10 травня о 19:00 Львівська національна філармонія запрошує долучитись до творення нової української музики, звучання композиторів-сучасників, крізь перо та клавіші яких пройшов знайомий нам досвід, переживання нашого часу
Бути почутим – одна з базових людських потреб і цілий сенс для музичного твору, бо ж музика народжується саме в трикутнику «композитор – виконавець – слухач».
Разом з Академічним камерним оркестром «Віртуози Львова» вперше виступить диригент Юрій Літун. Напередодні він поділився роздумами щодо концепції події:
«Це буде концерт прекрасної української лірики – сучасної, близької слухачеві доступністю й мелодійністю. Чому ми вибрали ліричний напрямок? Припустимо, що слово “лірика” походить від ліри – інструмента, на якому грав Орфей. Він своєю грою зачарував пекло, паралізував його духів і повернув до життя кохану. То й буде нашим завданням даного вечора: освітити вечір високими вібраціями, справжньою лірикою, тобто сердечною музикою.
Ми проведемо вас дорогою позитивних змін від швидкоплинної зими до весняного цвітіння. Окреслимо паралелі між сьогоденням і вірою в непереможну силу любові, також освідчимося в коханні й не раз потанцюємо.
Сучасна українська музична лірика пробудить у вас пам’ять глибинного подиху нашої землі, надихне й зміцнить вашу віру в майбутнє. Цей концерт і його твори підібрані таким чином, щоб розбудити внутрішнє “дитятко” кожного українця й дати йому надію у прийдешньому.
Для програми підібрані цікаві твори: “Маленька Бахіана” Сергія Леонтьєва – дуже гармонійна музика, яка переносить у часи високого ідеалу мистецтва, безтурботності, перук, візерунків і архітектури, в якій застигла музика. Після цього буде “Зима швидкоплинна” Золтана Алмаші. Можна подумати: чому зима в травні? Але вже понад два роки ми стикаємося з нею щодня й чекаємо, коли ж настане весна.
Музика є світлим нагадуванням, що все мине. Концерт апелює саме до цього глибинного знання. Про те розповідатимуть також “Метаморфози” Богдана Сегіна – сутнісні зміни. Після війни має настати не просто мир, а процвітання, радикальне оновлення.
У “Паралелях” Михайла Шведа ми почуємо світи, що звучать окремими лініями, кожна з яких є цілісною і самодостатньою. Вони різні, але всі про одне: співають тему “Пливе кача” (як душі всіх загиблих за спільну ідею).
Іноді стається щось, і паралельні прямі перетинаються. Хоча ця реакція може бути не дуже приємною для нас – обернутися конфліктом, але саме внаслідок взаємодії різнопланових реальностей, від вирішення конфлікту народжуються нові світи.
Уперше з камерним оркестром “Віртуози Львова” я співпрацював у 11 класі Київської музичної десятирічки – школи-інтернату імені Миколи Лисенка. Колектив мав відбувати на гастролі в Польщу й потрібно було терміново знайти заміну гобоїсту, – так я і поїхав. Це було наприкінці 1990-х років, я добре пам’ятаю, як високо цінували цей оркестр. Якими б не були складними часи в філармонії, – через фінансування музикантів, зміну кадрів, а ось “Віртуози” – це “бренд”: ми регулярно приходили на концерти й отримували насолоду від музики Моцарта, Вівальді, сучасних композицій. Тож для мене стало великою радістю, коли Сергій Іванович Бурко запросив виступити.
Ліричні твори найкраще звучать саме в камерному оркестрі, тож буде дуже цікава співпраця. На завершення концерту пролунають опуси Анастасії Лозової. Особливим є те, що серед представлених композиторів вона єдина виступить ще й солісткою.
Першим прозвучить “Концертино” для фортепіано та струнного оркестру. Я слухав цей твір на її випуску зі школи-інтернату (сам був у 10-му класі), диригувала тоді Оксана Линів. Сьогодні пройшло 25 років, відколи ця музика звучала вперше, і мені видається, що вона просто ідеально пасує до нашого часу. Нагадує, як ми перемагали, переконує, що нас не збороти, і своєю ліричністю освітлює найтемніші часи.
А в ролі коди виступить “Ніби вальс” Анастасії Лозової. Ми з вами закрутимося на каруселі безтурботності, під звуки нібито музичної шкатулки і калейдоскопу емоцій.
Хочеться побажати проєкту “Композитори. Українською” перерости у мініфестиваль, у якому молоді композитори писали б тематичну музику – чи то лірику, чи то героїку, – і знали, що вона потрібна слухачеві й виконуватиметься. Тому що наш перший концерт має на меті пробудження глибинно культурної пам’яті через звук.
Попри всі страждання українського народу, ми не втрачаємо надії. Ми показуємо світові приклад, захищаючись від агресора. Хоча ми тримаємося, та з часом стаємо жорсткими, втрачаємо лірику. А вона є світлом і свідченням людяності».
Дзвенислава САФ’ЯН
