zastavka

У Львівському органному залі 11 серпня о 19:00 відбудеться премʼєра опери-сатири Ігоря Соневицького «Зоря»

Написана в еміграції одноактна опера висміює тоталітаризм. Сьогодні ця музика звучить гостро актуально, адже Україна знову бореться з російським тоталітаризмом, який загрожує знищити вільний світ.

Львівський органний зал повертає до життя маловідомі сторінки української музичної культури. Одним із таких великих повернень стане виконання мініопери «Зоря» Ігоря Соневицького та Леоніда Полтави.

«Зоря» яскраво й точно відображає становище творчої людини в умовах тоталітарного режиму. Мистецтво, змушене працювати на догоду «вождю», ніколи не буде справжнім, стверджує композитор. До того ж, сам митець у такій ситуації, хоч як би намагався догодити «замовнику», завжди перебуває в зоні ризику.

Яскравий і гостро саркастичний твір звучатиме у виконанні симфонічного оркестру Луганської обласної філармонії під дириґуванням Івана Остаповича.

Виконання опери відбувається в рамках стратегії промоції української музики Ukrainian Live.

У разі оголошення повітряної тривоги концерт буде перервано, а гостям запропоновано перейти в безпечне місце.

Довідка:

Ігор Соневицький народився 1926 року на Тернопільщині. Вчився у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка у Львові, Музичній академії у Відні та Державній музичній академії у Мюнхені. Отримав ступінь доктора філософії в Українському вільному університеті в Мюнхені, після Другої світової війни переїхав до США, де у 1950 році став співзасновником і викладачем Українського музичного інституту в Нью-Йорку.

В Америці Ігор Соневицький вів дуже активне мистецьке життя, популяризував українську культуру. Був дириґентом хорів «Думка» в Нью-Йорку, «Трембіта» в Ньюарку, Українського хору імені Тараса Шевченка в Клівленді. Професор Українського католицького університету в Римі, дійсний член Української вільної академії наук у США і Наукового товариства імені Шевченка, член Американського музикологічного товариства й Асоціації американських композиторів, засновник і керівник Центру української культури в Гантері.

Написав оперу «Зоря», балет «Попелюшка», кантату «Любіть Україну» на слова Володимира Сосюри, а також багато творів для фортепіано й хору, музику до пʼєс українського театру, обробки народних пісень. Є ініціатором ряду музикознавчих справ у сфері української музики.

Помер 2006 року в Нью-Йорку.

Леонід Полтава (справжнє імʼя Леонід Єнсен) – талановитий поет із Полтавщини, народився в 1921 році. Узяв за псевдонім геонім своєї малої Батьківщини. Походив із родини хірурга та вчительки. Його батька в 1930-х арештували і розстріляли, реабілітували лише в 1959 році. Леонід багато працював, щоб прогодувати родину, паралельно навчався у Ніжинському учительському інституті.

У роки Другої світової Леонід поїздом з остарбайтерами виїхав до Німеччини, де зміг не лише вижити, а й активно брати участь у діяльності українського підпілля (ОУН), стояв біля витоків організації МУР (Мистецький український рух), видав перші поетичні збірки. Потім жив кілька років у Парижі, Мадриді, очолював український відділ Іспанського радіо, далі була робота на радіо «Свобода» у Мюнхені.

1958 року переїхав до США, де працював в українській редакції радіо «Голос Америки». За океаном вийшло ще чотири його збірки. Леонід Полтава написав пригодницько-фантастичну повість «Чи зійде завтра сонце?», історичний роман «1709» про добу гетьмана Івана Мазепи, лібрето до опер «Анна Ярославна» та «Ольга Київська», кілька творів для дітей.

Поет мріяв повернутися на батьківщину, так і не зміг це здійснити до кінця життя. Леонід Полтава помер у 1997 році й похований у США.

Опера «Зоря». Короткий виклад змісту лібрето:

Лібрето займає усього 11 сторінок машинописного тексту. Дія відбувається у «Потойбічній країні». За цією назвою для авторів, що на той час мешкали в США, вочевидь можна було елегантно заховати назву СРСР.

