Як за три тижні у воєнному Києві народжувалася балетна прем’єра «Варіацій Доніцетті»
Легендарна хореографія «Варіацій Доніцетті» Джорджа Баланчина на сцені Національної опери України – подія не лише для балетної трупи нашої столиці. Цей творчий проєкт можна назвати здійсненням мрії кількох поколінь українських артистів, відкриттям для глядачів нової хореографічної мови й водночас тихим, але промовистим фактом незламності культури під час кривавого сьогодення – повномасштабної війни, яку принесли на нашу Батьківщину російські загарбники.
Одноактний неокласичний балет Джорджа Баланчина «Варіації Доніцетті», створений на музику з опери «Дон Себастьян» італійського композитора, став першою сертифікованою постановкою в Україні хореографії видатного майстра, засновника американського класичного балету ХХ століття, піонера пластичних рішень для кіно та музичного театру. Для української трупи честь цієї акції належить відомому митцю, громадянину України і США, патріоту Олексію Ратманському.
Є вистави, поява яких у репертуарі театру означає значно більше, ніж чергова прем’єра. «Варіації Доніцетті» Джорджа Баланчина – саме така. Вперше на українській сцені силами балетної трупи Національної опери й за офіційною ліцензією 10 й 11 вересня буде представлено хореографію легендарного митця. Для знаменитого хореографа Олексія Ратманського, який працював з артистами Національної опери України над цією постановкою, це особливий момент. Адже Баланчин для нього – не просто один із видатних хореографів ХХ століття, а майстер, який радикально змінив саме уявлення про можливості класичного балету.
«Баланчин не тільки відомий хореограф, батько американського балету, –говорить О. Ратманський. – Він створив новий стиль танцю. Узяв старий класичний танець і переніс його всередину сучасного мистецтва. Ця “революція” відбулася без зовнішньої ефектності. Баланчин відмовлявся від декоративності, складних сценічних конструкцій, казкових персонажів і традиційної сюжетності. У центрі його постановок опинився сам танцівник – його тіло, рух, музикальність, здатність існувати в просторі. Танець перестав бути лише способом розповісти історію. Він сам став історією…»
Мрія, на яку чекали десятиліттями
Для української балетної школи Баланчин довгий час залишався майже недосяжним світом. Ратманський добре пам’ятає атмосферу 1980–1990-х, коли він сам виходив на сцену Національної опери України як танцівник, а згодом і як балетмейстер. «Ми всі мріяли про репертуар Баланчина. Не тільки я, а й такі майстри сцени, як Тетяна Таякіна і Валерій Ковтун, – згадує хореограф. – Вивчали хореографію Баланчина з відеокасет…»
Ці слова сьогодні звучать майже символічно. Світ, який українські артисти могли тоді побачити лише на затертих записах, тепер приходить на сцену київського театру не як копія чи недосяжна легенда, а частина професійного репертуару.
Після розпаду Радянського Союзу, за словами Ратманського, Україна не змогла повною мірою втримати й розвинути репертуарні зв’язки з важливими європейськими та американськими театрами. Але рух уперед, переконаний він, можливий лише тоді, коли мистецьке середовище відкривається до світового досвіду: «Розвиватися далі можна лише тоді, коли вбираєш, осмислюєш і розумієш еволюцію балету в інших країнах. Для українського балету дуже важливо бути частиною світового мистецтва та вільно володіти різними мовами». І саме «Варіації Доніцетті» стають одним із таких кроків.
Осягнути Баланчина – наче вивчити нову мову
Для артистів Національної опери це не просто опанування нової вистави. То є зустріч із принципово іншою системою координат. «Артисти балету Національної опери України раніше не танцювали хореографію Баланчина! Я радий бачити, що вони дуже відкриті до цього. Це як вивчення нової мови. Потрібно багато часу, щоб по-справжньому її засвоїти, – пояснює Ратманський. – Балетна лексика Баланчина направді потребує іншого відчуття власного тіла. У ній дивним чином поєднуються надзвичайно дрібна й швидка техніка ніг і свобода корпусу. Центр ваги може зміщуватися несподівано, рухи повинні бути особливо точними, а структура танцю змушує артиста не просто враховувати музику, а буквально мислити нею. Це й швидкі “заноски”, зміщення центру ваги. І все це виводить артиста балету з певної зони комфорту».
Танцівники, які вперше зустрілися з хореографічною мовою Баланчина, також порівнюють її з іншою мовою, котру необхідно не просто завчити, а відчути. Вони зізнаються, що тут недостатньо виконати правильний рух. Слід зрозуміти його внутрішню логіку, усвідомити темп, ритм, простір, навчитися інакше взаємодіяти з власним тілом. Артисти балету по-іншому відчувають своє тіло, всі кроки. Це – немов заповнюєш собою всю сцену і маєш дуже чітко осмислити кожен рух, темп, ритм…
Саме тому підготовка до прем’єри не обмежувалась репетиціями вистави. Олексій Ратманський додатково проводив ранкові майстер-класи для танцівників. Так артисти засвоювали базові принципи хореографії Баланчина – координацію, динаміку, музикальність, особливості виконання та подачі руху.
