15 квітня у Патріаршому соборі на честь Воскресіння Христового (УГКЦ) пролунав світовий шедевр духовної музики – «Всенічне бдіння» Сергія Рахманінова
Один із найвідоміших і найскладніших творів композитора виконав Київський симфонічний оркестр і хор (КСОХ) під керівництвом головногоі диригента Вікторії Кончаковської.
Колектив було засновано у 1992 році Роджером Макмерріном. За часів СРСР великі християнські музичні шедеври, без яких важко уявити світову культуру, заборонялись або замовчувались. Упродовж останніх років колективу вдалося виконати багато духовних творів у провідних залах столиці. У Патріаршому соборі хор виступив уперше.
Початок концерту був оригінальним і незвичним для багатьох слухачів.
По завершенні літургійного дійства у соборі священик запросив прихожан залишитися й скористатися унікальною можливістю насолодитися прекрасним духовним творінням Сергія Рахманінова. Завдяки цьому «Всенічну» сприйняли не як окремий концерт, а ніби продовження розпочатого богослужіння.
Особливим було й те, що хор виконував твір не перед глядачами, а на хорах, у верхній частині храму. І дійсно, таке незвичне рішення надало змогу слухачам зосередитися на своїй душі та почуттях, як під час служби, не відволікаючись на диригента й виконавців.
Про рівень професійної майстерності хору свідчить і той факт, що за його плечима – великий досвід виконання творів різних жанрів: від кантат і ораторій до мюзиклів і хорових фрагментів із відомих опер, багато з яких прозвучали у Києві вперше. Досить назвати «Сотворіння світу» Йозефа Гайдна, «Te Deum» Антона Брукнера, «Олександра Невського» Сергія Прокоф’єва, «Іоанна Дамаскіна» Сергія Тенєєва, «Різдвяну канту» Артюра Онеґґера та багато інших.
Варто сказати, що неперевершеному звучанню рахманіновського шедевра сприяла унікальна акустика собору. Просторове звучання ніби «обіймало» кожного слухача, прикрашало темброву палітру хору та робило її однорідною і багатобарвною.
Виконання твору відбувалося мовою оригіналу – церковнослов’янською, але для точнішого розуміння тексту перед початком кожного піснеспіву ведучий зачитував український переклад молитви. Такий коментар відігравав роль зв’язки всього циклу й водночас відокремлював фрагменти, даючи хору можливість зосередитися на наступному номері.
Цільова аудиторія слухачів здебільшого була віруючою, тобто люди розуміли зміст і сенс твору, бо на словах «Слава Отцу и Сыну…», які зустрічаються у «Всенічній» не раз, значна частина з них навіть хрестилася.
Як відомо, партитура «Всенічного бдіння» була створена Рахманіновим у буремні часи, напередодні Першої світової війни, що додало канонічній будові твору особливого тривожного тону. Зберігаючи традиційну драматургію циклу, Рахманінов спирався на вже опрацьовані церковні знаменні розспіви, даючи їм розгорнутого хорового розвитку. Зазначимо, що, працюючи над «Всенічною», композитор вивчав архівні фонди Києво-Печерської лаври, намагаючись зберегти достовірний вигляд давньої монодії. Кожний розділ твору автор відчув серцем, збагачуючи стародавні розспіви піднесеним звучанням.
Найулюбленішим фрагментом Сергія Рахманінова був п’ятий піснеспів із циклу «Ныне отпущаеши», наприкінці якого, «є місце, – як вказує композитор, – що його співають баси, – гама, котра спускається вниз до нижнього сі-бемоль у повільному піанісимо». Коли цей епізод було запропоновано диригенту московського Синодального хору Миколі Даниліну, що планував перше виконання «Всенічної», він, хитнувши головою, промовив: «Де на світі ви знайдете такі баси? Вони зустрічаються так само рідко, як спаржа на Різдво». Так, із моменту прем’єри твору (1915) і до сьогодні проблемою пошуку «глибоких» басів стурбовані майже всі хорові колективи, які насмілилися виконувати рахманіновську «Всенічну». Не винятком став і Київський хор, у якому, на жаль, не знайшлося належного баса-профундо.
Прикрасою концерту став соліст хору Михайло Багмут (тенор), що був задіяний у трьох частинах «Всенічного бдіння». Він звик чути цей твір в аудіозаписах, і для нього трохи несподіваним виявився темп другого піснеспіву «Благослови, душе моя, Господа», де тенор виводив тему грецького наспіву дуже рухливо. Завдяки цьому великий за обсягом номер став ціліснішим і компактнішим. Однак «симфонічний» розмах хорової партитури композитора, з великим діапазоном голосів і численною кількістю підголосків, у деяких місцях не встигав за солістом. У всіх наступних піснеспівах таких, майже непомітних пересічному слухачеві розбіжностей, не виникало.
Після останнього, заключного номера циклу «Взбранной Воеводе» ведучий почав читати 144-й Псалом Давида, під час якого всі виконавці спустилися з хорів і вишикувалися перед глядачами. Тоді ж і «зірвалися» перші, довгоочікувані оплески вдячності. Наостанок хор виконав напам’ять піснеспів із Літургії Кирила Стеценка «Благослови, душе моя, Господа».
Звучання у Патріаршому соборі «Всенічного бдіння» Сергія Рахманінова набуло особливого сенсу. Адже напередодні Великодня, в останній тиждень Великого посту людські душі якнайбільше потребують додаткового наповнення, зцілення та очищення. І саме рахманіновський світовий шедевр у виконанні прекрасного професійного колективу створив цю цілющу атмосферу, що торкнулася кожного серця і не залишила його байдужим.
Марія БОЙКО
Фото Георгія ВАСІНА