На кафедрі сольного співу Харківського державного університету мистецтв імені Івана Котляревського працюють фахівці високого класу, чиї учні посідають рейтингові місця в оперних театрах і концертних закладах України й зарубіжжя. Оперна студія університету, що існує з 1939 року, також зберігає і примножує славні традиції у підготовці співаків-акторів. Найчастіше педагоги-вокалісти мають досвід оперних виконавців. Часопис «Музика» (2008, № 5) вже писав на своїх сторінках про те, як виховує «золоті голоси» завідувачка кафедри сольного співу Л. Цуркан. Тепер звернімося до творчо-педагогічного доробку професора, народної артистки України В. Арканової. Стаття, яка пропонується вашій увазі була надрукована ще за життя видатної співачки й викладача, яка у червні 2013 року відійшла у вічність
Валентина Арканова – одна з провідних українських співачок, чиє лірико-колоратурне сопрано чарувало слухачів упродовж сорока років. Її ім’я згадують поряд із Єлизаветою Чавдар, Белою Руденко, Євгенією Мірошниченко – представницями того творчого покоління, чиє мистецтво було в центрі уваги численних шанувальників і композиторів, які писали музику спеціально для високого голосу.
Солістка Харківського театру опери та балету імені Миколи Лисенка Валентина Арканова, залишивши сцену, зосередилася на викладанні у вузі, який свого часу закінчила (1956 р.). Вона народилася у Херсоні, а дитинство та юнацькі роки провела в місті корабелів Миколаєві, де її добре пам’ятають і завжди радо зустрічають. Саме там Валентина Арканова навчалася у музичній школі й починала співати у самодіяльності з оркестром народних інструментів. Потім настав час, коли стрункій дівчині треба було визначатися – бути балериною чи співачкою. Судячи з усього, вибір зроблено правильно. І на сьогодні у колишній Харківській консерваторії (нині Університеті мистецтв) співачка-педагог підготувала понад 30 випускників, більшість із них працює за кордоном (Н. Ковальова, Л. Комісарова, Т. Кокуратос, В. Хохлова, О. Подус та ін.).
В. Арканова спеціалізується не лише на високих жіночих голосах. Її педагогічна гордість – солісти Харківської опери баритони О. Лапін та В. Козлов. Завдяки якісній вокальній підготовці та універсальному обдарованню лауреат Міжнародного конкурсу імені Івана Алчевського, національних конкурсів імені Оксани Петрусенко та «Нові імена» О. Лапін виконує такі різнохарактерні партії, як Дон Жуан в однойменній опері В.А. Моцарта та Рамфіс в «Аїді» Дж. Верді, Євгеній Онєгін у відомій опері П. Чайковського та Галицький у «Князі Ігорі» О. Бородіна. Останнім часом він часто гастролює в країнах Західної Європи.
Партію Шонара в «Богемі» О. Лапін співає у чергу з В. Козловим. Незважаючи на невеликий досвід роботи в театрі, В. Козлов – один із найперспективніших артистів трупи. Він починав із конкурсів виконавців естрадних пісень, де його талант і голос порівнювали з Ю. Богатиковим. Проте й на змаганнях із академічного співу в Італії (2008 р., перша премія) та Португалії (2009 р., Гран-прі) вокальну майстерність В. Козлова оцінювали без знижок на вік.
Продовжує справу свого вчителя на харківській сцені та в педагогіці заслужена артистка України, лауреат міжнародних конкурсів в Одесі, Гельсінкі та Мюнхені О. Слєпцова. Вона співає переважно український репертуар – Оксану в «Запорожці за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, Наталку в опері М. Лисенка «Наталка Полтавка» та Марильцю у його ж «Тарасі Бульбі».
Ці партії свого часу майстерно виконувала й сама Валентина Арканова. Вона щоразу захоплювала слухачів легкістю й невимушеністю акторської гри, віртуозною технікою, зворушливою ліричністю героїнь, серед яких однією з найпривабливіших була Віолетта («Травіата» Дж. Верді). Співачка глибоко розкривала вокально-сценічні образи й обарвлювала їх яскравими пластичними засобами виразності. Майже танцювальною була граціозність її Розіни («Севільський цирульник» Дж. Россіні), а у вальсуванні Віолетти помітною ставала ретельно прихована недуга «королеви балу». Слухач відчував це і в приглушеності фрази, яка виказувала раптовий напад хвороби…
Численні рецензії на виступи В. Арканової в оперних спектаклях свідчать про те, що співачка досягала в ролях справді досконалої простоти й граничної експресії, – її героїні були близькі й зрозумілі як досвідченому музичному критику, так і людині, котра вперше прийшла на виставу. Згадуються і темпераментні лірико-комедійні персонажі в італійських операх, зокрема Норіна в «Дон Паскуале» Г. Доніцетті, а також тендітні образи в творах російських класиків – Людмила в «Руслані і Людмилі» М. Глинки, Іоланта в однойменній опері П. Чайковського та багато інших.
