18 вересня у Національній філармонії України за підтримки Посольства Ізраїлю в Україні та асоціації «Знання» (Ізраїль) звучала програма з творів Боруха Берлінера, Мирослава Скорика й Дмитра Шостаковича – композиторів абсолютно різних за світосприйняттям, стилю і письму
Концерт був присвячений вшануванню 75-річчя трагедії Бабиного Яру. Цей жахливий злочин нацизму, котрий обірвав життя понад 150 тисяч чоловік, продовжує хвилювати серце й розум людей, які мешкають у різних країнах. Не випадково у Колонному залі імені Миколи Лисенка були присутні гості з Ізраїлю.
Тема Голокосту, звичайно ж, отримала відображення у мистецтві, – зокрема, це симфонія харків’янина Дмитра Клебанова «Бабин Яр», котру за життя автора не виконували, та однойменна поема Євгена Євтушенка, покладена в основу однієї з частин Симфонії № 13 Дмитра Шостаковича.
Відкривався концерт музикою ізраїльтянина Боруха Берлінера – 4-тою частиною Симфонічної поеми «Genesis» для читця й оркестру. Потім звучала ораторія «Абрахам» для читця, чоловічого хору й оркестру. Берлінер – доволі цікава особистість: він – магістр теоретичної фізики й доктор математики, опублікував дві книги на теми страхування і фінансів. Композиторську діяльність розпочав 1968 року, в 2004-му став працювати над Симфонічною поемою «Genesis», із котрої згодом з’явилася Симфонічна поема «Абрахам». Окрім музики, його перу належать понад 4000 віршів німецькою, англійською мовами та івритом.
Виконавцями його творів були того вечора Національний симфонічний оркестр України під орудою Володимира Сіренка, читець з Ізраїлю Алекс Анські й чоловічий склад Національної заслуженої академічної хорової капели України «Думка». Інтерпретація була насправді бездоганною, іврит читця звучав дуже благозвучно.
На моє здивування, музика Берлінера виявилася витриманою цілковито в манері української радянської пісенності, до болю нагадуючи інтонації пісень Олександра Білаша й Платона Майбороди. Це тим більш неймовірно, що музику цю написано на тексти Книги буття (Тори). На мій погляд, це те саме, що намагатися створити баладу в стилі реп на будь-який фрагмент із Біблії. І тому такій різнобічній людині музику писати зовсім не обов’язково, тим паче, що історія знає багато піднесених звернень до Бога, від Страстей Баха до хорових творів Станковича. Тим не менше, приїхавши на концерт, автор був безмежно вдячний виконавцям.
У другому відділенні звучав Концерт для фортепіано № 3 Мирослава Скорика (1995 р.). Виконував його випускник Київської державної консерваторії імені Петра Чайковського 1975 року (клас легендарного професора Тетяни Кравченко), а нині ізраїльський громадянин Моріс Чорнорудський. Частини концерту мають підзаголовки – «Молитва», «Мрія», «Життя». Прямих аналогій із темами єврейства і Бабиного Яру тут немає. Хіба що «Молитва», як за всіх невинно загублених, так і за людство загалом.
Серед творів Мирослава Скорика концерт вирізняється світлою, життєствердною атмосферою, сміливими гармонічними знахідками. Особливо свіжо й легко прозвучала друга частина – «Мрія». Фінал написано під явним впливом Шостаковича – його Першого фортепіанного концерту й 15-тої симфонії. Партія фортепіано не дуже складна, зручна і доволі прозора.
Родзинкою і найкращим номером того вечора був цикл «Із єврейської народної поезії» Дмитра Шостаковича у виконанні оркестру й солістів Національної опери України Ольги Фомічової, Алли Позняк і Сергія Пащука. Цикл написано 1948 року, – саме тоді по Шостаковичу прокотився партійний каток, його було звинувачено у формалізмі, звільнено з професорських посад у Московській і Ленінградській консерваторіях, композитор морально був готовий до арешту.
Збірник еврейських віршів випадково купили у пристанціонному кіоску «Союзпечать». Автор із нього вибрав 8 віршів на ціілком побутові теми – любов, діти, сім’я. Пізніше, за порадою друзів, він приєднав до них іще три, на радянську тематику. Перше публічне виконання відбулося лише 1955 року. Автор визнав, що не знає нічого кращого за єврейську народну музику, – її багатобарвність, невичерпний гумор, здатність сміятися крізь сльози. Цей цикл – не пісні й романси у звичному розумінні, а драматичні сценки в традиціях Мусоргського, якого так любив Шостакович. Він не використовував фольклорных зразків, але цикл пронизано характерними єврейськими інтонаціями, причому не тільки вокальними, а й розмовними.
Як істинно великий художник, Шостакович відчував особисту відповідальність і провину за багатовікові страждання боговибраного народу, і виразити свої почуття він міг, природно, лише музикою. Є у цих піснях і неприхований сарказм, що у фіналі доходить до абсурду, адже абсурдною була й сама епоха. У пісні «Счастье» мецо-сопрано в образі дружини простого єврейського чоботаря, котрого вона урочисто веде до театру, поет подає такий текст:
«Какими благами окружена
Еврейского сапожника жена!
И всей стране хочу поведать я
Про радостный и светлый жребий свой.
Врачами стали наши сыновья, –
Звезда горит над нашей головой».
Варто нагадати, що то був період «справи лікарів» – кривавого сталінського судилища. І от яка саме зірка – Давида, кремлівська чи інша горіла над їхніми головами, слухач має вирішувати сам.
Юрій РУЦИНСЬКИЙ
Фото Юрія ШКОДИ