«У класі під час уроку ми вивчали основи “баланчинівської хореографії”, роз’яснювали музикальність, координацію, динаміку, особливості презентації рухів. Це все дуже відрізняється, – підкреслює О. Ратманський. – За зовнішньою легкістю там прихована величезна внутрішня робота. Глядач має побачити свободу. Артист натомість мусить досягти її через надзвичайну точність. У Баланчина неймовірна кількість рухів, і їх потрібно виконувати дуже точно і музикально».
Вихід із зони комфорту
Саме в цьому полягає одна з головних цінностей постановки для української трупи. «Варіації Доніцетті» не просто розширюють репертуар Національної опери – вони розширюють професійний горизонт самих артистів. Інші принципи. Інша координація. Інше відчуття музики. Інша взаємодія з простором.
«Все по-іншому. Інші підходи – і тому це дуже цікаво: робити ті рухи, які ми начебто й робили раніше, але трошки іакше», – каже прем’єр Національної опери Микита Сухоруков.
У цьому «трошки по-іншому» і прихований справжній масштаб нинішнього процесу. Класичний балет не відкидається – навпаки, його фундамент стає основою для нового прочитання.
Баланчину вдалося створити власну, ні на що не схожу школу класичного танцю. Тепер українські артисти увійшли в цю систему безпосередньо, не через відеозапис, а через живу роботу, щоденну практику і сцену!
«Я сподіваюся, що завдяки Олексію Ратманському ми зможемо до прем’єри дійти до того рівня, який собі уявляв Баланчин, коли робив цю виставу», – зазначає М. Сухоруков.
Балет… під сиренами повітряних тривог
«Є ще один вимір цієї прем’єри, про який неможливо говорити окремо від сьогоднішньої України.
За легкістю баланчинівського танцю – війна. За бездоганними рухами артистів – безсонні ночі, повітряні тривоги й постійна небезпека, – Ратманський говорить про це без пафосу, але саме тому його слова звучать особливо сильно. – Дуже пишаюся артистами. Вони, як і всі в Україні, живуть у воєнній небезпеці: жахи обстрілів, бомбардування… І, попри все, вони приходять до зали та готуються до вистав. Ця щоденна присутність у репетиційній залі і є тим тихим героїзмом, який часто залишається непомітним. Щодня я бачу в кожному українці, з яким ми зустрічаємося, неймовірну стійкість і незламність. Я захоплююся цим, бо всі ці люди виконують свою роботу незалежно від того, що відбувається. Я думаю, що саме це рухає Україну вперед».
У цьому контексті балет набуває іншого звучання. Він уже не лише про техніку, стиль чи історію хореографії, а про здатність людини зберігати точність, красу й внутрішню свободу тоді, коли зовнішній світ намагається позбавити її цього.
Подарунок Києву
Прем’єра «Варіацій Доніцетті» стала не лише професійним випробуванням для трупи, а й подарунком публіці. Цей балет можна назвати майстер-класом для виконавців і релаксом для глядачів, які поринають у чарівний світ музики Доніцетті й насолоджуються кожним рухом, кожним «па» танцівників.
«Під час війни театр часто стає простором, де людина може хоча б ненадовго відчути іншу реальність. Не забути про війну – це неможливо. Але на мить відволіктися від тривоги, пережити сильні емоції, побачити красу, почути музику, відчути рух необхідно. Поставити цей балет на сцені Національної опери України та подарувати його глядачам – це наш із Тетяною Ратманською спосіб висловити велику повагу і вдячність усім українським глядачам», – каже О. Ратманський.
Саме тому цю прем’єру він називає справжнім подарунком мешканцям Києва та всім, хто її побачить. У час, коли Україна щодня бореться за своє право на існування, вихід на сцену балету Баланчина стає значно більшим, ніж культурна подія. Це демонстрація відкритості, професійного розвитку і приналежності українського мистецтва до великого світового культурного простору. І, можливо, найважливіше – це нагадування про те, заради чого триває ця боротьба.
«Він мусить показати, що життя продовжується, культура жива і перемога буде за нами»!
На сцені звучить Доніцетті. Рухаються артисти. Простір наповнюється чудовою музикою. І в цій легкості, точності й красі є те, чого сьогодні особливо потребує Київ, – відчуття життя, яке триває, попри повітряні тривоги і війну…
ПОСТАНОВНИКИ БАЛЕТУ «ВАРІАЦІЇ ДОНІЦЕТТІ»: хореографія – Джорджа Баланчина; постановка – Олексія Ратманського, Тетяни Ратманської; костюми – Варвари Каринської; диригент – Сергій Голубничий.
ВИКОНАВЦІ: Анна Єлісєєва, Марія Кірсанова, Катерина Миклуха, Ярослав Ткачук, Микита Сухоруков, Ілля Морозов та артисти балету Національної опери України.
Тетяна ПОЛІЩУК
Фото надані пресслужбою Національної опери України