До появи В. Арканової харківська сцена не знала колоратурних сопрано такого високого виконавського рівня. Відповідні партії співали лірико-драматичні сопрано З. Гайдай, О. Виноградова, О. Оголівець. І лише С. Мостова (колоратурне сопрано) підготувала репертуарне підґрунтя для досягнень своєї послідовниці.
Віртуозні популярні, а часом і забуті композиції складали десятки концертних програм В. Арканової. У кожній країні, в якій доводилося виступати, вона виконувала твори мовою оригіналу, національну класику: у Відні – Й. Штрауса, у Польщі – С. Монюшка, у Чехії – А. Дворжака, у Норвегії – Е. Гріга. Слід зауважити, що закордонні гастролі за радянських часів були непересічною подією і потрапити до представницької концертної бригади чи делегації мали можливість лише видатні митці.
В. Арканова працювала з уславленими диригентами, такими як Б. Хайкін, К. Сімеонов, С. Турчак, «зірковими» партнерами – молодим М. Магомаєвим, А. Солов’яненком у розквіті його кар’єри, В. Норейком, З. Анджапарідзе, Д. Гнатюком…
Легендою харківської сцени залишився спектакль «Травіата» Дж. Верді з В. Аркановою й неперевершеним С. Лємєшевим у головних ролях. Саме ця пам’ятна зустріч спонукала В. Арканову звернутися до спадщини В. Немировича-Данченка, який готував із С. Лємєшевим партію Альфреда. Та з часом В. Арканова почала вносити власні акторські деталі у роль Віолетти, намагаючися показати образ у розвитку, відтворити зміну почуттів і настроїв героїні.
«Часом, – розповідає учням Арканова, – деякі виконавці вдаються до копіювання аудіо- та відеозаписів знаменитих співаків минулого. Це хибний шлях, який призводить до сценічних і вокальних штампів. А в умовах осучаснення оперних постановок (яке характерне для багатьох режисерських трактувань) це іноді виглядає безглуздо. Раніше ми майже не знали, що таке мова оригіналу, тепер вокалісти заучують іноземні слова, не доносячи їх сенсу до слухачів. А треба вибудовувати й лінію словесної поведінки (цьому навчав оперних співаків іще Станіславський). Тоді виконання опер мовою оригіналу не буде відштовхувати потенційного глядача».
Кілька учнів В. Арканової проходили творчу практику в театрі музичної комедії (деякі працюють там і сьогодні). Цей досвід виявився корисним для оперної сцени, він спричинився до більшої безпосередності у спілкуванні з партнерами, акторської розкутості, підвищеної уваги до слова, надання опереткового шарму в зовнішньому вигляді героїв. Дуети й арії із «Сільви», «Принцеси цирку», «Вільного вітру» та деяких інших опереткових шлягерів учні Валентини Арканової не цураються включати у збірні «променад-концерти» і камерні виступи у музичному салоні галереї «Маестро», де вони мають величезний успіх.
Заохочує педагог вихованців і до виконання пісень 1970–1980-х років із репертуару Ю. Гуляєва, М. Магомаєва, Ю. Богатикова, В. Мулермана, що допомагає молодим співакам не тільки наблизитися до епохи «старих пісень про головне», у котру жили їхні батьки, а й замислитися про цінності, які пішли з нашого життя із наступом електронної музики та інформаційних технологій.
Сучасна спрямованість педагогічної методики Валентини Арканової підтверджена часом. Учні, які давно завершили навчання у її класі, добре знають, що диплом артиста-вокаліста – це не індульгенція на все життя. Тому й досі приходять до педагога за порадою, консультацією.
Співачка випромінює ту запальну енергію, що допомагає учням реалізувати найсміливіші творчі плани. Не випадково ж В. Арканова та її асистент у вокальному класі О. Слєпцова нещодавно отримали нагороди на міжнародному конкурсі з вельми красномовною назвою «Мистецтво та освіта ХХІ сторіччя».
Олексій ЧЕПАЛОВ
На фото:
Валентина Арканова
Валентина Арканова з учнями
Із Сергієм Лемешевим
Друковану версію статті див.: Музика. – 2011. – № 1-2. – С. 42–45
