Історія доводить, що мало які руйнівні сили здатні зупинити розвиток мистецтва, особливо коли є охочі «лупати сю скалу», йти і вести до нового. Зміни торкнулися також відомого в Україні та за її межами Міжнародного фестивалю сучасної музики «Контрастів», титул найочікуванішої події якого перейшов від легендарної «Ночі Контрастів» до вечора премʼєрних виконань творів трьох лауреатів Другого всеукраїнського композиторського конкурсу імені Мирослава Скорика.
І, звісно ж, найбільшою інтригою є твір цьогорічного переможця Юрія Пікуша «Concellastra». Про свою композицію, участь у конкурсі та міжнародні проєкти композитор розповів у розмові з Марією Левкович
До «Concellastra»
Цього року Юрій Пікуш завершив навчання у магістратурі Національної музичної академії та для іспиту написав Концерт для скрипки та оркестру. Після цієї роботи в нього залишилася низка ідей, що чекали втілення в іншій композиції. Так за місяць до реченця подачі пропозицій на Конкурс імені Скорика він вирішив створити щось для віолончелі та оркестру, назвавши твір «Concellastra».
Як вказує автор в анотації, заголовок є грою слів, котрі накладаються одне на одне, але кожне поодинці має багатошарове значення. З італійської назва перекладається буквально: «Концерт для віолончелі та оркестру». Однак серед тлумачень її окремих складових – і «кімната для одного», чи «келія», «спільно/з», «рамки/кліше»…
«Жанр концерту спонукав мене зробити провідною ідеєю показ можливостей соліста і його взаємодію з оркестром. Пишучи музику, я насамперед уявляв себе слухачем. Правду кажучи, тоді мені твір сподобався…»
Композитор зазначає, що перед написанням слухав багато зразків цього жанру, і особливо на нього вплинули твори Вітольда Лютославського й Мирослава Скорика: «Я намагався охопити загальний контекст концерту для віолончелі та сказати власне слово в цьому жанрі. Як і з будь-яким іншим інструментом, перш ніж писати, потрібно досконало заглибитись у його природу. А твори для сольних струнних тим паче мають специфічні характеристики. У “Concellastra” партію сольного інструмента скомпоновано так, щоб виконавцю було максимально цікаво й зручно грати. Принаймні я прагнув зробити концерт справді віолончельним. І, думаю, його буде не нудно слухати».
Після «Concellastra»
Наша розмова відбулася під час перебування Юрія Пікуша на майстер-класах 66-го Міжнародного фестивалю сучасної музики «Варшавська осінь» у Польщі, тож неминучими були запитання про актуальну діяльність.
Юрій Пікуш: Зараз я завершую твір для міжнародного проєкту від київського студентського науково-творчого товариства «Octopus» і канадського «Vivier InterUniversitaire» під назвою «MuSE Canada x Ukraine | Music Student Exchange». Мета події полягає у мистецькому обміні, в рамках якого українські композитори пишуть для музикантів із Канади, а канадські – для колег з України. Результатом стануть премʼєрні виконання та записи цих опусів. Для мене написати твір для нетипового складу, – ансамблю з флейти, туби, фортепіано та ударних, – новий виклик. Паралельно пишу на замовлення одного німецького фестивалю, виконавцями будуть чудові українські музиканти з «Nostri Temporis».
Сенси конкурсу та майбутнє твору
Марія Левкович: Конкурс Скорика має на меті продовження еволюції українського симфонізму. Що для тебе український симфонізм?
Юрій Пікуш: Це насамперед симфонічні твори Лятошинського, Скорика, Станковича, Сильвестрова і, звісно ж, їхнє бачення оркестру вкрай різниться, тому тяжко назвати спільні риси. Єдине, що можна було б поставити під одну лінію, – це високий рівень володіння палітрою тембрів, майстерність письма для кожного окремого інструмента і їхніх поєднань. Чи мій концерт розвиває традиції українського симфонізму? Напевно так, бо я здобував освіту в Україні. Мене вчили представники українського симфонізму.
Щодо майбутнього «Concellastra», то сьогодні в Україні й світі загалом надто частим явищем є те, що композитори пишуть самі премʼєри. Так з’являються «ексклюзивні» твори на один раз. Аби почути опус удруге, в наших реаліях мусять збігтися і удача, і виконавсько-бюрократичні можливості. Безперечно, музика повинна бути насправді крутою, щоб її ще раз захотіли зіграти.
Маю надію, що цей концерт перебуватиме в чиємусь репертуарі й звучатиме регулярно. Проте навіть один раз почути його у виконанні віолончеліста Артема Полуденного, Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії під керівництвом Вінсента Козловського 1 жовтня, – буде для мене неабиякою втіхою. Щиро запрошую!
Розмовляла Марія ЛЕВКОВИЧ
Посилання на пряму трансляцію концерту переможців Другого всеукраїнського конкурсу імені Мирослава Скорика 1 жовтня о 18:00: https://youtube.com/live/v7kgSZsa6Iw