Дійових осіб лише семеро: Видавець – то «манатонно-машинальний», то «вибуховий» баритон; три співачки, які не мають імен, лише номери (Перша, Друга, Третя). Автори опери подають діапазон голосів (мецо-сопрано, сопрано і колоратурне сопрано) та риси героїнь («податлива, нервова», «горда, з власною думкою»). Одна з них зодягнена в український народний костюм. Дві інші ролі – другорядні й зовсім уже мінімалістичні: Посильний, який заїкається, та Секретарка, в котрої у принципі немає слів, за сценарієм. Також на сцені зʼявляється одна балерина.

Завʼязка твору критично проста: «Керівництво згори негайно вимагає пісню про Зорю». Глядач одразу ж розуміє, про яку «Зорю» йде мова, зі слів Видавця, що звучать рефреном: «Нам треба пісню про Зорю! Зорю надійну, ще й офіційну – Зорю під смак Поводирю!»

Кожна зі Співачок має своє бачення, що ж то за Зоря, і кожна співає власну пісню. При зустрічі Видавець каже кожній: «Коли ти тут – це значить з нами», що може розглядатися як співучасть у злочині.

Перша, та що в народному строї, відповідає «Із вами я: душею, тілом і словами». Її пісня – «Ой, зійди, зійди ти, зірко, та й вечірняя». У ній є слова: «немає рідної хати». Видавець пісню забраковує: «Ніби й народне, та не пригодне». Другий варіант – «Котилася ясна зоря з неба та й упала додолу. Журилася молода дівчина та й своєю бідою» – так само не пасує замовленню Видавця, адже «у нас біди нема, нема!»

Друга Співачка відповідає на «привітання» Видавця: «З вами – і тілом, і словами». Вона виступає із примітивною піснею на кілька слів («О зірко, о зоре, зорянице»), отримує вердикт Видавця: «І не народне, і непригодне». Друга Співачка злякано імпровізує та співає інший варіант пісні, але теж розкриває явно більше, ніж хотів би чути Видавець: «Де нам сховатися від тебе? Ти завжди в небі гориш та ніяк не згориш!» … «Всіх нас червоним вогнем спопелиш».

Третя Співачка на «пароль» Видавця «Коли ти тут – то значить з нами» відповідає мовчанням. Вона також ображена зверненням на «ти». Проте починає співати пісню «Ластівко мила, випростай крила». «І не партійно, і не надійно», – резюмує Видавець. «Пісня про метелицю», де «в очах затаєні сльози матерів», викликає у Видавця паніку та страх: «Вийди в цю ж мить, бо відведуть!»

Далі від усіх трьох співачок він уже вимагає пісню про Зорю, інакше «я вас усіх на попіл перетру». Проте ситуацію, здається, рятує Посильний, який сильно заїкаючись, повідомляє, що приніс пакет особисто Видавцеві: «Там пісня! … Сам вождь її апробував!»

Поки три співачки виконують «апробовану» пісню «Звезды-краснозвезды», Посильний знаходить листа в пакеті. Видавець читає його вголос: «Негайно звільнити з праці товариша Видавця і покликати до суворої відповідальності за невиконання створення пляну масової пісні про надійну та ще й офіційну Зорю».

Розвʼязка у стилі театру абсурду лише підкреслює реалії, у яких існували тоді митці: «– Ов-ва! – Пропав навіки голова». Секретарка починає сміятися все голосніше й голосніше. Присутні, окрім Видавця, злякано тікають зі сцени, він бʼється головою об стіл, а Секретарка істерично регоче.

***

Лібрето в першій редакції було написане Леонідом Полтавою 1963 року в Нью-Йорку і мало назву спочатку «Платівка», а потім «Контекст». У 1971 році поет переробив його в Джерсі-Сіті й видав під назвою «Зоря». Музику до опери написав Ігор Соневицький – композитор, який в еміграції не лише не втратив власного творчого голосу, а й створив багато самобутньої музики, був талановитим музичним менеджером (керував Українським музичним інститутом, кількома українськими колективами в еміграції), дослідником української музики.

Його опера-сатира «Зоря» за життя не мала жодних шансів бути почутою на Батьківщині композитора. Премʼєра відбулася лише 1 грудня 1995 року у виконанні оркестру оперної студії Вищого музичного інституту імені Лисенка. Дириґував Олександр Грицак.

Сканована копія авторського набору нині зберігається в бібліотеці Українського католицького університету.

У разі оголошення повітряної тривоги концерт буде перервано, а гостям запропоновано перейти в безпечне місце.

За інформацією пресрелізу