, що переступив поріг музею другим після мене. Того дощового травневого ранку хазяйка прийшла завчасно. Згодом з’ясувалося, що вона розмовляє мало не всіма мовами світу. Двері відчиняють точно о десятій, але спочатку слід добряче попрацювати: прибирання та інші підготовчі справи потребують часу.

Поки ця пані займалася ранковою роботою, я невтомно клацав фотоапаратом надворі. Адже панорами тут казкові, та й значущість самого місця нікого не може залишити байдужим. Подумати лишень, тут щоранку прокидався один із найвеличніших геніїв усіх часів, тут він прогулювався і милувався оцими краєвидами!

На спокійній віллі Трибшен (за офіційними даними, витоки прав власності на цю місцину сягають XV сторіччя) родина Ваґнера провела чи не найщасливіші роки життя – сам композитор характеризував проживання тут як ідилію. Нині будівлю переобладнано в бездоганно облаштований музей. У його приміщеннях збереглися старовинні меблі, власні речі Майстра. Експонуються також листи, факсимільні відбитки численних автографів, твори живопису та музичні інструменти.

Надзвичайно цікава експозиція включає не лише автентичні предмети побуту (зокрема, одяг, персні, рукописи, інші речі), але й тогочасні афіші, фотографії тощо. Є тут і ціла низка незамінних експонатів, які відбивають епоху. Зокрема, скульптурні зображення Козіми Ваґнер і Матільди Везендонк. Загалом, авторам експозиції вдалося цілковито уникнути умовності, зазвичай властивої будинкам-музеям видатних митців. Це є заслугою генеральної директорки музею Каті Флайшер.

Будинок, що стоїть на мальовничому пагорбі, оточений парком. А з вікон відкривається розкішна панорама Альп та озера Фірвальдштеттер. Віддавна тут розташований невеличкий причал. Хтозна, чи був він на тому самому місці в ті далекі часи… У цьому куточку мимоволі народжується думка: «Авжеж, Ваґнер добре знав, де саме оселитися!»

Другий поверх будинку віддано сучасним медійним засобам: тут, сидячи за численними моніторами, ви можете подивитися й прослухати безліч документальних фільмів і музичних творів. Є що й почитати. Напевно, у трьох кімнатах цього поверху запеклий ваґнеріанець міг би провести не один день. А третій поверх будівлі зараз закрито для доступу.

У музеї час від часу розгортають спеціальні виставки. Зокрема, якось там можна було відвідати… справжню звану вечерю 1860-х років! На урочисто накритому столі відвідувачі бачили картки з іменами Ваґнера, Ліста, їхніх дружин і сучасників – диригентів, колег-музикантів. Навколо – камін, люстра, картини. Цей острівець минулого створено зусиллями працівників музею.

Прямо на столі лежить книга відгуків, де ви можете залишити запис, який засвідчить ваш візит. Усе це – на другому поверсі. А внизу є ще одна, загальна книга, призначена для відвідувачів з усього світу. В обох цих книгах я залюбки залишив послання від імені українців…

Узявши кілька друкованих проспектів, дякую господарці й ввічливо прощаюся. Виходжу на ґанок. Дощу вже немає. Небо дихає весняним теплом, знову посміхається сонце. Мені залишається повернутися до міста вже знайомими стежками. Цей день я на все життя збережу у своїй пам’яті…

Олександр МОСКАЛЕЦЬ

Друковану версію див.: Музика. – 2013. – № 2. – С. 64.