Ювілеї як знак культурно-історичної пам’яті (до 120-річчя філармонійного оркестру у Львові)

281

Святкування ювілеїв у розпал кривавої війни може видатись цілком недоречною ідеєю, як, зрештою, й інші мистецькі проєкти. Але насправді виявляється, що саме в такий страшний час вони вкрай потрібні, бо дозволяють на мить перенестись в інший прекрасний світ, нагадують про мирне минуле, славну історію і її визначні віхи, – про все те, заради чого ми зараз воюємо

На цьому тлі Львів укотре підтвердив славу «культурної столиці» ювілейним вшануванням видатних постатей і колективів. Серед них вельми цікавою мистецькою акцією стало святкування ювілею філармонійного симфонічного оркестру, яке відбулося точно у 120-ту річницю вікопомного концерту 27 вересня 1902 року у Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика.

Програму було укладено дуже винахідливо, з глибоким історичним підтекстом, який у вступному слові розкрив директор філармонії Володимир Сивохіп.

«Українське капричіо» Станіслава Людкевича, яким відкривався ювілейний вечір, повернуло в історичне минуле: адже ця невелика ефектна оркестрова п’єса виконувалась у перший філармонійний сезон.

Про інший ювілей – 80-річчя одного з найвидатніших сучасних світових симфоністів Євгена Станковича, який починав композиторські студії саме у Людкевича у Львові, – нагадало виконання його Другого скрипкового концерту. Твір написано 15 років тому до 65-річного ювілею, але він дивовижно співзвучний сучасному трагічному світовідчуттю.

Симфонію славетного чеського романтика Антоніна Дворжака «З Нового Світу» було обрано для завершення концерту і через те, що першим диригентом оркестру 120 років тому був чеський музикант Людвік Челянський, і через те, що з цією симфонією колектив невдовзі вирушає у гастрольний тур до США, де його очікує виступ на сцені Карнегі-холу. Так символічно сплелись у програмі минуле – сучасне – майбутнє.

За диригентським пультом стояв досвідчений авторитетний українсько-американський музикант Теодор Кухар (Кучар), актуально головний диригент Львівської філармонії. Його індивідуальній виконавській манері притаманна підвищена експресія, любов до яскравих контрастів, кульмінаційних спалахів, монументальна фресковість у побудові форми, а водночас уважне вдумливе вслуховування у рефлексивні ліричні мелодії.

Симфонія «З Нового Світу» – безсумнівно його «сродна» музика, в якій він почувається особливо впевнено. Особливо сподобалась друга частина, відома з програмною назвою «Колискова Гаявати», у котрій диригент запропонував власне, не цілком традиційне прочитання. Найчастіше в ній наголошують задумливий ліричний образ і в цьому блаженному рефлексивному стані утримуються впродовж усієї частини. Натомість Теодор Кухар (Кучар) увиразнив деякі контрастні обертони змісту, передусім темніший, похмуріший тон середнього розділу, острівці драматичної напруги, особливо у репризі, що провадять до урочистого піднесеного завершення. А запальний танцювальний фінал, який диригент провів на одному диханні, залишив у слухачів сильне піднесено-емоційне враження, зарядив позитивною енергією.

Другий концерт для скрипки з оркестром Євгена Станковича – це виплакані музикою сльози нашого сьогодення, а водночас наша незламність і сердечність, наша смерть і відродження. Стиснена одночастинна форма, вкрай насичена інтонаційними подіями поемна драматургія потребували від усіх учасників концертного дійства колосального напруженого зосередження.

Чудовий скрипаль Дмитро Ткаченко, який був першовиконавцем твору, з вражаючою відвертістю і нещадністю передав несамовиту, полярно загострену Станковичеву звукову картину світу. Оркестр був гідним партнером соліста, розкривши різні грані діалогу – від обережної підтримки головного героя до жорсткого протистояння.

Так у реаліях воєнного часу, в антуражі філармонійного залу, де чекають відправки на фронт коробки з гуманітарною допомогою, твориться нова музична історія. Хтозна якими ювілейними акціями згадають її 120 років по тому наші нащадки?

Любов КИЯНОВСЬКА

Фото Юрія ГРЯЗНОВА і Галини КУЧМАНИЧ