Прем‘єра у Національній опері України — завжди подія, а тим більше, коли йдеться про світову класику. 26 червня шанувальники балету вщерть заповнили глядачеву залу театру, очікуючи на чергову зустріч із «Дамою з камеліями»
Сюжет роману Олександра Дюма-сина, добре відомий меломанам за «Травіатою» Джузеппе Верді, широко розтиражовано не тільки у драматичному театрі, а й у кіно і навіть балеті. Одну з таких балетних версій і запропонували нам балетмейстер Аніко Рехвіашвілі, диригент Олексій Баклан (вони ж — автори лібрето й музичної редакції), художник Наталія Кучеря та артисти балетної трупи.
Від початку численна публіка, серед якої були помічені журналісти, відомі бізнесмени й політики, провідні митці, завмерла у передчутті відкриттів. Не бажаючи «протанцьовувати», як висловився Олексій Баклан, оперу Верді, творці вистави зупинили свій вибір на чудовій музиці Людвіга ван Бетховена, Йоганнеса Брамса, Йоганна Пахельбеля, Едуарда Елгара, Габрієля Форе, Ігоря Стравінського (щоправда, експресивний нерв останньої дещо вибивався із загальної інтонаційної палітри), яку загалом непогано виконав оркестр.
Але, хоча солісти й кордебалет дуже старалися бути органічними й акторськи виразними у рамках своїх мізансцен (хочу, зокрема, відзначити Анастасію Шевченко – Марі Дюплессі, Дениса Недака – Александр, Олександра Шаповала – Герцог де Гіз, Олександра Іващенка – батько Александра), на жаль, дива не сталося. Весь час ловила себе на думці, що десь уже все це бачила й чула: малоцікава, надто традиційна хореографія, примітивні декорації із показом слайдів на заднику, неоригінальні костюми… Та й лібрето грішило еклектикою, – наприклад, сцена аукціону на початку вистави, мотив карнавалу із відповідним вбранням танцівників і масками прямо відсилають до новаторської, високохудожньої постановки всесвітньо відомого хореографа Джона Ноймаєра 2008 року. Він поставив балет на фортепіанну музику Фридерика Шопена, тож невільно спливає запитання: а чи випадково автори київського спектаклю зосередили увагу на творах Бетховена з превалюванням звучання фортепіано? Або поява образу головної героїні у кількох «іпостасях» перед трагічною розв’язкою (просто кажучи, кілька балерин уособлюють її, одягнувши плаття, у яких вона поставала впродовж усієї дії) дуже вже нагадує фрагмент із вистави Донбас Опери «Летючий голландець», яку кияни побачили наприкінці минулого року. Перелік таких збігів можна продовжити.
Обмін думками з колегами в антракті підтвердив справедливість моїх вражень. Одна журналістка сказала: «Я не дивлюся на сцену, а просто слухаю хорошу музику». Чоловік, який сидів поруч зі мною, …спав. Але ж не за цим ми ходимо на прем’єри в Національну оперу?
Автор: Ольга ГОЛИНСЬКА
Фото Валерії ЛАНДАР
